Право громадян на судовий захист, справедливий, неупереджений суд та правову допомогу

Органи судової влади реалізують важливу частину держав­них повноважень — забезпечення правосуддя та дотримання законності, захист конституційних прав і свобод громадян. Громадяни України дедалі частіше використовують своє кон­ституційне право на судовий захист, передбачене ст. 55 Кон­ституції України і оскаржують у суді рішення, дії чи бездіяль­ність органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

Аналіз положень ст.ст. 8, 55, 62 Конституції України дає підстави стверджувати, що право на судовий захист належить до основних, невідчужуваних прав і свобод людини і громадянина (речення перше абзац 5 п. З мотивувсь\ьної частини Рішення КСУ № 6-рп/2001 від 23 травня 2001 р. (справа щодо конституційності ст. 248-3 ЦПК України)'⁰'.

^лч Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 15. — Ст. 232.

''-'' Офіційний вісник України. — 2001. — № 22. — С 89. - От. 1004.

Розділ 6. Основні права, свободи і обов'язки особи і громадянина...

6.2. Поняття, зміст та загальна характеристика громадянських...

Судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхід­но розглядати як вид державного захисту прав і свобод люди­ни і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом ч. 2 ст. 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного.

У Рішенні Конституційного Суду України № 6-зп від 25 листопада 1997 р. (справа громадянки Г.П. Дзюби щодо права на оскарження в суді неправомірних дій посадової особи) зазначено, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їхні рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді²⁰⁶.

Такі скарги підлягають безпосередньому розгляду в судах незалежно від того, що прийнятим раніше законом міг бути встановлений інший порядок їх розгляду (оскарження до ор­гану, посадової особи вищого рівня щодо того органу і поса­дової особи, що прийняли рішення, вчинили дії або допустили бездіяльність).

Подання скарги до органу, посадової особи вищого рівня не перешкоджає оскарженню цих рішень, дій чи бездіяльності до суду.

У п. 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 9-зп від 25 грудня 1997 р. (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) зазначено, що суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і

^7№ Офіційний вісник України. - 2003. - №28. - С. 100. - Ст. 1377.

свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їхньої реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі ст. 64 Конституції України не може бути обмежене²⁰⁷.

Також не може бути будь-яких винятків щодо здійснення громадянами України конституційного права безпосередньо звертатися до суду зі скаргами на рішення, дії чи бездіяльність дільничних, окружних та Центральної виборчих комісій, їх посадових і службових осіб. Це положення підтверджується у справі про вибори народних депутатів України (речення третє абзацу 1 п. 9 мотивувальної частини Рішення КСУ № 1-рп/98 від 26 лютого 1998 р.)²⁰⁸.

Право на правову допомогу. З метою забезпечення реалі­зації закріплених прав і свобод людини й громадянина Консти­туція України встановлює відповідні правові гарантії. Зокрема, в ч. 1 ст. 59 Конституції України закріплено право коленого на правову допомогу. Право на правову допомогу — це гарантова­на Конституцією України можливість фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги.

Закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову допомогу, конституційний припис " кожен є вільним у виборі захисника своїх прав" (ч. 1 ст. 59 Конституції України) за сво­їм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин, а не лише кримінальних. Право на захист, зокрема, може бути реалізоване фізичною особою у цивільному, арбітражному, ад­міністративному і кримінальному судочинстві (абзац 5 п. 5 мо­тивувальної частини Рішення КСУ № ІЗ-рп/2000 від 16 листо­пада 2000 р. (справа про право вільного вибору захисника)²⁰⁹.

⁷'-" Офіційний пісник України. — 1998. — № 1. — С 169. ^м Офіційний вії ник України. — 1998. — № 23. — (..'.. 93. ^20и Офіційний пісник України. - 2000. - № 47. - С 109, - Ст. 2045.

Розділ І). Основні права, свободи і обов'язки особи і громадянина...

6.2. Поняття, зміст та загальна характеристика громадянських...

Зазначимо, що міжнародно-правові акти (Конвенція про захист прав людини та основних свобод (Рим, 4 листопада 1950 р.)^{? п)}, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (Генеральна Асамблея ООН, 16 грудня 1966 р., док. ООН A/RES/2200 А (ХХІ))^2п, " Основні принципи, що стосуються ролі юристів" (8 Конгрес ООН з питань попередження злочинно­сті і поводження з правопорушниками 27 серпня — 7 вересня 1990 р.}'" ² передбачають право кожного обвинуваченого захищати себе особисто або через вільно обраного ним на власний розсуд захисника з-поміж юристів, які можуть надати ефективний правовий захист. Ці положення міжнародно-правових актів щодо права фізичної особи на захист від обвинувачення відтворені у положеннях ч. 1 ст. 59 Конституції України, які закріплюють право кожної фізичної особи на правову допомогу і право вільного вибору захисника з метою захисту від обвинувачення.

У своєму Рішенні Конституційний Суд України у справі про право вільного вибору захисника визнав, що положення ч. 2 ст. 59 Конституції України про те, що для забезпечення права на захист від обвинувачення в Україні діє адвокатура, не можна тлумачити як право підозрюваного, обвинуваченого і підсудного вибирати захисником лише адвоката, тобто особу, яка має свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю відповідно до ст. 2 Закону № 2887-ХП від 19 грудня 1992 р. " Про адвокатуру" ²¹³. На думку органу конституційної юрисдикції це положення треба розуміти як одну з конституційних гарантій, що надає підозрюваному, обвинуваченому і підсудному можливість реалізувати своє право вільно вибирати захисником у кримінальному судочинстві адвоката, тобто особу, яка має право на заняття адвокатською діяльністю. У такий спосіб держава бере на себе обов'язок забезпечити реальну можливість надання

²¹⁰ Голос України. - 2001. - 10 січня. - № 3 (2503). - С 6-8.

'■ '" Бюлетень Міністерства юстиції України. — 2002. — № 1.

'^т Права людини і професійні стандарти для юристів. — 1996.

^2КІ Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 9. - Ст. 62 (її змінами, внесеними згідно із законами № 2921-111 від 10.01.2002 p., Ne 3047-Ш від 07.02.2002 p., № 1130-1V від 11.07.2003 p., № 3108-IV від 17.11.2005 р.).

особам кваліфікованого захисту від обвинувачення, якщо цього вимагають інтереси правосуддя. Допуск приватно практикуючого юриста, який займається наданням правової допомоги особисто або за дорученням юридичної особи як захисника, ніяк не порушує право підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного на захист (абзац 8 і 9 п. 5 мотивувальної частини Рішення КСУ № 13-рп/2000 від 16 листопада 2000 р. (справа про право вільного вибору захисника))²¹¹.