Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Авторське право і суміжні права






 

Вступ

Авторське право і суміжні права є, ймовірно, однією з найближчих для громадськості сфер ІВ, однак функції цих прав є менш відомими або часто розуміються неправильно. Правові концепції та інструменти, при дотриманні та захисті прав авторів на їхні твори, роблять значний внесок до культурного та економічного розвитку країн. Закон про авторське право виконує вирішальну роль у визначенні внеску, захисті прав різних зацікавлених сторін, які беруть участь у культурній сфері та встановленні відносин між ними і громадськістю.

Далі пропонуються відповіді на питання, що найчастіше виникають при розгляді питань авторського права і суміжних прав.

Чиї права охороняються авторським правом?

По перше це права авторів творів, що охороняються авторським правом, і їх спадкоємців. Вони мають виключне право використовувати або дозволяти іншим особам використання творів за певних умов. Автор твору може забороняти або дозволяти:

· відтворення твору в різних формах, таких як друковане видання або звукозапис;

· публічне виконання, як в п’єсі або музичному творі;

· запис твору, наприклад, у вигляді компакт-дисків, касет або відеокасет;

· трансляцію твору по телебаченні чи радіо, кабельному чи супутниковому;

· переклад твору на інші мови або адаптацію, наприклад, роману, сценарію.

Багато творчих робіт, що охороняються авторським правом, передбачають їх масове поширення у зв’язку з фінансовими інвестиціями для їхнього розповсюдження (наприклад, публікації, звукозаписи та фільми) і, отже, творці часто продають права на свої твори окремим особам або компаніям, що мають кращі можливості розповсюджувати твори з метою отримання доходу. Ці виплати часто поставлені в залежність від фактичного використання твору, і виходячи з цього компанії мають виплачувати авторську винагороду.

Як довго охороняється авторське право на твір?

Права мають обмеження в часі, згідно відповідними договорами ВОІВ, а саме все життя автора та 50 років після його смерті. Національне законодавство може встановлювати й більший термін. Це обмеження дозволяє як творцям, так і їх спадкоємцям отримати фінансову вигоду протягом строку охорони прав.

Авторським правом охороняються особисті немайнові права (на відміну від майнових прав), які передбачають право вимагати визнання свого авторства на твір і право заперечувати проти змін, які можуть завдати шкоди репутації автора.

Автор або суб’єкт авторського права на твір може захищати свої права в адміністративному і судовому порядку, через огляд приміщень для доказу виробництва або володіння незаконно виготовленими контрафактними примірниками творів. Суб‘єкт авторського права може отримати судові постанови про припинення такої діяльності, а також вимагати відшкодування збитків за втрату фінансових доходів чи виплату компенсації.

Чи поширюється охорона авторським правом на ідеї, методи і концепції?

Охорона авторських прав поширюється лише на форму вираження твору, а не на ідеї, процеси, методи функціонування або математичні концепції як такі. Цей принцип передбачений в Угоді ТРІПС, а також Договорі ВОІВ про авторське право.

Історія

Необхідність авторського права була викликана поширенням друкованої преси. Виготовлення книжкової продукції у І тисячолітті було клопіткою, повільною справою. Книжники писали та переписували тексти від руки, деякі з більшою художньою майстерністю, ніж інші. Письмові роботи переважно існували для високозабезпечених верст населення. Релігія була головним рушієм у справі збереження знань у книгах, а також поширенні книжкової продукції. Винахід друкарського верстату Іоганном Гутенбергом близько 1450 р., став однією з історичних подій, які призвели до народження першої системи авторського права в світі. Як право на винаходи Іоанну Шпейєру одному з перших було надано виключне право друкувати листи в 1469 р. у Венеції.

Коли винахід Гутенберга став доступним у Західній Європі у другій половині XV століття, Римсько-католицька церква заборонила книги, написані реформаторами, і друкування стало поширеним в Англії і Франції. У XVІ столітті склалося монопольне становище друкарів. Виникали питання захисту прибутків видавців і дозволу контролю над друком. У 1710 р. британським парламентом був прийнятий Статут королеви Анни. Статут передбачав зменшення контролю над видавцями друкованої продукції та визнавав права авторів, даючи їм або їхнім спадкоємцям виняткові права надавати дозвіл на перевидання книги протягом 14 років після її першого опублікування. Названий «Законом про заохочення навчання», Статут королеви Анни був одним із перших актів, що став основою при захисті прав інтелектуальної власності відповідно до Конституції Сполучених Штатів Америки.

Всередині 1800-х років, відомі автори були засмучені тим фактом, що їх твори незаконно відтворювалися і продавалися в інших країнах. При цьому автори не отримували належної їм авторської винагороди. Для того щоб усунути такі факти, знаменитий французький автор «Знедолених» і «Собору Паризької богоматері» Віктор Гюго разом з групою відомих авторів створив Міжнародну літературну асоціацію, яка пізніше стала відома як Міжнародна літературна і художня асоціація, з наміром встановити деякі основні форми міжнародного захисту авторських прав. У 1886 р., щоб забезпечити основу для взаємного визнання авторського права між різними державами, був прийнятий ще один важливий міжнародний договір у сфері ІВ ‑ Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів.

 

Що охороняється суміжними правами?

Галузі права, пов’язані з авторським, швидко розвивалися протягом останніх 50 років. Ці суміжні права з’явилися навколо охоронюваних авторським правом творів. Вони охороняють аналогічні, хоч часто більш обмежені та менш тривалі права. Суміжними правами охороняються права:

виконавців щодо своїх виконань (наприклад, акторів і музикантів);

виробників фонограм щодо своїх записів (наприклад, запис на касетах і компакт-дисках);

організацій мовлення на свої телерадіопередачі.

Чому необхідно захищати авторські права?

Авторські права та суміжні права мають важливе значення для людської творчості, надаючи авторам стимул у вигляді визнання і виплати творцям справедливої винагороди. У межах цієї системи права, творці впевнені, що їхні твори можуть поширюватись без несанкціонованого відтворення або піратства. Це, своєю чергою, сприяє розширенню можливості культури, доступу до знань та інформації по всьому світу.

