Розділ 13. Місцеві Ради - органи місцевого 2 страница

¹³ Закон України № 2777-IV від 7 липня 2005 р. " Про внесення змін до
Закону України " Про вибори народних депутатів України" // Відомості
Верховної Ради України. -2005. - № 38-39. - Ст. 449.

Розділ 1. Конституційне право України як галузь права.

1.3. Конституційно-правова відповідальність

законодавства про вибори Президента і народних депутатів України. У статті йдеться про те, що публічні заклики або агітація за бойкотування виборів, опублікування або поширення іншим способом неправдивих відомостей про кандидата у Президенти чи депутати, а також агітація " за" або " проти" кандидата у день виборів тягнуть за собою накладення штрафу від трьох до шести офіційно встановлених мінімальних розмірів заробітної плати. Видача членами дільничної виборчої комісії виборчого бюлетеня для голосування замість іншої особи тягне за собою накладення штрафу до п'яти офіційно встановлених мінімальних розмірів заробітної плати.

Втручання у роботу виборчих комісій, що перешкоджає виконанню ними обов'язків, пов'язаних з реєстрацією кан­дидатів у Президенти або депутати, підрахунком голосів чи визначенням результатів або підбиттям загальних підсумків виборів тягне накладення штрафу від трьох до шести офіційно встановлених мінімальних розмірів заробітної плати.

До адміністративної відповідальності відповідно до частин першої і третьої цієї статті може бути притягнута будь-яка осо­ба, що досягла 16-річного віку, якщо вона психічно здорова. Не­сти відповідальність за порушення, передбачені ч. 2 цієї статті, мають тільки спеціальні суб'єкти — члени виборчих комісій.

Кримінальні правопорушення, спричинені порушенням ви­борчого законодавства, належать до злочинів, які посягають на суспільні відносини, пов'язані з формами, завданнями, змістом діяльності держави, і посягають на політичні права громадян: право брати участь в управлінні державними справами, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Зазіхання на виборчі права громадян можуть бути простежені на будь-якій стадії виборчого процесу, тому кримінально-правові норми, що встановлюють відповідальність за порушення виборчого законодавства, є бланкетними (відсилочними): їх застосування потребує уточнення змісту статей, посилань на базові закони про вибори.

Кримінально-правовий захист забезпечує насамперед до­тримання виборчих прав. У ст. 157 Кримінального кодексу України в редакції Закону № 3504-IV від 23 лютого 2006 р. передбачено, що перешкоджання вільному здійсненню

громадянином свого виборчого права або права брати участь у референдумі, перешкоджання діяльності іншого суб'єкта вибор­чого процесу, ініціативної групи референдуму, комісії з референ­думу, члена виборчої комісії, члена ініціативної групи референду­му, члена комісії з референдуму або офіційного спостерігача при виконанні ними своїх повноважень, поєднані з підкупом, обманом або примушуванням, караються штрафом від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від одного до трьох років. Ті самі діяння, поєднані із застосуванням насильства, знищенням чи пошкодженням майна, погрозою застосування насильства або знищення чи пошкодження майна, або іншим способом, караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від одного до трьох років. Діяння, передбачені частинами першою або другою ст. 157 ККУ, вчинені за попередньою змовою групою осіб або членом вибор-чої комісії чи іншою службовою особою з використанням свого службового становища, караються обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від двох до трьох років. Втручання службової особи з використанням службового становища у здійснення виборчою комісією чи комісією з референдуму їх повноважень, установлених законом, вчинене шляхом незаконної вимоги чи вказівки з метою вплинути на рішення виборчої комісії чи комісії з референдуму, карається штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від двох до трьох років¹⁴.

Але конституційне право вміщує і власні засоби забез­печення своїх приписів. Йдеться про конституційно-правову

¹⁴ Кримінальний кодекс України.

Розділ 1. Конституційне право України як галузь права..

