Україна - соціальна держава 3 страница

З часом конституційна природа громадянства дещо змінилась. Зникнення старих політичних режимів у світі давало поштовх до формування нового бачення " громадянства" та " підданства". Не останню роль тут відіграла " Декларація прав людини і громадянина" (26 серпня 1786 р.), у якій були викладені основоположні ідеї французьких реформаторів про гідність особи та її місце і роль в державі та суспільстві¹⁶².

Сучасна конституційно-правова доктрина розглядає гро­мадянство у трьох аспектах.

По-перше, громадянство — це сталий конституційно-правовий зв'язок особи з державою, що зумовлює наявність взаємних прав та обов'язків. Законодавство Української РСР, базуючись на правових принципах, закладених у правових актах Союзу РСР, закріплювало положення, відповідно до якого громадянство розглядалось як " політико-правовий зв'язок особи з державою". Такий зміст правової природи громадянства був визначений положеннями Закону СРСР від 19.08.1938 р. " Про громадянство Союзу РСР" ¹⁶³ і передбачав, що існує єдине громадянство і відповідно до ст. 7 громадян СРСР могли його

" " * Декларация прав человека и гражданина от 26 августа 1789 г. // Со­временные зарубежные конституции. Сборник документов по кон­ституционному праву зарубежных стран. — М., 199С. — С. 98 — 100.

^{1, J}'^> ' Відомості Верховної Ради Союзу РСР. — 1938. — №11.

Розділ 5. Основи правового статусу особи і громадянина...

позбавити за вироком суду або унаслідок видання Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР. Такий підхід був зумовлений тим, що громадянство трактували як політичний зв'язок особи з державою. Держава могла вимагати від громадянина відповідної політичної лояльності, і в разі її неотримання громадянин міг бути позбавлений громадянства.

В основу цієї доктрини покладено упевненість, що само-реалізація людини можлива лише через державу. Отже, силь­на держава, — благо для громадян. А все, що сприяє її зміцнен­ню, — відповідає інтересам суспільства, є першим і вирішальним гарантом свободи. Найбільш виразно це висловив Гегель, який вважав, що громадянин вартий чогось тільки тому, що є частиною держави. Якщо він перебуває в гармонії з цілями держави, то він вільний, оскільки держава є вищою формою і втіленням свободи. Гегель наголошував, що людина знаходить свободу, якщо ретельно виконує обов'язки перед державою.

Проте акцентування на політичному боці питання спричи­няло до того, що держава могла вимагати від громадян особливої політичної лояльності. Вступивши в опозицію до держави та її політичного курсу, її громадянин наражався на небезпеку бути не лише позбавленим громадянства СРСР, але й понести кримінальну відповідальність. До осіб, міжнародний авторитет яких був досить високий, застосовували практику позбавлення громадянства та вислання за межі Союзу РСР.

Закон № 2235-ПІ від 18 січня 2001 р. " Про громадянство України" розглядає громадянство виключно як правовий зв'язок особи з державою, що обумовлює взаємні права та обов'язки¹" '. Подібне бачення закріплене і в положеннях " Європейської Конвенції про громадянство" (м. Страсбург, 7 листопада 1997 p., ETS № 166). Від імені України ця Конвенція була підписана 1 липня 2003 р. у м. Страсбурзі та ратифікована Законом № 163-V від 20 вересня 2006 р. " Про ратифікацію Європейської конвенції про громадянство". Законом про ратифікацію передбачались застереженням з приводу п. 2 ст. 8: для України термін " громадяни, які постійно проживають за кордоном" вживається у значенні " громадяни України, які

5.3. Поняття громадянства України

постійно проживають за кордоном відповідно до національного законодавства, що регулює питання виїзду громадян України за кордон". Окрім того, Україна заявила, що згідно з п. 1 ст. 25 Конвенції Україна виключає главу VII із сфери застосування Конвенції. Пункт " а" ст. 2 цієї Конвенції свідчить, що " громадянство означає правовий зв'язок між окремою особою та державою без врахування етнічного положення цієї особи". Це положення розвинуте у Преамбулі Конституції України, де згадується якраз той факт, що український народ — громадяни України всіх національностей¹⁶⁵.