В ХХІ столітті у заснованій на знаннях економіці й інформаційному суспільстві, так звані творчі компанії, зайняті у комерційній експлуатації авторсько-правових товарів і послуг (наприклад, книги, кіно, музика), вносять значний внесок у економічний, соціальний і культурний розвиток країн. Ці компанії утворюють складні мережі у відповідних секторах, які своєю чергою становлять творчу індустрію. Їх діяльність (наприклад, створення та розповсюдження оригінальної символічної продукції) сприяють підтримці різних культур та звичаєвих традицій, а також підвищують соціальні цінності. Водночас, вони створюють багатство, розширюють можливість працевлаштування і сприяють торгівлі. Тим не менш, їх справжня цінність і потенціал часто недооцінюються і недостатньо вивчаються.

У 2003 р. ВОІВ опублікувала «Посібник з дослідження економічного внеску авторсько-правових галузей». У посібнику узагальнено існуючий досвід в оцінці економічного внеску авторсько-правових галузей у національну економіку та запропоновані основні принципи для тих, хто досліджує внесок творчих робіт в економіку країн. Основним завданням посібника є створення узгодженого підходу до економічних досліджень у цій галузі, він забезпечує уряди, дослідницькі інститути і громадянські організації практичним інструментом для оцінки внеску індустрій, що базуються на авторському праві, у розвиток економіки країни. На основі керівних принципів, ВОІВ також опублікував книгу «Національне дослідження з оцінки економічного внеску авторсько-правових галузей», що розміщена на сайті:

https://www.wipo.int/ip-development/en/creative_industry/pdf/ecostudy-usa.pdf

Наприклад, «додана вартість» в економіці Сполучених Штатів Америки, що базується на авторському праві склала $ 626 200 000 000 або 6 % від економіки США в 2002 р. У тому ж році податок на додану вартість у всіх галузях авторського права склав 1254 млрд дол. або 12 % від економіки США. Іншим прикладом є дослідження в Латвії, де основні та додаткові галузі економіки, що базуються на авторському праві, склали 4 % ВВП і 4, 4 % зайнятості населення в економіці у 2000 р.

Умови для отримання захисту

Авторське право саме по собі не залежать від виконання будь-яких формальних процедур. Авторське прав на твір виникає внаслідок факту його створення. Відповідно до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (Бернська конвенція), літературні та художні твори охороняються без будь-яких формальностей в країнах-учасниках цієї конвенції. Таким чином, не передбачена необхідність будь-якої реєстрації авторського права.

Тим не менш, у багатьох країнах існують національні відомства авторських прав і національне законодавство деяких країн дозволяє реєстрацію творів з метою, наприклад, спрощення пошуку авторів творів та назв їх творів. У деяких країнах, реєстрація авторського права на твір може бути доказом у суді у разі виникнення спірної ситуації, пов’язаної з порушенням авторського права.

«Всі права захищено»?

Яким чином можливо отримати дозвіл на використання чужого твору?

Ви можете безпосередньо звернутися до суб’єкта авторського права або в деяких випадках до організацій колективного управління. Така організація може надати дозвіл на використання творів, що охороняються авторським правом, коли для суб’єктів надавати такий дозвіл складно або практично неможливо. Сьогодні існують міжнародні неурядові організації, які об’єднують національні організації колективного управління. Скільки та яку частину твору Ви можете використовувати без отримання дозволу? У більшості національних законів про авторське право, допустимо використовувати частину твору у вигляді цитати, а також твір з метою висвітлення новин дня; для приватного особистого використання. Винятки будуть детально описані нижче.

Авторські права та права людини. Загальна декларація прав людини

Права ІВ, включаючи авторське право і суміжні права, визнаються як права людини відповідно до Загальної декларації прав людини, 1948 р. (зокрема, статті 17, 19 і 27), а також в інших міжнародних і регіональних договорах з прав людини.

Стаття 17

(1) Кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і спільно з іншими.

(2) Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Стаття 19

Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх вираження; це право включає свободу безперешкодного дотримання своїх переконань та свободу пошуку, одержання і поширення інформації та ідей будь-якими засобами незалежно від державних кордонів.

Стаття 27

(1) Кожна людина має право вільно брати участь у культурному житті суспільства, користуватися творами мистецтва, брати участь у науковому прогресі і користуватися його благами.

(2) Кожна людина має право на захист її моральних і матеріальних інтересів, що є результатом наукових, літературних або художніх творів, автором яких є вона сама.

Тим не менш, зв’язок між ІВ-системами та правами людини є складним і вимагає повного розуміння їх характеру і цілей. Передбачається, що деякі конфлікти можуть існувати між збереженням і дотримання існуючих систем ІВ й іншими правами людини, такими як право на адекватне медичне обслуговування, на освіту, на плоди науково-технічного прогресу, і на участь у культурному житті.

Бернська конвенція

Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів (1886 рік) (далі - Бернська конвенція) ґрунтується на трьох основних принципах і містить низку положень, що визначають мінімальний рівень охорони, а також спеціальні положення для країн, що розвиваються.

Три основні принципи.

1. Твори, створені в одній із Договірних держав (тобто, твори, автором яких є громадянин такої держави або твори, які вперше були опубліковані в такій державі) повинні бути захищені, в кожній з інших Договірних держав так само, як остання гарантує охорону прав для творів своїх власних громадян (принцип «національного режиму»).

2. Такий захист не повинен залежати від дотримання будь-яких формальностей (принцип «автоматичного» захисту).

3. Такий захист не залежить від існування охорони в країні походження твору (принцип «незалежності» охорони). Якщо ж договірна держава передбачає більш тривалий термін, ніж мінімальний, вказаний Конвенцією, і твір перестає бути захищеним в країні походження, в охороні може бути відмовлено в разі припинення охорони в країні походження.

Мінімальні стандарти щодо охорони авторських прав на твори.

1. Охорона поширюється на «всі твори в галузі літератури, науки і мистецтва, яким би не був спосіб чи форма їх вираження» (стаття 2 (1) Конвенції).

