Витрати та собівартість продукції

ТЕМА 13. ВИТРАТИ НА ВИРОБНИЦТВО ТА РЕАЛІЗАЦІЮ ПРОДУКЦІЇ.

13.1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВИТРАТ НА ВИРОБНИЦТВО ПРОДУКЦІЇ (НАДАННЯ ПОСЛУГ)

Витрати та собівартість продукції

Витрати утворюються в процесі фор­мування та використання ресурсів для досягнення певної мети. Вони мають різне спрямування, але найбільш загальним і принциповим є поділ їх на інвестиційні та поточні (операційні) витрати, зв'язані з безпосереднім вико­нанням підприємством своєї основної функції — ви­готовлення продукції (надання послуг).

Поточні витрати чинників виробництва бувають циклічними та безперервними. Перші повторюють­ся з кожним циклом виготовлення продукту (витрати на матеріали, заробітну плату виробничників, інстру­мент та ін.), другі існують постійно і незалежно від виробництва (утримання приміщень, споруд, устат­кування, управлінського персоналу тощо).

Витрати мають натуральну та грошову форми. Пла­нування й облік витрат факторів виробництва в нату­ральній формі (кількість, маса, об'єм, довжина тощо) мають важливе значення для організації діяльності підприємства. Проте для оцінювання результатів цієї діяльності вирішальною є грошова оцінка витрат, ос­кільки вона виражає вартість продукції (послуг).

Слід відрізняти витрати, які утворюють вартість продукції в певному періоді (списуються на неї), і реальні грошові виплати. Перші витрати зв'язані з виготовленням продукції незалежно від того, коли куплено відповідні матеріальні ресурси чи найнято робочу силу. Другі — це виплати за придбані чинни­ки виробництва без урахування часу їхнього використання. Реальні грошові виплати обслуговують зовнішній оборот підприємства та оплату праці.

Ясна річ, що будь-які витрати орієнтовано на певний результат. Тільки це виправдовує їхню доцільність. Стосовно виробничого підприємства цей загальний принцип діяльності, що його покладе­но в основу визначення собівартості продукції, виражається фор­мулою «Витрати — Випуск» («Input — Output»).

Собівартість продукції — це грошова форма витрат на підго­товку виробництва, виготовлення та збут продукції. Відображаю­чи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання всіх ресурсів підприємства, а отже, і рівень техніки, технології та організації виробництва. Що ліпше працює підприємство (інтенсивніше використовує виробничі ресурси, успішніше вдосконалює техніку, технологію та організацію виробництва), то нижчою є собівартість продукції. Тому собівартість є одним із важливих показників ефективності виробниц­тва. Собівартість продукції має тісний зв'язок з її ціною. Це вияв­ляється в тім, що собівартість є базою ціни товару і водночас об­межником для виробництва (ніхто не випускатиме продукції, рин­кова ціна якої є нижчою за її собівартість).

Для обчислення собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включають. Як відомо, витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості й прибутку. Тому питання про склад витрат, які вклю­чаються в собівартість, є питанням їхнього розподілу між зазначе­ними джерелами відшкодування. Загальний принцип цього розпо­ділу полягає в тім, що через собівартість мають відшкодовуватися ті витрати підприємства, які забезпечують просте відтворення всіх факторів виробництва: предметів, засобів праці, робочої сили та природних ресурсів. Відповідно до цього в собівартість продукції включають витрати на:

- дослідження ринку та виявлення потреби в продукції;

- підготовку й освоєння нової продукції;

- виробництво, включаючи витрати на сировину, матеріали, енергію, амортизацію основних фондів і нематеріальних активів, оплату праці персоналу;

- обслуговування виробничого процесу та управління ним;

- збут продукції (пакування, транспортування, реклама, комісійні витрати і т.п.);

- розвідку, використання й охорону природних ресурсів (витра­ти на геологорозвідувальні роботи, плата за воду, деревину, витрати на рекультивацію земель, охорону повітряного, водного басейнів);

- набір і підготовку кадрів;

- поточну раціоналізацію виробництва (удосконалення техно­логії, організації виробництва, праці, підвищення якості продукції), крім капітальних витрат.

Треба мати на увазі, що з різних причин на практиці немає по­вної відповідності між дійсними витратами на виробництво й со­бівартістю продукції. Так, згідно з чинним порядком не включа­ються в собівартість продукції, а відшкодовуються за рахунок при­бутку або інших джерел витрати на підготовку та освоєння нової продукції серійного й масового виробництва.

Водночас є й такі витрати, які включаються В собівартість про­дукції, але не мають прямого зв’язку з виробництвом: оплата часу виконання державних обов'язків працівниками підприємства, ско­рочення робочого дня підлітків, матерії», які мають дітей віком до одного року, та ін.

Непродуктивні витрати підприємства, пов'язані ч виробничою діяльністю (втрати від браку, недостач і псування матеріалів, від простоїв тощо), у межах встановлених норм включаються у фак­тичну собівартість продукції, а втрати від порушення вимог (умов) договорів з іншими підприємствами та організаціями (штрафні санкції) відшкодовуються за рахунок прибутку.

Склад витрат, які включаються в собівартість продукції (послуг), може дещо змінюватися з різних практичних міркувань. Але за­гальною тенденцією таких змін має бути якомога повніше відоб­раження в собівартості дійсних витрат на виробництво продукції. Ці міркування стосуються собівартості продукції за умов повного калькулювання витрат. Таке уточнення (пояснення) необхідне з огляду на те, що на практиці частіше трапляється калькулювання одиниці продукції за неповними витратами.