Правова охорона Конституції України

" " І< горія Української конституції / Упоряд. Л.Г. С'люсаронко, М.В. То мспко. - К., 1997. - С 90- 102.

B

3.1. Поняття та сутність інституту правової охорони Конституції

Доцільність запровадження інституту правової охорони Конституції України залежить від особливостей її юридичних властивостей. Зокрема, увагу варто звернути на такі власти­вості, як верховенство та стабільність.

Верховенство Конституції зумовлює її особливе.місце в сис­темі правових джерел конституційного права України. Як уже було зазначено, ця система характеризується чіткою ієрархією їх юридичної сили. Ієрархічна система джерел конституцій­ного права України досить складна. Вона охоплює не просто значну кількість правових актів, а правових актів з різною їх юридичною природою.

Особливість Конституції України полягає у тому, що вона перебуває на вершині цієї ієрархічної моделі. І тому всі правові колізії, які можуть виникати у процесі прийняття та реалізації законів та інших правових актів ВР України, актів Президента, актів KM України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, або ж ратифікації міжнародних договорів України, мають бути обов'язково вирішені на користь Кон­ституції України.

Необхідність правового захисту конституцій стала причиною формування оригінальної моделі конституційного контролю, яка ґрунтується на засадах концепції Г. Кельзена, що з часом отримала назву " австрійської" (" європейської") моделі конституційного контролю. На відміну від англо-саксонської моделі конституційного контролю, в якій його здійснюють суди загальної юрисдикції, в " європейськії! " конституційний конт-

Розділ 3. Правова охорона Конституції України

3.1. Поняття та сутність інституту правової охорони Конституції

роль здійснюють спеціалізовані органи — конституційні суди. Перевіряючи об'єкти контролю на відповідність до Конституції на основі судового конституційного контролю, використовуючи відповідну судову конституційні юрисдикцію" і судочинство¹'¹⁰, вони формують конституційну юстицію¹⁰¹, тобто конституційне правосуддя.

Проте не кожна політико-правова модель потребує запрова­дження інституту Конституційного Суду. Зокрема такої думки притримуються у Великобританії. Відповідно до їх конститу­ційно-правової доктрини будь-який акт їхнього Парламенту є конституційним. Проблема тут може виникати лише в тому, чи цей правовий акт регулює безпосередньо конституційно-правові відносини. Відсутність ієрархії нормативно-правових актів, виданих Парламентом, визнання принципу суверенітету Парламенту та чітке дотримання судовими органами приписів закону є базовими аргументами, що свідчить про неможливість запровадження у Великобританії конституційної юстиції.

У законодавство України інститут Конституційного Суду було запроваджено Законом № 2400-ХП від 3 червня 1992 р. " Про Конституційний Суд України" ¹⁰². На підставі цього Закону було обрано голову Конституційного Суду проф. Л. Юзькова, проте сам орган конституційної юридикції так і не було сформовано.

^ад Конституційна юрисдикція — здійснення державної влади спеціально уповноваженим конституцією держави органом — Конституційним Судом. Цей орган паділясться повноваженнями вирішувати питання про відповідність Конституції (конституційної ті) до законів та інших правових актів.

¹⁰⁰ Конституційне судочинство складається зі стадій, що послідовно
змінюють одна одну. Стадія конституційного судочинства охоплює
відносно замкнений комплекс дій Конституційного Суду і учасників
судового конституційного процессу з певним перебігом у часі, і спря­
мовані на вирішення конкретної правової ситуації.

¹⁰¹ Конституційна юстиція — основна організаційно-правова форма
реалізації судового конституційного контролю. Конституційна юстиція
реалізується через нормотворчість, правозастосувапня за допомогою
тлумачення, а також через правоохоронні форми; регламентується осо­
бливою системою законодавства, що складається з норм Конституції
та конституційних законів.

¹⁰² Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №33. - Ст. 471.

Новий Закон № 422/96-ВР " Про Конституційний Суд України" було прийнято 16 жовтня 1996 p., яким було визначено новий порядок утворення цього органу¹⁰³. Отож, відповідно до положень Конституції України функція конституційного контролю сконцентрована у спеціально створеному органі, що незалежний від системи загального судочинства — Конститу­ційному Суді України. Цей орган конституційного контролю займає самостійне місце в державному механізмі, оскільки є вищим органом конституційного контролю. Маючи специфічні, лише йому властиві повноваження у сфері судового консти­туційного контролю, Конституційний Суд України спромож­ний суттєво впливати на прийняття важливих для держави рішень. Зокрема, однією з основних форм впливу є офіційне тлумачення Конституції та законів України — усунення нео­днозначності в розумінні положень Конституції України або правових норм, що співвідносяться з нею, шляхом з'ясування або роз'яснення, офіційної інтерпретації з метою забезпечення верховенства Основного Закону і належної правотворчості в руслі конституційних вимог.

Відповідно до ст. 124 Конституції України Конституційний Суд разом з іншими становить третю, незалежну від двох інших гілку влади — судову. Однак правовий статус Конституційного Суду України має низку суттєвих особливостей порівняно з іншими судами. Він не входить до системи судів загальної юрисдикції, які розглядають цивільні, кримінальні, господарські та інші справи. Він не може бути касаційною, апеляційною чи наглядовою інстанцією для судів загальної юрисдикції.

