Формування інформації бухгалтерського балансу на основі облікової політики підприємства

Релевантність інформації бухгалтерського балансу в процесі прийняття рішень зумовлюється правильністю обраних підходів до її формування. Особливості створення облікової інформації на конкретному підприємстві знаходять своє відображення у Наказі про облікову політику – розпорядчому документі, що містить відомості про обрані елементи облікової політики, які регламентуються відповідними нормативно-правовими актами [90-95].

Головним завданням облікової політики є: забезпечення однозначного розуміння показників фінансової звітності користувачами; надання можливості користувачам оцінити наслідки різних облікових альтернатив; правильне тлумачення та порівняність показників фінансових звітів різних підприємств, що застосовують альтернативні облікові методи [22, с. 12]. Розроблена підприємствами виважена облікова політика забезпечує формування інформації бухгалтерського балансу, підпорядковану стратегії розвитку підприємства.

Вплив облікової політики на інформацію бухгалтерського обліку та фінансової звітності забезпечують їй пильну увагу науковців. Проблемам формування облікової політики присвячені праці багатьох вчених, серед яких: Т.В. Барановська, яка визначає особливості формування облікової політики на рівні господарюючого суб’єкта та на рівні держави [7, с. 78], С.М. Гольцова, якою обґрунтовано вплив елементів облікової політики на форми фінансової звітності [32, с. 98], П. Житній, який досліджує у своїх працях організаційно-технічні засади облікової політики [39, с. 38-44; 40, с. 25-28], М.С. Пушкар, у працях якого висвітлюється загальнонаукова методологія облікової політики [100, с. 18-24]. У теоретичних та науково-практичних розробках вчених обґрунтовано необхідність та історичну зумовленість облікової політики, визначено фактори, що впливають на її формування, досліджено методологічну та організаційну сутність облікової політики [100, с. 18-24; 40, с. 25-28]. Проте, питання впливу облікової політики на показники бухгалтерського балансу залишаються недослідженими.

Використання облікової політики при формуванні показників бухгалтерського балансу здійснюється шляхом обрання одного із альтернативних способів обліку, запропонованих чинним законодавством та спрямоване на створення інформаційного забезпечення прийняття рішень (рис. 2.7).

Рис. 2.7. Використання облікової політики у процесі формування інформації бухгалтерського балансу

Дослідження особливостей застосування облікової політики на практиці проводилося шляхом анкетування директорів підприємств Полтавської області (додаток А). Серед досліджуваних підприємств 80% респондентів складають на підприємстві Наказ про облікову політику, що слід відмітити як позитивну тенденцію, пов’язану із підвищенням розуміння значимості облікової політики; 20 % опитаних не вважають складання даного документу обов’язковим. Відсутність на підприємстві Наказу про облікову політику можна пояснити недотриманням окремими власниками та бухгалтерами вимог чинного законодавства через його незнання або халатне відношення до власних обов’язків.

Зміни до Наказу про облікову політику на 70 % досліджуваних підприємств здійснюються щорічно, незмінним із дати затвердження Наказ про облікову політику залишається на 25 % підприємствах, решта – 5 % змінювали даний документ частіше одного разу на рік. Оскільки, Наказ про облікову політику потребує змін лише у випадках, передбачених чинним законодавством, бухгалтерам варто звернути увагу, що перезатвердження одного і того ж документу щороку є необов’язковим. Зміна облікової політики протягом року також є незручною та некоректною, оскільки потребує перерахунку показників, призводить до викривлення даних за статтями звітності та викликає непорівнюваність її показників.

Структурованість Наказу про облікову політику, що має місце на 40 % із опитаних підприємств, свідчить про системність знань щодо облікової політики та бажання бухгалтерів розподілити облікову політику на методичну та організаційну складові або залежно від видів обліку – облікову політику щодо управлінського обліку, облікову політику щодо податкового обліку, облікову політики щодо фінансового обліку.