1.3. Конституційно-правова відповідальність

відповідальність як самостійний вид юридичної відповідаль­ності. Конституційно-правова відповідальність — особливий вид юридичної відповідальності, що має складний політико-правовий характер, настає унаслідок конституційного делікту (правопорушення) і виражається у негативних наслідках для суб'єкта конституційного правопорушення¹⁵.

Як один із видів юридичної відповідальності, для конститу­ційно-правової відповідальності властиві такі загальні ознаки, які виділяють юридичну відповідальність серед інших соціаль­них явищ. Вона, як і будь-яка інша юридична відповідальність, є мірою державного примусу, що ґрунтується на юридичному та суспільному осуді правопорушення і що виражається у вста­новленні для правопорушника певних негативних наслідків.

Конституційно-правова відповідальність, як і будь-яка інша юридична відповідальність, містить елементи покарання, що розглядаються як настання несприятливих для правопоруш­ника наслідків за порушення норм конституційного права. Це покарання завжди має державно-владну, примусову природу. Особливість цього виду відповідальності полягає у відсутнос­ті таких заходів державного примусу, як конфіскація майна, штраф, позбавлення спеціального права, арешт, громадські роботи тощо.

Водночас конституційно-правова відповідальність — це не лише покарання за порушення правових норм. Тут особливе місце займає правовідновлювальна функція. Проте, якщо в цивільному праві відновлення виражається у поверненні до попереднього стану, відшкодуванні (компенсації) нанесених збитків, то в конституційному праві воно пов'язане з усунен­ням порушень закону та вживанням заходів із забезпечення нормального функціонування державного апарату, діяльності депутатів, посадових осіб, здійсненню конституційних прав, свобод і обов'язків громадян.

Головною функцією конституційно-правової відповідаль­ності є захист Конституції України, тобто забезпечення ста­більності конституційного ладу.

Суб'єкти та види (форми) конституційно-правової відпові­дальності визначені Конституцією України та законодавством, насамперед конституційними законами. Як зазначено у лі­тературі¹⁶, суб'єктами є держава, органи державної влади і місцевого самоврядування та їхні посадові особи, об'єднання громадян, у тому числі політичні партії, фізичні особи (грома­дяни України, іноземці, особи без громадянства).

Про відповідальність держави йдеться, наприклад, у ст.ст. 55 — 56 Конституції України, відповідно до яких кожному (а це означає — громадянину України, іноземцеві, апатриду) гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень. Саме у цих формулюваннях Конституції виявляється політична сутність держави, що відповідає перед людиною за свою діяльність.

Видом конституційно-правової відповідальності є дострокове припинення повноважень органів державної влади, місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб: Президент України може бути усунений з поста ВР України в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину (cm. Ill Конституції України); ВР України може розглянути питання про відповідальність KM України та прийняти резолюцію недовіри до нього (cm. 87 Конституції України); прийняття ВР України резолюції недовіри KM України мають наслідком відставку всього його складу (cm. 115 Конституції України).

Президент України має право достроково припинити по­вноваження ВР України (cm. 90 Конституції України); ВР Украї­ни може достроково припинити повноваження Верховної Ради Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції або законів України (п. 28 cm. 85 Конституції України); ВР України може висло-

¹⁵ Тодыка ІО.Н. Конституция Украины: проблемы теории и практики. — Харьков, 2000. - С. 188-189.

¹⁶ Кравченко В.В. Конституційне право України. — К., 2004. — С 34 — 37.

Розділ 1. Конституційне право України як галузь права.

