Теорія вибору портфеля активів

Відомо, що існують три мотиви попиту на гроші: трансакційний, завбачливості, спекулятивний. Кожен з цих мотивів в умовах низького рівня доходів сімей, коли вони нижчі чи дорівнюють прожитковому мінімуму, робить попит на гроші індиферентним щодо норми процента. Отримані сім'єю доходи в таких випадках повністю використовуються з трансакційною метою - на оплату життєво необхідних благ, і домогосподарства створюють лише трансакційний резерв. І лише коли доходи сім'ї перевищують прожитковий мінімум, окрім трансакційного, вступають в дію два інші мотиви.

В умовах ринкової економіки, коли майже всі блага (їжа, одяг і взуття, житло, здобуття освіти, медичні послуги тощо) є плат­ними, невеликий надлишок доходів над прожитковим мінімумом передусім буде розподілятися під впливом трансакційного моти­ву і мотиву завбачливості: частину доходів сім'я використає на поліпшення споживання, а решту відкладе на можливі витрати у майбутньому (на лікування, оплату навчання, покриття неперед­бачених втрат тощо). Якщо ж доходи сім'ї значно перевищують прожитковий мінімум, частину з них може бути витрачено на придбання фінансових активів.

За сучасних умов, коли значного розвитку досягли банківські технології, усі мотиви попиту на гроші реалізуються під активним впливом ставки процента, за якою фінансові посередники сплачу­ють за передані їм у розпорядження грошові кошти. Можливості користуватись пластиковими картками і банківськими рахунками при відповідній фінансовій культурі дають змогу досягти того, щоб на руках у населення перебували мінімальні залишки готівко­вих коштів. Надання їм безготівкової форми не тільки посилює надійність їх зберігання та зручність використання, а й підвищує дохідність, тобто вигідність грошових заощаджень.

Зменшувати залишки готівки на руках у населення і залучати їх на рахунки у фінансових посередників для спрямування на со­ціально-економічний розвиток країни насамперед вдається за до­помогою процента. Адже на рішення індивідів щодо того, збільшувати поточні видатки чи заощаджувати, як зберігати за­ощадження (в готівці чи у банківських вкладах та інших фінансо­вих активах), яким активам надати перевагу (короткостроковим чи довгостроковим і т. д.), значною мірою залежить від процент­них ставок. Вони впливають і на рішення підприємців про те, ін­вестувати кошти у розширення своєї діяльності чи придбати у фінансових посередників певні фінансові інструменти. При цьому в кожному з можливих варіантів як фізичні, так і юриди­чні особи повинні оцінювати процент, який вони отримають, і норму віддачі на свої інвестиції, аби мати змогу вибрати найвигідніші для себе активи. З метою зменшення ризику втрат вони намагаються якомога вигідніше розподілити свої заощадження поміж різними активами, тобто сформувати диверсифікований портфель активів.

Активи - це певний набір майна, нагромадженого у розпо­рядженні власника (економічного суб'єкта).

Ними можуть бути гроші, цінні папери, земельні ділянки, будинки, машини та уста­ткування, цілісні виробничі комплекси, ювелірні вироби, твори мистецтва й антикваріат, дорогоцінні метали і коштовне каміння тощо. Усі активи можна розділити на дві групи:

- фінансові активи (готівка, поточні та строкові депозити, ак­ції, облігації, інші боргові зобов'язання);

- матеріальні активи (будинки, земельні ділянки, машини, твори мистецтва, дорогоцінні метали, іноземна валюта тощо).

Набір певних активів заведено називати портфелем активів, тобто можна говорити про загальний портфель активів, портфель фінансових активів, портфель матеріальних активів. У цьому розділі мова переважно йтиме про портфель фінансових активів.

Портфель активів дає можливість сім'ям отримати додаткові доходи або додаткові вигоди, яких не було б, якби все майно у грошовій формі зберігалося вдома чи на поточних рахунках у бан­ках. Це стосується і підприємств, якщо свої ресурси вони зберіга­ють на поточних рахунках чи в готівці (для «тіньової» діяльності).

Формуючи портфель активів, власник грошових коштів має можливість обирати з безлічі варіантів той, який його задоволь­няє: зберігати в готівці, покласти гроші в банк на картковий, по­точний чи депозитний рахунок, з якого їх у необхідний момент можна використати на оплату потрібних благ, передати гроші у тимчасове розпорядження іншим фінансовим посередникам, придбавши у них відповідні фінансові інструменти. При цьому перевага буде надана тому способу зберігання грошей, який при­несе більший дохід, дозволить швидше і без втрат у разі потреби використати свій вклад, тобто має вищу ліквідність і вищу надій­ність, а значить і меншу ризиковість.