Більш глибоке дослідження змісту наказу про облікову політику підприємств дозволило встановити, що більшість позицій облікової політики, рекомендованих чинним законодавством суб’єктами господарювання ігноруються. Більшою мірою це пояснюється розробкою Наказу про облікову політику до впровадження рекомендацій нормативних документів [90-95] та несвоєчасністю внесення змін та доповнень до розпорядчого документу на підприємствах. У процесі дослідження встановлено, що окремими респондентами ігноруються наступні елементи облікової політики:

- методи амортизації основних засобів (10 %);

- поріг переоцінки основних засобів (40 %);

- величина вартісного критерію належності матеріального активу до інших необоротних матеріальних активів (70 %);

- методи нарахування амортизації інших необоротних матеріальних активів (50 %);

- методи обліку транспортно-заготівельних витрат (95 %);

- методи оцінки вибуття запасів (25 %);

- методи створення резерву сумнівних боргів (90 %).

Перелік елементів облікової політики, що впливають на статті бухгалтерського балансу, передбачений чинним законодавством є значно ширшим за той, що, зазвичай, використовується підприємствами. Елементи облікової політики, що прямо чи опосередковано впливають на статті бухгалтерського балансу та їх нормативно-правове забезпечення узагальнено в табл. 2.5.

Таблиця 2.5

Елементи облікової політики та їх вплив на статті бухгалтерського балансу

Продовж. табл. 2.5

Продовж. табл. 2.5

Продовж. табл. 2.5

Залежність інформації бухгалтерського балансу від елементів облікової політики, що ілюструє табл. 2.5., свідчить про необхідність врахування особливостей облікової політики конкретного підприємства при прийнятті рішень щодо нього.

Значну частку у структурі майна підприємств займають необоротні активи, тому для достовірного відображення у бухгалтерському балансі необоротних активів важливого значення набуває застосування відповідних елементів облікової політики.

Елементом облікової політики, що визначає балансову вартість основних засобів є вибір методу нарахування амортизації. При розробці Наказу про облікову політику, серед фахівців поширеним є твердження щодо доцільності та економічної ефективності використання прискорених методів нарахування амортизації, оскільки вибір підприємством прискорених методів амортизації забезпечує постійне прогресивне зменшення витрат на амортизацію протягом терміну корисного використання об’єкта. Як наслідок, величина основних засобів значно зменшується у перші роки використання і залишається практично незмінною в останні. Використання прискорених методів нарахування амортизації сприяє завищенню суми витрат і зменшенню податку на прибуток.

Також, П(С)БО 7 «Основні засоби» передбачено можливість застосування податкового методу нарахування амортизації, що не враховує строку використання об’єктів основних засобів, морального чи фізичного зносу та виробничих факторів. Практичне застосування даного методу нарахування амортизації при існуючих відмінностях у податковому та бухгалтерському законодавстві є недоцільним. Тому, окремими вченими пропонується заборонити використання податкового методу нарахування амортизації для підвищення достовірності інформації бухгалтерського балансу щодо вартості основних засобів [43, с. 100].

Незважаючи на недоцільність застосування у бухгалтерському обліку податкового методу нарахування амортизації основних засобів, 60 % досліджуваних підприємств (12 із 20) декларує у Наказі про облікову політику використання методу нарахування амортизації відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» [99]. Така ситуація пов’язана із небажанням бухгалтерів відокремлювати бухгалтерський облік від податкового та прагненням інтегрувати обидві системи обліку в одну. На жаль, це неможливо, оскільки призводить до порушень або Положень (стандартів) бухгалтерського обліку або податкового законодавства. що тягне за собою економічні санкції.

Проте, іноді, вченими та практиками нарахування амортизації розглядається як єдиний елемент облікової політики, що впливає на величину основних засобів та не приділяється увага таким взаємопов’язаним елементам облікової політики як порядок переоцінки основних засобів та термін корисного використання. Варто зазначити, що досягнення ефекту прискореної амортизації можна досягнути і прямолінійним методом. Така ситуація може бути створена при проведенні об’єктивних переоцінок та скороченні терміну корисного використання об’єкта. З іншого боку, високі темпи інфляції можуть зумовлювати спадну амортизацію навіть при застосуванні прискорених методів нарахування амортизації.

