Діалогічне мовлення.

Діалогічне мовлення – це процес мовленнєвої взаємодії двох або більше учасників спілкування. В межах мовленнєвого акту кожен учасник виступає і як слухач, і як мовець.

Структура діалогу Будь-який діалог складається з окремих взаємопов’язаних висловлювань, тобто реплік. Репліка – висловлювання, межею якого є зміна співрозмовника. Репліка – першоелемент діалогу. Репліка може бути від однієї до кількох фраз. Сукупність реплік, які характеризуються структурною, інтонаційною та семантичною завершеністю, називають діалогічною єдністю. Діалогічна єдність є одиницею навчання діалогічного мовлення.
І репліка діалогічної єдності (ДЄ) завжди ініціативна (її називають реплікою – спонуканням або керуючою реплікою)
ІІ репліка може бути або реактивною або реактивно-ініціативною.

Приклад №1 Siefried: Kann ich mal deinen Kuli nehmen? Karin: Tut mir leid. Ich habe keinen.

Учні мають навчитися: починати розмову, використовуючи ініціативні репліки; швидко і правильно реагувати на ініціативну репліку співрозмовника реактивною реплікою; підтримувати бесіду, тобто вживати реактивно-ініціативні репліки.

Найпоширенішими є чотири основних типів діалогів: діалог – розпитування; діалог – домовленість; діалог – обмін враженнями (думками); діалог – обговорення (дискусія).

Кожен функціональний тип діалогу характеризується певним набором ДЄ.
І. Діалог розпитування

Запитання – відповідьПовідомлення – запитанняПовідомлення – відповідь+повідомлення Повідомлення –повідомленняПовідомлення – повідомлення у відповідь+додаткове повідомлення

ІІ. Діалог –домовленістьЗапитання – відповідь+ повідомленняПовідомлення – повідомлення у відповідь + додаткове повідомленняПовідомлення – повідомлення у відповідь+ запитанняСпонукання – згода або відмоваЗапитання – відповідьПовідомлення – запитання

ІІІ. Діалог – обмін враженнями, думками Повідомлення – повідомлення
Запитання – відповідь + повідомлення Повідомлення – запитання Повідомлення – повідомлення у відповідь + додаткове повідомлення Запитання – відповідь

IV. Діалог – обговорення (дискусія) Повідомлення – повідомлення Запитання – відповідь Повідомлення – відповідь

Повідомлення – повідомлення у відповідь + додаткове повідомлення
Державні стандарти з іноземної мови передбачають в основній школі уміння без попередньої підготовки встановлювати і підтримувати спілкування із співрозмовниками у межах визначеної тематики і сфер спілкування; ініціювати та завершувати спілкування, використовуючи для цього відповідні зразки мовленнєвого етикету, прийнятого у країні, мова якої вивчається, ініціювати і підтримувати діалоги, аргументовано доводити співрозмовникові власну точку зору.
У старшій школі уміння без попередньої підготовки спілкуватися з носіями мови на основі тематики та сфер спілкування, у межах інших ситуацій опосередковано з ними пов’язаних; правильно використовувати лексичні одиниці та найуживаніші формули, що надають спілкуванню більшої виразності, емоційності та переконливості.

Мовні особливості діалогічного мовлення

Еліптичність.Наявність „готових” мовленнєвих одиниць.Наявність заповнювачів пауз.

Розумінню еліпсів (неповних реплік) у діалозі сприяють контактність комуніантів, наявність спільної ситуації, зверненість реплік, вживання жестів, міміки тощо.

„Готові” мовленнєві одиниці (кліше) використовують для висловлювання вдячності, обміну привітаннями, поздоровленнями тощо. Вони надають діалогу емоційності.

Заповнювачі мовчання служать для підтримання розмови, для заповнення пауз, коли співрозмовник підшукує відповідну репліку. Наприклад, ja,, gut, also. Na, na und… Ich denke, meine. Wissen Sie.
Труднощі оволодіння діалогічним мовленням (ДМ)

1. Діалогічне мовлення об’єднує два види мовленнєвої діяльності – аудіювання та говоріння.