1.3. Конституційно-правова відповідальність

вити недовіру Генеральному прокуророві, що має наслідком його відставку з посади (п. 25 ст. 85 Конституції України). Зазначені конституційні положення є свідченням того, що ме­ханізм конституційно-правової відповідальності може і повинен оптимізувати форму правління сучасної української держави, сприяти становленню доцільного балансу між законодавчою, виконавчою та судовою владами, ефективнішого впровадження системи стримувань і противаг між окремими гілками влади. Законодавство передбачає дострокове припинення повно­важень органів і посадових осіб місцевого самоврядування як форму їх конституційно-правової відповідальності: територі­альна громада у будь-який час може достроково припинити повноваження органів та посадових осіб місцевого самовряду­вання, якщо вони порушують Конституцію або закони Украї­ни, обмежують права і свободи громадян, не забезпечують здійснення наданих їм повноважень (п. 2 cm. 74 Закону про місцеве самоврядування в Україні); повноваження сільської, селищної, міської, районної в місті, районної, обласної рад можуть бути достроково припинені у випадках: 1) якщо рада ухвалила рішення з порушенням Конституції України цього та інших законів, прав і свобод громадян, ігноруючи вимоги компетентних органів відповідно до закону; 2) якщо сесії ради не проводяться без поважних причин у строки, встановлені цим Законом, або рада не вирішує питань, віднесених до її відання (п. 1 cm. 78 Закону про місцеве самоврядування в Украї­ні); повноваження сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті, районної, обласної рад вважаються достроково припиненими у разі набрання законної сили обви­нувального вироку щодо нього; порушення головою вимог щодо обмеження сумісності його діяльності з іншою роботою (діяльністю), встановлених цим Законом; повноваження сіль­ського, селищного, міського голови можуть бути також достро­ково припинені, якщо він порушує Конституцію або закони України, права і свободи громадян, не забезпечує виконання наданих йому повноважень (п. 1, 2 cm. 79 Закону про місцеве самоврядування в Україні)".

¹⁷ Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 24. — Ст. 170.

В аспекті конституційно-правової відповідальності розгля­немо дострокове припинення за певних умов повноважень на­родних депутатів України та депутатів місцевих рад. Зокрема, відмова народного депутата України скласти присягу спричиняє втрату депутатського мандата (ч. 5 cm. 79 Конституції Украї­ни); повноваження народного депутата України припиняються достроково за рішенням суду в разі, якщо протягом двадцяти днів з дня виникнення обставин, які призводять до порушен­ня вимог щодо несумісності депутатського мандата з інши­ми видами діяльності, він не усунув ці обставини (ч. 2 cm. 81 Конституції України). Або ж у разі невходження народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій) до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій), або ви­ходу народного депутата України зі складу такої фракції, його повноваження припиняються достроково на підставі закону за рішенням вищого керівного органу відповідної політичної партії (виборчого блоку політичних партій) від дня ухвалення такого рішення (ч. 6 cm. 81 Конституції).

Згідно із Законом № 93-IV від 11 липня 2002 р. " Про статус депутатів місцевих рад" (cm. 37)^]S підставами для дострокового відкликання виборцями обраного ними депутата місцевої ради можуть бути: порушення депутатом місцевої ради положення Конституції і законів України; пропуск депутатом місцевої ради протягом року більше половини пленарних засідань ради або засідань постійної комісії, невиконання ним без поважних причин рішень і доручень ради та її органів; невідповідність практичної діяльності депутата місцевої ради до основних прин­ципів і положень його передвиборної програми; використання депутатського мандата в особистих чи корисливих цілях; систе­матичне порушення депутатом місцевої ради норм депутатської етики. Крім того, виборці мають право порушувати питання про відкликання депутата місцевої ради також з інших причин, які вони вважають суттєвими.

Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 40. - Ст. 290 (Зі змінами, внесеними згідно із Законами Ns 13I4-IV від 20 листопада 2003 p.; № 1522-IVmg 19 лютого 2004 p.; № 2854-1V від 8 вересня 2005 p.; № 3266-ІУвід 22 грудня 2005 p.; № 3590-IV від 4 квітня 2006 p.).

Розділ 1. Конституційне право України як галузь права.