Строк корисного використання основних засобів є іще одним із елементів облікової політики, що впливає на балансову вартість основних засобів, оскільки встановлюється підприємством самостійно з урахуванням очікуваного способу отримання економічних вигід від його використання (п. 23, 24 ПСБО 7 «Основні засоби» [95]). Строк корисного використання (експлуатації) об’єкта основних засобів переглядається в разі зміни очікуваних економічних вигод від його використання. Указом Президента «Про концепцію амортизаційної політики» [98] передбачено, що концепція передбачає надання суб'єктам господарювання права самостійно встановлювати строк корисного використання основних засобів у визначених законом межах. Поки що законних меж не встановлено, отже підприємство може на власний розсуд визначати строк корисного використання основних засобів. У проекті Закону України «Про амортизацію» п. 1, ст. 12 [96] також відзначається, що строк корисного використання встановлюється підприємство самостійно, але виходячи з індикативних норм нарахування амортизації, що повинні встановлюватися міністерствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади. Таким чином, тривалість строку корисного використання об’єкта має дорівнювати економічно раціональному строку служби об’єкта основних засобів, який обґрунтувати надзвичайно складно. Вченими пропонується декілька способів визначення строку корисного використання об’єкта основних засобів [77, с. 117]:

- досвідний спосіб, виходячи із накопиченого досвіду на підприємстві;

- ностальгічний спосіб, що ґрунтується на нормах амортизаційних відрахувань, затверджених Єдиними нормами на повне відновлення основних фондів народного господарства СРСР;

- документальний спосіб, згідно із технічною документацією, що додається до об’єкта;

- експертний спосіб, що передбачає використання послуг експерта.

Результати, отримані при застосуванні запропонованих підходів є умовними, оскільки незважаючи на обраний підприємством спосіб реальний (справжній) строк корисного використання об’єкта передбачити неможливо. На реальний строк використання кожного окремого об’єкта основних засобів впливає безліч факторів, серед яких якість самого об’єкта, рівень технічного та ремонтного обслуговування, інтенсивність експлуатації. Тому строк корисного використання щодо кожного об’єкта основних засобів є величиною випадковою.

Визначення підприємством даного елементу облікової політики є припущенням про можливість використання конкретного основного засобу у майбутньому. Враховуючи, що строк корисного використання входить у розрахунок при визначенні суми зносу, то коригування даного показника може впливати на величину витрат підприємства, пов’язаних із амортизацією.

Поріг переоцінки основних засобів є іще одним елементом облікової політики, що впливає на їх величину. Методичними рекомендаціями з бухгалтерського обліку основних засобів (п. 34) [70] запропоновано два альтернативних способи визначення порогу суттєвості для проведення переоцінки основних засобів, згідно з якими порогом суттєвості може прийматися величина, що дорівнює: 10-відсотковому відхиленню залишкової вартості об’єктів основних засобів від їх справедливої вартості; 1 відсотку чистого прибутку (збитку) підприємства. Нескладні арифметичні підрахунки свідчать, що у разі отримання підприємством чистого прибутку у розмірі 500 грн. і застосування другого способу встановлення порогу суттєвості, бухгалтеру доведеться проводити переоцінку основних засобів, якщо їх залишкова вартість більше, ніж на 5 грн. відрізнятися від справедливої вартості об’єкта. Із вищезазначеного випливає нерівноправність та вартісна невідповідності зазначених способів визначення порогу суттєвості для проведення переоцінки основних засобів і, загалом, економічна недоцільність застосування другого способу.

Враховуючи економічну ситуацію, що склалася застосування другого способу визначення порогу суттєвості для проведення переоцінки є незручним, тому 60 % досліджуваних підприємств (12 із 20), що передбачили цей елемент облікової політики у Наказах про облікову політику обрано перший спосіб – 10-відсоткове відхилення залишкової вартості об’єктів основних засобів від їх справедливої вартості.