У ст. З Закону про громадянство визначено, хто є громадяни­ном України. Зокрема, з 24 серпня 1991 р. громадянами України є всі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності держави (Деклараціїпро державний суверенітет України) постійно проживали на території України; з 13 листо­пада 1991 р. громадянами України є особи незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом № 1636-ХІІ від 8 жовтня 1991 р. " Про громадянство України" проживали в Україні і не були громадянами інших держав.

Від часу внесення відмітки про громадянство України громадянами України є особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 р. і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України записано " громадянин України", та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України.

Окрім того, громадянами України є особи, які набули гро­мадянства відповідно до законів України та міжнародних до­говорів України.

Документами, що підтверджують громадянство України, є: паспорт громадянина України; свідоцтво про належність до

¹⁶⁴ Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 13. (/і'. 65.

^{|, я} Відомості Верховної Ради України. — 1996. — №30. — Ст. 141.

Розділ 5. Основи правового статусу особи і громадянина...

громадянства України; паспорт громадянина України для ви­їзду за кордон; тимчасове посвідчення громадянина України; проїзний документ дитини; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну.

Громадянин знаходиться під суверенітетом держави, і держава може вимагати від громадянина обов'язків, передбаче­них Конституцією та законами України навіть і тоді, коли громадянин перебуває поза її кордоном.

Досліджуючи конституційно-правову природу громадянства в Україні, можна зробити висновок, що зміна конституційної природи громадянства зумовлена реформуванням не лише політичного режиму, але й панівної в державі та суспільстві політико-правової свідомості.

По-друге, громадянство можна розглядати як суб'єктивне право, яким наділена кожна особа від моменту народження. У ст. 15 " Загальної Декларації прав людини" передбачено, що кожна людина має право на громадянство. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений громадянства або права змінюва­ти його" *. Положення цього міжнародно-правового акта відо­бражені у низці актів міжнародного та національного права. Зокрема, у п. З ст. 24 " Міжнародного пакту про громадянські права" зазначено, що кожна дитина має право на набуття гро­мадянства¹⁶'. У ст. 4 Європейської Конвенції про громадянство (ETS №166} йдеться про те, що кожна людина має право на громадянство; потрібно уникати стану безгромадянства; ніх­то не може бути позбавлений свого громадянства; ні вступ у шлюб, ні розірвання шлюбу між громадянином держави-чле-на Ради Європи та іноземця, ні зміна громадянства одним із подружжя під час перебування у шлюбі не тягнуть за собою

¹⁶⁶ ЗагальнаДекларація прав людини. Прийнята і проголошена Генеральною Асамблеєю в резолюції 217 Л (III) від 10 грудня 1948 р. Український Центр прав людини. — К.; Українська Правнича Фундація, 1995. — 12 с,

^1Ь' Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, прийнятий 16 грудня 1966 р. Генеральною Асамблеєю ООН (док. ООНЛ/'RES/" 2200 A (XXI)) та ратифікований Указом Пре мідії Верховної Ради Української РСР № 2148-V1H від 19.10.1973 p.).

5.3. Поняття громадянства України

автоматичних наслідків для громадянства іншого. Подібні по­ложення закріплені і в інших правових актах, що регулюють відносини громадянства.

По-третє, громадянство є одним з інститутів конститу­ційного права. Конституційно-правовий інститут — це система норм конституційного права, що регулюють однорідні та взає­мозв'язані відносини, які становлять відносно самостійну групу. На думку багатьох конституціоналістів, інститут громадянства є складовим такого генерального інституту, як " інститут основ правового статусу людини і громадянина".

Зазначимо, що питання громадянства в європейському ре­гіоні юристи починають досліджувати ще в XIX ст. з появою перших національних законів про громадянство.

