Задача 2. Альтернативна санація

Альтернативна санація

Обчислити розмір альтернативних цільових внесків, спрямованих на покриття балансових збитків, коли номінальна вартість акцій 50 грн.

Ситуація 1. АТ «Фіруза» понесло значні витрати, через які опинилося у фінансовій кризі. На загальних зборах акціонерів ухвалено рішення про фінансову санацію підприємства. Перед початком проведення санації баланс, грн., акціонерного товариства мав такий вигляд:

З метою оздоровлення балансу і мобілізації фінансових ресурсів була виконана двохступенева санація з використанням елементів альтернативної санації. Санацію характеризують такі дані:

1) загальні збори акціонерів ухвалили рішення про зменшення статутного фонду об'єднанням акцій в співвідношенні 5: 2. Як альтернативу акціонерам запропонували здійснювати доплати в розмірі 60% до номіналу;

2) 60% акціонерів ухвалили рішення про обмін своїх акцій, а 40% вирішили здійснити доплату;

3) накладні витрати пов'язані із зменшенням статутного фонду склали 15 000 грн.;

4) одночасно прийняли рішення про збільшення статутного капіталу на 1500000 грн.;

5) всі акції нового випуску були реалізовані по курсу емісії 110%;

6) послуги андеррайтера коштували 100 000 грн.;

7) накладні витрати пов'язані із збільшенням статутного фонду склали 20 000 грн.

Визначити прибуток санації, а також об'єм статутного капіталу і суму грошових коштів, які залишилися у розпорядженні підприємства після здійснення фінансової санації за умови, що всі розрахунки щодо санації були виконані своєчасно. Скласти баланс підприємства. станом після фінансової санації. Пояснити, на які цілі використовується прибуток санації і засоби, мобілізовані в результаті збільшення статутного капіталу.

Задача 3.

Статутний капітал акціонерного товариства складає 4000000 грн. Номінальна вартість однієї акції 50 грн. Сума збільшення капіталу дорівнює 1000000 грн. Біржовий курс старих акцій 100 грн., курс емісії нових акцій 60 грн. Визначте середній курс акції після емісії.

Тести

Тест 1. Основна мета санаційного аудиту така:

а) визначення достовірності звітності підприємства, її повноти і відповідності чинному законодавству;

б) формування висновків щодо реального фінансового стану під­приємства;

в) оцінювання санаційної спроможності підприємства на підставі аналізу фінансово-господарської діяльності та наявної санаційної концепції;

г) розробка санаційної концепції підприємства;

д) визначення повноти та правильності нарахування та сплати податкових платежів до бюджету.

Тест 2. Замовниками санаційного аудиту підприємства, яке перебу­ває у фінансовій кризі, можуть бути:

а) позикодавець (наприклад, банківський консорціум) - якщо вирішується питання про надання санаційного кредиту;

б) підприємство-боржник — якщо воно пропонує укласти миро­ву угоду та здійснити санацію в ході провадження справи про банк­рутство;

в) державна комісія з цінних паперів та фондового ринку — у разі емісії цінних паперів;

г) потенційний санатор — якщо вирішується питання про сана­цію підприємства його реорганізацією (злиттям, приєднанням);

д) консалтингова фірма - у разі розробки плану санації.

Тест 3. Аналізуючи виробничо-господарську діяльність підприєм­ства, аудитор виконує таку роботу:

а) аналізує позичковий капітал;

б) обчислює показники ліквідності та платоспроможності;

в) аналізує витрати на виробництво;

г) аналізує рух основних фондів та амортизаційних відрахувань;

д) оцінює показники праці.

Тест 4. До основних показників, які характеризують структуру ка­піталу та фінансову незалежність підприємства, відносять:

а) показник фінансового лівериджу;

б) показник абсолютної ліквідності;

в) коефіцієнт покриття;

г) коефіцієнт автономії;

д) коефіцієнт фінансової стабільності.

Тест 5. Основні показники ліквідності та платоспроможності під­приємства:

а) коефіцієнт покриття;

б) рентабельність продажу;

в) оборотність обігових засобів;

г) коефіцієнт абсолютної ліквідності;

д) коефіцієнт фінансового лівериджу.

