Потреби і їх класифікація.

Потреби є джерелом активності людини. Саме вони спонукають людину діяти певним чином і в певному напрямку.

В літературі є декілька визначень поняття „потреба”:

- це потреба в чомусь об’єктивно необхідному для підтримання життєдіяльності і розвитку організму, особистості і соціальної групи;

- направленість на виконання певних цілей для підтримання життєдіяльності; глибинні несвідомі установки людини на самозбереження і забезпечення особистої біологічної і соціальної цілісності;

- основні вирішальні сили активності особи у взаємодії з навколишнім середовищем;

- стан особи, викликаний потребою в об’єктах, необхідних для її існування і розвитку, що є джерелом її активності.

Отже, потреби – це те, що виникає і знаходиться... всередині людини, що достатньо загальне для різних людей, і в той же час має певний індивідуальний прояв у кожної людини.

Потреби неможливо спостерігати або виміряти. Про їх існування можна судити лише з поведінки людей.

Потреби людей класифікуються за різними ознаками.

За походженням вони бувають природні і культурні; за природою – первинні і вторинні; за характером предмету - матеріальні і духовні; за рівнем важливості для людини – домінуючі і другорядні; за рівнем усвідомлення людиною – усвідомлені і неусвідомлені; за віднесенням до внутрішньої чи зовнішньої сфери розвитку – індивідуальні, соціальні, змішані.

Не дивлячись на різноманітність потреби мають загальні властивості:

- вони завжди направлені на щось конкретне;

- їм властиві різноманіття і здібність до розвитку;

- більшість із них періодично виникають знову (не існує таких потреб, які можна задовольнити один раз і назавжди);

- більшість своїх потреб люди задовольняють з допомогою певних предметів.

Оскільки потреби викликають у людини бажання до їх задоволення, менеджери повинні створювати такі ситуації, при яких люди відчували б, що можуть задовольнити потреби з допомогою поведінки, що приведе до досягнення цілей організації.

1.4. Мотиви і їх класифікація.

Потреби виявляються в мотивах, бажаннях, спонукаючих людину до діяльності.

Для успішного управління людини менеджер повинен хоча б в загальних рисах знати бажання підлеглих, основні мотиви їх поведінки, взаємовідносини, важелі діяння і можливі результати.

В літературі зустрічається декілька значень поняття „мотив”:

- це переважно усвідомлене внутрішнє спонукання людини до діяльності, що пов’язане із задоволенням певних потреб;

- це сукупність зовнішніх і внутрішніх умов, що викликають активність людини і визначають її направленість;

- усвідомлені причини вибору дій і вчинків людини.

Отже, мотив – це те, що викликає певні дії людини. Мотиви властиві людині, мають „персональний” характер, залежить від багатьох внутрішніх і зовнішніх по відношенню до людини чинників, а також від дії інших мотивів, які виникають паралельно з ним. Мотиви підлягають усвідомленню. Людина може діяти на свої мотиви, приглушуючи їх дію і навіть усувати їх із своєї мотиваційної сукупності.

Поведінка людини визначається не одним мотивом, а їх сукупністю, у якій мотиви можуть знаходитись у певному відношенні один до одного за ступенем їх взаємодії на поведінку людини.

Тому мотиваційна структура людини може розглядатись як основа здійснення нею певних дій.

Розглядаючи поведінку людини, аналізуючи її вчинки, необхідно прагнути вияснити мотиви. Тільки в цьому випадку можна судити – випадковий чи закономірний той чи інший вчинок і запобігти виникнення одних рис особистості і стимулювати розвиток інших.

Мотиви класифікуються за групами.

Щодо зв’язку з суспільними потребами вони бувають: ідейні, політичні, моральні і естетичні; за джерелами виникнення і обумовленості: соціальні, колективні, діяльні сні, заохочувальні; за видами діяльності: суспільно-політичні, професійні, учбово-пізнавальні; за часом прояву: постійні, тривалі, короткочасні; за проявом поведінки: реальні, потенційні; за рівнем усвідомлення: усвідомлені, неусвідомлені; за силою прояву: сильні, помірні, слабі.

Мотиви виконують три основні функції: спонукачу, направляючу і реагуючу.

Спонукача функція полягає у тому, що мотиви обумовлюють вчинки особистості, її поведінку і діяльність. Реалізація особистості перш за все залежить від сили мотивів, їх актуалізації.

Направляюча функція полягає у виборі і реалізації певної лінії поведінки, діяльності. Ця функція залежить від стійкості мотивації, ієрархії, різноманітності і сили мотивів.

Регулююча функція полягає у тому, що поведінка і діяльність в залежності в особливостей мотивації носять або особистий характер, або направлені на реалізацію інтересів колективу, фірми.

Мотивування – це процес дії на людину з метою спонукання її до певних дій шляхом збудження в ній певних мотивів. Мотивування складає серцевину і основу управління людиною. Ефективність управління – це ефективне мотивування.

Виділяються два типи мотивування. Перший полягає в тому, що шляхом зовнішніх дій (заходів) на людину викликаються до дії певні мотиви, які спонукають людину здійснювати певні дії, які приводять до бажаного для мотивуючого суб’єкта результат.

Другий тип мотивування своєю основною задачею має формування певної мотиваційної структури людини. В сучасних умовах необхідно поєднувати обидва типи мотивування.