2. З урахуванням певних дозволених застережень, обмежень та винятків, одними з прав, які мають бути визнані виключними майновими правами, є:

- право на переклад;

- право на переробку та аранжування,

- право публічного показу драматичних, музично-драматичних і музичних творів,

- право виконувати (читати) літературні твори для громадськості,

- право на повідомлення для громадськості про використання творів,

- право на мовлення (у тому числі з можливістю забезпечення простого права на справедливу винагороду замість виключного майнового права),

- право на відтворення в будь-якому вигляді або формі (з можливістю в деяких особливих випадках, відтворення без дозволу за умови, що відтворення не суперечить нормальному використанню твору і не зачіпає необґрунтованим способом законні інтереси автора, а також з можливістю договірної держави забезпечити, у певних випадках право на справедливу винагороду),

- право на використання твору як основу для аудіовізуального твору, а також право на відтворення, розповсюдження, виступу на публіці або доведення до загального відома аудіовізуального твору.

Конвенція передбачає також охорону особистих немайнових прав, тобто право вимагати визнання свого авторства твору і право заперечувати проти всякого викривлення або спотворення чи інших змін, інших образливих дій щодо твору, які могли б завдати шкоди честі та репутації автора.

3. Що стосується строку охорони авторського права, то загальне правило полягає в тому, що охорона триває протягом всього життя автора та 50 років після його смерті. Є, однак, винятки з цього правила. У разі коли твір, видано анонімно або під псевдонімом, строк охорони закінчується через 50 років після того, як твір було правомірно зроблено доступним для громадськості, за винятком, коли псевдонім не викликає сумнівів щодо особи автора або якщо автор розкриє свою особу протягом цього періоду, причому в останньому випадку використовується загальне правило. У разі аудіовізуальних творів, мінімальний строк охорони становить 50 років після оприлюднення твору серед громадськості або, за відсутності такої події, від дати створення. Для творів декоративно-прикладного мистецтва і фотографічних творів, мінімальний строк охорони складає 25 років з моменту створення такого твору.

Держави, які розглядаються як країни, що розвиваються, відповідно до рішень Генеральної Асамблеї ООН, для деяких творів і за певних умов можуть відступити від цих мінімальних стандартів захисту щодо права на переклад і права на відтворення.

Римська конвенція

Римська конвенція про охорону прав виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення (1961 р.) (далі — Римська конвенція) забезпечує захист прав виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення.

Виконавці (актори, співаки, музиканти, танцюристи та інші особи, які виконують літературні або художні твори) мають виключні майнові права. Виконавці мають право дозволяти: телерадіомовлення, сповіщення для загального відома їх безпосереднього (живого) виступу, записи виступів, відтворення, якщо первинний звуковий запис був здійснений без їхньої згоди, чи якщо відтворення здійснюється з іншою метою ніж та, для якої вони дали свою згоду.

Виробники фонограм мають право дозволяти або забороняти пряме або опосередковане відтворення їх фонограм. В Римській конвенції фонограми визначені як будь-які виключно звукові записи виконання або інших звуків. Коли фонограми, опубліковані з комерційною метою, це призводить до вторинного використання (наприклад, передача в ефір або повідомлення для загального відома в будь-якій формі), і одноразова справедлива винагорода має виплачуватися користувачем, виконавцям і (або) виробникам фонограм. Однак договірні держави вільні не застосовувати це правило, або обмежити його застосування.

Організації мовлення мають право дозволяти або забороняти певні дії, а саме: ретрансляцію своїх телерадіопередач; їх запис; відтворення таких записів; сповіщення для загального відома своїх телерадіопередач, якщо таке сповіщення здійснюється в місцях, доступних для громадськості, з платним входом.

Римська конвенція передбачає винятки в національному законодавстві з наведених прав у випадках приватного використання, використання коротких уривків з метою повідомлення про поточні події, запис короткострокового користування організацією мовлення за допомогою її власного обладнання і для її власних передач, використання виключно з метою навчання або наукового дослідження і в інших випадках, за винятком обов’язкових ліцензій, які були б несумісні з Бернською конвенцією, згідно з якою національне законодавство передбачає винятки з авторського права на літературні та художні твори. Крім того, якщо виконавець дав згоду на запис свого виконання, положення про виключні майнові права виконавців не мають подальшого застосування.

Строк охорони прав зазначених суб’єктів суміжних прав повинен тривати принаймні до кінця періоду в 20 років, рахуючи з кінця року, в якому:

1) було зроблено запис фонограм і включених до них виконань;

2) виконання відбулося без включення до фонограм;

3) здійснено трансляцію.

Однак, національним законодавством країн переважно передбачається 50-річний строк охорони прав виконавців, виробників фонограм, організацій мовлення.

Угода ТРІПС

Як наведено вище, положення Бернської конвенції забезпечують основні стандарти охорони авторських прав, відповідно до останніх змін до цієї Конвенції - Паризького акту від 1971 р. (стаття 9.1 Угоди ТРІПС).

На додаток до вимоги дотримання основних норм Бернської конвенції, Угода ТРІПС уточнює і додає певні положення.

Стаття 9.2 передбачає, що охорона авторських прав поширюється на форму вираження твору, а не на ідеї, процеси, методи функціонування або математичні концепції як такі.

Стаття 10.1 визначає, що комп’ютерні програми, прикладний або об’єктний код, охороняються як літературні твори відповідно до Бернської конвенції. Стаття 10.1 підтверджує, що комп’ютерні програми повинні бути захищені авторським правом і застосовуються положення Бернської конвенції, що охороняють права авторів на літературні твори. Це підтверджує, що форма, в якій програма написана, будь то прикладний або об’єктний код, не впливає на їх охорону. Охорона комп’ютерних програм як літературних творів означає, наприклад, що обмеження, які поширюються на літературні твори можуть бути застосовані й до комп’ютерних програм. Це також підтверджує, що загальний строк охорони авторських прав в 50 років розповсюджується й на комп’ютерні програми. Більш короткі терміни, що застосовуються до фотографічних творів і творів декоративно-прикладного мистецтва не можуть бути застосовані.

