Розділ 13. Місцеві Ради - органи місцевого 1 страница

САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ.......................................... 428

13.1. Поняття місцевого самоврядування............................................... 428

13.2. Система місцевого самоврядування України............................. 435

13.3. Компетенція органів місцевого самоврядування........................ 454

13.3.1. Компетенція виконавчих органів сільських, селищних, районних у містах рад 462

13.3.2. Правовий статус сільського, селищного, міського голови 466

13.3.3. Повноваження місцевого самоврядування регіонального рівня 469

13.3.4. Організаційно-правові форми реалізації компетенції органів місцевого самоврядування 474

13.4. Матеріально-фінансова основа місцевого
самоврядування України................................................................... 478

13.5. Гарантії місцевого самоврядування.............................................. 482

ПЕРЕДМОВА

Конституційне право України є провідною галуззю і наукою в системі національного права України, оскільки воно закріплює та досліджує основоположні відносини соціально-економічної системи і політичної організації суспільства. А це означає, що воно формулює наукові засади українського державотворення, без яких останнє не може бути оптимально прогнозованим. Не здобувши знань з основ конституційного права, неможливо стати висококваліфікованим юристом, здатним творчо розуміти процеси формування соціально-організованого суспільства і держави, бути активним учасником їх здійснення. Крім того, оскільки на консти­туційному праві ґрунтуються всі інші правові галузі, воно є фун­даментальним у сфері підготовки юридичних кадрів у країні.

Цей підручник написано відповідно до навчальної програми з конституційного права юридичного факультету Львівського на­ціонального університету імені Івана Франка.

Щодо системи навчальної дисципліни конституційного права України, то вона базується на системі цієї ж науки. Оскільки пред­мет науки конституційного права — чинне конституційне право, система галузі є основою системи предмета однойменної науки. Предмет науки конституційного права за своїм обсягом набагато ширший від предмета галузі. Він охоплює конституційне законо­давство та політико-правові вчення (доктрини), що обґрунтовують конституційно-правову природу інститутів та норм конституцій­ного права України.

Зазначимо, що до поняття " конституційне законодавство" входять як чинні конституційно-правові акти, так і ті, що втратили чинність або ж набули чинності і перебували (перебувають) на стадії законопроекту¹.

Термін " законодавство" досить широко використовується у правовій системі в основному у значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин і є джерелами певної галузі права. Цей термін без визначення його змісту використовують і Конституція України (ст.ст. 9, 19, 118, п. 12 Перехідних положень). У законах залежно від важливості і специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається

Передмова

Підручник викладений у такій послідовності вивчення консти­туційного права: конституційне право України як галузь права і як юридична наука; основи теорії конституції, Конституція Украї­ни — Основний Закон держави; загальні засади конституційного ладу України; основи правового положення людини і громадянина в Україні; конституційно-правові засади державно-територіального устрою України; конституційно-правові засади народного воле­виявлення в Україні, організації і здійснення державної влади в аспекті взаємодії між органами законодавчої, виконавчої та судової влад; теоретичні основи місцевого самоврядування в Україні.

Оскільки у навчальних планах юридичного факультету Львівського університету передбачено вивчення окремих курсів адміністративного права, судових і правоохоронних органів, з метою уникнення дублювання матеріалу в підручнику подано лише конституційно-правові засади державної виконавчої та судової влад. Беручи до уваги викладання курсу копституційііо-процєсуальїіого права як окремої дисципліни, автори прагнули акцентувати увагу на матеріальних нормах конституційного права України.

Методологічними засадами державотворення, якими керуються автори, с світовий досвід (теорія і практика), національно-державницькі традиції українського народу, реалії сьогодення. Верховна Рада України 8 грудня 2004 р. ухвалила Закон України № 2222-IV " Про внесення змін до Конституції України" ². Автори розглядають нолітико-правові наслідки конетитуційно-нравової реформи. Тенденції розвитку системи органів публічної влади проаналізовано у контексті конституційно-правової реформи. Керуючись положенням, що конституційне право є правом політичним, а отже, Основний Закон мас забезпечувати трансформацію політичних рішень у правові, автори підручника наголошують па тому, іцо процеси конституційно-правової реформи повинні не роз'єднувати суспільство, а створювати політичну едність народу.