Зазвичай під громадянством розуміють правову приналеж­ність чи правовий зв'язок людини з державою, через що на людину поширюється суверенітет цієї держави і вона корис­тується з її боку захистом своїх прав і законних інтересів як всередині країни, так і за її межами. Проте таку приналежність варто розглядати у поєднанні з конституційно-правовим ви­раженням соціального зв'язку, який виникає на рівні " органі­зоване суспільство — держава — громадянин" ¹⁶⁰.

Схожої думки дотримується В. М. Шаповал. Професор вва­жає, що " громадянство є засобом інституціалізації принципів взаємовідносин між державою і особою на сучасному етапі розвитку суспільства" ¹⁶⁹.

Законодавство України керується тим, що це двосторонній зв'язок, який може бути припинений лише у встановленому законом порядку і за наявності відповідних умов не в однієї, а в обох сторін. Стійкість правового зв'язку — одна з характерних рис громадянства України. Тобто цей правовий зв'язок не змі­нюється й не послаблюється від того, що громадянин виїжджає за межі своєї держави. Для набуття чи зміни громадянства необхідні дії як певної особи, так і держави.

^{, ь}" Орзіх А1. Міжнародно-правові стандарти і права людини в Україні // Право України. - 1992. - № 4. - С 7.

" *' Шаповал Н.М. Конституційні системи зарубіжних країн. — К., 1992. — С 38--39.

Розділ 5. Основи правового статусу особи і громадянина...

5.4. Принципи громадянства України

Характеристика громадянства України як правового (а не фактичного) зв'язку особи з державою може бути повноцінною у разі розкриття не лише його змісту та функціонального при­значення, а й принципів. На відміну від попередніх редакцій За­кон № 2235-ПІ від 18 січня 2001 р. " Про громадянство України" окремою статтею визначає перелік принципів законодавства про громадянство¹'°.

До цього такі принципи опосередковано були закладені у положення закону без належної класифікації.

Потрібно розрізняти загальні політико-правові принципи від спеціальних принципів громадянства або як їх ще визначає законодавець — принципи законодавства України про грома­дянство. Загальні політико-правові принципи ґрунтуються на засадах конституційного ладу України. Характерною їхньою ознакою є те, що вони властиві не лише інституту громадян­ства, а й політичним, соціальним та правовим інститутам. До них варта зачислити принципи народовладдя, демократизму, повагу до норм міжнародного права тощо.

Перелік спеціальних принципів законодавства України про громадянство визначено у ст. 2 Закону № 2235-ПІ від 18 січня 2001 р. " Про громадянство України".

Зокрема, законодавство України про громадянство розви­вається на підставі таких принципів:

• єдиного громадянства — громадянства держави Украї­на, що унеможливлює існування громадянства адмі­ністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянства (підданства) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином Украї­ни. Якщо іноземець набув громадянства України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України;

запобігання виникненню випадків безгромадянства; неможливості позбавлення громадянина України гро­мадянства України;

^1/0 Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 13. — Or. 65.

5.4. Принципи громадянства України

визнання права громадянина України на зміну грома­дянства;

• неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем¹⁷¹ чи особою без громадянства¹⁷² внас­лідок укладення шлюбу з громадянином України або на­буття громадянства України його дружиною (чоловіком) та автоматичного його припинення одним з подружжя внаслідок припинення шлюбу або громадянства України другим з подружжя;

• рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України;

• збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України.

Поміж згаданих принципів найбільш гострі дебати постійно викликає принцип єдиного громадянства.

Відповідно до ст. 4 Конституції, в Україні існує єдине гро­мадянство, що є одним з суттєвих принципів, необхідних для створення суверенної Української держави, яка будується на демократичних правових засадах. Це конституційне положення слугує забезпеченню єдиного правового статусу для всіх грома­дян України. Від моменту прийняття Конституції встановлення принципу єдиного громадянства в Україні забезпечило одна­ковий правовий зв'язок кожного громадянина з державою, розуміння кожним своєї належності до України. Єдине гро­мадянство є необхідною передумовою існування суверенної, унітарної держави.