Стаття 10.2 роз’яснює, що бази даних та інші компіляції даних або матеріалів повинні бути захищені однаково авторським правом навіть там, де бази даних включають дані, які, як такі, не охороняються авторським правом.

Стаття 11 передбачає, що автори комп’ютерних програм і, за певних обставин, аудіовізуальних творів мають право дозволяти або забороняти комерційний прокат для публіки оригіналів або копій їхніх творів.

Відповідно до загальних правил, що містяться в статті 7(1) Бернської конвенції, включені в Угоду ТРІПС, строк охорони авторських прав становить увесь час життя автора і 50 років після його смерті. Пункти з 2-го по 4-ий цієї статті спеціально дозволяють більш короткі терміни в певних випадках. Ці положення доповнюються нормами статті 12 Угоди ТРІПС, яка передбачає, що кожного разу, коли строк охорони прав, за винятком фотографічних творів або творів декоративно-прикладного мистецтва, розрахований на іншій основі, ніж життя фізичної особи, такий строк повинен бути не менше 50 років від кінця календарного року правомірного опублікування або, за відсутності такого опублікування, 50 років від кінця календарного року створення твору.

Стаття 13 вимагає, щоб держави-члени передбачали у національних законодавствах обмеження та винятки відносно виключних прав лише в особливих випадках, які не суперечать звичайному використанню твору та не призводять до надмірної шкоди законним інтересам власника прав. Ці положення називають «трьохступеневим тестом», горизонтальним положенням, яке розповсюджується на всі обмеження і винятки, що допускаються відповідно до положень Бернської конвенції та додатків до неї, включених в Угоду ТРІПС. Застосування цих обмежень і винятків допускається також в рамках Угоди ТРІПС, проте вони повинні застосовуватися таким чином, щоб не завдавати шкоди законним інтересам правовласника.

Положення про охорону прав виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення включені в статтю 14. Відповідно до статті 14.1, виконавці мають можливість не допускати несанкціонованого запису їхнього виконання при включенні до фонограми (наприклад, запис безпосереднього (живого) музичного виконання). Запис виконання поширюється тільки на звуковий, а не аудіовізуальний запис. Виконавці повинні мати змогу запобігти відтворенню таких записів. Вони також мають можливість запобігти несанкціонованій трансляції і повідомленню для загального відома їх безпосереднього (живого) виконання.

Згідно зі статтею 14.2, держави-члени повинні передбачити у національному законодавстві положення щодо виключних прав виробників фонограм на відтворення. На додаток до цього, вони мають надати, відповідно до статті 14.4, виключні права виробникам фонограм на прокат їх фонограм. Положення, що стосуються прав прокату застосовується також до будь-яких інших власників прав на фонограми, як це визначено в національному законодавстві.

Організації мовлення мають, відповідно до статті 14.3, право заборонити несанкціонований запис, відтворення запису та ретрансляцію, а також показ для загального відома своїх телерадіопередач.

Згідно з Угодою ТРІПС строк охорони суміжних прав має становити не менше 50 років для виконавців і виробників фонограм, і 20 років для організацій мовлення (стаття 14.5).

Стаття 14.6 передбачає, що будь-яка держава-член має щодо охорони прав виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення забезпечувати умови, обмеження та винятки в межах, дозволених Римською конвенцією.

 

ДАП та ДВФ

В 1996 р. ВОІВ були укладені два договори. Один з них, Договір ВОІВ про авторське право (далі — ДАП), передбачає охорону та захист прав авторів літературних і художніх творів, таких, як твори і комп’ютерні програми; оригінальні бази даних; музичні твори, аудіовізуальні твори, твори образотворчого мистецтва та фотографічні твори. Інший, Договір ВОІВ про виконання і фонограми (далі — ДВФ), передбачає охорону та захист «суміжних прав» (тобто, прав, пов’язаних з авторським правом), а саме: права виконавців та виробників фонограм.

Метою цих двох договорів є удосконалення і доповнення існуючих договорів в сфері авторського права і суміжних прав, передусім для того, щоб реагувати на зміни, пов’язані з розвитком технологій, зокрема Інтернет. До прийняття вказаних договорів Бернська та Римська конвенції були переглянуті більш ніж за чверть століття. З часом виникали нові види творів, способи їх використання розширювалися у зв’язку з розвитком ринку та технологій.НормиДАП і ДВФ були покликані вирішити проблеми, пов’язані з поширенням цифрових технологій на сферу авторського права і суміжних прав, зокрема, відтворення та розповсюдження захищених об’єктів авторського права і суміжних прав в цифрових мережах, таких, як Інтернет. З цієї причини договори іноді називають «Інтернет-Договорами».

ДАП набув чинності 6 березня 2002 року. Для ДВФ дата набуття чинності — 20 травня 2002 р. Низка країн виконали положення цих двох договорів в національному законодавстві. Станом на 30 травня 2008 р., ДАП має 65 держав-членів, а як ДВФ має 63 держави-члена.

ДАП є спеціальною угодою відповідно до Бернської конвенції. Будь-яка Договірна сторона (навіть якщо вона не відноситься до Бернської конвенції) повинна відповідати основним положенням Бернської конвенції (Паризького акту 1971 року). ДАП передбачає два важливі положення щодо охорони:

1) комп’ютерних програм, незалежно від способу і форми їх вираження;

2) компіляції даних або іншої інформації («бази даних»), в будь-якій формі, які за підбором і розташуванням змісту є результатом інтелектуальної творчої діяльності (у разі якщо база даних не відповідає критеріям оригінальності, вона не охороняється відповідно до норм цього Договору).

Що стосується прав авторів, ДАП охоплює такі положення:

1. право на розповсюдження;

2. право на прокат;

3. право на розповсюдження серед широкої публіки.

Кожне з них є виключним майновим правом. Разом з тим, ДАП передбачені обмеження та винятки з цих виключних прав.

