Роки – актуалізація проблеми реформ регіонального розвитку

Нова Концепція державної регіональної політики була підготовлена Міністерством регіонального розвитку та будівництва України протягом березня-червня 2008 року і 02.07.2008 року була схвалена у досить дивний спосіб – «протокольно»[10] і не була оприлюднена на сайті Уряду, відтак вважати її ухваленою не можна. На основі цієї Концепції тодішній Мінрегіонбуд підготував проект закону «Про засади державної регіональної політики». Цей законопроект пройшов декілька етапів обговорення та узгодження із ЦОВВ, облдержадміністраціями, облрадами, асоціаціями органів місцевого самоврядування, експертами, у т.ч. Ради Європи та ЄС. Зокрема, з Мінфіном було повністю узгоджено положення щодо принципів та процедур діяльності Державного фонду регіонального розвитку. Законопроект у грудні 2009 року був винесений на розгляд Уряду, проте не був схвалений через позицію тодішнього Міністра економіки.

Концепція мала стати основою для підготовки та ухвалення нових нормативно-правових актів України та внесення необхідних змін до чинних актів. Частина положень Концепції можуть застосовуватись і без змін чинної нормативно-правової бази, оскільки задають нову філософію ставлення до проблем регіонального розвитку та регіональної політики.

У новій Концепції було по-новому ідентифіковано головну мету державної регіональної політики: забезпечення високого рівня якості життя людини незалежно від місця її проживання через забезпечення територіально цілісного та збалансованого розвитку України, інтеграції регіонів в єдиному політичному, правовому, інформаційному та культурному просторі, максимально повного використання їх потенціалу з урахуванням природних, економічних, історичних, культурних, соціальних та інших особливостей, підвищення конкурентоздатності регіонів та територіальних громад.

Найважливішими новелами цього документу у сфері реалізації політики стали:

1) стратегічне планування регіонального розвитку та координація секторальних політик у територіях;

2) відмова від об‘єктного підходу у фінансуванні регіонального розвитку і перехід до фінансування власне проектів регіонального розвитку;

3) фінансування програм та проектів регіонального розвитку через систему фондів регіонального розвитку;

4) створення системи погодження державних, регіональних та місцевих інтересів через координаційні ради регіонального розвитку;

5) розгортання мережі агенцій регіонального розвитку, які опікуються стратегіями розвитку регіонів, їх промоцією.

Відставка Уряду Ю. Тимошенко, реорганізація профільного міністерства привела до тривалої паузи у розпочатих роботах.