Особливості абсолютизму в Німеччині.

В умовах слабкості центральної влади в Німеччині одержала значного розвитку і політична автономія окремих корпорацій — міст, їхніх союзів, релігійних об'єднань тощо. Особливі політичні права мали об'єднання північних німецьких міст — Ган-за (XIV—XVI ст.), Союз рейнських міст (1254 р.), Швабський союз (XVI ст.), а також військово-релігійний Тевтонський орден (ХІІ-ХУІ ст.).

Найбільшим обсягом прав були наділені в імперії так звані імперські і вільні міста. Імперські міста — безпосередні васали імператора — одержали велику частину імператорських регалій (вищий суд, карбування монети, військо). їх обов'язки стосовно імператора зводилися до присяги на вірність і прийому імператора з його двором. З XV ст. імперські міста (Любен, Бремен, Гамбург, Аугсбург, Нюрнберг та ін.) мали постійне представництво в рейхстазі. Що стосується семи вільних міст Німеччини, до яких належали найдавніші єпископські міста (Майнц, Кельн, Трир, Вормс та ін.), то вони одержали привілеї як від німецького імператора, так і від духовних князів, які володіли ними. Ці міста були звільнені від податку і постачання війська і були центрами єпархії, церковно-світського управління єпархією і князівством. У XII—XV ст. ці міста користувалися самоврядуванням, у них обиралися бургомістри і члени міської ради, які вирішували місцеві питання, кримінальні і цивільні справи. Духовні князі зберігали юридичний контроль над цими містами за допомогою призначення головних чиновників міста — бургграфа, префекта, які керували здійсненням правосуддя.

Імперські і вільні міста Німеччини нерідко об'єднувалися в союзи, які проводили власну політику, що не завжди збігалася з інтересами як центральної, так і князівської влади.

У XIV ст. окремі князівства-держави трансформуються в станово-представницькі монархії, що відзначаються різноманіттям форм. У більшості держав сформувалися три замкнені курії — духовенства, лицарів і городян. Збори цих земських чинів усередині князівств називалися ландтагами. Ландтаги дещо обмежували владу князів усередині князівства і за структурою більше нагадували станово-представницькі установи Франції, ніж рейхстаг. Однак у більшості випадків ландтаги не мали ухвального голосу під час обговорення місцевих і державних справ. Щоправда, їхня згода обов'язково запитувалася при вирішенні фінансових питань. Але в цьому випадку князь завжди міг одержати потрібне рішення за допомогою двох станів, звільнених від сплати податків, але таких, що брали участь у витра ті цих коштів, — вищого духовенства і лицарства.

У XVI—XVIII ст. після релігійних війн кількість самостійних державних утворень у Німеччині ще більше зросла (їх стало по над 300), утверджується так званий князівський абсолютизм. Він відрізнявся від централізованих абсолютних монархій Заходу (як і станово-представницьких монархій) тим, що склався не в межах всієї імперії, яка залишалася децентралізованою, а в межах окремих князівських володінь. Крім того, його утвердження — не результат тимчасової рівноваги сил феодалів і буржуазії. Навпаки, князівський абсолютизм становить торжество феодально-консервативних сил над буржуазним рухом і підпорядкування слабкої німецької буржуазії князям.

Не випадково абсолютизм утвердився раніше всього в Баварії (у першій третині XVII ст.), що відзначалася економічною відсталістю. Князівський абсолютизм не відіграв ніякої позитивної ролі, надовго закріпивши економічну і політичну роздробленість Німеччини.

Пруссія й Австрія. Найбільшими абсолютистськими державами імперії були Пруссія й Австрія, між якими вже починалося суперництво за політичне верховенство в імперії.

Бранденбурзько-Прусська держава була створена на початку XVII ст. на землях колишнього Тевтонського ордена, колонізаторська діяльність і ідеологія якого заклали засади великопрус-ського мілітаризму в Німеччині. Остаточне оформлення цієї держави відбулося в 1701 р., коли бранденбурзький курфюрст домігся титулу короля Пруссії.

Глава держави — король Пруссії — входив до імперської колегії курфюрстів. Вищим органом державного управління була Таємна рада при королі. їй підпорядковувалися спочатку три директорії: фінансова, військових справ і королівських доменів. Особливого значення набула директорія військових справ, що відала організацією й озброєнням створеної в 1655 р. постійної армії. Прусська армія була однією з найбільших у Європі і славилася своєю муштрою і палицевою дисципліною.

Основними тенденціями розвитку державного устрою Пруссії в XVI—XVII ст. стали подальша централізація і мілітаризація державного апарату, піднесення військово-управлінських органів над цивільними. Значна частина повноважень Таємної ради переходить до генерального військового комісаріату. Відбувається злиття всіх директорій у єдиний військовофінансовий орган на чолі з президентом — королем. На місцих земські радники (ландрати), які призначалися королем за рекомендацією дворянських зборів, підпадають під жорсткий контроль центральної влади і наділяються широкими військово-поліцейськими повноваженнями. Ліквідується міське самоврядування. Міські ради були замінені колегіями магістрами що призначалися королем. На весь державний апарат були поширені військові звання, військова субординація і дисципліна.

За своїм політичним режимом Прусська монархія може бути охарактеризована як військово-поліцейська держава. У ній одержали найширший розвиток сваволя влади, цензура і дріб'язкова регламентація не тільки державного, а й приватного життя підданих.

Австрія, на відміну від Пруссії, не була централізованою державою. Це була багатонаціональна країна. В Австрії панувало католицьке віросповідання. З XV ст. королі Австрії ставали німецькими імператорами, і Австрія вважалася їх доменальним володінням.

Система центральних органів Австрії не була строго впорядкованою і постійно перебудовувалася. Вищим органом влади і управління разом з монархом була Таємна рада. У подальшому нона була замінена конференцією, що стала постійною установою (з початку XVIII ст.). Військовими справами відала придворна Військова рада. У 1760 р. з метою об'єднання всіх галузей управління була заснована Державна рада.

На чолі провінцій Австрійської монархії стояли намісники. Вони обиралися місцевими станово-представницькими установами і затверджувалися королем. У державах, що входили до складу Австрії, були сейми — станові збори. У містах управління перебувало в руках виборних міських управ і бургомістрів. За королеви Марії Терезії (1740—1780 рр.) найважливіші повноваження зосереджуються в руках королівських чиновників, виборні органи стають підконтрольними уряду.

В другій половині XVIII ст. у Пруссії й Австрії проводилася політика так званого просвітницького абсолютизму. Були здійснені певні буржуазні перетворення, рекламовані як плід співдружності государів із французькими просвітителями. За своєю суттю ця політика була спробою пристосувати суспільство і державу до ряду вимог, які висувала буржуазія, не зачіпаючи при цьому найістотніших інтересів дворянства і підвалин кріпосництва.