Правове забезпечення колективізації земель.

Правове закріплення колективізації. Заходи із колективізації, тобто об’єднання селянських господарств у колективні господарства (артілі), були передбачені затв. ЦВК СРСР Законом «Загальні начала землекористування та землеустрою» від 15.12.1928, Законом «Про заходи по соціалістичній перебудові сільського господарства в районах суцільної колективізації і по боротьбі з куркульством» від 01.02.1930, затв. ЦВК та РНК СРСР, постановою ЦВК та РНК СРСР від 03.09.1932 «Про створення сталого землекористування колгоспів», Примірним Статутом сільськогосподарської артілі, затв. РНК СРСР та ЦК ВКП(б) 17.02.1935, постановою РНК СРСР від 07.07.1935 «Про видачу сільськогосподарським артілям державних актів на безстрокове (вічне) користування землею».

Оренда землі. Вживаються планомірні кроки до викорінення оренди землі, насамперед – у «районах суцільної колективізації» (постанови ЦВК та РНК СРСР «Про заходи щодо зміцнення соціалістичної перебудови сільського господарства в районах масової колективізації та боротьби з куркульством»¹, ВУЦВК та РНК УСРР «Про заборону оренди землі та використання найманої праці в індивідуальних селянських господарствах у районах суцільної колективізації» від 05.04.1930²). Слід врахувати, що у 1933 р. колективізацією в Україні було охоплено 69, 5%, на кінець 1934 – 88%, в середині 1935 – 91% селянських господарств³.

У 1937 р. запроваджується практично повна заборона оренди: прийнято постанови ЦК ВКП(б) та РНК СРСР «Про заборону передачі в оренду земель сільськогосподарського призначення» та «Про заходи щодо охорони громадських земель від розбазарювання» (встановлювалася жорстка відповідальність за порушення заборони на оренду)⁴. Можливість оренди зберігалася лише у окремих, спеціально обумовлених винятках: напр., вона була передбачена п.12 Положення про землі транспорту, затв. постановою ЦВК та РНК СРСР від 07.02.1933⁵.

Динаміка колективізації. На 1932 р. у колгоспах було об’єднано вже 14, 5 млн. селянських господарств, колгоспи засівали 90 млн. га (куркулі – лише 1 млн. га проти 15 млн. у 1928 р.), організовано 2446 МТС, що засіяли більше 45 млн. га⁶.

Землевпорядне забезпечення перетворень. 03.09.1932 ЦВК та РНК СРСР прийнято постанову «Про створення сталого землекористування колгоспів», якою передбачалася заборона переділів землі між колгоспами, встановлювався порядок зміни меж колгоспів у зв’язку із укрупненням та розукрупненням⁷.

Постановою ЦВК СРСР «За доповіддю народного комісара землеробства СРСР т. Яковлєва Я.А. про укріплення колгоспів» від 30.01.1933 була встановлена обов’язкова вимога щодо запровадження до 1934 р. у всіх колгоспах сівозмін (п.4 Постанови). Крім того, передбачалося затвердження для кожного району райвиконкомами «із затвердження крайових земельних органів» обов’язкових «для усіх колгоспів, колгоспників та одноосібників агрономічних правил», за недотримання яких передбачалася дисциплінарна відповідальність та «інші, більш серйозні стягнення»⁸.

Постанова РНК від 07.07.1935 «Про видачу сільськогосподарським артілям державних актів на безстрокове (довічне) користування землею» призвела до проведення у 1935-1937 рр. великих обсягів землевпорядних робіт, які остаточно ліквідували в Україні селянське землекористування⁹.

Підсобні господарства. 07.09.1940 прийнято постанову РНК СРСР та ЦК ВКП(б) «Про організацію підсобних господарств городньо-овочевого і тваринницького напряму на підприємствах у містах і сільській місцевості», яка зобов’язувала директорів підприємств і місцеві радянські органи створювати підсобні господарства з метою постачання сільськогосподарської продукції заводським їдальням для потреб громадського харчування¹⁰.

Присадибні земельні ділянки. Примірним статутом сільськогосподарської артілі 1935 р. передбачалося нормування розмірів присадибних земельних ділянок у статутах артілей. У подальших примірних статутах спочатку сільськогосподарської артілі, а потім і колгоспу тенденція до нормування розмірів присадибних наділів була збережена¹¹.

Планування населених пунктів. У 1939 р. приймається перший загальносоюзний стандарт, що регулює санітарно-гігієнічний аспект планування та забудови населених пунктів: ОСТ 900014-39 «Санітарні норми та правила будівельного проектування», затв. Комітетом у справах будівництва при РНК СРСР 14.02.1939, який запроваджував санітарно-захисні зони