Право на розповсюдження є правом на дозвіл щодо доведення до загального відома оригіналу і примірників твору шляхом продажу або іншої передачі права власності.

Право прокату є правом дозволяти комерційний прокат для публіки оригіналу і копії таких видів творів:

· комп’ютерних програм (крім випадків, коли комп’ютерна програма не є власне основним об’єктом прокату);

· аудіовізуальних творів (однак у тих випадках, коли комерційний прокат не призводить до широкого копіювання таких творів, завдаючи істотної шкоди виключному праву на відтворення);

· твори, втілені у фонограмах, як визначено в національному законодавстві Договірних сторін (за виключенням країн, де з 15 квітня 1994 р., набрала чинності система справедливої винагороди за такий прокат).

Право на розповсюдження серед широкої публіки є правом, що дозволяє будь-яке повідомлення для загального відома по проводах або засобами бездротового зв’язку, зокрема й «доведення до громадськості творів таким чином, щоб представники громадськості могли отримати доступ до твору в будь-якому місці і в будь-який час за їх власним вибором». Цей вислів охоплює, зокрема відтворення за запитом творів через мережу Інтернет.

ДАП зобов’язує Договірні сторони забезпечувати засоби правового захисту від обходу технічних засобів захисту (наприклад, шифрування), що використовуються авторами у зв’язку із здійсненням своїх прав і проти видалення або зміни інформації про управління правами, такої як певні дані, які ідентифікують твори або їхніх авторів, необхідні для управління своїми правами (наприклад, ліцензування, збір і розподіл винагороди).

ДАП зобов’язує кожну Договірну сторону вжити, відповідно до національного законодавства, необхідних заходів для забезпечення застосування норм цього Договору. Зокрема, Договірні сторони повинні забезпечити здійснення процедури відповідно до її законодавства, так щоб дозволяти здійснювати ефективні дії проти будь-якого акту порушення прав, передбачених Договором. Такі заходи повинні включати способи забезпечення позову у справах про порушення авторського права.

Інший Договір - ДВФ передбачає, що виконавці і виробники фонограм користуються правом на одноразову справедливу винагороду за пряме або непряме використання фонограм, опублікованих з комерційною метою, у разі їх трансляції або повідомлення для загального відома. Тим не менш, будь-яка з Договірних сторін може обмежити або, за умови, що вона робить застереження до договору, заперечувати це право.

Відповідно до положень ДВФ строк охорони прав виконавців та виробників фонограм повинен становити в національному законодавстві Договірних сторін не менше 50 років.

Баланс інтересів, винятки та обмеження

Під час обговорення проекту Бернської конвенції в 1884 р., швейцарський делегат Нумо Дроз зазначив, що при прийнятті Конвенції варто пам’ятати «межі абсолютного захисту правильно узгоджувати з суспільним інтересом». Відтак, починаючи з Бернського Акту Бернської конвенції 1886 р. були передбачені положення щодо надання свободи доступу публіки до творів, що у певних випадках обмежують права авторів.

Відповідно до цих підходів, чинні міжнародні конвенції у сфері авторського права і суміжних прав містять норми, що передбачають обмеження та винятки з виключних прав, які бути імплементовані в національному законодавстві держав-членів. Згідно з дослідженням професора університету Мельбурна Сема Рікетсона, обмеження та винятки можуть бути класифіковані, загалом, таким чином:

1. Положення, які допускають винятки з охорони прав для окремих категорій творів. Наприклад, згідно з Паризьким актом Бернської конвенції авторським правом не охороняються: офіційні тексти законодавчого, адміністративного і правового характеру (стаття 2 (4)), новини дня (стаття 2 (8)), рішення, винесені в ході судового розгляду справ (стаття 2bis (1)). Ці випадки можуть бути визначені як обмеження прав, в тому сенсі що не вимагається захисту прав на такі об’єкти в рамках законодавства про авторське право.

2. Положення, що передбачають надання імунітету (як правило, на дозвільній, а не обов’язковій базі) від порушення провадження по окремих видах використання, наприклад, там, де це використовується для інформаційних цілей або навчання, чи там де задовольняються окремі умови. Такі положення називають «дозволеним використанням» або виключенням з охорони, в тому сенсі, що вони дозволяють уникнути від відповідальності, яка може виникнути. Прикладами є положення: статті 2bis (2) Паризького акту Бернської конвенції (відтворення та зв’язки з громадськістю, публічні виступи, лекції і т.п. в пресі), статті 9 (2) (передбачені окремі винятки з прав на відтворення, при умові дотриманні певних умов), статті 10 (цитування і використання творів в навчальних цілях) і статті 10bis (деякі види використання творів для висвітлення новин і т.п.). Аналогічні обмеження передбачені в статті 15 Римської конвенції. Водночас згідно з Угодою ТРІПС (стаття 13), ДАП (стаття 10) і ДВФ (стаття 16) уточнені положення щодо трьохступеневого тесту (про який зазначено вище), встановленого у статті 9 (2) з Бернської конвенції як основи для обмежень.

3. Положення, що дозволяють, зокрема, використання творів, за умови виплати компенсації суб’єктам авторських прав. Вони зазвичай описуються як «примусові ліцензії» або «обов’язкові ліцензії», (наприклад, статті 11bis (2) і 13, і Додатку до Паризького акту Бернської конвенції). Також встановлено, що такі ліцензії можуть бути застосовані згідно з іншими положеннями Конвенцій, якими передбачені відповідні норми.

Законодавчі та політичні концепції для кожного виду наведеної класифікації є різними. Перша виходить з того, що існують положення, зокрема, Бернської конвенції, згідно з якими охорона авторських прав не повинна існувати для окремих видів творів у зв’язку з важливістю їх використання з точки зору широкої громадськості (наприкладофіційні документи законодавчого, адміністративного характеру; новини дня; матеріали судочинства).

Друга є більш обмеженою концепцією, згідно з якою окремі види використання творів, що охороняються, можуть бути дозволені для вільного використання, з врахуванням інтересів громадськості. В окремих спеціальних випадках зазначені інтереси виправдовують випадки обмеження приватних прав авторів творів.