Відповідно до ст. 1 Закону " Про Конституційний Суд України" ¹⁰⁴ він — єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні. Його завданням є гарантування верховенства Консти­туції як Основного Закону держави на всій території України (cm. 2). Тому на увагу заслуговує процедура розгляду справ у Конституційному Суді. Він розглядає їх не в порядку звичайної судової процедури, передбаченої процесуальними кодексами, а за правилами конституційного судочинства відповідно до

^lm Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 49. - Ст. 272. ¹⁰⁴ Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 49. - Сг. 272.

Розділ 3. Правова охорона Конституції України

3.2. Порядок утворення Конституційного Суду України

Конституції, Закону " Про Конституційний Суд України" та регламенту, затвердженого самим Судом.

3.2. Порядок утворення Конституційного Суду України

Конституційний Суд України складається з вісімнадцяти суддів. Президент, ВР України та з'їзд суддів України при­значають по шість суддів Конституційного Суду.

Суддею Конституційного Суду може бути громадянин України, який на день призначення досяг сорока років, має вищу юридичну освіту, стаж практичної, наукової або педагогічної роботи за фахом не менше ніж десять років, володіє державною мовою і проживає в Україні протягом останніх двадцяти років. Судді Конституційного Суду України не можуть належати до політичних партій та профспілок, мати представницький мандат, брати участь у будь-якій політичній діяльності, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

Президент України проводить консультації з Прем'єр-міністром та Міністром юстиції щодо кандидатур на посади суддів Конституційного Суду.

Посаду судді Конституційного Суду обіймає особа, про призначення якої видано Указ Президента України, завірений підписами Прем'єр-міністра та Міністра юстиції.

У разі припинення повноважень судді Конституційного Суду України, якого призначав Президент, глава держави у місячний строк має запропонувати іншу особу на цю посаду.

ВР України призначає суддів Конституційного Суду України таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів.

Пропозиції щодо кандидатур на посади суддів Консти­туційного Суду вносить Голова Верховної Ради, а також не менш як 1/4 народних депутатів України від конституційного складу ВР України. Депутат має право поставити підпис під пропозицією про висунення лише однієї кандидатури і ці підписи депутатів не відкликаються. Відповідний Комітет ВР України подає їй свої висновки щодо кожної кандидатури на посаду судді Конституційного Суду, внесеної у визначеному порядку.

Призначеними на посади суддів Конституційного Суду вважаються кандидати, які набрали найбільшу кількість голосів депутатів, але більше половини голосів депутатів від конституційного складу ВР України. Якщо кілька кандидатів набрали однакову кількість голосів і після їхнього призначення була б перевищена необхідна кількість суддів, щодо цих кан­дидатів проводять повторне голосування.

У разі припинення повноважень судді Конституційного Суду, якого призначала ВР України, вона у місячний строк призначає іншу особу на цю посаду.

За результатами голосування Голова Верховної Ради Украї­ни підписує постанови ВР України про призначення суддів Конституційного Суду.

З'їзд суддів України за пропозицією делегатів з'їзду від­критим голосуванням більшістю голосів присутніх делегатів визначає кандидатури на посади суддів Конституційного Суду України для включення в бюлетені з метою таємного голосування.

Призначеним на посаду судді Конституційного Суду України вважається кандидат, який у результаті таємного голосування одержав більшість голосів від кількості обраних делегатів з'їзду суддів України.

Якщо голосування проводиться щодо кандидатур, кількість яких перевищує квоту для призначення на посади суддів Конституційного Суду України, призначеними вважаються кандидати, які за умов, визначених у ч. 2 ст. 8, набрали більше голосів, ніж інші кандидати на ці посади.

З'їзд суддів України у разі припинення повноважень судді Конституційного Суду, який призначався цим у тримісячний строк призначає іншу особу на цю посаду.

За результатами голосування головуючий і секретар з'їзду підписують рішення з'їзду суддів України про призначення суддів Конституційного Суду України.

Суддю Конституційного Суду України обирають строком на Дев'ять років без права бути призначеним повторно. Він обіймає посаду від дня складення ним присяги такого змісту: " Урочисто присягаю чесно і сумлінно виконувати високі обов'язки судді Конституційного Суду України, забезпечувати верховенство

НО

«1

Розділ 3. Правова охорона Конституції України

3.3. Компетенція Конституційного Суду України

Конституції України, захищати конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина". Це урочисто відбувається на засіданні ВР України, яке про­водиться за участю Президента, а також Прем'єр-міністра, Голови Верховного Суду України або осіб, які виконують їхні повноваження.

3.3. Компетенція Конституційного Суду України

Завданням Конституційного Суду є гарантування верхо­венства Конституції як Основного Закону держави на всій

території України.

Діяльність Конституційного Суду України ґрунтується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, рівноправності суддів, гласності, повного і всебічного розгляду справ та обгрунтованості прийнятих ним рішень.