У ст. 1 Закону № 1636-ХІІ від 8 жовтня 1991 р. " Про гро­мадянство України" було зазначено, що в Україні існує єдине громадянство¹⁷³. Проте на той час припускали можливість іс­нування подвійного громадянства (біпатризм) на підставі дво­сторонніх міжнародних договорів.

'" Іноземець — особа, яка не перебуває в громадянстві України і с гро­мадянином (підданим) іншої держави або держав.

¹⁷² Особа без громадянства — особа, яку жодна держава відповідно до свого.чаконодавства не вважає своїм громадянином.

" '' Відомості Верховної Ради України — 1991. — №50. — От. 701.

Розділ 5. Основи правового статусу особи і громадянина...

5.4. Принципи громадянства України

Світове співтовариство не схвалює практики біпатризму, тобто існування осіб з подвійним громадянством. Подвійне гро­мадянство часто створює ускладнення як для осіб з подвійним громадянством, так і для держав, громадянами яких є зазначені особи, адже кожна із держав потребує від громадянина вико­нання необхідних саме їй громадянських обов'язків. Чимало держав, згідно із нормами міжнародного права, укладають до­говори про запобігання випадків подвійного громадянства і тим самим зобов'язують осіб вибрати одне з можливих для них громадянств.

Чинний Закон " Про громадянство України" спрямований на скорочення випадків біпатризму (подвійного громадянства або його множинності) та апатризму (відсутності громадянства). Він дає змогу особам, що проживають на території України, отримати громадянство України і володіти всіма конституцій­ними правами і свободами, відповідними обов'язками грома­дянина України. При цьому не беруть до уваги походження, соціальне положення, расову та національну належність, стать, освіту, відношення до релігії, політичні та інші переконання. Належність особи до громадянства України дає змогу брати участь у здійсненні державної влади. Законодавство України про громадянство не робить відмінностей у правовому статусі громадян від підстави набуття громадянства: за народженням, з огляду на прийняття громадянства, поновленням у громадян­стві тощо.

Громадянство України є рівним незалежно від підстав його набуття. В Україні знайшов відображення такий принцип гро­мадянства, як принцип рівного громадянства, який означає, що кожен громадянин України володіє однаковими правами, свободами і обов'язками незалежно від підстав набуття грома­дянства, тут не має значення і час набуття громадянства.

Одруження громадянина або громадянки України з особою, яка перебуває в іноземному громадянстві, або з особою без громадянства, а також розірвання такого шлюбу не змінюють їхнього громадянства. Зміна громадянства одним із подружжя не призводить до зміни громадянства другого.

Принцип єдності громадянства членів сім'ї реалізується пе­редусім у разі визначення громадянства дітей віком до 16 років

у випадку зміни їхнього громадянства, але українське законо­давство не забороняє членам сім'ї мати різне громадянство.

Принцип недопущення автоматичної втрати громадянства України закріплений у Законі № 2235-ІП від 18 січня 2001 р. " Про громадянство України". Громадянство України втрачаєть­ся лише після видання відповідного Указу Президента України за наявності підстав, зазначених у Законі " Про громадянство України".

Суть положення про право кожної людини на громадянство у тому, що всім комплексом прав людини можна володіти лише маючи громадянство тієї чи іншої держави, оскільки є права людини, невід'ємно пов'язані з існуванням в особи громадянства.

В Україні основоположні принципи громадянства належать до основ конституційного ладу. Зокрема у ст. 25 Конституції зазначено, що громадянин не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство. Це дві важливі конституційні гарантії громадянства, закріплені в цій статті: неможливість вигнання громадянина України за межі України або видання іншій державі, та гарантування піклування та захисту своїм громадянам, що перебувають за її межами.

Тепер не може йтися про вислання небажаного для влади громадянина, як це не раз бувало в минулому. Більше того, ніякі органи не мають права не прийняти в країну її громадянина, що знаходиться за кордоном і бажає повернутись на Батьківщину. Проте стійкість правових зв'язків особи і Української держави не означає насильницького, примусового утримання особи в громадянстві. Це обмежувало б її свободу, тому в законодав­стві передбачені нежорсткі правила відмови від громадянства України.

