Органи станового представництва в Німеччині (рейхстаг і ландтаг).

З XIV—XV ст. у Німеччині крім імператора існували ще дві загальноімперських установи — рейхстаг та імперський суд. Рейхстаг був загальноімперським з'їздом (букв, «імперський день»), що з XIII ст. скликався імператором досить регулярно. Його структура остаточно оформилася в XIV ст. Рейхстаг складався з трьох колегій: колегії курфюрстів, колегії князів, графів і вільних панів та колегії представників імперських міст. Характер представництва цих імперських станів, або чинів, відрізнявся від представництва трьох станів інших західноєвропейських держав. Передусім у рейхстазі були відсутні представники дрібного дворянства, а також бюргерства неімперських міст. Духовенство не утворило окремої колегії і засідало в першій чи в другій колегії остільки, оскільки великі прелати входили до складу князівського прошарку. Усі три колегії засідали окремо. Разом збиралися іноді тільки палати курфюрстів і князів.

Отже, рейхстаг виступав не стільки як орган станового представництва, скільки як орган представництва окремих політичних одиниць — курфюрсти представляли інтереси своїх держав, князі — князівств, а бургомістри імперських міст були представлені за посадою.

Компетенція рейхстагу не була точно визначена. Імператор запитував його згоду у військових, міжнародних і фінансових питаннях. Рейхстаг був наділений правом законодавчої ініціативи. Укази, видані імператором спільно з членами гофрату (імператорської ради), подавалися на затвердження рейхстагу. Акти рейхстагу, як правило, не мали обов'язкової сили і носили, скоріше, характер імперських рекомендацій.

Наприкінці XV ст. рейхстаг здійснив низку невдалих спроб ввести хоча б деякі елементи централізації в політичний устрій імперії. Ці спроби відбили стурбованість деякої частини феодальної знаті ослабленням центральної влади в умовах зростання соціальної напруженості в суспільстві. Вормський рейхстаг 1495 р., що проголосив «вічний земський мир» (заборона приватних війн), заснував імперський верховний суд у справах імперських підданих і підданих окремих князівств. Члени суду призначалися курфюрстами і князями (14 осіб), містами (2 особи), а голова — імператором. Імперію вирішено було поділити на 10 округів на чолі з особливими охоронцями порядку з князів, які мали виконувати вироки суду. Їм надавалися для цього військові контингенти. Крім того, був введений особливий податок на потреби управління імперією — «загальноімперський пфеніг». Однак значна частина цих заходів так і не була втілена в життя.

Слабкість центрального апарату знайшла відображення й у принципах створення армії імперії. Імперія не мала постійного війська. Військові контингенти у разі потреби постачалися імперськими чинами за особливими рішеннями згідно із силами країни. З XV ст. основою імперської і князівських армій стають загони найманців. Водночас рішеннями рейхстагу довільне вербування солдат до імперської армії без згоди князів було заборонене. Наймані армії утвердилися на всіх німецьких землях, будучи уособленням повної політичної роздробленості. Спроби введення загальноімперського податку на утримання армії імператора і створення військових округів для формування імперського війська були заблоковані князями.ї

Отже, відсутність професійної бюрократії, постійного війська, достатніх матеріальних коштів в імперській казні призводили до того, що центральні установи не могли домогтися виконання своїх рішень. До кінця XVIII ст. політичний устрій імперії зберігав видимість станової монархії, що прикривала багатовладдя курфюрстів, за своєрідної конфедеративної форми державної єдності.