Відповідно до ст. 13 Закону " Про Конституційний Суд

України" Конституційний Суд приймає рішення та дає висновки

у справах щодо: конституційності законів та інших правових

актів ВР України, актів Президента, актів KM України, правових

актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; відповідності

Конституції України до чинних міжнародних договорів України

або до тих міжнародних договорів, що вносяться до ВР

України для надання згоди на їхню обов'язковість; дотримання

конституційної процедури розслідування і розгляду справи про

усунення Президента України з поста в порядку імпічменту

в межах, визначених ст.слі. 111 та 151 Конституції України;

офіційного тлумачення Конституції та законів України¹⁰'.

Зазначимо, що до прийняття Закону № 422/96-ВР від 16 жовт­ня 1996 р. " Про Конституційний Суд України" та утворення Конституційного Суду як єдиного органу конституційної юрисдикції, парламент України безпосередньо сам тлумачив конституційно-правові норми. Повноваження парламенту в галузі тлумачення законів у період до створення Конституційного

^ш'' Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 49. - Ст. 272 (Із мінами, ііііссл-'ітмч згідно з Рішенням Кот титуційного Суду України № 02-311 від 23 червня 1997 р.) Офіційне, тлумачення до Закону див. в Рішенні Конституційного Суду № І5-рп/2000 під 14 грудня 2000 р.

Суду України встановлювались " Перехідними положеннями" Конституції України 1996 р. Прикладом здійснення таких пов­новажень є Постанова ВР України № 389/96-ВР від 1 жовтня 1996 р. " Про тлумачення статті 98 Конституції України" '⁰¹'. Керуючись пунктом 6 розділу XV " Перехідні положення" Конституції" щодо здійснення ВР України тлумачення законів у період до створення Конституційного Суду України та виходячи з необхідності застосування ст. 98 Конституції з огляду на прийняття Закону " Про Рахункову палату Верховної Ради України", ВР України роз'яснила, що ст. 98 Конституції визначає контроль за використанням коштів Державного бюджету України лише як одну із функцій Рахункової палати. Законодавчий орган України визначив, що Рахункова палата ВР України створюється з метою здійснення контрольних повноважень ВР України у фінансово-економічній сфері, що передбачено п. 6, 13, 14, 33 та 36 ст. 85, п. 7 і 22 ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 92, ст.ст. 95 і 96 Конституції України щодо об'єктів парламентського контролю, у тому числі бюджетна та грошово-кредитна сфера, об'єкти права державної власності, що не підлягають приватизації; фінансування загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля, діяльність KM України та інших об'єктів, пов'язаних з Державним бюджетом і бюджетною системою України. Після утворення Конституційного Суду України та прийняття ним Рішення № 3-зп від 11 липня 1997 р. Постанова ВР України № 389/96-ВР від 1 жовтня 1996 р. втратила чинність.

Приводом для розгляду справи про офіційне тлумачення Конституції та законів України є звернення до Конституцій­ного Суду. Закон " Про Конституційний Суд України" у ст. 38 визначає, що формами звернення до Конституційного Суду є конституційне подання та конституційне звернення.

Вважають, що конституційне подання — це письмове кло­потання до Конституційного Суду України про визнання пра­вового акта (його окремих положень) неконституційним, про визначення конституційності міжнародного договору або про

* Відомості Верховної Ради України. — 199/. — № 5. — Ст. 36.

З

Розділ 3. Правова охорона Конституції України

3.3. Компетенція Конституційного Суду України

необхідність офіційного тлумачення Конституції та зако­нів України. Конституційним поданням є також звернення ВР України про подання висновку щодо дотримання конституцій­ної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту.

Конституційне звернення як і конституційне подання є письмовим " клопотанням до Конституційного Суду України про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів У^гкраїни з метою забезпечення реалізації чи за­хисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи". Як бачимо, правовий зміст " конституційного звернення" є дещо вужчим від " конституцій­ного подання", котре додатково охоплює ще три такі елементи як: а) клопотання про визнання правового акта (його окремих положень) неконституційним; б) клопотання про визначення конституційності міжнародного договору; звернення ВР Укра­їни про подання висновку щодо дотримання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Пре­зидента України з поста в порядку імпічменту.

Відмінність " конституційного подання" від " конститу­ційного звернення" полягає у їх загальному правовому змісті, суб'єктах та окремих елементах процедури реалізації.

Аналізуючи коло суб'єктів права на конституційне по­дання можна зауважити окремі відмінності під час прийняття рішень та подання висновків Конституційним Судом України. Ця відмінність полягає у тому, що законодавець передбачив набагато ширше коло суб'єктів права на конституційне по­дання з питань подання висновків Конституційним Судом у справах щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України, ніж коло суб'єктів права на конституційне подання з питань подання висновків Конституційним Судом України у справах:

1) щодо відповідності Конституції до чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до ВР України для надання згоди на їхню обов'язковість;

2) дотримання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України

з поста в порядку імпічменту в межах, визначених ст.ст. 111 та 151 Конституції України.

Таблиця Зміст конституційного подання та конституційного звернення

Зокрема суб'єктом права на конституційне подання з пи­тань подання висновків Конституційним Судом у справах щодо

Розділ 3. Правова охорона Конституції України

3.4. Акти Конституційного Суду України

відповідності Конституції до чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до ВР України для надання згоди на їхню обов'язковість може бути лише Президент та KM України.