Отже, на формування портфеля активів впливає ціла низка окре­мих чинників: рівень багатства (доходів) економічних суб'єктів, рі­вень дохідності окремих активів, рівні їх ризиковості та ліквідності, вартість інформації про окремі активи та їх емітентів. Тому, при­ймаючи рішення про придбання і володіння певним активом, інди­від мусить проаналізувати і вирішити для себе такі питання:

- які види багатства йому доступні, виходячи з його фінансо­вих можливостей;

- які доходи йому може принести кожний з альтернативних активів;

- який ступінь невизначеності чи ризику властивий кожному з альтернативних активів;

- якою ліквідністю характеризується кожен із доступних аль­тернативних активів;

- які витрати доведеться понести на добування інформації про емітента та про сам актив.

Коли можливості особи щодо придбання активів збільшують­ся, її попит на різні види активів змінюється. Ступінь реагування величини попиту індивіда щодо придбання окремих видів акти­вів на зміну обсягу його майна (доходу) називається майновою еластичністю попиту, яка вимірює, на скільки (за незмінності всього іншого) величина попиту на актив змінюється (у відсот­ках) у відповідь на зміну обсягу майна на один відсоток:

Залежно від значення майнової еластичності попиту активи мо­жна розділити на дві групи:

- активи нижчого порядку;

- активи вищого порядку.

До активів нижчого порядку відносять ті, попит на які зростає повіль­ніше, ніж обсяг майна (доходу), наприклад, грошова готівка, вклади на поточні рахунки. Тому зі збільшенням майна величина таких ак­тивів теж збільшується, але повільнішими темпами і частка їх у портфелі падає.

Коли майнова еластичність активу більша за оди­ницю, такий актив є активом вищого порядку. Такі активи часто на­зивають активами розкоші. Величина попиту на них зростає вищи­ми темпами, ніж обсяг майна (доходів). А звідси висновок: за незмінності інших обставин збільшення майна в індивідів веде до прискореного підвищення попиту на активи вищого порядку й упо­вільненого підвищення попиту на активи нижчого порядку.

З перебігом часу дохідність і популярність одних активів зро­стає, інших - падає. Тому з метою зменшення ризику втрат ін­дивіди намагаються використати свої кошти на придбання різних видів активів, тобто диверсифікувати їх. Це часто дозволяє їм вкладати кошти переважно у високодохідні активи, які зазвичай є більш ризиковими. Водночас через диверсифікацію активів імо­вірність втрат від ризику зменшується. Адже всі вони навряд чи стануть збитковими одночасно. Тому щодо диверсифікації слід враховувати такі правила:

- диверсифікація майже завжди вигідна для інвестора, який не схильний до ризику, тому що вона зменшує ризик доти, доки доходи на активи не змінюються в часі абсолютно узгоджено;

- чим менше доходи на різні активи змінюються узгоджено в часі, тим більшу вигоду (зменшення ризику) дає диверсифікація.

Теорія і практика формування портфеля виробила певну тео­рію попиту на активи, якою керуються інвестори і фінансові по­середники.

Вона зводиться до наступних положень:

1. Величина попиту на певний актив зазвичай перебуває у прямій залежності від обсягу майна. При цьому реакція на зміну майна сильніша з боку активів вищого порядку, ніж нижчого.

2. Величина попиту на певний актив безпосередньо за­лежить від рівня доходу на цей актив порівняно з альтернатив­ними активами.

3. Величина попиту на певний актив перебуває в обе­рненій залежності від ступеня ризику щодо доходів від цього ак­тиву перед альтернативними активами.

4. Перевага при виборі активів для інвестування надається тим, які мають вищий рівень ліквідності.

5. Слід намагатись диверсифікувати інвестування ко­штів у різні, у тому числі за ступенем ризику, активи.

Наочно ця теорія систематизована у таблиці:

Таблиця

Реагування попиту на актив залежно від різних чинників

З таблиці можна зробити висновок, що ризик і диверсифіка­ція інвестицій зменшують попит на кожен окремо взятий актив. Решта чинників сприяють зростанню попиту на активи.