Тест 6. Підприємство вважатиметься неплатоспроможним у такому разі:

а) наявних активів у ліквідній формі недостатньо для задоволення у встановлений строк вимог, висунутих до підприємства кредиторами;

б) коефіцієнт абсолютної ліквідності є меншим за 0, 2;

в) коефіцієнт покриття дорівнює 1;

г) надто низьким є значення показника фінансового лівериджу;

д) до арбітражного суду надійшов позов з боку кредиторів.

Тест 7. Коефіцієнт абсолютної ліквідності визначає:

а) частину короткострокової заборгованості, яку підприємство може погасити найближчим часом;

б) частку довгострокових позик, залучених для фінансування ак­тивів підприємства;

в) ступінь мобільності використання власних коштів підприємства;

г) частку чистого обігового капіталу у структурі активів балансу,

д) залежність підприємства від довгострокових зобов'язань.

Тест 8. Діагностуючи сильні та слабкі сторони підприємства, а також потенційні ризики та додаткові шанси, застосовують такі методи:

а) СОФТ-аналіз;

б) бенчмаркінг;

в) нуль-базис бюджетування;

г) вартісний аналіз.

Програмні питання для самостійного вивчення теми

1. Етапи проведення санаційного аудиту.

2. Аналіз виробничо-господарської діяльності

3. Експрес-діагностика фінансового стану.

4. Аналіз причин кризи та сильних і слабких сторін підприємства.

5. Акт аудиторської перевірки.

Контрольні запитання

1. Що розуміють під санаційною спроможністю.

2. Назвіть основні методи та прийоми санаційного аудиту

3..Які суть та призначення санаційного аудиту

4. Чим санаційний аудит відрізняється від аудиту фінансової звітності

5. Який порядок проведення санаційного аудиту. Розкрийте етапи його проведення та запропонуйте окремі процедури, що можна використовувати на кожному з них.

6. Розкрийте місце SWOT- аналізу в санаційному аудиті.

7. Які управлінські функції досліджуються в SWOT- аналізі.

8. Назвіть порядок дослідження сильних та слабких сторін, можливостей та загроз за кожною управлінською функцією.

9. Які критерії оцінки використовуються аудитором для викладення думки в аудиторському висновку.

10. Назвіть основні елементи аудиторського висновку.

Рекомендована література [ 7, 9, 11, 12, 27, 29, 34]

Тема 3. Складання та узгодження плану фінансової санації.

3.1. Призначення плану санації та його узгодження

Розробка стратегії санації належить до компетенції стратегічного контролінгу і здійснюється в рамках стратегічного планування. Згід­но з обраною стратегією санації розробляються концепція та план фінансового оздоровлення. Розробкою останнього займаються фі­нансові служби та служби контролінгу кризового підприємства. Якщо ж ця задача для самого підприємства досить складна чи бракує знань з цього питання, допомогу в розробці плану фінансового оздоров­лення можуть надати представники потенційного санатора або неза­лежні аудиторські та консалтингові фірми.

Необхідність залучення зовнішніх консультантів під час розробки плану зумовлена трьома основними чинниками:

- затратами робочого часу, необхідного для розробки плану;

- потребою в належних знаннях та досвід;

- потребою в об’єктивності.

Для розробки плану санації використовують увесь методичний та функціональний арсенал контролінгу. При цьому керуються такими принципами:

- завершеність (врахування всіх найважливіших обставин справи (усі позиції плану мають базуватися на цілком перевірених даних);

- змістовність (розгляд лише тих обставин, які стосуються процесу санації);

- правильність (правдиве висвітлення проблематики кризи з відображенням усіх передумов та безпосереднього, логічного ланцюга аргументів);

- ясність (правдиве та однозначне висвітлення й відтворення інформації);

- об’єктивність (чітке розмежування між фактичними даними, власним поглядом контролера та висновками)

3.2. Розробка плану санації (санаційна концепція)

Об'єктами планування є фінансові, виробничі та трудові ресурси підприємства, а також процеси господарської та іншої діяльності, що мають істотний вплив на результати діяльності підприємства в цілому.