2. Продукування ініціативних реплік.

3. Непередбачуваність. Діалог неможливо спланувати заздалегідь.

Етапи навчання діалогічного мовлення

І підхід „зверху вниз” – навчання ДМ розпочинається зі слухання діалогу – зразок з його наступним варіюванням, а потім створенням власних діалогів.
ІІ підхід „знизу вверх ” – шлях від засвоєння спочатку реплік ДЄ до самостійної побудови діалогу на основі запропонованої навчальної комунікативної ситуації без прослуховування діалогів – зразків. Більш раціональнішим є другий підхід, тому що у процесі формування лексичних та граматичних навичок учні виходять на рівень понад фразової єдності, ДЄ.
Навчання реплікування – підготовчий етап формування навичок та вмінь діалогічного мовлення учнів. На цьому етапі виконується умовно-комунікативні вправи на імітацію, підстановку, відповіді на запитання, на запит певної інформації за зразком тощо. Важливо поступово збільшувати обсяг репліки учня – від 1 до 2-3 фраз.

Коли учні засвоять репліку – реакцію та ініціативну репліку певного ДЄ, можна переходити до І етапу формування навичок і вмінь ДМ – оволодіння певними ДЄ. На цьому етапі виконуються рецептивно-продуктивні умовно-комунікативні вправи з обміну репліками. Учасниками спілкування є учні.

ІІ етап формування навичок і вмінь ДМ є оволодіння ними мікродіалогом. Він є структурною основою розгорнутого діалогу і включає взаємопов’язані ланцюжки ДЄ. Мікродіалоги відрізняються від ДЄ і обсягом і відносною завершеністю. Розгорнутий діалог складається з 2-3 мікродіалогів.

Мета ІІ етапу – навчити учнів об’єднувати засвоєні ДЄ, підтримувати бесіду, не дати їй зупинитися після першого обміну репліками.
На ІІІ етапі учні мають навчитися вести діалоги різних функціональних типів.

упа вправ – вправи для навчання „реплікування”: умовно-комунікативні рецептивно-репродуктивні та репродуктивні вправи – на імітацію, підстановку, трансформацію, відповіді на запитання, повідомлення або запит певної інформації, спонукання до певних дій.
Режими роботи у процесі виконання вправ цієї групи: учитель – клас або клас – учитель; учитель – І учень, учитель – ІІ учень і т.д.; І учень – учитель, ІІ учень – учитель і т.п.
ІІ група вправ – вправи на засвоєння ДЄ різних видів. Мета цієї групи – навчити учнів самостійно вживати різні види ДЄ. Це рецептивно-продуктивні вправи на обмін репліками. Основний режим роботи – І учень – ІІ учень, тобто парна робота. Кожному з пари учнів потрібно давати можливість вживати як реактивну, так і ініціативну репліку. Роботу в парах слід інтенсифікувати за рахунок одночасної роботи всіх учнів на місцях та в русі, використовуючи „карусель”, „рухомі шеренги”, „натовп”.
ІІІ група вправ – вправи на створення мікродіалогів. Мета – навчити учнів об’єднувати засвоєні ними ДЄ у мікро діалоги. До цієї групи належать рецептивно-продуктивні комунікативні вправи, які допускають використання штучно створених вербальних опор: мікродіалог – підстановча таблиця; структурно-мовленнєва схема мікродіалогу та його функціональна схема. Опори допомагають учням долати труднощі. Доцільно давати учням слухати мікро діалоги – зразки перед виконанням вправ цієї групи.
IV група вправ – вправи на створення діалогів різних функціональних типів. Мета – навчити учнів створювати власні діалоги різних функціональних типів на основі запропонованої комунікативної ситуації. Вправи ІІ групи - рецептивно –продуктивні комунікативні. Допускаються лише природні опори – афіші, плани – схеми, малюнки, слайди, географічні карти тощо. Продукт мовлення учнів – діалог певного функціонального типу.