в різних значеннях: в одних мають па увазі лише закони; в інших, переду сім кодифікованих, в поняття " законодавство" включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках — також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади (Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 1988 р. № 12-рп/У8 (" справа про тлумачення терміна " законодапстпо) // Офіційний вісник України. — 1998. — №32. — О 59. Відомості Верховної Ради України. — 2005. — Ні 2. — (.'т. 44.

1(1

Розділ і

КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

ЯК ГАЛУЗЬ ПРАВА. ПРЕДМЕТ НАУКИ

КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА

1.1. Конституційне право України як провідна галузь права та юридична наука

Кожна галузь права займає певне місце в системі права конкретної держави. Це місце визначається колом суспільних відносин, які регулюються певною галуззю права. Конституцій­не право є провідною галуззю в системі національного права України, оскільки воно врегульовує відносини, пов'язані із здій­сненням народовладдя, його політико-юридичними формами і гарантіями, у тім числі відносини з організації та здійснення державної влади і місцевого самоврядування, визначення пра­вового становища людини і громадянина у державі. Тобто нор­ми конституційного права врегульовують, закріплюють устрій української держави.

До речі, у літературі інколи дискутується питання щодо понять " конституційне право", " державне право", їхні спів­відношення. На наш погляд, конституційне право за змістом є державним, оскільки воно врегульовує державний устрій, за формою (джерелом) — конституційним, адже ядром норм, що визначають державно-правові відносини, є норми Основного Закону держави — Конституції.

Оскільки людину визнають найвищою соціальною цінністю в державі, норми конституційного права передусім врегульову­ють суспільні відносини, які виникають з огляду на закріплення основ правового статусу громадян (розділ II Конституції Украї­ни — " Права, свободи та обов'язки людини і громадянина").

Розділ 1. Конституційне право України як галузь права...

1.1. Конституційне право України як провідна галузь права...

Права та обов'язки громадян визначені всіма галузями національної системи права: цивільного, адміністративного, трудового, фінансового та ін. Серед усієї сукупності прав та обов'язків людини, громадянина особливе місце посідають конституційні права і обов'язки (право на життя — cm. 27 Конституції України; на свободу та особисту недоторканість — cm. 29; право на власність, підприємницьку діяльність — ст.ст. 4, 42; право на працю — cm. 43; на соціальний захист — cm. 46, на житло — cm. 47 тощо). Вони фіксують найбільш життєві зв'язки та відносини між суспільством, державою й окремою особою, виражають основний зміст правового становища особи в нашому суспільстві, тобто закріплюють його основи. Тому називають їх основними правами й обов'язками громадян. Власне норми конституційного права закріплюють не всі права й обов'язки людини, громадянина України, які втілюються в усіх галузях національної системи права, а лише основні права і основні обов'язки, тобто конституційні права і обов'язки. До речі, в Основному Законі (абзац 1 cm. 22) зазначено, що права, свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Отже, суспільні відносини, що становлять основи правового статусу особи в Україні, становлять першу групу відносин, яка є предметом конституційно-правового регулювання.

Будь-якій державі властива певна територіальна чи національно-територіальна організація, що найбільш повно забезпечує народовладдя. Конституційне право визначає організацію території, тобто питання визначення форми держави, її кордонів, зміни цих кордонів, адміністративно-територіальний її поділ (ст.ст. 2; 5; 85 п. 29; 92 п. 13; 132; 133; 134—139; 140 Конституції України). Звідси робимо висновок, що другою групою суспільних відносин, які є предметом конституційно-правового регулювання, є відносини, що становлять державно-територіальний устрій України, тобто визначають просторову сферу її владарювання, форму держави, її структуру, взаємовідносини держави з її складовими, їх правове становище, адміністративно-територіальний поділ.

Нарешті, по-третє, конституційне право регулює відносини, які виникають у процесі організації і здійснення державної

влади й місцевого самоврядування (розділи НІ—VIII, XI, XII Конституції України). Основними формами здійснення наро­довладдя в Україні є представницька система та безпосередня демократія. Суспільні відносини, що формуються з огляду на втілення цих форм у життя, є за своєю суттю конституційно-правовими. Вони, зокрема, виникають у процесі формування представницьких органів державної влади і місцевого самовря­дування на основі демократичних принципів виборчої системи, а також у процесі багатовекторної діяльності обраних народом представницьких установ: Верховної Ради України (ВР України), Президента України, обласної, районної, міської, районної у місті, селищної та сільської рад; сільських, селищних, міських голів.