Засновуючись на надбаннях зарубіжного досвіду та синтезуючи його з вітчизняною практикою, розроблено методичні рекомендації щодо складання плану санації. Згідно із цією методикою план фі­нансового оздоровлення підприємства складається зі вступу та чоти­рьох розділів (рис. 3.1).

Рис. 3.1. Структурно-логічна схема плану санації

У вступі відображається загальна характеристика об'єкта плану­вання, подаються відомості про правову форму організації бізнесу, форму власності, організаційну структуру, сфери діяльності та коро­тка історична довідка про розвиток підприємства. Разом з цим фор­мулюється мета складання плану санації, висвітлюються замовники плану та методи, які використовуються в процесі його розробки.

Перший розділ містить відомості про поточну ситуацію на під­приємстві.

Аналіз поточної ситуації на підприємстві містить такі підрозділи:

> оцінка зовнішніх умов;

> аналіз фінансово-господарського стану;

> аналіз причин фінансової кризи та слабких місць;

> наявний потенціал.

Оцінка зовнішніх умов — основа стратегічного планування, вона передбачає вивчення загальних політико-економічних тенденцій, аналіз галузі та ринкового сегменту. Під час вивчення загальної по­літико-економічної ситуації розглядається розвиток економіки в цілому, демографічна ситуація, технологічні новації, зміна політично­го середовища.

Метою оцінки навколишнього середовища є оцінка можливості пристосування стратегії розвитку підприємства до змін у суспільно-політичному житті країни.

За умов ринкової економіки для вирішення виробничих та коме­рційних завдань, які потребують вкладання коштів, необхідною є розробка внутрішньофірмового документа - бізнес-плану.

Бізнес-план має:

> давати конкретні уявлення про те, як функціонуватиме під­приємство, яке місце воно займатиме на ринку;

> містити всі виробничі характеристики майбутнього підприєм­ства, детально описувати схему його функціонування;

> розкривати принципи та методи керівництва підприємством;

> обов'язково містити програму управління фінансами, без якої неможливо розпочати справу та забезпечити ефективність її вико­нання;

> показати перспективи розвитку підприємства інвесторам та кредиторам.

За складання бізнес-плану керуються такими стимулюючими мотивами:

1) подати інформацію про підприємство та наміри власників;

2) викласти стратегію і тактику підприємства та показати, як взаємодіють різноманітні підрозділи підприємства, будучи одним цілим;

3) висвітлити фінансові цілі та розробити детальні кошториси, з допомогою яких можна проконтролювати фактичні витрати та доходи;

4) переконати третю сторону надати необхідні кошти або сприя­ти підприємству в іншій формі.

Узагальнення ще не дуже великого досвіду складання бізнес-планів вітчизняними підприємствами дає змогу виділити такі галузі їх застосування:

> вибір економічно вигідних напрямків та способів досягнення позитивних фінансових результатів підприємствами за нових умов господарювання, неплатоспроможності суб'єктів;

> підготовка підприємствами інвестиційних проектів для залу­чення інвестицій та банківських кредитів;

> складання проектів емісії акцій, облігацій та інших цінних паперів підприємств;

> залучення іноземних інвесторів для розвитку підприємств;

› обґрунтування пропозицій щодо приватизації підприємств державної та комунальної власності.

Фінансовий план – найважливіший елемент бізнес-плану, який складається як для обґрунтування конкретних інвестиційних проектів, так і для управління поточною та стратегічною фінансовою діяльністю. Цей розділ бізнес-плану включає такі складові:

Ø прогноз обсягів реалізації;

Ø баланс грошових надходжень та витрат;

Ø таблицю доходів та витрат;

Ø прогнозований баланс активів та пасивів підприємства;

Ø розрахунок точки беззбитковості.

Нині, коли підприємствам надано самостійність у плануванні, фірми можуть не складати фінансового плану або складати його в будь-якій довільній формі, що її вважають для себе найбільш прийнятною.

