Передумови запровадження нової державної регіональної політики в Україні

Державна регіональна політика в Україні

Позиційний документ

Зміст

Вступ.. 3

Передумови запровадження нової державної регіональної політики в Україні 5

Зовнішні виклики. 5

Внутрішні виклики. 6

Законодавство у сфері державної регіональної політики.. 7

1. Концепція державної регіональної політики від 25 травня 2001 року і становлення законодавства у сфері регіонального розвитку. 7

2. Законодавство у сфері регіонального розвитку. 8

2.1. Загальне законодавство. 9

2.2. Спеціальне законодавство з регіонального розвитку. 10

2.3. Бюджетне законодавство. 11

2.4. Планувальне законодавство. 15

2.5. Статусне законодавство. 15

2.6. Інвестиційне законодавство. 15

3. Фінансування за рахунок коштів ДФРР. 17

Фінансування інвестиційних проектів, яким надається підтримка держави. 18

Проекти соціально-економічного розвитку. 20

Проекти транскордонного співробітництва. 21

4. Особливості регулювання інвестиційної діяльності в окремих територіях. 22

5. Законодавство для окремих територій. 22

6. Законодавство окремих інструментів розвитку. 23

7. Перелік інших нормативно-правових актів, що стосуються розвитку регіонів. 24

Проблеми правового регулювання. 32

Зміни підходів щодо формування та реалізації ДРП 2008-2013 роки.. 40

2008-09 роки – актуалізація проблеми реформ регіонального розвитку. 40

2010-13 роки: від скасування рішень попередників до продукування нових проектів на старій основі 41

ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ ТА РЕГІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА. 44

ПУБЛІКАЦІЇ НА ТЕМУ ДЕРЖАВНОЇ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ.. 48

Замість висновків. 55

Вступ

Події грудня 2013, а особливо січня 2014 року в Україні показали, що 23 роки існування української держави не є гарантією її гармонійного розвитку в єдиному державному українському просторі.

Експлуатація політиками всередині та з зовні України проблем взаємовідносин між різними українськими регіонами, несприйняття мешканцями одних регіонів, мешканців інших регіонів в цей період найбільш загострилась. Дійшло до того, що окремі керівники державних органів, а саме обласних державних адміністрацій публічно стали звинувачувати українців інших регіонів у неспроможності працювати та бажанні нав‘язати своє світосприйняття мешканцям інших регіонів. Дійшло до того, що в Харкові було оголошено про створення «украінского» фронту для боротьби з іншими українцями.

На наш погляд це загострення ситуації у міжрегіональних відносин має за собою, як зовнішні фактори, а саме зацікавленість сусідів в ослабленні України і недопущення її до зближення з Європейським Союзом, так і внутрішні – не сформованістю інтегрованого українського простору всередині держави.

Україна є досить великою європейською державою, як за розмірами, так і за чисельністю населення. ЇЇ територія розміщена у різних географічних зонах, її регіони сформувались у різні історичні періоди у складі різних держав, які до того ж відрізнялись не тільки політичним устроєм, але й ментальними характеристиками державних націй. Особливо багато змін соціокультурний портрет українських регіонів зазнав змін у 20-му сторіччі, коли відбувалась індустріалізація одних регіонів, розкуркулювання інших, змінювався віковий та етнічний склад регіонів.

Отримавши державну незалежність в 1991 році, Україна фактично виявилась державою у якій не було сформовано єдиного державного простору, а різні групи регіонів тяжіли до різних центрів впливу поза межами України, до того ж рівень урбанізації, індустріалізації цих регіонів суттєво відрізняється.

За роки незалежності практично не відбулось вирівнювання міжрегіональних диспропорцій, а саме головне – не відбулось зближення на рівні регіональних та політичних еліт.

Сьогодні очевидним є факт посилення регіональних суперечностей. І в цьому контексті традиційний поділ України на «Схід» і «Захід» є надто спрощеним розумінням проблеми.