Суб'єктом права на конституційне подання з питань по­дання висновків Конституційним Судом у справах щодо до­тримання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених cm.cm. Ill та 151 Конституції може виступати лише парламент — ВР України.

Відповідно до cm. 41 Закону " Про Конституційний Суд України" суб'єктами права на конституційне подання з питань подання висновків Конституційним Судом у справах щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України є: Пре­зидент України; не менш як 45 народних депутатів України; Уповноважений ВР України з прав людини; Верховний Суд України; KM України; інші органи державної влади; Верховна Рада Автономної Республіки Крим; органи місцевого само­врядування.

Принагідно зазначимо, що свого часу Президент України ініціював проект Закону України " Про внесення доповнень до Закону України " Про Конституційний Суд України". У цьому законопроекті було запропоновано внести зміни до ст.ст. 40 та 41 Закону " Про Конституційний Суд України", в якому Національний банк України належить до суб'єктів права на конституційне подання. А саме: до переліку суб'єктів права на конституційне подання у ст.ст. 40 та 41 після слів " Верховний Суд України" пропонувалось внести доповнення " Національний банк України". Внесення такого доповнення до закону мотивувалось досвідом минулих років, коли втручання у діяльність Національного банку " шляхом необгрунтованого прийняття законодавчих актів щодо грошової емісії" спричинило пришвидшені темпи інфляції. Однак жодного конкретного прикладу у пояснювальній записці щодо такого необгрунтованого втручання автори не навели.

3.4. Акти Конституційного Суду України

Зазначимо, що в процесі реалізації своїх повноважень Кон­ституційний Суд України робить висновки, приймає рішення та процесуальні ухвали.

Рішення Конституційний Суд України приймає за резуль­татами розгляду справ щодо конституційності законів та ін­ших правових актів ВР України, актів Президента та актів KM України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. У ньому Конституційний Суд України може визнати неконституційним правовий акт повністю або в окремій його частині.

У разі, якщо в процесі розгляду справи за конституційним поданням чи конституційним зверненням виявлено невідповід­ність Конституції України інших правових актів (їх окремих положень), крім тих, щодо яких відкрито провадження у справі, і які впливають на прийняття рішення чи подання висновку у справі, Конституційний Суд визнає такі правові акти (їх окремі положення) неконституційними.

Висновки Конституційний Суд України дає у справах з питань: офіційного тлумачення Конституції та законів України; про відповідність Конституції України до чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносять до ВР України для надання згоди на їхню обов'язковість; щодо дотримання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту.

Процесуальні ухвали приймає Колегія суддів Конституцій­ного Суду України у справах за конституційними поданнями більшістю голосів суддів, які входять до її складу. Процесуаль­на ухвала приймається про відкриття провадження у справі в Конституційному Суді України або про відмову у такому провадженні.

У разі прийняття Колегією суддів Конституційного Суду України процесуальної ухвали про відкриття провадження у справі в Конституційному Суді, цю справу вносить Голова Кон­ституційного Суду на розгляд пленарного засідання Конститу­ційного Суду. У разі прийняття Колегією суддів процесуальної

Т

Ю

Розділ 3. Правова охорона Конституції України

3.4. Акти Конституційного Суду України

ухвали про відмову у відкритті провадження у справі, секретар Колегії суддів спрямовує матеріали до Голови Конституційного Суду для розгляду справи на засіданні Конституційного Суду України.

Наприклад, до Конституційного Суду України у 1998— 1999 pp. надійшло 4 762 звернення громадян, з яких 29 було передано на розгляд колегії суддів- Інші 4 733 звернення, як за­значається в інформації, не відповідають вимогам Закону " Про Конституційний Суд України", про що авторам цих звернень відповідно до Регламенту Конституційного Суду надіслано від­повідні повідомлення¹⁰'.

Принагідно зазначимо, що Конституційний Суд приймає рішення, дає висновки поіменним голосуванням шляхом опи­тування суддів Конституційного Суду. Пропозиції суддів Кон­ституційного Суду України до проекту рішення чи висновку голосуються у порядку надходження. Судді Конституційного Суду України не мають права утримуватися від голосування.

Рішення і висновки Конституційного Суду мотивуються письмово, підписуються окремо суддями Конституційного Суду України, які голосували " за" і " проти" їхнього прийняття, та опри­люднюються. Вони є остаточними і не підлягають оскарженню.

Підписання суддею Конституційного Суду рішення, виснов­ку Конституційного Суду України є обов'язковим.

Аналізуючи зміст актів Конституційного Суду можна за­значити наявність окремої думки судді Конституційного Суду України, який підписав рішення чи висновок Конституційного Суду. Окрема думка викладається судд^ею Конституційного Суду у письмовій формі і додається до рішення чи висновку Конституційного Суду України.

Рішення і висновки Конституційного Суду підписують не пізніше семи днів після прийняття рішення, подання висновку. Усі вони офіційно оприлюднюються наступного робочого дня після їхнього підписання.

'" ' Право на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні. Перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Рішення і висновки Конституційного Суду разом з окремою думкою суддів Конституційного Суду публікуються у " Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України.