Поточне фінансове планування є складовою частиною перспективного плану, його конкретизацією. Воно полягає в розробці: плану рухів грошових коштів, плану про прибутки (збитки), плану бухгалтерського балансу.

Складання фінансового плану може відбутися у три етапи.

1. Аналіз очікуваного виконання фінансового плану потокового рок.

2. Розгляд та вивчення виробничих, маркетингових показників, на підставі яких розраховуватимуться планові фінансові показники.

3. Розробка проекту фінансового плану.

Позначка складання фінансового плану полягає у взаємоузгодженні доходів та витрат.

Поточний фінансовий план складається на рік з розбивкою за кварталами, оскільки протягом року потреба в грошових коштах значно змінюється і може статися брак а бо надлишок фінансових ресурсів.

Розбивка річного фінансового плану на більш короткі проміжки часу дає змогу відстежувати виникнення вхідних і вихідних грошових потоків, визначити потребу в залученні коштів.

Розробка фінансового плану розпочинається з розрахунку показників дохідної, а потім витратної його частин.

Підприємство, які не складають бізнес-плану, виручку від реалізації визначають методом прямого рахунку, виходячи із запланованого обсягу асортименту виробів, або з допомогою укрупненого методу. Підприємства, які працюють з бізнес-планом, виручку від реалізації відображають у “Прогнозі обсягів реалізації”.

У процесі складання плану доходів та витрат необхідно перевіряти взаємо узгодженість запланованих сум витрат та відрахувань із джерелами покриття їх відповідними доходами та надходженням коштів, передбачених у першому розділі плану доходів та витрат. Витрати на реалізацію продукції, передбачені в іншому розділі плану доходів та витрат, повинні покриватися з виручки від реалізації та послуг (за вирахуванням податку на додану вартість та акцизного збору).

Якщо виручка від реалізації продукції та послуг (за вирахуванням податків) виявляється меншою за витрати на реалізовану продукцію, тоді прибуток у першому розділі буде відсутній. В іншому розділі з’являться збитки в сумі перевищення витрат над виручкою.

Після визначення всіх статей плану доходів та витрат на підведення підсумку в кожному розділі перевіряють рівень їхньої збалансованості. Для цього підсумки першого розділу порівнюють з підсумками інших розділів плану. Сальдо всіх надходжень і всіх витрат характеризують фінансовий результат діяльності підприємства. Якщо має місце негативний фінансовий результат (збиток), необхідно переглянути витрати в бік зменшення або відшукати додаткові резерви доходів та надходження коштів.

Таким чином, у процесі фінансового планування здійснюється конкретна ув’язка кожного виду витрат з джерелом фінансуванням.

Поточний фінансовий план можна розробляти на підставі річного плану руху грошових коштів за видами діяльності з розбивкою за кварталами.

Аналіз фінансово-господарського стану проводиться за двома напрямками:

Ø аналіз виробничо-господарської діяльності;

Ø аналіз фінансового стану.

У ході аналізу з’ясовується фактично фінансовий та майновий стан підприємства (фактичний обсяг реалізації, величина прибутків (збитків), рівень заборгованості, коефіцієнти платоспроможності, ліквідності, фінансового лівериджу тощо).

Аналіз причин фінансової кризи та слабких місць полягає у систематизації та оцінювання причин фінансової кризи та наслідків їхнього впливу на фінансово-господарську діяльність підприємства. Аналіз причин фінансової кризи проводиться з метою їхньої локалізації та усунення. Виявлення симптомів кризи робиться на підставі слабких місць підприємства. Обмежувальні чинники (слабкі місця) можуть виявлятися в таких сферах:

- залучення капіталу (наприклад, втрата довіри кредиторів);

- ринок (бар’єри на шляху входження чи виходу з ринку);

- персонал (позиція профспілок, висока мобільність, психологічні фактори);

- законодавство (податки, заборона звільнення працівників).

В умовах тривалої фінансової кризи фактори, що забезпечують потенціал підприємства, поступово втрачають свої позиції і як на­слідок, стан підприємства погіршується.

