Замість висновків

1) На 23-му році української незалежності формування єдиного українського простору в межах усієї території держави не є завершеним, в різних українських регіонах відбулась автономізація та формування власних регіональних економічних, інформаційних, освітніх, культурних просторів слабо орієнтованих на єдиний державний простір.

2) Розпад планової радянської економіки в різних українських регіонах відбувався по-різному, промислові підприємства точного машинобудування та приладобудування, які розміщались в Центральній та Західній Україні виявились найслабшою ланкою планової економіки і припинили свою діяльність одними з найперших, що змусило мешканців цих регіонів шукати можливості для само зайнятості передусім в сферах торгівлі, послуг, дрібного підприємництва у переробній, легкій промисловості, ІТ-сфері. Це привело до повної зміни структури економіки в містах та цілих регіонах цієї частини України і саме Західна, Центральна та Північна Україна виявились найбільш інтегрованими в внутрішньо український ринок та менш залежними від зовнішніх ринків.

3) Східні та південно-східні регіони України, де переважала добувна, металургійна та хімічна промисловість, продукція яких залишається конкурентоспроможною на зовнішніх ринках не суттєво зміни структуру своєї економіки і більшість зайнятих працює на великих та середніх підприємствах, а промисловість є найбільшою часткою регіональної економіки. Ці регіони найбільше залежать від зовнішніх ринків і є слабо інтегрованими у внутрішньо український ринок.

4) Суттєва різниця у ціннісних орієнтирах мешканців різних груп українських регіонів, яка склалась протягом попередніх століть перебування різних частин України у складі різних держав сьогодні посилюється через збільшення різниці у структурі економіки та структурі зайнятості населення.

5) Протягом тривалого часу в Україні так і не було сформульовано державну регіональну політику, яка б базувалась на розумінні міжрегіональних проблем та важливості для майбутнього розвитку подолання міжрегіональної відчуженості та асиметрії у економічному розвитку.

6) Законодавство, яке визначає можливості держави та регіонів щодо регіонального розвитку в Україні не є комплексним, стосується передусім економіки і зовсім не враховує міжрегіональних відмінностей. До того ж різні нормативні акти у цій сфері базовані на різних концепціях, ініціювались різними суб‘єктами і різний час тому не є гармонізованими між собою.

7) Держава так і не виробила механізмів зрозумілого, прозорого та прогнозованого фінансування регіонального розвитку. Практика останніх років, коли навіть створення Державного фонду регіонального розвитку не привело до відмови від непрозорого ручного розподілу коштів у регіони підтверджує не зацікавленість державної влади у гармонійному регіональному розвитку.

8) Система органів влади на регіональному рівні, виборна обласна рада, без власного виконавчого органу та призначений Президентом Голова ОДА, який виконує функції виконавчого органу ради, в принципі не здатна займатись розвитком регіону.

9) Інституційно в Україні так і не визначено єдиного політичного центру у сфері державної регіональної політики. Зусилля департаменту регіонального розвитку в структурі міністерства економічного розвитку і торгівлі, явно замало для визначення та реалізації політики. Суперечливість низки актів уряду, що стосуються розвиткових проектів і безпосередньо впливають на можливості регіонального розвитку, які готуються в рамках цього міністерства підтверджують, що координації секторальних політики не має не тільки в рамках уряду, а й в межах одного міністерства.

10) Відсутність сформованої системи законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення збалансованого регіонального розвитку держави, який би забезпечував єдність держави, солідарність регіонів не тільки заважає отриманню технічної допомоги на регіональний розвиток від ЄС, але є великою загрозою для майбутнього України.

[1] https://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/%D0%BF%D1%80%D0%BE%20%D0%B7%D0%B0%D1%81%D0%B0%D0%B4%D0%B8%20%D0%B2%D0%BD%D1%83%D1%82%D1%80%D1%96%D1%88%D0%BD%D1%8C%D0%BE%D1%97%20%D1%96%20%D0%B7%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D1%96%D1%88%D0%BD%D1%8C%D0%BE%D1%97%20%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B8

[2] https://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/%D0%B1%D1%8E%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D1%82%D0%BD%D0%B8%D0%B9

[3] https://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3059-14

[4] https://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3038-17

[5] https://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/280/97-%D0%B2%D1%80/page

[6] https://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/586-14

[7] https://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3166-17

[8] Закон про Державний бюджет України на 2014 рік, не скасувавши цієї статті БКУ фактично її нівелював своєю статтею 21, проте враховуючи можливість перегляду закону про Держбюджет 2014 в найближчому майбутньому, посилання на статтю 24-1 БКУ є коректним.

[9] Більш детально про це можна почитати у виданні: «Ткачук А.Ф. ДЕРЖАВНА РЕГІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА: ВІД АСИМЕТРІЇ ДО СОЛІДАРНОСТІ. (робочий зошит)/Анатолій Ткачук. – К.: ІКЦ «Легальний статус», 2013. -112 с.»

[10] п.1 протоколу № 32