Система раннього попередження та реагування

Дієвим інструментом фінансового контролінгу, що займає важливе місто впровадженні ефективного антикризового управління підприємством, є система раннього попередження та реагування на поточну неплатоспроможність(банкрутство) підприємства. Першочерговим завданням цієї системи є своєчасне виявлення фінансової кризи на підприємстві, тобто ситуації безпосередньої чи опосередкованої загрози його існуванню.

Система раннього попередження та реагування – це особлива інформаційна система, за допомогою якої керівництво підприємства оперативно отримує інформацію про потенційну зовнішню чи внутрішню загрозу його діяльності. Тобто система має на меті свого існування проведення сукупності організаційних та інших необхідних заходів для попередження та протидії фінансовій кризі та банкрутству підприємства. Процес створення системи раннього попередження складається з таких етапів:

Ø визначення сфер спостереження;

Ø визначення індикаторів раннього попередження, які можуть вказувати на розвиток того чи іншого негативного процесу;

Ø визначення цільових показників та інтервалів їх зміни стосовно кожного індикатора;

Ø формування завдань для центрів обробки інформації (розробка висновків щодо впливу тієї чи іншої інформації на діяльність підприємства);

Ø формування інформаційних каналів: забезпечення інформаційного зв’язку між джерелами інформації та системою раннього реагування, між системою та її користувачами – керівниками всіх рівнів.

В ході функціонування системи раннього попередження та прогнозування банкрутства на підприємстві широко застосовують дискримінантний аналіз. Зміст його полягає в тому, що за допомогою математично-статистичних методів будується функція та розраховується інтегральний показник на підставі якого можна з достатньою ймовірністю передбачити банкрутство суб’єкта господарювання. Дискримінантний аналіз базується на емпіричному дослідженні фінансових показників великої кількості підприємств, одні з яких збанкрутіли, а інші подолали кризу та успішно продовжують свою діяльність. Для цього добирається ряд коефіцієнтів, для кожного з яких визначається питома вага дискримінантної функції. Як і граничне значення вибраних показників вагомість може коригуватися. Вона залежить від галузі, до якої належить підприємство, загальної економічної та політичної ситуації в країні, рівня інфляції та інших чинників. Залежно від величини інтегрального показника робиться висновок про належність об’єкта аналізу до групи підприємств-банкрутів чи до таких, що успішно функціонують.

До часу формування дискримінантного аналізу як самостійного методу прогнозування існував тест на банкрутство Тамарі. В основу його покладено шість показників: коефіцієнт забезпеченості власним капіталом, прибутковість капіталу, абсолютна ліквідність, коефіцієнт співвідношення обігу від реалізації та дебіторської заборгованості.

У світовій практиці існує багато різноманітних підходів до прогнозування фінансової неспроможності суб’єктів господарювання. Кожна методика оцінки кредитоспроможності за своєю суттю є одночасно методикою прогнозування банкрутства. У зарубіжній практиці найбільш широкого поширення набули модель Альтмана та модель Спрінгейта.

Модель Альтмана розроблено в 1986 р. Вона має назву “розрахунок Z-показника”. Модель було побудовано цим методом на вибірці з 66 компаній – 33 успішних і 33 банкрутів. Перша версія модель включала 22 приблизно значимих коефіцієнта, отриманих з даних фінансової звітності. Коефіцієнт, що має найменшу статистичну значимість, відкидався після чого побудова моделі й аналіз статистичної значимості коефіцієнтів повторювалися. Коли число коефіцієнтів зменшилося з п’яти до чотирьох, статистична вірогідність моделі різко знизилася, що змусило Альтмана зробити висновок про те, що варіант з п’ятьма коефіцієнтами є кращим.

Розроблювачі подібних моделей вважають, що їх розумно застосувати в якості додаткового інструмента аналізу. Ось деякі варіанти такого використання:

Ø “фільтрування” даних великого числа потенційних позичальників для оцінки порівняльного ризику їхньої неплатоспроможності;

Ø обґрунтування рекомендацій позичальникам умов за якими їм може бути надано кредит.

Побудова “траєкторії” позичальника за даними звітності за кілька попередніх періодів (зростає ризик неплатоспроможності чи зменшується?). Це п’ятифакторна модель, де фактори є окремі показники фінансового стану підприємства:

Z=1, 2А+1, 4В+3, 3С+0, 6D+1, 0Е.

Точність прогнозування банкрутства за цією моделлю може становити 95%. На жаль, можливість використання її в Україні є проблематичною через інфляцію та монополізацію економіки.

Підсумковий показник – (“показник Z” Альтмана) є результатом дискримінантної функції. Очевидно, що “більш здоровими” є компанії, у яких більше “число Z”.Професор Альтман встановив, що підприємства, у яких “показник Z” перевищував 2, 99, відрізнялися фінансовою стабільністю, і надалі в їх діяльності будь-яких ускладнень не спостерігалося. Фірми, у яких даний показник був менше 1, 81 (зрозуміло, включаючи і негативні числа), рано чи пізно приходили до банкрутства. Лише незначна група подібних фірм вижила. Для підприємств із “показником Z” між 1, 81 і 2, 91 неможливо було скласти чіткий і переконливий прогноз.

В цілому можна сказати, що застосування методу Альтмана дозволяє прогнозувати фінансовий розвиток компанії.

Середній розмір сукупних активів фірм у вибірці Фулмера – 455 тис. дол. Початкова версія моделі включала 40 коефіцієнтів. Модель пропонує точність у 98% випадків на рік вперед і в 81% випадків на два років вперед. Модель має такий загальний вигляд:

Настання неплатоспроможності неминуче за Н 0.

Модель Альтмана включає показник ринкової капіталізації акцій і, таким чином, заснована тільки до компаній, на акції яких існує публічній ринок. Американська компанія, що бажає випустити акції в публічне звертання, зобов’язана мати річний обсяг реалізації не менше 15 млн. дол. З обліком того, що обіговість активів у більшості галузей американської економіки знаходиться в межах 0, 9 – 1, 9, це означає, що мінімальний розмір активів такої фірми складає біля восьми мільйонів доларів.

Модель Фулмера побудована на вибірці з небагато менших фірм (середній розмір активів – 455 тис. дол.) і не містить показників ринкової капіталізації.

Модель Спрінгейта побудовано на підставі дослідження впливу 19 фінансових показників. Вважається, що точність прогнозування банкрутства за цією моделлю становить 92%, однак з часом цей показник зменшується.

Z=1, 03А+3, 07В+0, 66С+0, 4D

Якщо Z 0, 862, то підприємство є потенційним банкрутом.

З використанням різних методик прогнозування банкрутства розраховано універсальну дискримінантну функцію. Вона має такий вигляд:

де - Cash-Flow/зобов’язання;

- валюта балансу/зобов’язання;

- прибуток/валюта балансу;

- прибуток/виручка від реалізації

- виробничі запаси/виручка від реалізації;

- оборотність основного капіталу (виручка від реалізації/валюта балансу).

Одержані значення показника Z можна інтерпретувати так:

- підприємство є фінансово стійким, і йому не загрожує банкрутство;

- у підприємства порушено фінансову рівновагу (фінансову стійкість), але йому не загрожує банкрутство за умови переходу на антикризове управління;

- підприємству загрожує банкрутство, якщо воно не здійснить санаційних заходів;

- підприємство є напівбанкрутом. Головне значення прогнозування банкрутства полягає у своєчасній розробці контрзаходів, спрямованих на подолання на підприємстві негативних тенденцій.

План семінарського заняття

1. Контролінг та його роль у санації.

2. Призначення плану санації та його узгодження.

3. Розробка плану санації (санаційна концепція).

4. Розроблення стратегії санації підприємства.

5. Оцінка ефективності реалізації плану санації.

6. Система раннього попередження та реагування.

Практичне заняття

Тема 3: Діагностика банкрутства.

План

1. Зовнішні чинники виникнення фінансової кризи.

2. Внутрішні чинники виникнення фінансової кризи.

3. Основні системи діагностики банкрутства.

4. Експрес діагноста банкрутства.