За дослідження питання наявного потенціалу підприємства ви­вчаються сильні його сторони, можливі шанси та наявний потенціал у кадровій, виробничій, технологічній, маркетинговій та інших сфе­рах. Наявний потенціал розвитку підприємства визначається такими основними факторами:

> фінансове забезпечення та можливості залучення додаткового капіталу;

> наявність кваліфікованого персоналу;

> наявність надійних та дешевих джерел постачання сировини та матеріалів;

> наявність ринків збуту продукції;

> виробничий потенціал;

> ефективна організаційна структура;

> висока якість менеджменту.

Ефективність проведення санації можна забезпечити планомір­ним розвитком та використанням наявного потенціалу підприємст­ва, а також через усунення або послаблення чинників, що негативно впливають на ефективність проведення санації.

На підставі аналізу вихідної ситуації робиться висновок про до­цільність санації підприємства чи про необхідність його ліквідації.

У другому розділі плану змальовуються стратегічні цілі санації, цільові орієнтири та розробляється стратегія санації підприємства.

Також доцільним елементом цього розділу є запропонування опе­ративної Crash-програми із відображенням заходів, спрямованих на покриття поточних збитків, відновлення платоспроможності та ліквід­ності підприємства. Успішне виконання цієї програми надасть під­приємству можливість успішно реалізувати план санації, тобто здій­снити заходи для відновлення прибутковості та досягнення стратегіч­них конкурентних переваг. У каталозі санаційних заходів у рамках Crash- програми можуть бути запропоновані такі, наприклад, заходи:

> рефінансування дебіторської заборгованості (форфетинг, фак­торинг, звернення до господарського суду);

> мобілізація прихованих резервів через продажі окремих пози­цій активів;

> зменшення та збільшення статутного капіталу;

> реструктуризація кредиторської заборгованості;

> заморожування інвестиційних вкладень;

> зворотний лізинг;

> розпродаж за зниженими цінами товарів, що користуються низьким попитом.

Третій розділ є основною частиною плану санації, в якому конк­ретизуються заходи щодо відновлення прибутковості та конкуренто­спроможності підприємства в довгостроковому періоді.

Складовими частинами цього розділу є:

> План маркетингу та оцінка ринків збуту продукції.

В цьому підрозділі визначають ринкові фактори, які впливають на збут продукції та місткість ринку; мотивацію споживачів; умови збуту; галузеві ризики; ситуацію на суміжних товарних ринках. Кіль­кісна оцінка частини ринку, яка належить підприємству, проводити­ся за основними споживачами готової продукції з посиланням на поточні обсяги реалізації та перспективи її збільшення. Крім того, дається перелік можливих конкурентів, їхніх переваг та недоліків, а також схема реалізації продукції, методи стимулювання реалізації та пропозиції щодо оптимального співвідношення реалізаційної ціни й собівартості. Визначаються можливості та способи розширення рин­ків збуту. Дається оцінка діяльності підприємства з погляду антимонопольного законодавства;

> План виробництва та капіталовкладень.

Містить дані про використання обладнання, його знос, витрати, пов'язані з відновленням (придбання нового обладнання, ремонт та реконструкція), можливості оренди чи лізингу. Також характеризу­ється виробничий процес, його «вузькі» місця, комерційні зв'язки з постачальниками, зазначаються конкретні заходи щодо поліпшення асортименту продукції та підвищення її якості з тим, щоб досягти конкурентних переваг. Слід вказати, яке саме обладнання, технічну документацію, технологію, «ноу-хау», у кого, за яких умов та в який термін потрібно придбати, суму витрат на придбання. Виходячи з цих даних, оцінюють потреби в інвестиціях. План виробництва та капіталовкладень складається у формі бюджету;

> Організаційний план.

Тут відображають організаційну структуру підприємства, мож­ливості реструктуризації (реорганізації) та перепрофілювання, аналі­зують управлінський та кадровий склад, фактичну кількість праців­ників та пропозиції щодо її зменшення, пропонують заходи для посилення мотивації працівників та поліпшення організації менедж­менту. У разі необхідності вивчаються можливості злиття, приєд­нання чи розукрупнення з урахуванням вимог антимонопольного законодавства;

> Фінансовий план включає:

а ) прогноз обсягів випуску та реалізації продукції;

б) баланс грошових надходжень та витрат;

в) зведений баланс активів і пасивів (до початку санації, в окремі періоди під час санації та після її проведення);

г) форми та джерела мобілізації фінансових ресурсів;

д) графіки освоєння, окупності та повернення фінансових ресур­сів (якщо їх було залучено на поворотній основі).

У фінансовому плані також відображається сума витрат на роз­робку плану санації та проведення санаційного аудиту (за необхідно­сті). На підставі фінансового плану розраховується загальна потреба підприємства у фінансових ресурсах із зовнішніх джерел. Обсяг зов­нішнього фінансування дорівнює різниці між загальною потребою підприємства у фінансових ресурсах (інвестиції в основні та оборот­ні засоби) та прогнозованою величиною виручки від реалізації окре­мих об'єктів активів, продаж яких здійснюється в рамках санації. Здобута величина коригується на позитивний чи негативний Cash-flow, який очікується в період проведення санації.

Розділ четвертий містить розрахунок ефективності санації, а та­кож перелік організаційних заходів щодо реалізації плану та контро­лю за ходом реалізації. Тут деталізуються очікувані результати вико­нання проекту, а також прогнозуються можливі ризики та збитки. Основними критеріями оцінки ефективності санації є такі:

> ліквідність та платоспроможність;

> прибутковість;

> додаткова вартість, створена в результаті санації;

> конкурентні переваги.

Якщо за основу брати критерій прибутковості, ефективність са­нації (Е) можна визначити за такою формулою:

Е = Прогнозований обсяг додаткового прибутку / Розмір вкладень на проведення санації

Результати санації (крім подолання неплатоспроможності та від­новлення конкурентоспроможності) можна оцінити через додатко­вий прибуток підприємства (різницю між сумою прибутків після санації і розміром прибутків (чи збитків) до її проведення). Для більш об'єктивної оцінки ефективності прогнозований обсяг прибутку приводитися до теперішньої вартості. Вкладення в проведення сана­ції розглядаються як інвестиції санатора в підприємство, що перебу­ває у фінансовій кризі, з метою одержання прибутку (в абсолютній чи відносній формі).

Додаткова вартість, створена в результаті санації показує абсо­лютний приріст вартості активів підприємства, що очікується від реалізації плану санації. Додаткову вартість розраховують як різни­цю між потенційною вартістю підприємства (після проведення сана­ції) та його вартістю до санації. Потенційна вартість визначається на підставі приведених до теперішньої вартості майбутніх грошових потоків. Цей метод оцінки ефективності санації базується на диско­нтуванні майбутнього Cash-flow. Але проблема полягає в точності прогнозування майбутнього грошового потоку.

Оскільки додаткова вартість може визначатися як різниця між вартістю підприємства після санації (за виключенням суми знову залученого капіталу) та ліквідаційною вартістю підприємства, зі­ставлення даних величин відіграє вирішальну роль у прийнятті кредиторами рішення щодо акцептування плану санації чи ліквіда­ції підприємства. Ця вартість підприємства береться до уваги та­кож інвесторами, які можуть фінансувати санацію за умов частко­вої участі тощо.

Як уже зазначалося, у процесі реалізації плану санації важливу роль відіграє оперативний санаційний контролінг, який з допомо­гою свого методичного та функціонального інструментарію коорди­нує діяльність різних підрозділів, здійснює контроль за якістю реа­лізації запланованих заходів, проводити аналіз відхилень, ідентифі­кує та нейтралізує ризики, а також виявляє додаткові шанси та мож­ливості.

Санація вважається успішною, якщо за допомогою зовнішніх та внутрішніх фінансових джерел, проведення організаційних та виро­бничо-технічних удосконалень підприємство виходить з кризи (нор­малізує виробничу діяльність та уникає банкрутства) і забезпечує свою прибутковість та конкурентоспроможність у довгостроковому періоді.