Сучасна земельна реформа та її етапи.

На основі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. і згідно з Основами законодавства Союзу РСР і союзних республік про землю Верховна Рада УРСР 18 грудня 1990 р. прийняла ЗК.

Зв'язок між ЗК і Декларацією є тісним. Так, відповідно до розд. VI Декларації " Економічна самостійність" земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які зна­ходяться у межах УРСР, проголошувалися власністю народу України, матеріальною основою суверенітету останньої і мали використовуватися з метою забезпечення матеріальних і духов­них потреб її громадян.

Згідно зі ст. 6 ЗК, земля надавалася громадянам України в довічне успадковуване володіння для ведення селянських (фермерських) господарств, особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель, садівництва, дачного і гаражного будівництва, тради­ційних народних промислів. У всіх інших випадках відповідно до ст. 7 цього Кодексу земля надавалася громадянам і юридич­ним особам у постійне або тимчасове користування. У ст. 8 ЗК було запроваджено інститут оренди землі.

Верховною Радою Української РСР 18 грудня 1990 р. було прийнято постанову " Про земельну реформу". Згідно з нею всі землі УРСР з 15 березня 1991 р. оголошувалися об'єктом земель­ної реформи. Основним завданням реформи став перерозподіл земель з одночасною передачею їх у приватну та колективну власність, а також у користування підприємствам, установам і організаціям з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, формування багатоуклад­ної економіки, раціонального використання та охорони земель.

У розвиток положень вищезазначеної постанови Верховна Рада України ЗО січня 1992 р. прийняла Закон " Про форми власності на землю", яким встановлювалися приватна, колек­тивна і державна форми власності. Відповідно до цього Закону 13 березня 1992 р. було прийнято нову редакцію ЗК, яка під­твердила зазначені вище форми власності на землю і визначила порядок передачі земель у приватну власність. Того ж дня Верховною Радою була прийнята постанова " Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі". Основні завдання земельної реформи зводились до приватизації землі, її переда­чі в приватну власність громадянам України та у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, акціонерним і садівниць­ким товариствам.

Важливе значення для регулювання земельних відносин в умовах ринкової економіки мають також закони України " Про плату за землю" і від 6 жовтня 1998 р. " Про оренду землі" (в редакції Закону від 2 жовтня 2003 p.). Втілюючи в життя положення Конституції, яка започаткувала принципово новий підхід до регулювання економічних, у тому числі земельних, відносин в умовах ринкової економіки, вони дали можливість використовувати оренду землі і плату за землю як інструменти здійснення земельної реформи і створили умови для загальногалузевої кодифікації земельного законодавства.

Чинний ЗК був прийнятий 25 жовтня 2001 р. і набув чиннос­ті з 1 січня 2002 р. Він містить 10 розділів, 37 глав та 212 статей і є основою подальшого розвитку українського земельного законодавства, оскільки закріплює принципово нові засади та підходи до регулювання земельних відносин.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10 січня 2002 р. № 6-р " Про затвердження плану підготовки проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів, що випливають із Земельного кодексу України" у розвиток положень чинного ЗК були прийняті закони України від 15 травня 2003 р. " Про особисте селянське господарство", від 22 травня 2003 р. " Про землеустрій", від 19 червня 2003 р. " Про охорону земель", від 19 червня 2003 р. " Про державний контроль за використанням та охороною земель", від 11 грудня 2003 р. " Про оцінку земель" та від 5 лютого 2004 р. " Про розмежування земель державної та комунальної власності".

На сучасному етапі розвитку земельного законодавства процес кодифікації не завершено. Низку першочергових законопроектів, вказаних у вищезазначеному розпорядженні Кабінету Міністрів України не прийнято. Це, зокрема, законопроекти " Про ринок земель", " Про державний земельний (іпотечний) банк", " Про державний земельний кадастр", " Про вилучення земель права приватної власності", " Про особливості створення та діяльності іпотечних установ".

9.Проблеми процедурно-правового забезпечення проведення аукціонів. //