Згідно з третьою концепцією права автора продовжують бути захищеними, хоч є обмеженими: у випадках, коли переважає суспільний інтерес, можуть бути встановлені норми, згідно з якими дозвіл автора на використання твору будь-якою особою є необов’язковою, однак, така особа повинна виплатити автору відповідну винагороду. Приклади наведених концепцій можна знайти в кожній з досліджуваних міжнародних конвенцій у сфері авторського права і суміжних прав, хоча вони найбільш визначені в Паризькому акті Бернської конвенції. Переважно, зазначені норми не є обов’язковими для національних законодавств держав-членів, хоча при їх застосуванні в законодавстві, вони повинні відповідати умовам, встановленим законом (цитовано за дослідженнями ВОІВ, підготовленого професором Рікетсоном).

Триступеневий тест

Серед положень, що стосуються обмежень і винятків, включених до Бернської конвенції як зразок для передбачення відповідних положень з виключення прав у подальших конвенціях, включаючи Угоду ТРІПС та ДАП і ДВФ, є в статті 9 (2) так званий «трьохступеневий тест».

Статтею 9 Бернської конвенції встановлено:

1. Автори літературних і художніх творів, охороняються цією Конвенцією, користуються виключним правом дозволяти відтворення цих творів будь-яким чином і в будь-якій формі. 2. За законодавством країн Союзу зберігається право дозволяти відтворення таких творів у певних особливих випадках за умови, що таке відтворення не завдає шкоди нормальному використанню твору і не зачіпає будь-яким необґрунтованим способом законні інтереси автора. 3. Будь-який звуковий або візуальний запис визнається відтворенням для цілей цієї Конвенції. Перший крок, передбачений статтею 9 (2) цієї Конвенції вимагає, щоб виключення були обмежені «певними особливими випадками». Другий крок -щоб «таке відтворення не завдавало шкоди нормальному використанню твору» (відповідно до ДВФ, аналогічний тест застосовується для об’єктів суміжних прав (виконань і фонограм)). На третьому етапі вимагається, щоб винятки не утискали «будь-яким необгрунтованим способом законні інтереси автора» (відповідно, виконавця або виробника фонограми). Слід зазначити, що три кроки тесту застосовуються одночасно спільно таким чином, що якщо виключення не відповідає одному з кроків, воно не відповідає тесту.

У червні 2000 р. СОТ опублікувала доповідь, з рамках проведення процедур врегулювання спорів ТРІПС щодо питань, пов’язаних з винятками та обмеженнями відповідно до законодавств ЄС і США, зокрема їх відповідність трьохступеневому тесту згідно з статтею 13 Угоди ТРІПС (звіт опубліковано на веб-сайті:

https://www.wto.org/english/tratop_e/dispu_e/1234da.pdf

Питання в суперечці між ЄС і США є виключенням в законі про авторське право США щодо прав публічного виконання музичних творів, передбачених у статтях 11 і 11bis Бернської конвенції, і, зокрема винятки, що застосовується у випадках, коли музика виконується не наживо, тобто, через трансляцію чи іншу передачу, що містить музику, яка має грати у громадських місцях. У доповіді міститься роз’яснення статті 9 (2) Бернської конвенції і трьохступеневого тесту.

ДАП і ДВФ надають країнам гнучкість у визначенні винятків та обмежень прав у цифровому середовищі. Країни можуть, у відповідних обставинах і з урахуванням зазначеного тесту, що міститься в Бернській конвенції, ТРІПС та ДАП, ДВФ, гарантувати, що виключення використовується в суспільних інтересах, наприклад для бібліотек чи некомерційних наукових і дослідницьких цілей.

Винятки та обмеження в сфері авторського права і суміжних прав можуть бути різними в законодавствах країн, проте більшість з них відповідають випадкам, передбаченим у наведених міжнародних договорах. Наприклад, Директива ЄС 2001/29/ЄС Європейського парламенту та Ради від 22 травня 2001 р. про гармонізацію певних аспектів авторського права та суміжних прав у інформаційному суспільстві дозволяє європейським державам визначати винятки та обмеження для певних цілей, хоча це не зобов’язує кожну державу ЄС забезпечувати винятки та обмеження у будь-якій або у всіх з цих сферах. Зокрема, Директивою ЄС передбачені випадки вільного використання для цілей:

· відтворення для приватного використання;

· відтворення в бібліотеках, навчальних закладах, музеях та архівах, (наприклад копіювання творів для збереження в музеях або архівах, запис передач для використання в школах);

· ілюстрації для навчання або наукових досліджень;

· використання творів особами з обмеженими фізичними можливостями, (наприклад, видання творів рельєфно-крапковим шрифтом для сліпих (шрифтом Брайля));

· інформування про поточні події;

· цитування з метою критики або огляду;

· відтворення творів для адміністративного або судового провадження і т.п.;

· відтворення шляхом фотографування чи малювання, публічне сповіщення (трансляція) зображень, творів образотворчого мистецтва, творів архітектури, постійно розміщених в громадських місцях, наприклад, такі як будівлі або скульптури;

· відтворення з метою рекламування виставки-продажу творів мистецтва;

· використання творів для створення карикатури, пародії.

Технічні засоби захисту DRM

Інтернет-Договори ВОІВ надають способи захисту проти зловживань щодо технологій, спрямованим на забезпечення прав, коли правовласники можуть ефективно використовувати такі технології, щоб захистити свої права та ліцензувати свої роботи в Інтернеті для користувачів. Перше зобов’язання вимагає, щоб країни передбачали відповідну правову охорону та ефективні засоби правового захисту від обходу існуючих технічних засобів захисту і систем шифрування (далі — DRM), які використовуються правовласниками для захисту своїх прав.

DRM належать до технологій контролю доступу, що використовуються правовласниками, щоб обмежувати використання цифрових носіїв або пристроїв. DRG використовуються для запобігання доступу, відтворення об’єктів авторського права і суміжних прав або перетворення кінцевими користувачами в інші формати.