Належну йому владу народ в нашій державі може здійсню­вати через референдуми (всеукраїнський або місцеві), загальні збори громадян за місцем проживання, громадські слухання, місцеві ініціативи тощо. Порядок реалізації цих форм прямого народовладдя також визначається нормами конституційного права.

Підсумовуючи, можемо констатувати, що конституційне право України — це основна галузь права, норми якої закріплю­ють основи правового статусу людини і громадянина Украї­ни, її державно-територіальний устрій, визначають систему, основні принципи організації і діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, форми безпосередньої де­мократії.

Конституційне право займає чільне місце в системі націо­нального права України. Оскільки конституційне право, як ми уже зазначили, закріплює основоположні суспільні відносини соціально-економічної системи і політичної організації суспіль­ства, воно є фундаментом, на якому базуються всі інші галузі права. Зокрема, закріплюючи форми власності, об'єкти, що їх утворюють, засади володіння, користування і розпорядження власністю, право на підприємницьку діяльність, яка не заборо­нена законом, конституційне право визначає як основні начала цивільного права.

Встановлюючи право громадян на працю, право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів, право на

Розділ 1. Конституційне право України як галузь права...

1.1. Конституційне право України як провідна галузь права...

відпочинок, право на соціальний захист, конституційне право визначає вихідні засади трудового права.

Закріплюючи систему органів державної виконавчої влади, принципи " їхньої організації і діяльності, конституційне право встановлює основи адміністративного права України.

Такі самі засади формулюються конституційним правом і для інших галузей права. Але як провідна галузь у системі права України конституційне право не поглинає собою всі інші галузі права. Воно лише закріплює їх конституційні принципи, оскільки Конституція як Основний Закон є стрижнем усієї правової системи держави.

Провідне місце конституційного права в системі націо­нального права України зумовлене тим також, що власне його норми визначають порядок прийняття (внесення змін і до­повнень) норм права держави в цілому. Адже Конституція України закріплює хто і в якому порядку схвалює закони, укази, постанови, рішення, в яких формулюються норми всіх галузей права.

Конституційне право - право політичне. Політика і кон­ституція — явища, що взаємодіють. Політика, як зазначено в літературі³, виступає як першооснова права, а право — як продукт і інструмент політики. Не становить винятку з цього і Основний Закон України. Норми нашої Конституції є результа­том компромісу політичних сил і соціальних верств, які стоять за ними. Цей компроміс відображає реалії стану соціально-еко­номічної перебудови і прагнення до формування організованого суспільства в Україні. У статті першій Конституції зафіксовано, що Україна є правовою державою, а в конституційній державі немає вільної від права політики. Лише за таких умов можна спрямувати діяльність різнорідних політичних течій та сил у позитивне русло, досягти еволюційних змін у політичному та соціально-економічному розвитку країн.

Право як знаряддя політики створює порядок, за приписа­ми якого здійснюється державне керівництво, правотворчість,

³ Государственное право Германии: В 2 т. Сокр. пер. нем. 7-томного изд.; Редкол.: Б. Н. Топорнин (отв. ред.) и др.; Рос. АН, Ин-т государства и права. - М.: Ин-т государства и права, 1994. -Т. 2. - С. 307.

тобто політика. Дія Основного Закону має супроводжуватися тенденцією звужувати за посередництвом права сферу суто політичних чинників і трансформувати політичні рішення у правові⁴.

Конституція слугує для створення політичної єдності на­роду. Політична єдність створюється поза Конституцією, але завдяки їй вона зміцнюється і стабілізується. У преамбулі на­шої Конституції зазначено, що ВР України приймає Конститу­цію, піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України. До функцій Конституції належать також створення держави, інтеграція суспільства і забезпечення мінімальних передумов для консенсусу. Конституція і політична єдність взаємно доповнюють одна одну. Оскільки політична єдність є безпосереднім предметом і завданням конституційного права, то і кваліфікується вона як політичне право⁵.