Громадянин України не може бути позбавлений свого гро­мадянства. Ця заборона ґрунтується на праві людини на грома­дянство, двосторонньому характері зв'язків з громадянства між людиною і державою, який передбачає можливість розірвання цих зв'язків як однією, так і другою стороною без взаємної згоди.

Принцип збереження громадянства України за особами, які проживають за межами держави, Грунтується на природ-

Розділ 5. Основи правового статусу особи і громадянина...

5.5. Набуття громадянства України

ному праві людини вибирати місце свого проживання, вільно виїжджати за кордон і без перешкод повертатися. Це право закріплене у Конституції України у ст. 33.

Громадянство, як правовий зв'язок людини з державою, іс­нує й за межами територіальної юрисдикції держави. Принцип захисту і піклування про громадян України відповідає ст. 25 Конституції, яка проголошує: " Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами". Одно­часно Конституція України визначає, що громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі.

5.5. Набуття громадянства України

Конституційне законодавство держав світу розрізняє способи набуття громадянства: за народженням (філіація), прий­няття (натуралізація), внаслідок оптації (вибору, якщо закон або міжнародний договір таке передбачає), інші підстави (сюди можна віднести усиновлення або удочеріння).

Закон № 2235-ІП від 18 січня 2001 р. " Про громадянство України" досить широко подає перелік підстав набуття гро­мадянства України. Зокрема визначається десять підстав на­буття громадянства: 1) за народженням; 2) за територіальним походженням; 3) унаслідок прийняття до громадянства; 4) вна­слідок поновлення у громадянстві; 5) унаслідок усиновлення;

6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здо­ров'я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім'ю або передачі на виховання у сім'ю патронатного вихователя¹⁷¹;

7) унаслідок встановлення над особою, визнаною судом неді­єздатною, опіки; 8) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини; 9) унаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьків­ства чи материнства; 10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Класичний спосіб набуття громадянства — за народжен­ням — відомий як " jus soli" (принцип або ж право ґрунту)

¹⁷¹ Дитина — особа віком до ЇВ років.

та " jus sanguinis" (принцип або ж право крові) визначається положеннями ст. 7 зазначеного Закону " Про громадянство України". Особа, яка має право на набуття громадянства за народженням, є громадянином України від часу народження. Принагідно зазначимо, що перевагу все ж віддають " праву ґрунту". У той час, коли ст. 7 Закону № 2235-ІП від 18 січня 2001 р. " Про громадянство України" передбачає лише один випадок набуття громадянства відповідно до принципу " jus sanguinis" (особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином Украї­ни), то на підставі принципу " jus soli" — шість. Зокрема, гро­мадянином України є:

• особа, яка народилася на території України від осіб без громадянства, які на законних підставах проживають на території України" ';

• особа, яка народилася за межами України від осіб без громадянства, які постійно на законних підставах про­живають на території України, і не набула за народжен­ням громадянства іншої держави;

особа, яка народилася на території України від інозем­ців, які на законних підставах проживають на терито­рії України, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків;

• особа, яка народилася на території України, одному з
батьків якої надано статус біженця в Україні чи приту­
лок в Україні, і не набула за народженням громадянства
жодного з батьків або набула за народженням грома­
дянство того з батьків, якому надано статус біженця в
Україні чи притулок в Україні;

особа, яка народилася на території України від іно­земця і особи без громадянства, які на законних під-

" '' Проживання на території України на законних підставах — прожинання в Україні іноземця чи особи без громадянства, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 р. відмітку про постійну чи тимчасову прописку на території України або зареєстрували на території України свій національний паспорт, або мають посвідку про постійне чи тимчасове проживання на території України, або їм надано статус біженця чи притулок в Україні.

Розділ 5. Основи правового статусу особи і громадянина...

5.5. Набуття громадянства України

ставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства того з батьків, який є

іноземцем;

новонароджена дитина, знайдена на території України, обоє з батьків якої невідомі (знайда). Набуття громадянства України за територіальним похо­дженням характеризується тим, що особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповно-рідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 р. на території, яка стала територією України відповідно до Закону " Про право-наступництво України" набула громадянство України.

Принагідно зазначимо, що свого часу Закон № 1543-ХП від 12 вересня 1991 р. " Про правонаступництво України" у ст. 9 визначив, що всі громадяни Союзу РСР, які на момент проголошення незалежності України постійно проживали на території України, є її громадянами. Україна гарантує забезпе­чення прав людини кожному своєму громадянину незалежно від національної приналежності та інших ознак відповідно до міжнародно-правових актів про права людини. Порядок збере­ження, набуття і втрати громадянства України регламентується Законом про громадянство України'⁷⁶.

Новелою для законодавства України про громадянство стало запровадження у 2001 р. підстави набуття громадян­ства України у випадку, коли особа сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших те­риторіях, що входили на момент їхнього народження або під час їх постійного проживання до складу Української На­родної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР). Набуваючи громадянство України за територіальним походженням, особа без громадян­ства або іноземець мають подати заяву про набуття громадян­ства України та зобов'язання припинити іноземне громадян-

^1Л5 Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №46. - Ст. 617.

ство" '. Законодавець передбачає, що неповнолітні діти такої особи реєструються громадянами України.

Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов'язання припинити громадянство всіх цих дер­жав. Іноземці, яким надано статус біженця чи притулок в Укра­їні, замість зобов'язання припинити іноземне громадянство подають декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні від іноземного гро­мадянства™.

Дитину, яка народилася чи постійно проживала на території УРСР (або хоча б один з її батьків, дід чи баба народилися чи постійно проживали на територіях, що входили на момент їхнього народження або під час їх постійного проживання до ск, \аду Української Народної Республіки, Західноукраїнської На­родної Республіки, Української Держави, Української Соціаліс­тичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Україн­ської Радянської Соціалістичної Республіки) і є особою без громадянства або іноземцем, щодо якого подано зобов'язання припинити іноземне громадянство, реєструють громадянином України за заявою одного з батьків або опікуна чи піклувальни­ка. Дитину, яка народилася на території України після 24 серп­ня 1991 р. і не набула за народженням громадянства України та є особою без громадянства або іноземцем, щодо якого подано зобов'язання припинити іноземне громадянство, реєструють

" '* Зобов'язання припинити іноземне громадянство — письмово оформ­лена заява іноземця проте, ідо в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянства (пууушетва) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення грома­дянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України.

" '■ '■ Декларація про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства — документ, у якому іноземець, якому надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави, що відповідно до Закону України " Про біженців" вважається країною громадянської належності.

Розділ 5. Основи правового статусу особи і громадянина...

5.5. Набуття громадянства України

громадянином України за клопотанням одного з її законних представників¹ '\

Іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне гро­мадянство, повинні подати документ про це, виданий уповно­важеним органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років від моменту реєстрації їх громадянами України¹⁸⁰. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин¹⁸¹ не можуть отрима­ти його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства¹⁸².

Подання зобов'язання припинити іноземне громадянство не вимагається від іноземців, які є громадянами (підданими) держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинен­ня особами громадянства (підданства) цих держав одночасно з

¹¹⁹ Законні представники — батьки, усиновителі, батьки-виховатолі, при­йомні батьки, патронатні вихователі, опікуни, піклувальники, представ­ники закладів, які виконують обов'язки опікунів і піклувальників.

¹⁸⁰ Реєстрація громадянства України — внесення запису про набуття осо­бою громадянства України спеціально уповноваженим на те органом у відповідні облікові документи.

^IRI Незалежна від особи причина неотримання документа про припинен­ня іноземного громадянства — невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), документа про припинення громадянства (підданства) у встановлений законо­давством іноземної держави термін (за винятком випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років від дня подання клопотання; якщо термін не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припи­нення її громадянства за ініціативою особи; чи якщо така процедура не здійснюється або вартість оформлення припинення іноземного громадянства (підданства) перевищує половину розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом в Україні на момент, коли особа набула громадянства України.