1.3. Конституційно-правова відповідальність

Ще однією формою конституційно-правової відповідаль­ності вважаємо скасування, зупинення актів органів державної влади, місцевого самоврядування та їхніх посадових осіб: Пре­зидент скасовує акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим (п. 16 ст. 106 Конституції України); на підставі мотивів невідповідності нормативно-правових актів Верховної Ради АРК до Конституції та законів України Президент України може припиняти дію цих нормативно-правових актів з одно­часним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності (cm. 137 Конституції України); рішення органів місцевого самоврядування через мотиви їхньої невід­повідності до Конституції чи законів України призупиняють у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду (cm. 144 Конституції України); рішення виконавчого комітету ради з питань, віднесених до власної компетенції ви­конавчих органів ради, скасовує відповідна рада (п. 9 cm. 59 Закону про місцеве самоврядування України); акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування на підставі їхньої не­відповідності до Конституції або законів України визначають, відповідно, незаконними у судовому порядку (п. 10 cm. 59 За­кону про місцеве самоврядування України).

Підлягають конституційно-правовій відповідальності і об'єднання громадян, і окремі фізичні особи (громадяни, іноземці, біженці) за певних умов, передбачених законодавством. За Конституцією України (cm. 37) утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програма, цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства та розпалювання політичної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення заборонені. У Законі № 2365-ПІ від 5 квітня 2001 р. " Про політичні партії в Україні" ¹⁹ (cm. 21) визначено, що

¹⁹ Відомості Верховної Ради України. — 2001. — №23. — Ст. 118 (Із змінами, внесеними згідно із Законами № 1349-IV від 27 листопада 2003 p.; № 1665-ІУвід 25 березня 2004 p.; № 2748-IV від б липня 2005 p.; № 2777-IV від 7 липня 2005 p.).

діяльність політичної партії може бути за поданням Міністерства юстиції України чи Генерального прокурора заборонена у судовому порядку у випадку порушення вимог щодо створення і діяльності політичних партій, встановлених Конституцією України, цим та іншими законами України. У Законі № 2460-ХП від 16 червня 1992 р. " Про об'єднання громадян" ²⁰ (ст.ст. 4, 22, 32) передбачено можливість примусового розпуску (ліквідації) об'єднань громадян у судовому порядку.

Окремі особи можуть бути суб'єктами конституційно-правової відповідальності. Зокрема, відповідно до Закону № 2235-ІП від 18 січня 2001 р. " Про громадянство України" ²¹ (cm. 21) рішення про оформлення набуття громадянства Украї­ни скасовується, якщо особа набула громадянства України шляхом обману, внаслідок подання завідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може стати громадянином України. Закон № 2491-III від 7 червня 2001 р. " Про імміграцію" ²² (cm. 12) формулює підстави для скасування дозволу на імміграцію, якщо: 1) з'ясовується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадянському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий

²⁰ Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 34. — Ст. 504 (Із змінами,
внесеними згідно із Законами № 3582-ХП від 11 листопада 1993 p.;
№ 642/97-ВРвід 18 листопада 1997 p.; № 655-XIV від 13 травня 1999 p.;
№ 2171-Ш від 21 грудня 2000 p.; № 2651-ІПвід 11 липня 2001 p.; № 662-IV
від 3 квітня 2003 p.; № 762-IVaig 15 травня 2003 p.; № 2424-ІУвід 4люто­
го 2005 p.; № 2852-ІУвід 8 вересня 2005 p.; № 3428-ІУвід 9 лютого 2006 p.).

²¹ Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 13. — Ст. 65 (Із змі­
нами, внесеними згідно із Законами № 2508-IV від 5 квітня 2005 p.;
Ns 2663-IV від 16 червня 2005 p.).

²² Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 41. - Ст. 197 (Із зміна­
ми, внесеними згідно із Законом № 2707-IVвід 23 червня 2005 p.).

Розділ 1. Конституційне право України як галузь права...