Усі рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання. Копії рішень і висновків Конституційного Суду надсилають наступного ро­бочого дня після їх офіційного оприлюднення суб'єктові пра­ва на конституційне подання чи конституційне звернення, з ініціативи якого розглядалася справа, до Міністерства юстиції України, а також до органу влади, що прийняв правовий акт, який був предметом розгляду в Конституційному Суді.

У разі необхідності Конституційний Суд України може визначити у своєму рішенні, висновку порядок і строки їх виконання, а також покласти на відповідні державні органи обов'язки щодо забезпечення виконання рішення, дотримання висновку¹⁰⁸.

Конституційний Суд України має право вимагати від орга­нів письмового підтвердження виконання рішення, дотримання його ж висновків. Невиконання рішень та недотримання вис­новків Конституційного Суду України тягнуть за собою відпо­відальність згідно з законом.

Практика прийняття рішень Конституційним Судом Украї­ни пішла тим шляхом, що у справах з питань офіційного тлу­мачення Конституції та законів України рішення приймає Кон­ституційний Суд.

Такий підхід зумовлений невідповідністю положень Консти­туції та Закону " Про Конституційний Суд України". У cm. 150 Конституції передбачено, що до повноважень Конституційного Суду належить офіційне тлумачення Конституції та законів України і " з питань, передбачених цією статтею, Конститу­ційний Суд України ртсмює рішення, які є обов'язковими до ви­конання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені". Водночас у cm. 62 Закону " Про Конституційний Суд України" передбачено, що Конституційний Суд повинен

Офіційне тлумачення положені, частини другої статті 70 див. в Рішенні Конституційного Суду № І.'Урп/'іООО від 14 грудня 2000 року.

Розділ 3. Правова охорона Конституції України

ухвалювати не " рішення", а " висновки". Як орган конституцій­ної юрисдикції, Конституційний Суд України віддав належне нормам Конституції і свою подальшу практику веде так: за зверненням Президента України або KM України Конститу­ційний Суд робить висновки про відповідність Конституції до чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до ВР України для надання згоди на їхню обов'язковість; за зверненням ВР України — дає висно­вок щодо дотримання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту. У всіх інших випадках приймаються рішення Конституційного Суду.

Відповідно до cm. 93 Закону " Про Конституційний Суд України" підставою для конституційного подання щодо офіцій­ного тлумачення Конституції та законів України є практична необхідність у з'ясуванні або роз'ясненні, офіційній інтерпре­тації положень Конституції та законів України.

У разі відкриття конституційного провадження у такій справі Конституційний Суд України повідомляє про це у де­сятиденний строк суб'єктів права на конституційне подання, які звернулися з таким поданням.

Підставою для конституційного звернення щодо офіцій­ного тлумачення Конституції та законів України є наявність неоднозначного застосування положень Конституції або зако­нів судами України, іншими органами державної влади, якщо суб'єкт права на конституційне звернення вважає, що це може призвести або призвело до порушення його конституційних прав і свобод (cm. 94).

Конституційне подання або конституційне звернення може бути відкликане за письмовою заявою суб'єкта, який його спрямував до Конституційного Суду України, в будь-який час до дня розгляду на пленарному його засіданні, Процесуальну ухвалу про припинення провадження у справі за конституцій­ним поданням, конституційним зверненням, що відкликають, приймають на засіданні Конституційного Суду України.

Розділ 4

ОСНОВИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ЛАДУ УКРАЇНИ

4.1. Поняття основ конституційного ладу

Основний Закон України називає свій перший розділ за­гальними засадами, які й визначають основи конституційного ладу держави. Сутність конституційного ладу будь-якої кра­їни випливає із змісту її Основного Закону. Це означає, що зміст, а отже, й поняття конституційного ладу України закла­дені у Конституції держави, насамперед у її першому розділі. Якщо ж проаналізувати зміст цього розділу, то побачимо, що в ньому сформульовані фундаментальні засади становлення, формування і перспективи розвитку суспільства і держави в Україні після проголошення її незалежності. Власне тут закрі­плені сутнісні цінності, що визначають зміст Основного Закону держави загалом, усіх конституційно-правових інститутів та кожної норми зокрема. Тому в літературі слушно підкреслено, що " узагальнено поняття конституційного ладу України можна визначити як систему основоположних правовідносин, закрі­плених і виділених Конституцією", Конституційний лад " є за змістовою базою Основного Закону, своєрідною " Конституцією України" " ¹⁰⁹. Далі проф. В. Шаповал зазначає, що норми, які закріплюють основи конституційного ладу України, виконують роль юридичного підґрунтя, нормативної першооснови для інших конституційних положень¹'⁰. Норми конституційного ладу зазвичай є нормами загальнорегулюючих властивостей: норми-дефініції (cm. 1 Конституції визначає Україну як суве-

Шипопал Н. Конституція як форма (джерело) конституційного прана України (питания теорії) // Право України. — 1999. — № 0. — (." '. 6.

Іам само. — (.. Ь.