Амортизація малоцінних необоротних матеріальних активів і бібліотечних фондів, відповідно до п. 27 П(С)БО 7 «Основні засоби», поряд з іншими методами може нараховуватися у розмірі 100 % їх вартості у першому місяці використання об'єкта. Позиція Ю.О. Ночовної про те, що застосування даного методу нарахування амортизації є необґрунтованим оскільки нівелює різницю між оборотними й необоротними активами та призводить до нерівномірного накопичення витрат і порушення принципу відповідності доходів і витрат є цілком виправданою [76, с. 159-161]. Крім того, чинним законодавством регламентовано, що підприємства можуть самостійно встановлювати вартісні ознаки предметів, що входять до складу малоцінних необоротних матеріальних активів.

У частині відображення в обліку і бухгалтерському балансі нематеріальних активів, чинним законодавством рекомендовано розкриття у Наказі про облікову політику критеріїв обґрунтування строку корисного використання нематеріальних активів та вибору методу нарахування амортизації.

Елементами облікової політики щодо запасів чинним законодавством передбачено альтернативні методи обліку транспортно-заготівельних витрат та оцінки вибуття запасів.

Метод визначення резерву сумнівних боргів є елементом облікової політики, що суттєво впливає на величину оборотних активів. Найбільш зрозумілим та поширеним, із запропонованих законодавством методів, є метод застосування коефіцієнта сумнівності. Застосування іншого методу, що ґрунтується на аналізі платоспроможності дебіторів, проблематичне, оскільки визначити відразу, яка заборгованість є безнадійною важко.

Окремі вчені пропонують власні підходи до формування резерву сумнівних боргів [108, с. 30-35]. Так, І. Сікорою запропоновано використання комплексного підходу для оцінки дебіторської заборгованості, що ґрунтується на коригуванні первісної вартості дебіторської заборгованості, виходячи із коефіцієнта часу. Запропонований коефіцієнт дає змогу оцінити дебіторську заборгованість суб’єкта у теперішній момент з урахуванням зростання вартості за часом і зміною загальної купівельної спроможності грошових коштів. Проте, чинним законодавством цей підхід не передбачено серед альтернативних методів нарахування резерву сумнівних боргів, тому використовувати його вітчизняні підприємства не мають права.

Визначення підприємством у Наказі про облікову політику підходів до оцінки поточної дебіторської заборгованості є важелем впливу на величину оборотних активів та витрат звітного періоду. Слід зауважити, що на 18 із 20 досліджених підприємствах Наказом про облікову політику не передбачено створення резерву сумнівних боргів. Це є порушенням чинного законодавства, зокрема, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що передбачає обов’язковість дотримання принципу обачності та П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість», яким регламентовано обов’язковість створення резерву сумнівних боргів [90].

Іще одним елементом облікової політики, що впливає на показники балансу є альтернативні методи обліку фінансових інвестицій. Відображення фінансових інвестицій при їх придбанні здійснюється за собівартістю. У період складання та подання звітності оцінка фінансових інвестицій здійснюється на дату балансу і суттєво відрізняється від собівартості. Так, для оцінки фінансових інвестицій на дату балансу застосовують такі методи: оцінка за справедливою вартістю, оцінка за амортизованою собівартістю, оцінка за методом участі у капіталі. Оскільки, порядок визнання та оцінки фінансових інвестицій підприємства є елементом облікової політики, існує необхідність визначення оптимальних методів оцінки окремих видів операцій, що визначають в кінцевому результаті зміст фінансової звітності. Однак, в обліковій політиці підприємства повинні розкриватися не методи обліку фінансових інвестицій - бо вони є незмінними, а особливості їх застосування щодо кожного з об'єктів, враховуючи специфіку фінансової діяльності, організацію облікових робіт, ступінь комп'ютеризації та потреби в інформації для прийняття рішень [69, с. 150-152]. Крім того, існуюча практика відображення в обліку результатів дооцінки інвестицій має багато протиріч та не відповідає змісту фінансової концепції збереження капіталу, на якій ґрунтується бухгалтерський облік в Україні, оскільки, такий підхід спотворює інформацію про отриманий підприємством прибуток. На думку В. Орлової, результати дооцінки не є вже отриманим прибутком, вони стають прибутком тільки після реалізації фінансових інвестицій. Дана ситуація аналогічна включення до складу доходів торгівельної націнки - націнку на товар не відносять до доходів у момент її нарахування, вона стає ним лише після реалізації товару. Крім того, чинний порядок дооцінки фінансових інвестицій суперечить принципу обачності (консерватизму), тому суму дооцінки доцільно відносити на коригуючий рахунок до рахунку «Фінансові інвестиції» або рахунок «Нереалізовані прибутки». У результаті застосування чинного порядку дооцінки фінансових інвестицій штучно завищується розмір прибутку підприємства, що суперечить принципу обачності та зменшується достовірність інформації бухгалтерського балансу щодо вартості фінансових інвестицій [69, с. 40-42].

