Земельні перетворення при встановленні радянської влади.

Радикальні зміни земельного ладу відбулися після прий­няття 2-м Всеросійським з'їздом рад 26 жовтня 1917 р. Декрету " Про землю", який став першим земельним законом Радянської Росії. В основу Декрету було покладено так званий Селянський наказ про землю, який складався з 242 селянських наказів, доставлених з різних регіонів Росії депутатами 1-го Всеросій­ського з'їзду рад селянських депутатів. У Декреті було прого­лошено націоналізацію земельного фонду Росії, підкреслено, що право приватної власності на землю скасовується назавжди. Згідно з цим документом землю не можна було продавати, купувати, здавати в оренду або в заставу чи відчужувати будь-яким іншим способом. Уся земля (державна, удільна, кабінетська, монастирська, церковна, посесійна, майоратна, приватновлас­ницька, громадська, селянська тощо) відчужувалася безоплатно, перетворювалася на всенародне добро і передавалася в корис­тування тим, хто працював на ній.

Відповідно до Декрету поміщицькі, удільні, монастирські та церковні землі підлягали конфіскації і передачі у розпоряд­ження волосних земельних комітетів і повітових рад селянських депутатів. І, нарешті, у цьому документі наголошувалось на необхідності забезпечення зрівняльного землекористування, тобто поділу земель між трудящими, залежно від місцевих умов, за трудовою або споживчою нормою.

Результатом прийняття розглядуваного Декрету стало ска­сування приватної власності на землю назавжди і без будь-якого викупу. Земля була вилучена з цивільного обігу. Вона надавалася відповідними державними органами лише у ко­ристування. Причому це здійснювалося на безоплатній основі. В Українській РСР Декрет про землю було введено у дію згід­но з рішенням 1-го Всеукраїнського з'їзду рад від 12 грудня 1917 р.

У подальшому було видано ще кілька декретів, серед яких найважливіше значення мав Декрет від 19 лютого 1918 р. у " Про соціалізацію землі" (19 березня того ж року прийнято його український варіант), який складався з 13-ти розділів і 53 статей. З прийняттям цього документа у земельному законодав­стві вперше з'явилися норми, які регламентували відносини, пов'язані з використанням несільськогосподарських земель.

Центральна Рада у Києві 7 листопада 1917 р. проголосила III Універсал, відповідно до якого була створена самостійна держава - Українська Народна Республіка і водночас скасовано право власності на поміщицькі та інші нетрудові землі. Цей документ став основою прийнятого 18 січня 1918 р. Тимчасового земельного закону, який складався з 3 розділів і 33 параграфів. Зазначеним нормативним актом уперше було кодифіковано ін­ститут користування землею. Незважаючи на короткий строк дії, Тимчасовий закон про землю нарівні з першими декретами радянської влади був позитивним зразком створення і розвитку земельного законодавства України.

В РРФСР 22 травня 1922 р. було прийнято Закон " Про трудове землекористування" (його український варіант під назвою " Основний закон про трудове землекористування" прийнято 27 травня 1922 p.), що складався з шести розділів і 37 статей. Він забороняв продаж, купівлю, дарування, заставу землі, однак уперше в історії радянського земельного законо­давства дозволяв передачу всієї земельної ділянки або її частини у трудову оренду, а також передбачав використання в селян­ських господарствах найманої праці.

Загальногалузева кодифікація земельного законодавства в Україні бере свій початок з 29 листопада 1922 p., тобто з моменту набрання чинності першим ЗК УРСР. Кодекс складався з Основних положень, чотирьох частин (зокрема, " Про трудове землекористування", " Про міські землі", " Про державне земельне майно", " Про землеустрій і переселення"), 17 розділів, 14 глав та 227 статей.