Друге зобов’язання вимагає передбачення у законодавстві засобів правового захисту від навмисної зміни або видалення інформації про управління правами в електронному вигляді, включаючи будь-які захищені матеріали, що охороняються законом, і які ідентифікують твір, права суб’єктів авторського права і суміжних прав та умови для використання об’єктів цих прав.

Набір прав та обов’язків, передбачених у Інтернет-Договорах ВОІВ, додали складнощів традиційному балансу інтересів суб’єктів авторського права і суміжних прав та користувачів, зокрема в галузі освіти. Баланс між законними інтересами зазначених суб’єктів та користувачами навчальних матеріалів є непростим процесом, з огляду на використання творів в цифровому середовищі. Застосування DRM є наглядним прикладом: у той час як Інтернет-Договори ВОІВ не вимагають, щоб DRM були використані, у випадках обмежень і винятків у сфері авторського права і суміжних прав, існують побоювання, що застосування на практиці DRM може перешкодити певним законним використанням творів, які згідно із законодавством можуть вільно використовуватися будь-якими особами. Існує думка, що DRM можуть перешкоджати законному доступу до контенту в електронній формі або ускладнювати процес перетворення творів в альтернативний формат або, загалом, зробити неможливим вільне використання об’єктів авторського права і суміжних прав у випадках обмежень та винятків, передбачених законодавством.

Дотримання авторського права і суміжних прав в кіберпросторі

Сьогодні одним з найбільш спірних правових питань, пов’язаних з мережею Інтернет, є правомірне використання об’єктів права ІВ. Глобальний характер мережі Інтернет, поряд з його потенціалом для анонімних операцій, кидає виклик існуючим механізмам правозастосування. Це створює значну невизначеність не тільки для підприємств, що працюють в цьому середовищі, але і для споживачів, які, не маючи передбачуваних рамок, можуть відмовлятися та не бути захищеними при укладанні онлайн-контрактів.

Нижче наводиться короткий огляд проблемних питань, що виникають на практиці.

1. Ідентифікація порушника

Зіткнувшись з незаконним використанням об’єктів права ІВ, права на які охороняються, у тому числі у мережі Інтернет, першою справою з точки зору правовласника є визначення особи – порушника. Однак, незалежно від розкриття особистості користувача та іншої відповідної інформації, що може запитуватись від постачальників послуг, це залежить від національного законодавства.

2. Питання приватного міжнародного права

У разі порушення прав ІВ онлайн-користувачами, потрібно визначити до якого суду подавати позов. У зв’язку з цим виникає питання юридичної підсудності згідно з чинним законодавством і, врешті-решт, виконання судового рішення за кордоном, торкаючись складних питань міжнародного приватного права. Загалом, ці питання не створюють абсолютно нову дискусію. Доктрини і принципи міжнародного приватного права вже давно розроблені по всьому світу, і, звичайно, не варто ставити під сумнів ці принципи в цілому. Тим не менш, є різниця і в ступені і характері при застосуванні цих понять у справах, пов’язаних з Інтернетом.

Як приклад, щоб установити підсудність в питаннях щодо порушення прав ІВ, відповідний документ, що регулює юрисдикцію в Європейському Союзі, встановлює спеціальні положення щодо вирішення спорів у відповідних судах місця, де «подія» відбулася, під якими розуміються як місце порушення, так і нанесення збитку.Чи буде, наприклад, простий онлайн доступ, що, нібито, порушує авторські права в країні вважатися достатнім для визнання порушення у цій країні і, отже, для суду здійснювати захист прав відповідно до його юрисдикції? Чи буде така юрисдикція поширюватись на винесення судового рішення по компенсації за нанесення збитку, можливо, у багатьох країнах? Яка торговельна практика має існувати, якщо відшкодування можна вимагати відповідно до судових справ в декількох судах? Прецедентне право, за останні кілька років, поступово розробило стандарти для застосування приватних принципів міжнародного права в онлайн-середовищі. Слід зазначити, що оскільки ці питання значною мірою не узгоджені, різні національні або регіональні системи міжнародного приватного права продовжують співіснувати.

3. Ризик судового переслідування за кордоном

З юридичної точки зору, важливою особливістю для торгівлі правами IВ в мережі Інтернет є дотримання норм законів країни, в якій працює компанія, більше не може бути достатнім для забезпечення передбачуваного управління юридичними ризиками. Компанія має також відповідати чинним стандартам ІВ щодо використання на своїй території, і використання в Інтернеті, що, очевидно, призводить до миттєвої доступності на численних форумах, де в результаті використання, це може порушити закон. У той час як низка міжнародних договорів передбачають узгоджені мінімальні стандарти захисту у різних сферах ІВ, національне законодавство може, при певних обставинах, використовувати обмеження цих стандартів, або, з іншої сторони, сформулювати високі стандарти захисту. Так, наприклад, в сфері авторського права, низка країн у законодавстві передбачають широкі засоби захисту.

Водночас, альтернативні способи захисту у порівнянні з судовим розглядом, зокрема, арбітраж і посередництво, дозволять сторонам уникнути багатьох з наведених недоліків, обійти складні процедури міжнародного приватного права щодо визначення юрисдикції і застосовного права. Арбітраж і посередництво забезпечують єдиний міжнародний форум для вирішення спору в повному обсязі — незалежно від його територіального характеру, вони можуть бути адаптовані до вимог ефективності сторін, а також їхній конфіденційності, та вони надають сторонам вибір арбітрів або експертів, посередників, спеціалістів з технічних і правових питань, які можуть бути залучені до розгляду справи. ВОІВ у 1994 р. створила Центр арбітражу та посередництва з метою пропонування відповідних способів захисту прав, які спеціально створені для задоволення конкретних випадків, пов’язаних з технологіями, розвагами та іншими видами спорів, пов’язаними з правами IВ.