Розділ 4. Основи конституційного ладу України

4.2. Конституційно-правові основи суспільного ладу (суспільства)

ренну, демократичну, соціальну, правову державу), норми-цілі (у cm. 11 Конституції зазначено: держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, а також розвиткові етичної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України), норми-принципи (cm. 5 Конституції закріїьіює принципи народовладдя: носієм сувере­нітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ) тощо. Тобто ці норми характеризуються найвищим рівнем узагальнення і тому, враховуючії значення їх як найважливіших засад по­будови суспільства і держави, вони є стрижнем усієї правової системи держави.

Керуючись значенням загальних засад конституційного ладу, норми, що їх врегульовують, містять найбільший рівень юридичної жорсткості (убезпечення від скасування чи змін)^{> и}. Власне Основний Закон встановлює, що право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить винятково народові й не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами (cm. 5 Конституції).

З позицій системно-структурного підходу (аналізу) складо­вими конституційного ладу України є суспільний і державний лад. Як зазначено в літературі¹¹², суспільний лад України — це організація і діяльність суспільства. Він є основною складовою конституційного ладу і визначає характер інших його складо­вих, у тому числі державного ладу. Державний лад являє собою організацію (будівництво) і діяльність держави.

4.2. Конституційно-правові основи суспільного ладу (суспільства)

Останніми роками у теорії українського конституціоналізму значну частину уваги звернуто на дослідження такого явища, як суспільство, сутність якого визначається природою його елементів і яке розвивається за певними закономірностями.

¹¹¹ Шшювал В. Конституція як форма (джерело) конституційного прана України (питання теорії) // Право України. — 1999. — № (і. — С. Р.

'" Конституційне право України / За редакцією д-ра юрид. наук, проф. В.Ф. Погорілка. - К., 1999. - С. 152, ІН1.

Причому чіткіше підкреслено його самостійність у соціально-політичному та економічному розвиткові країни, в тому числі й значення у встановленні суверенної держави. Суспільство, яке з роками після становлення незалежності України стає дедалі більш соціально організованим, ефективніше, результативніше впливає на державотворчі процеси, порядок формування і діяльність органів держави. Яскравим підтвердженням цього є події Помаранчевої революції, учасниками якої фактично стали усі верстви суспільства, що спонукали до певних дій парламент України зі стабілізації політичної та соціально-економічної ситуації в державі¹¹³; Верховний Суд України, який визнав антиконституційними дії Центральної виборчої комісії, певних органів державної виконавчої влади під час президентських виборів. І вже перші " післяреволюційні" публікації¹¹⁰ свідчать про формування в Україні суспільства, української політичної нації.

Щоправда, в літературі у більшості випадків йдеться про становлення громадянського суспільства. Не вдаючись глибоко у дискусію з цього питання, зазначимо, що словосполучення " громадянське суспільство" не обґрунтоване. Енциклопедичні джерела трактують суспільство в широкому розумінні як сукуп­ність форм сумісної діяльності людей, що склалися історично. Тобто визначальною категорією поняття суспільства є людина. Поняття ж " громадянин", а отже " громадянське" пов'язані з феноменом " держави".

Звідси робимо висновок, що вислів " громадянське суспільство" означає поєднання до певної міри неоднорідних за змістом характеристик. У зарубіжних джерелах, з огляду на це, з метою визначення окремої від держави форми самодіяльності

¹⁾³ Див. Постанова Верховної Ради України від 27.11.2004 р. " Про політичну кризу в державі, що виникла в зв'язку з виборами Президента України" // Голос України. — 2004. — ЗО листопада; Постанова Верховної Ради України від 1 грудня 2004 р. " Про стабілізацію політичної та соціально економічної ситуації в Україні та запобігання антиконституційним діям і сепаратистським проявам, що загрожують і уверенітету і тери­торіальній цілісності України" // Голос України. — 2004. — 2 грудня.

" Карпов О. Рушійні сили " помаранчевої революції" // Голос України. — 2004. - № 24. -28 грудня.

Розділ 4. Основи конституційного ладу України

4.2. Конституційно-правові основи суспільного ладу (суспільства)

людей нерідко вживають поняття " солідарне суспільство", " со­ціально організоване суспільство".

Основою суспільства є людина. Власне вона визначає по­няття " суспільство", оскільки без людей суспільство не може існувати. Разом з входженням у суспільство людина вносить і свою суспільно-природничу специфіку. Тому зародження та розвиток суспільства є по суті перетворенням соціально-природ­ничих начал особи в елементи суспільної дійсності. Отже, лю­дина, народжуючись, має певні права, тобто природничі права. З метою вираження, реалізації, захисту власних прав люди, їхні окремі групи об'єднуються. Суспільство виникає і розвивається на основі співпраці. Об'єднавчим чинником є інтерес (мораль­ний, матеріальний, політичний, професійний, віковий тощо). Організуючий аспект життєдіяльності людей, отже, заро­джується на рівні суспільства.

Звідси, як ми вважаємо, соціально організоване суспіль­ство — це сфера дії приватних (особистих) інтересів, система суспільних інституцій (об'єднання людей, у тому числі партій, суспільних організацій, асоціацій, рухів, товариств, спілок тощо), за посередництвом яких задовольняються різноманітні, зумовлені історичним етапом розвитку суспільства, інтереси індивідів та їхніх груп. Соціально організоване суспільство ґрунтується на засадах самоорганізації людей. Власне наявність такого суспільства є підґрунтям створення цивілізованої держави як основної форми організації суспільства. І додамо, що вже на офіційному рівні в Україні стверджується, що " наявність суспільства є умовою ствердження самої держави. Адже в нинішніх умовах суспільство відсторонене від вироблення, а тим більше від здійснення політики. Як наслідок — поглиблення прірви між людьми і державою" ¹¹'. Оптимально організована в суспільстві система є одночасно передумовою утворення цивілізованого державного механізму, отже, між ними існує певна взаємозалежність. Впливаючи на громадськість, держава,

¹¹' Особливості й умови політичного сезону потребують широкої розмови. Виступ Голови Верховної Ради України Володимира Литвина під час відкриття четвертої сесії Верховної Ради України четвертого скликання // Голос України. — 2003. — о вересня.

своєю чергою, піддається її впливу як у процесі формування державних органів, так і їхньої повсякденної діяльності. Оскільки діяльність громадських об'єднань є важливим напрямом розвитку демократії, держава не може без них успішно функціонувати і розвиватися. їхній вплив на державу виявляється в процесі формування представницьких органів державної влади і місцевого самоврядування (через право висунення кандидатів у депутати), контролю за їхньою роботою (участь в організації і заслуховуванні інформації депутатів перед виборцями) тощо.

Держава — одна з форм організації суспільства. Організа­ційними формами об'єднання народу є об'єднання громадян, політичні партії, органи самоорганізації населення. їх розгалу­жена система посилює спрямовуючий вплив на суспільство. Унаслідок взаємодії з громадськими об'єднаннями зміцнюються організаційні зв'язки держави з народом, який є джерелом влади. Цим досягається гармонійне поєднання особистих та групових інтересів, представлених у вигляді об'єднань громадян з загальнолюдськими інтересами, трансформація їх у загально­народні сподівання. Інакше кажучи, через своїх представників громадські об'єднання беруть участь у формуванні, форму­люванні волі народу в правових актах, які ухвалюють органи держави, самоврядування, і є виявом публічного інтересу.

Під час формування волі народу в процесі загальної вза­ємодії людей узгоджуються різноманітні ідеї та інтереси, спри­яючи створенню політичної єдності. Цим долається відмінність держави і суспільства, відбувається їхня взаємодія. Держава є вищою формою організації суспільства. Якщо організоване суспільство базується на началах самоорганізації, то держава виступає як політико-правова організація суспільства. Політи-ко-правова організація є якісно новим етапом розвитку сус­пільства, характерною ознакою існування держави.

Держава здійснює правове регулювання (у тому числі й через Конституцію) тих аспектів діяльності громадських об'єднань, які пов'язані з їхньою участю в реалізації народовладдя. Зокрема положення Основного Закону, в яких проголошено права на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації (cm.cm. 36, 37), є складовою правового поля функціонування громадськості. Однак правове регулювання громадських

Розділ 4. Основи конституційного ладу України

4.2. Конституційно-правові основи суспільного ладу (суспільства)

організацій не безмежне. Воно стосується передусім зовнішніх взаємин добровільних об'єднань, без вторгнення у їх внутрішнє

життя.

Охоплюючи своїм впливом більшість сторін суспільного життя, держава не може створювати ситуацію, коли людина поглинається громадянином, оскільки держава за Конституцією відповідає перед людиною за свою діяльність.

Панування закону є необхідним для забезпечення свободи, проте для її цілковитого втілення необхідним є також існування сфери, в якій людина діє за власною ініціативою, не будучи ні спрямованою, ні скерованою розпорядженнями державної влади. Тому варто визнати цілком слушним положення, сфор­моване у зазначеному виступі Голови Верховної Ради України Володимира Литвина: " Держава має бути позбавлена регуля­тивних і наглядових функцій у сферах, де суспільство здатне на самоврядування". Тому заслуговує на увагу погляд науковців, котрі як самостійну форму влади народу виділяють суспільну (громадську) владу поряд з такими формами влади народу, як державна і влада місцевого самоврядування (змішана суспільно-державна влада). Зокрема, на їхню думку, суспільна влада — це влада різних об'єднань і колективів громадян щодо осіб, які формують ці об'єднання і колективи, а також їх внутрішніх підрозділів. Найтиповішими структурами, для яких категорія суспільної влади реально існує, є політичні партії, інші гро­мадські об'єднання, а також трудові колективи як об'єднання громадян за суспільним місцем праці. Вони підпорядковують свою діяльність порядку, встановленому ними у статутах, по­ложеннях про об'єднання, регламентах тощо. Правила, сформу­льовані цими документами, є обов'язковими для членів об'єд­нань, колективів. У випадку невиконання цих правил можуть застосовувати громадські санкції: зауваження, попередження, виключення зі складу громадських об'єднань. Суспільна влада спирається на методи громадського впливу, звичаї, традиції¹¹⁶. Зазначимо, що народне волевиявлення має бути основою державного волеутворення. Лише народне волеутворення є під-

" ^Г| Аиакьян С.Л. Конституционное право России. — М., 200.5. — Т. \. — С. 1Ш.

тримкою держави суспільством. У формуванні, підтримці дер­жавної влади народ виявляє легітимуючу функцію суспільства. В організованому суспільстві домінуюча роль в народному волеутворенні належить об'єднанням громадян. Власне демократична держава має прагнути до співпраці з цими об'єднаннями, сприяючи свободі суспільної діяльності. Завдяки цьому державна влада отримує змогу враховувати у своїй діяльності всю багатоманітність думок і поглядів суспільства. Однак політична, економічна та ідеологічна багатоманітність суспільного життя, яку гарантує Конституція (ст. 15), повинна бути спрямована на забезпечення свободи особи. Плюралістично побудоване суспільство повинно забезпечувати індивідуальну свободу всіх людей, а не спотворювати її. У сучасних умовах українського державотворення і формування суспільства важливо не дійти до створення соціальних структур, у тому числі олігархічних, котрі прагнуть до узурпації політичної влади в державі і перекреслення процесів волеутворення народу на користь своїх користолюбних егоїстичних інтересів. Власне журналісти, осмислюючи Помаранчеву революцію, у публікаціях підкреслюють, що вона сталася через невирішення в Україні двох основних завдань — формування конкурентної ринкової соціально-орієнтовної економіки і повноцінної демократичної політичної системи. " Ця система передбачає не лише створення структурних складових власної державної машини, а й формування повноформатного суспільства, механізмів широкої громадянської участі та контролю, ефективної партійної системи і процедурної демократії..." — пише народний депутат України Олександр Карпов^{1! /}. Схвалені парламентом закони про вибори народних депутатів України¹¹⁸, про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських,

'" Карпов О. Рушійні сили " помаранчевої революції" // Голос Украї­ни. - 2004. - № 24. - 28 грудня.

¹¹³ Закон України № 1G65-IV від 25 березня 2004 р. " Про вибори народних депутатів України" // Відомості Ворхоїшої Ради України. — 2004. — № 27-28. - Ст. 366 (В редакції Закону № 2777-1V від 07.07.2005 р. Із змінами, внесеними мідно із Законами № 3099-IV від 17.11.2005 p., № 3368-1\'від 19.01.2006 p., № 3437-IV від 09.02.2006 p., N< > 3519-IV від 14.03.2006 p.).

Розділ 4. Основи конституційного ладу України

4.3. Основні конституційні характеристики сучасної Української...

селищних, міських голів¹¹⁹, як ми вважаємо, переслідують мету спонукати суспільство до створення повноформатних політичних партій — оптимального інструменту репрезентації інтересів у демократичному суспільстві. Адже згідно з цими законами з 2006 року вибори депутатів майже всіх ланок органів народного представництва відбуватимуться за партійно-пропорційною виборною системою. Щоправда, зарубіжна теорія, належно оцінюючи роль політичних партій, неоднозначно визначає їхнє місце в суспільстві. Наприклад, одні німецькі вчені вважають, що політичні партії є необхідними посередниками між електоратом і ефективним парламентським правлінням, розглядають партійну державу як " сурогат" безпосередньої демократи у державній сфері, коли партії слугують рупором організованого народу¹²⁰. Інші ж дещо по-іншому формулюють думки з цього приводу: відповідальність за стан суспільства є в руках громадян, а не партій; партійна державність є немов би етикеткою положення справ, а громадянська держава — ідеалом, з яким партійна держава має співміряти свої сили¹²¹. Звичайно, ми повинні творчо ставитися до зарубіжного досвіду. Якщо аналізувати події вищезгадуваної Помаранчевої революції, Україна ближча до погляду другої групи вчених, оскільки захисниками конституційного ладу виступили громадяни. Наші партії, на жаль, зазвичай є віртуальними структурами з " приписаними" до них людьми¹²². І все ж, з огляду на перспективу, не можна не погодитися з науковими положеннями про те, що за наявності організованих партій легше спрямовувати розрізнені устремління до загальної мети; чим партії " сталіші", чим ближче вони зрослися з

^1|q Відомості Верховної Ради України. - 2004. - №30-31. - Ст. 382 (Із змінами, внесеними згідно з Кодексом № 27-47-IV від 06.07.2005 p., Законами № 3253-IV від 21.12.2005 p., № 3368-1V від 19.01.2006 p., № 3437-IVвід 09.02.2006 p., № 3519-IV від 14.03.2006 p.).

^l'° Изензее Й., Кпрххоф П. Госудатвснноо прано Германии. — М, 1994. -Т. І. - С. 51-.52.

^{1, 1} Там само. - О. 120.

^ш Зазначений виступ Голови Верховної Ради України В. Литвина // Голос України. — 2003.— З вересня.

історією народу, чим повніше визначена їхня програма, тим оптимальнішим є політичне життя, що ґрунтується на свободі¹²³. І безспірним є становище, що лише на зрілій громадській думці можна створити справжні політичні партії.

Отже, формування соціально-організованого суспільства буде важливою гарантією втілення в життя конституційного положення, згідно з яким носієм суверенітету і єдиним дже­релом влади в Україні є народ.

4.3. Основні конституційні характеристики сучасної Української держави