Від поняття галузі права потрібно відрізняти поняття науки конституційного права України. Предмет конституційного права як галузі права охоплює щойно охарактеризовані нами суспільні відносини та норми, які їх урегульовують. Наука конституційного права має своїм завданням вивчати конституційно-правові норми в дії, тобто в процесі їх реалізації, передбачати шляхи їх зміни, доповнення відповідно до життєвих вимог і, отже, слугувати інтересам практики. Крім того, наука конституційного права має справу не лише з чинним правом, але і з його минулим історичним розвитком, тобто враховує під час формулювання чинних конституційно-правових норм національно-державницькі традиції України. До речі, не випадковими є у вступному розділі Конституції України слова, що, приймаючи Основний Закон держави, ВР України спиралась на багатовікову історію українського державотворення.

На підставі узагальнення досвіду минулого і сучасного нау­ка зобов'язана формулювати закономірності розвитку конс­титуційного права, перспективи становлення і розвитку на-

⁴ Государственное право Германии: В 2 т. Сокр. пер. нем. 7-томного изд.;
Редкол.: Б. Н. Топорнин (отв. ред.) и др.; Рос. АН, Ин-т государства и
права. — М: Ин-т государства и права, 1994. — Т. 2. — С. 308 — 309.

⁵ Там само. — С. 315.

Розділ 1. Конституційне право України як галузь права...

1.2. Норми конституційноі-о

ціональної української державності. Ось чому можна погоди­тися з висловленою в літературі думкою, що предметом науки конституційного права України є чинне конституційне право в процесі його виникнення, здійснення і розвитку.

1.2. Норми конституційного права України (особливості, класифікація)

Для конституційно-правових норм характерними є наяв­ність загальних рис, властивих усім видам правових норм, і специфічних для них особливостей. Норми конституційного права, зазначено в літературі⁶, це формально визначені, вста­новлені чи санкціоновані українським народом або державою чи суб'єктами місцевого самоврядування правила поведінки, що регулюють суспільні відносини, які є предметом консти­туційного права, і забезпечуються всіма засобами впливу, що передбачені чинним законодавством.

Норми конституційного права, як і всі види правових норм, мають загальнообов'язковий, формально визначений характер, є регулятором суспільних відносин. Виконання приписів цих норм забезпечує держава. Однак конституційно-правові норми відрізняються від інших видів правових норм передусім осо­бливою юридичною природою, тобто вони мають свій, лише їм властивий предмет правового регулювання, яким є консти­туційні відносини, що визначають державний устрій України. Предмет регулювання визначає особливості, що відрізняють конституційні норми від інших правових норм: верховенство конституційно-правових норм, оскільки вони становлять основи всіх галузей права; найвища стабільність порівняно з іншими нормами права; підвищений ступінь охорони з боку держави тощо.

В юридичній літературі запропоновано різну класифікацію норм конституційного права залежно від критерію, покладеного в її основу. Як нам видається, доцільною є лише така класифі­кація норм конституції, яка сприяє визначенню їх специфічних

Погорілко В., Федоренко В. Поняття, ознаки, види і структура консти­туційно-правових норм // Право України. — 2001. — № 11. — С. 9.

рис, глибшому розумінню сутності (природи) конституційних норм, механізму їх. дії.

Насамперед потрібно спиратися на такий критерій, як функціональне призначення конституційно-правових норм. Норми конституційного права є установчими нормами права. За їхнім посередництвом первинно юридично оформляються фундаментальні соціально-економічні та суспільно-політичні засади організації держави. У цьому аспекті в літературі ви­діляють наявні у Конституції норми-цілі, норми-завдання. Зо­крема, у преамбулі Основного Закону визначаються завдання держави: дбати про забезпечення прав і свобод людини та гідні умови її життя, піклуватися про зміцнення громадянської злагоди на землі України. Стаття третя Конституції декларує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.