Функціонування підприємств України у ринкових умовах зумовлює приділення уваги обґрунтуванню застосування (чи незастосування) для перерахунку доходів, витрат і руху грошових коштів середньозваженого валютного курсу відповідного місяця. Відповідно до П(С)БО 22 «Вплив інфляції» (п. 12) [91] підприємства можуть застосовувати або не застосовувати середній індекс інфляції протягом періоду, якщо доходи і витрати протягом звітного року (або проміжних періодів) визнавалися майже рівномірно; підприємство може застосовувати або не застосовувати середній індекс інфляції протягом цього періоду до загальної суми статті доходів і витрат замість індексу інфляції на дату визнання окремих доходів і витрат.

За наявністю пов’язаних сторін важливим елементом облікової політики постає вибір методів оцінки активів та зобов’язань в операціях пов’язаних сторін. Відповідно до П(С)БО 23 «Розкриття інформації про пов’язані сторони» (п. 6) [92] методами оцінки активів та зобов’язань в операціях пов’язаних сторін: порівняльної неконтрольованої ціни; ціни перепродажу; «витрати плюс»; балансової вартості.

На підприємствах, що відносяться до агропромислового комплексу, значну частку у загальній вартості майна займають біологічні активи. П(С)БО 30 «Біологічні активи» [94] передбачає альтернативні способи обліку даного виду активів, що безпосередньо впливають на структуру балансів підприємств АПК.

Одним із важливих елементів облікової політики щодо біологічних активів є вибір способу оцінки біологічних активів. Зважаючи на розвиток ринку біологічних активів, слід звернути увагу на їх галузеві особливості. Біологічні активи рослинництва як довгострокові, так і поточні дають сільськогосподарську продукцію, яка є віддільною біологічного активу, а сам біологічний актив не продається і не купується. Тому, біологічні активи рослинництва оцінюються та обліковуються за первісною вартістю, що передбачено нормативними документами у разі неможливості достовірного визначення їх справедливої вартості. Специфічність біологічних активів тваринництва полягає в тому, що продукція тваринництва, така як приріст живої маси, є невід'ємною від самого біологічного активу (тварини) і активний ринок на неї існує. Тому, біологічні активи тваринництва оцінюються та відображаються у бухгалтерському обліку за справедливою вартістю [77, с. 100-101]. Отже, підприємство може застосовувати один із п’яти методів оцінки біологічних активів за справедливою вартістю, що має бути передбачено Наказом про облікову політику. Враховуючи, що призначенням кожного із методів є найточніше визначення справедливої вартості об’єкта біологічних активів, вважаємо, що вплив їх на показники балансу можна вважати рівноцінним, а їх вибір має зумовлюватися особливостями діяльності підприємства.

Наказ про облікову політику також має містити інформацію щодо обраного підприємством методу обліку фінансових витрат. Обліковою політикою підприємства визначається порядок віднесення фінансових витрат, пов’язаних зі створенням кваліфікаційного активу, – або їх включення до складу витрат звітного періоду або капіталізація у вартості кваліфікаційного активу. Залежно від обраного підприємством альтернативного підходу обліку фінансових витрат відбуваються зміни у складі активу та пасиву балансу. За умови включення підприємством фінансових витрат до складу витрат періоду – зменшується величина нерозподіленого прибутку, і як наслідок, загальна вартість майна підприємства. При обранні другого варіанту обліку фінансових витрат, відбувається зростання величини активу балансу у частині необоротних або оборотних активів, що залежить від виду кваліфікаційного активу. Суму капіталізованих витрат показують у балансі: протягом терміну створення кваліфікаційного активу у складі незавершених капітальних інвестицій або незавершеного виробництва, а після введення в дію кваліфікаційного активу – в складі вартості цього активу.

