Золота булла” 1356 р., видана німецьким імператором і чеським королем Карлом IV.

Після загибелі династії Штауфенів у боротьбі з папами в Німеччині з 1250 по 1273 р. не було імператора. У цей період міжцарів'я було втрачено багато коронних земель і регалій, що відійшли до князів. Надалі до 1356 р. імператорський титул по черзі присвоювався представникам багатьох династій, поки в 1438 р. остаточно не закріпився за Габсбургами. Імператор продовжував залишатися главою держави, уособлював єдність імперії, але не мав реальної влади. Він виконував в основному функції військового і зовнішньополітичного координатора дій німецьких феодалів. Це становище було юридично санкціоноване «Золотою буллою» 1356 р., виданою німецьким імператором і чеським королем Карлом IV.

«Золота булла» закріпила історично сформовану практику, за якої управління Німеччиною фактично зосереджувалося в руках семи курфюрстів: трьох архієпископів — Майнцького, Кельнського і Трирського, а також маркграфа Бранденбурзького, короля Чеського, герцога Саксонського, пфальцграфа Рейнського. Князі-виборці більшістю голосів визначали вибір імператора. «Золота булла» детально регламентувала процедуру виборів імператора курфюрстами. У разі рівності голосів ухвальний голос належав архієпископу Майнцькому. Він подавав голос останнім, був головою колегії курфюрстів і мав скликати збори всієї колегії у Франкфурті-на-Майні. Архієпископ Майнцький міг заздалегідь запитувати згоду інших курфюрстів на ту чи іншу кандидатуру. Булла передбачала перетворення колегії курфюрстів на постійно діючий орган державного управління. Щорічно протягом одного місяця мав проходити з'їзд колегії для обговорення державних справ. Колегія мала право суду над імператором і його усунення.

«Золота булла» визнала повну політичну самостійність курфюрстів, їхню рівність імператору. Вона закріпила права їхнього територіального верховенства, встановила неподільність кур-фюрств, перехід їх у спадщину. Курфюрсти зберегли за собою захоплені ними регалії, особливо такі, як власність на надра та їх експлуатація, стягнення мита, карбування монети. Вони мали право вищої юрисдикції у своїх володіннях. Васалам було заборонено вести війни проти сеньйорів, містам — укладати союзи проти курфюрстів. Отже, у Німеччині була юридично оформлена олігархія кількох найбільших феодалів, що склалася ще до «Золотої булли». Курфюрства були об'єднані тільки загальним підданством імператору і не володіли правом самостійно оголошувати війну й укладати мир з іноземними державами (ця прерогатива зберігалася за імператором).