Так, наприклад, якщо розглядати традиційні для України статистичні показники, то східні регіони України, де було сконцентровано значну частину економічного потенціалу колишнього СРСР, продовжують залишатися регіонами-лідерами із розмірами регіональної економіки та валового регіонального продукту та душу населення.

Однак, приймаючи за основу індекси матеріального добробуту, демографічного та людського розвитку – ті якісні показники, якими оперують на сьогоднішній день в усьому світі, то ситуація «регіонального лідерства» не є такою беззаперечною.

Якщо розглядати індекс матеріального добробуту, то вище середнього його мають – Донецька, Запорізька, Луганська та Полтавська області. Низькі показники – Вінницька, Кіровоградська, Тернопільська та Хмельницька області. Всі інші регіони – середній та нижче-середнього.

В той же час показники індексу демографічного розвитку вище середнього мають Івано-Франківська, Львівська, Тернопільська та Харківська області, а Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Кіровоградська, Київська, Луганська, Одеська, Херсонська Чернігівська – низькі.

Щодо індексу людського розвитку, то рівень вище середнього мають Львівська, Полтавська та Харківська області; низький – Вінницька, Донецька, Кіровоградська, Луганська та Чернігівська області; всі інші регіони – нижче середнього.

Високі показники індексів матеріального добробуту, демографічного та людського розвитку має тільки місто Київ.

Якщо розглядати політичний аспект сучасної регіональної політики, то перманентні вибори, незбалансована політична реформа, пропорційні вибори до місцевих рад та посилення на цій основі регіонального егоїзму загострили проблему гармонізації міжрегіональних відносин та призвели до штучної їх політизації.

При цьому на різний етнічний склад населення регіонів України накладається його різна політична орієнтація, що є серйозною небезпекою у досягненні єдності в держави та її успішності.

Крім цього, факторами, що негативно впливають на процес гармонізації міжрегіональних відносин є і відсутність позитивного міфу про країну, який об’єднував би регіони (національної ідеї), соціокультурні відмінності їх мешканців (самоідентифікація), неспівпадіння соціальної і культурної частин місцевих та національних еліт.

Чи можна подолати ці проблеми? Світовий досвід, а саме великих європейських країн, де присутні досить сильні регіональні відмінності: Італія, Іспанія, Німеччина, показує, що економічні диспропорції подолати менш складно, ніж зблизити соціокультурні пріоритети мешканців тих чи тих регіонів.

Проте виважена державна регіональна політика може зняти значну частину міжрегіональних суперечностей і створити в державі умови для перетворення міжрегіональних відмінностей у нові можливості. Але для цього потрібно мати в наявності суспільний запит на нову політику(здається в Україні такий суспільний запит уже сформовано) та сформувати відповідну державну нормативну та інституційну систему.

Цей документ, підготовлено з метою оцінки ситуації у сфері нормативного та інституційного забезпечення формування та реалізації державної регіональної політики.

При його підготовці використано публікації з відкритих джерел, нормативно-правові акти, що діють в Україні, розробки Інституту громадянського суспільства та інших аналітичних центрів за цією темою, особливо – аналітичний звіт «РЕГІОНАЛЬНИЙ РОЗВИТОК ТА ДЕРЖАВНА РЕГІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА В УКРАЇНІ: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ ЗМІН У КОНТЕКСТІ ГЛОБАЛЬНИХ ВИКЛИКІВ ТА ЄВРОПЕЙСЬКИХ СТАНДАРТІВ ПОЛІТИКИ» (Анатолій Ткачук, Колін Меддок, Ольга Мрінська, Юрій Третяк).

Метою підготовки цієї публікації є спроба неупередженої оцінки ситуації із формуванням та реалізацією державної регіональної політики на основі українського законодавства та політичних ініціативи головних суб‘єктів політики від Президента України до парламентських політичних партій.

Передумови запровадження нової державної регіональної політики в Україні

Сьогодні, як ніколи раніше, перед Україною постали виклики, які не можливо ігнорувати і не реагування на них може дуже дорого коштувати народу.