Підприємства, що формують власну облікову політику повинні прагнути до підвищення достовірності інформації бухгалтерського обліку та фінансової звітності за її допомогою, проте, іноді створення Наказу про облікову політику підпорядковане іншим завданням. Оприлюднення фінансової звітності є зручним способом контролю акціонерів за найманими менеджерами та «рекламою» підприємства для потенційних інвесторів. Часто, для залучення нових інвестицій менеджери прагнуть сформувати звітність таким чином, щоб створити «модель більш рентабельного підприємства».

У прагненні дотримання стратегії «більш рентабельного підприємства» обираються такі елементи облікової політики, що забезпечать мінімальні витрати та максимальні доходи підприємства.

Для цього варто передбачити максимально можливий термін експлуатації та обрати прямолінійний метод нарахування амортизації для всіх необоротних активів; обрати метод ФІФО для оцінки вибуття запасів, що за умов інфляції забезпечить зменшення суми витрат у звітному періоді; залежно від стану платіжної дисципліни обрати метод нарахування сумнівних боргів, що забезпечить його мінімальну величину; передбачити обов’язковість капіталізації витрат, пов’язаних зі створенням кваліфікаційних активів; залежно від особливостей діяльності обрати спосіб оцінки завершення робіт, що забезпечить максимальний дохід. Проте, запропонований підхід призведе до зростання податкового тиску та зменшення розміру прибутку до оподаткування у майбутньому звітному періоді, крім того, знизить показники ділової активності підприємства.

Якщо за мету ставиться «зменшення» вартості підприємства, така ситуація можлива, коли підприємство бажають продати за найнижчою ціною, у Наказі про облікову політику зазначають найменший строк використання основних засобів та нематеріальних активів, прискорені методи нарахування амортизації необоротних активів, витрати, пов’язані із створенням кваліфікаційних активів відносять до витрат звітного періоду. Результатом застосування стратегії «зменшення вартості підприємства» є зниження прибутку або, навіть, «збитковість» підприємства.

Вплив елементів облікової політики на аналітичні показники узагальнено в табл. 2.6. За отриманими результатами можна зробити висновок, про неможливість створення універсальної методики впливу облікової політики на статті бухгалтерського балансу, яка б забезпечувала позитивні зміни усіх груп показників. Але, маючи за мету постійно впливати на визначену групу показників (ліквідності, рентабельності або іншу) підприємства, можна розробити комплекс заходів, спрямованих на її досягнення, використовуючи відповідні інструменти облікової політики.

Таблиця 2.6

Елементи облікової політики та їх вплив на аналітичні показники

Так, реалізуючи обрану стратегію, менеджери можуть забезпечити максимальну ефективність діяльності підприємства або, навпаки, підвищити його збитковість. Такі підходи до облікової політики можуть спричинити викривлення облікової інформації, знизити її достовірність та зумовити прийняття на її основі неправильних рішень.

Проведене дослідження доводить, що у межах облікової політики менеджери мають можливість маніпулювати інформацією бухгалтерського балансу. Таким чином користувачі балансу, які потребують неупередженої та достовірної інформації, стають заручниками стратегії, що визначили для себе менеджери при формуванні облікової політики.

Якщо в основі формування облікової політики була стратегія «більш рентабельного підприємства», то під час проведення аналізу бухгалтерського балансу спостерігається наявність значної вартості необоротних та оборотних активів підприємства, незначний розмір резерву сумнівних боргів, завищений показник нерозподіленого прибутку, що навіює думку про фінансову стабільність підприємства та наявність у нього значної кількості ресурсів для продовження та розширення діяльності. У даному випадку, власниками можуть бути прийняті рішення про подальше розширення інвестиційної діяльності, зростання частки вилученого прибутку. Однак, якщо реальний стан підприємства не відповідає інформації балансу, такі рішення можуть призвести до зниження ефективності діяльності підприємства і можливого банкрутства при незмінності ситуації.

Отримані результати підтверджуються даними анкетування, проведеного серед 20 підприємств Полтавської області (додаток А). І хоча, відповіді на питання анкети, свідчать про досить низький рівень теоретичної інформованості про можливості облікової політики, в цілому 20 % респондентів вважають, що облікова політика надає можливість маніпуляції даними звітності; на противагу цьому 60% опитаних вважають, що облікова політика суттєво впливає на показники бухгалтерського балансу; 70 % респондентів вважають беззаперечним вплив облікової політики на аналітичні показники. Про доцільність зміни облікової політики для зміни показників бухгалтерського балансу говорять 25 % опитаних. Проведене дослідження свідчить, що абсолютна більшість менеджерів та бухгалтерів виявляють інтерес до облікової політики підприємства як інструмента формування показників звітності та, бухгалтерського балансу, зокрема.

Більш ґрунтовне дослідження впливу облікової політики на показники бухгалтерського балансу та, як наслідок, на рішення, що приймаються на його основі було здійснено на прикладі Наказу про облікову політику ТОВ «Карлівське сільгосппідприємство «Лос» (додаток Б). Так, у процесі дослідження, нами було внесено наступні зміни в облікову політику досліджуваного підприємства:

- змінено метод нарахування амортизації основних засобів із податкового на метод зменшення залишкової вартості;

- встановлено методом нарахування амортизації нематеріальних активів метод зменшення залишкової вартості;

- величина резерву сумнівних боргів визначається за методом застосування коефіцієнта сумнівності. Коефіцієнт сумнівності розраховується шляхом визначення питомої ваги безнадійних боргів у чистому доході.

У результаті побудови бухгалтерського балансу на основі запропонованої облікової політики були отримані значення статей відмінні від наведених у бухгалтерському балансі, складеному за чинним Наказом про облікову політику. Проведення аналізу бухгалтерського балансу ТОВ «Карлівське сільгосппідприємство «Лос», складеного за двома Наказами про облікову політику ілюструє відмінності у результативних показниках. Так, відмінності у результатах аналізу стосуються показників структури активів підприємства та джерел їх утворення, показників ліквідності та платоспроможності, оцінки ефективності використання основних засобів, нематеріальних активів, поточної дебіторської заборгованості.

За даними табл. Б.1 (додаток Б) можна зробити висновок, що зміна лише трьох елементів облікової політики вплинула на величину майна підприємства, що відображається у балансі, показники структури активів та джерел їх утворення. Так, загальна вартість майна підприємства ТОВ «Карлівське сільгосппідприємство «Лос» станом на кінець 2009 року згідно з чинним Наказом про облікову політику складає 17163 тис.грн., а відповідно до зміненого – 16270 тис.грн. Також, зміни можна прослідкувати і у динаміці структури необоротних активів, оборотних активів, власного капіталу та зобов’язань (табл. Б.2).

Зміна облікової політики вплинула на показники ліквідності та платоспроможності. Зокрема, коефіцієнт загальної ліквідності зменшився на 0, 01 п.п.; коефіцієнт швидкої ліквідності – на 0, 02 п.п.; коефіцієнт співвідношення активів – на 0, 07 п.п.; коефіцієнт абсолютної ліквідності збільшився на 0, 06 п.п.

Якщо, аналізувати ліквідність досліджуваного підприємства за даними, отриманими на основі зміненого Наказу, то виникає враження, що підприємство більшою мірою володіє найліквіднішими активами – грошовими коштами та їх еквівалентами, ніж при здійсненні аналізу показників, сформованих на підставі чинного Наказу. У даному випадку, можливості швидкого реагування підприємства на необхідність негайної сплати заборгованості є потенційно вищими. Хоча, на справді, стан підприємства залишився на тому самому рівні, змінилися лише методики визначення показників за окремими статтями.