1.3. Конституційно-правова відповідальність

статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

За Конституцією України KM України теж несе політичну відповідальність (cm. 87 п. 10 ч. 1 ст. 106, ч. 4 ст. 115). Припинення повноважень членів KM України, керівників інших центральних органів виконавчої влади Президентом України на підставі л. 10 ч. 1 cm. 106 Конституції України або відставка KM України з огляду на прийняття ВР України резолюції недовіри згідно зі cm. 87 Конституції означає, що відповідна оцінка діяльності членів KM України та керівників інших центральних органів виконавчої влади може стосуватися законності їхніх дій та мати політичний характер.

Зокрема, відставка KM України може бути наслідком полі­тичної відповідальності через прийняття ВР України резолюції недовіри до KM України, яка не має ознак юридичної відпові­дальності. Для такої відповідальності характерним є порушен­ня юридичних норм, без чого неможлива реалізація санкції правової норми.

Водночас на підставі факту припинення повноважень за­значених органів можуть виникати правовідносини, що мають похідний від політичної відповідальності характер. У разі ви­никнення спору такі органи не позбавляються права на оскар­ження в суді окремих положень зазначених актів, зокрема щодо зміни дати, формулювання звільнення тощо.

Згідно з частинами другою, третьою cm. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, судочинство здійснюють Конститу­ційний Суд України та суди загальної юрисдикції. Це означає, що до юрисдикції Конституційного Суду України та судів за­гальної юрисдикції належить, відповідно до їхніх повноважень, також вирішення правових (а не політичних) питань і тих, що виникають у зв'язку з призначенням чи звільненням певних посадових осіб Президентом або ВР України.

Правове регулювання Конституцією України та спеціаль­ними законами України статусу, зокрема Прем'єр-міністра України, членів KM України та інших посадових осіб (ч. 1 cm. 9 Закону № 3723-ХІІ " Про державну службу" від 16 грудня 1993 р.) не означає, що на них не можуть не поширюватися

положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.

Тому немає юридичних підстав вважати, що окремі норми Кодексу законів про працю України не можуть не застосовува­ти до членів KM України, керівників інших центральних органів виконавчої влади та осіб, яких згідно з Конституцією України призначають на посади чи звільняють з посад Президент або ВР України. Відповідно до cm. 11 Закону України " Про державну службу" державні службовці мають право захищати свої закон­ні права та інтереси у вищих державних органах та у судовому порядку, а рішення про припинення державної служби вони можуть оскаржити безпосередньо до суду (cm. 32).

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 27 березня 2002 р. № 7-рп/2002 (справа щодо актів про обран­ня/призначення суддів на посади та про звільнення їх з посад) акти ВР України та Президента України про обрання/призна­чення суддів на посади та про звільнення їх з посад розглядає Конституційний Суд України. Цей процес відбувається через звернення суб'єктів права на конституційне подання щодо пе­ревірки відповідності Конституції України (конституційності) цих правових актів за їх юридичним змістом та встановленій Конституцією України процедурі їх розгляду, ухвалення чи набрання ними чинності (наявність конституційних повно­важень, конституційність підстав призначення/обрання на посаду, звільнення з посади тощо).

За цією ж схемою вирішуються питання й щодо інших посадових осіб, яких призначають на посади та звільняють з посад Президент або ВР України.

Конституційне закріплення повноважень Конституційного Суду України перевіряти конституційність актів ВР України і Президента України та можливість оскарження до судів загаль­ної юрисдикції актів ВР України і Президента індивідуального характеру з питань призначення чи звільнення з посад певних осіб стосовно їхньої законності надає зазначеним особам пра­во оскарження до судів за встановленими законом формами і процедурами.

Надання повноважень Конституційному Суду України вирішувати питання щодо відповідності Конституції України

ЗО

Розділ 1. Конституційне право України як галузь права...

1.4. Інститути конституційного права України...

(конституційності) до актів Президента та правових актів ВР України не унеможливлює оскарження до судів загальної юрисдикції актів Президента чи постанов ВР України індивідуального характеру з питань призначення чи звільнення з посад стосовно їхньої законності, окрім положень тих актів, які є наслідком конституційно-політичної відповідальності (ст.ст. 115, 122 та ш. Конституції України) посадових осіб. Визначення видів судів і особливостей процедури судового захисту таких осіб є прерогативою ВР України.