Положення, що формулюють ціль і завдання держави, хоч і не визначають конкретних прав і обов'язків, мають нормативне значення у тому розумінні, що вони юридично зобов'язують органи держави, органи місцевого самоврядування, їх посадо­вих осіб здійснювати свою діяльність відповідно до загальних завдань держави. У другому абзаці тієї ж третьої статті Кон­ституції зафіксовано, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Керуючись згаданим критерієм, аналізуючи зміст Кон­ституції, можемо зазначити наявність у ній таких норм-ви-значень (норм-конституцій): ст. 1 — Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава; Укра­їна є унітарною державою (абзац 2 cm. 2, Конституції); в Україні визначається і гарантується місцеве самоврядування (cm. 7). Такі норми є засобом орієнтації держави, її органів, усіх компонентів політичної системи стосовно цих явищ, об­ґрунтовують їхні дії, необхідність видання норм, що конкре­тизують, деталізують норми-визначення. Наприклад, зміст на­веденої сьомої статті зумовив необхідність схвалення Закону № 280/97-ВР від 21 травня 1997 р. " Про місцеве самоврядування

Розділ 1. Конституційне право України як галузь права...

в Україні" ⁷. Своєю чергою, положення ст. 12 стали передумовою прийняття Закону № 1582-IV від 4 березня 2000 р. " Про правовий статус закордонних українців" ⁸.

Наявними в Основному Законі держави є норми-принципи. Такими по суті є ст.ст. 21—26 Конституції України (усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах, права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості; громадяни України не можуть бути позбавлені громадянства і права змінити грома­дянство та ін.). Власне у них сформульовано ті головні керівні засади, які визначають основи взаємовідносин між людиною, громадянином з одного боку, та державою, суспільством — з іншого. Наприклад, розглянемо ст. 71: вибори до органів дер­жавної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого вибор­чого права шляхом таємного голосування. Тут визначено за­сади формування представницьких органів державної влади і місцевого самоврядування, які конкретизуються в законах про вибори Президента України⁹, народних депутатів¹⁰, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів¹¹.

Отож, основна функція норм-принципів полягає у ви­значенні загальної лінії поведінки держави, її органів, інших суб'єктів конституційно-правових відносин в їх правотворчій та організаційно-практичній діяльності.

⁷ Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 24. — Ст. 170.

⁸ Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 25. — Ст. 343.

⁹ Закон України № 474-XIV від 5 березня 1999 р. " Про вибори Президента
України" в редакції закону № 630-IV від 18 березня 2004 р. // Відомості
Верховної Ради України. - 2004. - № 20-21. - Ст. 291.

¹⁰ Закон України № 1665-1V від 25 березня 2004 р. " Про вибори народних
депутатів України" // Відомості Верховної Ради України. — 2004. —
№ 27-28. - Ст. 366.

¹¹ Закон України № 1667-IV від 6 квітня 2004 р. " Про вибори депутатів
Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських,
селищних, міських голів" // Відомості Верховної Ради України. —
2004. - № 30-31. - Ст. 382.

1.2. Норми конституційного права України...

Наступну за функціональним критерієм групу конституцій­них норм становлять гарантуючі норми, які забезпечують при­писи інших норм, зафіксованих у Конституції та в галузевому законодавстві. Це, наприклад, норми ст.ст. Конституції Украї­ни 55 — 63 (судовий захист прав і свобод людини і громадяни­на — ст. 55; право кожного на відшкодування матеріальної та моральної шкоди — ст. 56; гарантія прав кожному знати свої права і обов'язки — ст. 57; кожен має право на правову допомо­гу — ст. 59 та ін.). За своєю сутністю ці норми встановлюють правила поведінки суб'єктів конституційно-правових відно­син, що забезпечують реальні умови реалізації їхніх прав та свобод.

За призначенням у механізмі правового регулювання норми конституційного права бувають матеріальні та процесуальні. Матеріальні норми формулюють правила поведінки суб'єктів конституційного права, а процесуальні — визначають процедуру реалізації змісту матеріальних приписів норми. Щоправда, не завжди можна чітко вирізнити у цьому аспекті конституційно-правові норми. До матеріальних норм можна віднести, наприклад, ст. 113 Конституції України: Кабінет Міністрів України (KM України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів відповідальний перед Президентом і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний цьому вищому органу в межах, передбачених Конституцією. Кабінет Міністрів у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента та постановами Верховної Ради, прийнятими відповідно до Конституції та законів України. Матеріальною за змістом є і ч. 1 ст. 114 Конституції: до складу Уряду входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр, віце-прем'єр-міністри, міністри, а вже частини 2 — 4 цієї статті є процесуальними: Прем'єр-міністра призначає Верховна Рада за поданням Президента. Кандидатуру для призначення на посаду Прем'єр-міністра вносять Президент за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді, сформованій відповідно до ст. 83 Конституції України, або депутатської фракції, до складу якої входить більшість народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради. Міністра оборони України, міністра закордонних справ Верховна Рада призначає за поданням

Розділ 1. Конституційне право України як галузь права.

1.3. Конституційно-иравова відповідальність

Президента України, інших членів Кабінету Міністрів вона призначає за поданням Прем'єр-міністра. Отже, визначення місця Уряду в державному механізмі країни, його складу є матеріальними нормами конституційного права, а процес його формування — звичайно ж процесуальними нормами.

Особливості конституційно-правових норм виявляються в разі нормо-структурного аналізу їхнього змісту. Класична норма права складається з трьох елементів: гіпотеза, диспози­ція, санкція.

Зазвичай норми конституційного права не мають у своє­му складі всіх трьох зазначених елементів. Є норми, що скла­даються з гіпотези та диспозиції: Президент має право достроково припинити повноваження ВР України, якщо: 1) про­тягом одного місяця від дня відкриття першого засідання (ч. 7 ст. 83 Конституції) ВР України не сформовано коаліцію депутатських фракцій; 2) протягом шістдесяти днів після відставки Уряду не сформовано персональний склад (п. 2 ч. 2 ст. 90); 3) протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися (п. 4 ч. 2 ст. 90). Диспозитна частина правової норми визначає право глави держави на достроковий розпуск Парламенту, що реалізується за наявності передбачених гіпотезою умов: не сформовано протягом одного місяця у Верховній Раді коаліції депутатських фракцій; не сформовано персональний склад уряду протягом 60 днів після відставки попереднього; не розпочато протягом ЗО днів однієї чергової сесії пленарних засідань. Однак більшість конституційно-правових норм вміщують лише диспозицію: контроль від імені ВР України за надходженням коштів до Державного бюджету України та їх використанням здійснює Рахункова палата (cm. 98 Конституції), Рада національної безпеки і оборони України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України (абзац 1 cm. 107 Конституції). Щоправда, не можна не погодитися з поглядами, висловлюваними в літературі, що " елементи конституційно-правової' норми часом важко вичленити в конкретно об'єктивованій нормі права, вони не завжди чітко структуризовані; у багатьох статтях Конституції України гіпотеза та диспозиція переплітаються і " зливаються" в єдине ціле,

норма конституційного права нетотожна статті конституційного нормативно-правового акта. Одна конституційна норма може бути об'єктивованою у кількох статтях. Водночас одна стаття може вміщувати декілька конституційно-правових норм (cm. 20 Конституції України)" ".

1.3. Конституційно-правова відповідальність

Небеззастережними є висловлювані інколи в літературі думки, що норми конституційного права не мають санкцій, а охороняються у разі їхнього порушення санкціями інших галузей права (кримінального, адміністративного та ін.). Звичайно, оскільки для конституційно-правових норм властивою є підвищений ступінь охорони їх з боку держави, приписи інших галузей права передбачають юридичну відповідальність у разі порушення норм конституційного права. Зокрема, однією з гарантій реального здійснення вільного волевиявлення народу є встановлена законом юридична відповідальність за порушення виборчого законодавства, до того ж, у кожному з базових виборчих законів містяться загальні статті, якими запроваджується інститут відповідальності за порушення виборчого законодавства. Відповідно до ст. 117 Закону України про вибори народних депутатів України особи, винні в порушенні законодавства про вибори депутатів, притягаються до кримінальної відповідальності в порядку, встановленому законом¹³. А свою юридичну регламентацію ця стаття виборчого закону отримує, відповідно, у чинному адміністративному, кримінальному, кримінально-процесуальному, цивільно-процесуальному законодавстві.

Наприклад, у Кодексі України про адміністративні правопорушення міститься ст. 186-2, що передбачає адміністративну відповідальність за певні порушення

¹² Погорілко В., Федореішо В. Поняття, ознаки, види і структура консти­
туційно-правових норм//Право України. - 2001. - № 11. - С. 14.