4. Технічні засоби захисту (DRM), такі як паролі та шифрування, все частіше використовуються суб’єктами авторського права і суміжних прав як засіб здійснення та забезпечення дотримання їхніх прав у цифровому середовищі. Країни, що приєдналися до Інтернет-Договорів ВОІВ повинні забезпечити «адекватну правову охорону та ефективні засоби правового захисту» від обходу ефективних DRM, які використовуються авторами, виконавцями й іншими правовласниками, щоб обмежити дії, які не дозволено ними або не допускаються законом. Ці договірні зобов’язання сформульовані загалом, з гнучкими умовами, однак різні підходи були вжиті для їх реалізації в національному законодавстві.

Застосування DRM до цифрового контенту знаходиться в центрі міжнародних дискусій. З однієї сторони, правовласники мають законний інтерес у застосуванні DRM в цілях захисту своїх прав у цифровому форматі, проте існує думка, що право на доступ до цифрового контенту для певних цілей розвитку, особливо, що стосується винятків та обмежень у сфері авторського права і суміжних прав, зокрема з метою навчання та дослідження, має мати пріоритет над DRM як механізмом примусу. Сьогодні вирішуються питання як можна вирішити зазначені проблемні питання.

5. Як Інтернет-Договори ВОІВ, так і національні закони не потребують («мандата», юридичною мовою) застосування DRM до цифрового контенту. Згідно з положеннями цих Договорів передбачена можливість щоб там, де DRM використовують суб’єкти прав, національне законодавство може надавати засоби правового захисту від обходу DRM без дозволу. Це означає, що нині часто де-факто контроль над доступом та використанням цифрового контенту, до якого застосовуються DRM, залишається в руках правовласників, хоча згідно з останніми змінами до законодавства деяких країн здійснена спроба дозволити обхід DRM, наприклад, у окремих випадках доступу до контенту, що стосуються обмежень і виключень у сфері авторського права і суміжних прав. Крім того, DRM та інші технології для збору даних про онлайн-користувачів, викликають стурбованість з приводу порушення прав стосовно конфіденційності інформації.

Відповідальність Інтернет-провайдерів

Загалом відповідальність за порушення не обмежується лише тими особами, які фактично самі порушують виключні права суб’єктів авторського права і суміжних прав. Відповідальність може покладатися й на тих осіб, які сприяють таким порушенням. Наприклад, у США, протягом приблизно 100 років, суди приймали рішення про притягнення до відповідальності «посередників» та інших осіб, які сприяли порушенню авторського права в певних обставинах, тож були розроблені дві форми такої відповідальності. Оскільки провайдери Інтернет-послуг розглядаються як посередники, виникло питання, чи будуть і якою мірою, такі постачальники відповідати за порушення авторських прав. У США був прийнятий Закон про авторське право в цифрову епоху (Digital Millennium Copyright) 1998 р. у, згідно з яким: 1) визначені права та обов’язки для сервіс-провайдерів; 2) визначено процедуру судового розгляду справ; 3) усунуті положення щодо «необґрунтованої» відповідальності; 4) передбачені норми щодо стимулювання співпраці між сервіс-провайдерами та правовласниками; 5) встановлені права правовласників, спрямовані на протидію порушенням авторських прав.

 

Питання для обговорення (взято з онлайн форуму, проведеного в 2006 році https://www- test.wipo.int/ipisforum/en/)

1. Система IВ і свобода самовираження і творчості: допомога чи перешкода?

2. Суспільне надбання і відкрита модель доступу до інформації: яким чином узгоджується з системами IВ чи запроваджена ними?

3. Який вплив авторського права, як на міжнародному, так і на національному рівнях, на освіту і наукові дослідження?

4. Як політика в сфері ІВ адаптована для інформаційного суспільства: хто це робить?

5. Нові бізнес-моделі для розподілу IВ онлайн: можливість чи загроза?

6. Які проблеми для забезпечення дотримання прав IВ в цифровому середовищі?

Доповідь он-лайн форуму може бути підсумована тут. Додаткова інформація на: https://www-test.wipo.int/ipisforum/en/doc/wipo_crrs_inf_1.doc

 

Посилання

Ресурси веб-сайтів ВОІВ про авторське право і суміжні права доступні на:

https://www.wipo.int/copyright/en/

Довідник ВОІВ з інтелектуальної власності, політики, права та використання, глави 2 та 5, доступно на:

https://www.wipo.int/export/sites/www/about-ip/en/iprm/pdf/ch2.pdf

https://www.wipo.int/export/sites/www/about-ip/en/iprm/pdf/ch5.pdf

«Універсальність прав інтелектуальної власності: походження і розвиток», д-р Пітер Дрехос, Лондонський університет, Херчель Сміт, старший науковий співробітник, Науково-дослідний інститут інтелектуальної власності Коледжу королеви Марії (Лондон, Великобританія) за адресою:

https://www.wipo.int/tk/en/hr/paneldiscussion/papers/word/drahos.doc

Дослідження ВОІВ щодо обмежень та винятків з авторського права і суміжних прав у цифровому середовищі Інтернет, підготовлений Семом Рікетсоном доступні на:

https://www.wipo.int/edocs/mdocs/copyright/en/sccr_9/sccr_9_7.doc

Дослідження ВОІВ по авторському праву про обмеження і винятки для слабозорих людей, підготовлені Джудіт Салліван і доступні на: https://www.wipo.int/edocs/mdocs/copyright/en/sccr_15/sccr_15_7.doc

Інтелектуальна власність та право на культуру, підготовлено Христиною Штайнер, для наради ВОІВ з питань авторського права і суміжних прав доступно на

https://www.wipo.int/tk/en/hr/paneldiscussion/papers/pdf/steiner.pdf

Сучасні досягнення в галузі управління цифровими правами, підготовлені Джеффрі P. Конардом, г-н Кейт Хілл і паном Крісом Барлосом. Постійного комітету ВОІВ з авторського права, доступні на сайті:

https://www.wipo.int/documents/en/meetings/2003/sccr/pdf/sccr_10_2.pdf

Доповідь ВОІВ про онлайн форум з інтелектуальної власності в інформаційному суспільстві в 2005 році

https://www.wipo.int/export/sites/www/ipisforum/en/doc/wipo_crrs_inf_1.doc



Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.038 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал