Україна - демократична правова держава

Правова держава — це держава, чия діяльність спрямована на втілення права і обмежена правопорядком, який гарантує права особи в Основному Законі — Конституції. Природні пра­ва людини стають основними правами (конституційними).

Конституція проголошує Україну " демократичною, соціаль­ною, правовою державою". Про правову державу не можемо говорити як про певний тип чи форму держави. Критерії, за якими визначається тип чи форма, до правової держави не застосовують. Не можна уособлювати правову державу лише зі способом здійснення державної влади чи реалізацією прав людини. Адже тоді виникає доцільне запитання: чи " правова" відноситься до сутності чи це лише, наприклад, спосіб реалізації державної влади.

Е. Кант вважав, що позитивне право ототожнюється із за­безпеченням прав, які є наслідком природи коленого індивіда. У цьому сенсі всі індивіди рівні перед правом, яке слугує для забез­печення їхніх свобод. З погляду функцій воно характеризується примусом, який не може бути скерований проти прав і свобод, а лише проти свавілля. Зокрема, право позитивне і є правом формальним, загальним і становить зовнішній вираз цих прав і свобод. " Право, — пише Кант, — становить загальність умов, згідно з якими права однієї особи можуть бути погоджені з правами іншої, згідно з загальними правами" ^ш. Отож, у чистому розумінні право, встановлене в державі, є можливістю загального взаємного примусу. У цьому розумін­ні — це чисте право, без ніяких вкраплень етики. Його суть полягає в можливості застосування зовнішнього примусу, а не в усвідомленні обов'язку, як є у випадку застосування моралі. Базова властивість права — це уповноваження до застосування закладеного в ньому примусу, визначеного через закони, прийняті законодавчою владою. Отже, суть правової держави, фактично, полягає у пануванні права, яке несе в собі загальний примус і вважається рівним для всіх. Воно є підставою формальної рівності без огляду на будь-яку різницю між людьми. Право у такому розумінні є правом примусу або правом, ним наділеним. Ця форма легального примусу має закладену правомочність у внутрішньому праві людини, чи, по-іншому, у природничому праві. Вона слугує для подолання перешкод, які заважають втіленню загального права. Така концепція держави права формулює єдність права і держави, яка спирається на примат права, що становить основу держави. Заперечується теорія держави, заснованої на чистій силі, чи такої, що спирається на насильство. Звідси робимо висновок, що правова держава повинна бути не тільки державою права, а й державою сили, примусу.

Іншим питанням, з'ясування якого є важливим для визначення внутрішнього змісту правової держави, є проблема співвідношення індивідуальної свободи і загальнодержавних

''' Кант И. Метафизика нравов. Сочинения в 6-ти томах: Т. 4. 4.1. - М., 1965. - С 55.

Розділ 4. Основи конституційного ладу України

4.3. Основні конституційні характеристики сучасної Української...

інтересів¹²⁵. Як свідчить історія, людина протягом століть була відділена від держави та її інститутів. Держава протистояла особистості як ворожа сила.

Сама ідея правової держави заперечує можливість усереднення особистості, примусового доведення людини до певного еталону або її примірки до вже розробленого каталогу чеснот¹'⁶. Наприклад, ще Арістотель зазначав, що держава складається не просто з великої кількості людей, тому що державу формують неоднакові люди¹²'.

З викладеного робимо висновок, що правова держава як абсолютно новий виток у розвитку розуміння права, держави, суспільства і особи повинна відповідати тезі " держава для людини", це повинно становити внутрішній зміст правової держави — її суть. Отже, співвідношення державних і особистих інтересів повинно бути на користь останніх. Більше того, у правовій державі особа повинна мати можливість всестороннього розвитку, самовиявлення, реалізації власних здібностей тощо. Держава лише в тому випадку може називатися право­вою, коли в своїх відносинах з громадянами вона дійшла до такого ступеня самообмеження, за якого " загальне благо" і благо кожної особи утворюють гармонійне ціле. Але, водночас, обмеженість держави суб'єктивними інтересами не повинна вступати в суперечності з правом законодавчої влади і уряду на реалізацію об'єктивного інтересу¹'⁴.

Хоча в сучасному розумінні сутності правової держави науковці більше схильні виділяти людину як особистість, яка займає центральне місце у правовій державі" ⁹. Недаремно ж

^|л Черпилоно.кш'і З.Н. Правовое» государство: исторический опыт // Советское государство и право. — 1989. — № 4. — С. 50.

''* ('урилоп А.В. Сойотское*, правовое государство и юридическая паука. Круглый стол // Советское государство и право. — 1989. — № 4. — С. 60.

^и' Аристотель. Политика / Аристотель. Этика. Политика. Риторика. По­этика. Категории. — Минск; Литература, 1998. — С. 502.

^1Й 'Іершілоііский 3.11. Правовое го< ударетво: исторический опыт // Со­ветское государство и право. — 1989. — №4. — С. 51.

¹²¹¹ Баялджаен Д. Идея правового государства и функционирования государства в условиях переходного периода // Вестник москов. ун-та. Серия " Право" — 1998. — №6. — С. 84.

дехто зводить правову державу лише до реалізації прав і свобод людини і громадянина¹³⁰.

За умови реалізації громадянами правової держави своїх політичних прав виникають й інші запитання і проблеми. У своїй сутності, правова держава повинна враховувати і забезпечувати інтереси всіх верств, класів, прошарків населення. Отож, влада повинна приймати певною мірою компромісні рішення, що може забезпечитись високим рівнем демократії у правовій державі. Правова держава за своєю природою і основними характеристиками органічно пов'язана з демократією як з формою політичної системи¹³¹. Це означає, що сама структура держави, її внутрішні системні зв'язки у процесі перетворення її у правову мають змінюватись у бік посилення в державному механізмі представницького начала, а також відкритості державних органів, що означає вільне проходження інформації між ними і суспільством, їх підконтрольність суспільству і відповідальність перед суспільством¹³². Демократія закладена ще в природничих правах людини і громадянина (право обирати і бути обраним/, а також у суверенітеті народу, його владі, яку він делегує державі, тому вона становить внутрішню гарантію правової держави.

Нині, коли особистість є найбільшою цінністю у правовій державі, і гарантованість її прав становить внутрішній зміст правової держави, ця держава, з огляду на забезпечення еко­номічних, соціальних і культурних прав, щораз більше сумі­щається з соціальною державою.

Це зумовлено тим, що для реалізації згаданих вище суб'єк­тивних прав перед державою з'являється низка нових видів діяльності у соціальній сфері, у сфері освіти, культури і охоро-

ізо Рабіиович Л.М Основи загальної теорії права та держави. — К., 1994. — С. 28.

^{1, 1} Паялджиєв Д. Идея правового государства и функционирования государства в условиях переходного периода // Постник москов. ун-та. Серия " Право". - 1998. — № 6. — С. 86.

^{1: а} Сурилоп А.В. Советское правовое государство и юридическая наука. Круглый стол // Советское государство и право. — 1989. — № 4. — С. 60.

Рсмділ 4. Основи конституційного ладу України

4.3. Основні конституційні характеристики сучасної Української...

ни здоров'я, а також інших видів суспільної діяльності, захист яких буде найкраще забезпечувати високий ступінь соціалізації і підйому рівня загальнолюдського добробуту.

Але було б помилково вважати, що зазначені види діяль­ності, як би вони не були тісно пов' язані з правовою державою (адже фактично лише сьогодні правова держава має достатньо ефективні інструменти для здійснення цієї діяльності), стано­вить її сутність, і що правова й соціальна держава поєднують­ся¹³³. Та обставина, що правова держава виникла на противагу поліцейській державі абсолютизму і виступала за обмеження державної влади, попереджує про уважність і обережність стосовно тези про соціальну державу.

Соціальна і правова держава будуть сумісні між собою доти, поки функціонування державної влади буде обмежувати­ся і урівноважуватися, контролюватися і розповсюджуватися в межах дотримання основних прав людини. І навпаки, соціальна держава буде в протистоянні з правовою, коли " добробут лю­дини", " соціальність", " соціальна справедливість" вважатимуть найвищими цінностями.

Розмірковуючи над сутністю правової держави, потрібно також звернутися до її завдань, адже саме завдання, які вико­нуються, найповніше характеризують його внутрішній зміст. З розвитком правової думки основні завдання правової дер­жави дещо змінювалися. Перші кроки на шляху до розроблення теорії правової держави мали на меті захистити людину від свавілля влади. Розробка концепцій розподілу влади ставила за мету створення держави, яка б оберігала суспільство від тиранії однієї особи чи групи осіб, в руках яких зосереджується влада. На основі цього виникла ідея про державу " як нічного сторожа", завдання якої зводились до забезпечення правопорядку. Зокре­ма, Ш. Монтеск'є стверджував, що свобода громадянина може існувати лише у тому суспільстві, де є право, бо свобода — це під­корення праву'-⁴. А завдання держави — забезпечити це право.

'''" '' Баялджиєв Д. Идея правового государства и функционирования государства в условиях переходною периода // Вестник москов. ун-та. Серия " Право". — 1998. — № 6. — С. 16. ⁴ Pinia/.ok ЛпІ.опі. і)cmokraIус/.пе p< mslwo prawne. — Przemysl, 1999. — S. 88,

На думку Роберта фон Моля, який перший вжив термін " правова держава", вона не може мати іншого завдання, окрім того, щоб упорядковувати життя народу так, щоби кожній людині допомагати і охороняти її вільне й всебічне застосування і використання своїх сил. " Свобода громадян є справою над-урядовою, — вважав Роберт фон Моль, — і ціла держава існує для того, щоби цю свободу охороняти і зробити можливою¹³" '.

У наш час правова держава невід'ємно пов'язується з су­спільством, що зумовлює ще одне завдання правової держави — забезпечити умови створення цього суспільства¹³⁶.

Розвиваючись, суспільство само здійснює вплив на держа­ву, визначаючи прерогативи її діяльності, завдання і функції, формує державу відповідно до нових потреб і вимог. Таким способом суспільство змінює не просто механізм держави, а й її сутність.

Отже, можна зробити висновок, що правова держава у контексті суспільства є засобом для його розвитку і функціону­вання, а також засобом для охорони і захисту його внутрішніх приватних інтересів.

Сутність правової держави доцільно розглянути також через призму розподілу владних функцій. Маємо на увазі не розподіл влади між різними гілками, а децентралізацію влади. Йдеться передусім про розподіл влади між урядом, який повинен здійс­нювати повноваження у сфері захисту держави, зовнішньої політики, внутрішнього ринку, що впливають на громадян на національній основі, та регіональними й місцевими органами влади, які повинні мати повноваження з питань муніципального управління, послуг та з інших питань, котрі головно впливають на громадян на місцевому рівні¹³⁷. Це дає змогу урядові легше і швидше реагувати на потреби населення, з одного боку, та бути більш підконтрольним зі сторони громадян, з іншого, а також заохочує політиків місцевого рівня до виконання своїх

¹³⁵ Там само. - С. 103.

^Je Лэйст О.Э. Магин И.Ф. Гражданское общество и современное госу­дарство// Вестник москов. ун-та. Серия 11. Право. — 1995. — № 4. — С. 32.

Верховенство права. — М., 1992. — С. 11.

Розділ 4. Основи конституційного ладу України

обов'язків відповідно до місцевих умовах різних регіонів, запитів, традицій та бажань місцевого населення.

Зі здобуттям Україною незалежності поняття правової держави вже за кілька років міцно увійшло в теорію і практику сучасного українського конституціоналізму. Зрозуміло, що стійких традицій правової держави Україна не мала, але її ідеї в теорії держави і права та конституційному праві України мають досить глибокі корені. Саме тому вони були так швидко відроджені в українській юридичній науці на початку 90-х років, і її термінологічно-понятійний ряд значно поповнився за рахунок досить широкого використання відповідної термінології. Ідеї правової держави вчені-юристи — укладачі нової Конституції України 1996 р. — одностайно сприйняли та інтерпретували відповідно до сучасного розуміння. Нова Конституція, яка проголосила принцип правової держави як фундаментальної ознаки української держави започатковує новий етап розвитку вчень про правову державу в Україні. Інтерпретація відповідних конституційних положень, наповнення їх адекватним змістом є одним з важливих завдань сучасної вітчизняної науки.

В основі концепції правової держави покладено взаємовплив теорії демократії, індивідуалістських і лібералістичних вчень та можливість їх синтезу в філософсько-правовій сфері, а також взаємодія їх принципових положень у праві та в інституалізації основ правової держави.

Легітимність правової держави забезпечується лише в су­спільстві, яке у змозі праволімїгувати державні інституції і під­порядкувати їхню діяльність контролю громадськості, а також запобігти будь-яким спробам держави узурпувати владу.

Поняття правової держави має чітко виражений історич­ний характер, видозмінюється залежно від правових традицій та орієнтацій, наявних у різних державах, і знаходить реальне втілення у конституції та в правовій системі держави.

Обмеженість держави правами й свободами людини і громадянина виявляється в обов'язку держави щодо їх конституційного визнання, у забороні їх неконституційного обмеження, в інституційних механізмах їхнього захисту.

10»

4.3. Основні конституційні характеристики сучасної Української...