До юрисдикції Конституційного Суду України та судів за­гальної юрисдикції належить, відповідно до їхніх повноважень, вирішення питань правового характеру, зокрема тих, які ви­никають з огляду призначення чи звільнення певних посадових осіб Президентом або ВР України (ч. 2 cm. 124).

Вирішення Конституційним Судом України питань щодо відповідності Конституції (конституційності) до актів Президента та правових актів ВР України не унеможливлює оскарження до судів загальної юрисдикції актів Президента чи постанов ВР України індивідуального характеру з питань призначення чи звільнення з посад стосовно їхньої законності, окрім положень тих актів, які є наслідком конституційно-політичної відповідальності (ст.ст. 115, 122 та ін. Конституції України) посадових осіб.

Здійснення судочинства Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції щодо актів Президента та ВР України з питань призначення чи звільнення посадових осіб означає розгляд справ щодо конституційності зазначених актів у формі конституційного судочинства, а щодо їхньої закон­ності — судами загальної юрисдикції у формі відповідного судочинства (ч. З cm. 124).

Підсудність справ такої категорії та особливості процеду­ри їхнього розгляду судами загальної юрисдикції відповідного рівня підлягає визначенню процесуальним законом.

Підсумовуючи зазначимо, що природа конституційно-пра­вової відповідальності пов'язана із сутністю державно-право­вих відносин, що стосуються сфери владарювання, правового статусу людини, громадянина в суспільстві, державі. Суб'єкти цих відносин несуть політико-правову відповідальність за свої

дії. Конституційно-правова відповідальність є дієвим чинником удосконалення механізму здійснення державної влади, місце­вого самоврядування, оптимізації діяльності посадових осіб органів публічної влади, сфери реалізації правового статусу громадян. В кінцевому підсумку вона сприяє ефективному ви­конанню державою своїх функцій.

1.4. Інститути конституційного права України. Система галузі та науки конституційного права України

Норми конституційного права об'єднані у правові інститути. Правовий інститут — це сукупність правових норм, що врегу­льовують певне коло однорідних та взаємопов'язаних суспільних відносин, які утворюють окрему відособлену групу. Керуючись предметним змістом галузі права, можна констатувати наявність таких конституційно-правових інститутів: інститут громадянства України, інститут основних прав і свобод громадян України, інститут конституційних обов'язків громадян України, інститут правового статусу іноземців {утому числі біженців, іммігрантів) та осіб без громадянства, інститут державно-територіального устрою України, інститут прямого народовладдя (вибори, ре­ферендум, загальні збори громадян за місцем проживання, гро­мадські слухання тощо), інститут глави держави-президентства України, інститут законодавчої влади, інститут виконавчої влади, інститут судової влади, інститут місцевого самоврядування. За­значені конституційно-правові інститути є споріднені (однорідні) за сутністю регульованих ними суспільних відносин. Водночас підкреслимо, що Конституція України як основне джерело кон­ституційного права починається з преамбули та розділу першого " Загальні засади". Власне в них сформульовано важливі вихідні положення, які покладені в основу всієї Конституції. Тому в літературі цілком слушно виділяють на першому місці консти­туційно-правовий інститут — загальні засади конституційного ладу України. Цей інститут, на відміну від перерахованих за предметом правового регулювання, є комплексним: до нього належать норми, що встановлюють фундаментальні засади пра-

2 7-180

Розділ 1. Конституційне право України як галузь права...

1.5. Джерела конституційного права України

вового статусу людини й громадянина, державно-територіальної організації, здійснення народовладдя в Україні.

Конституційно-правові інститути становлять систему конституційного права як галузі права. Ця система не є результатом суб'єктивної уяви. Будь-яка систематизація має наукове значення лише у тому випадку, якщо вона є об'єктивною, відображає властиві для явищ внутрішню цілісність, визначає ці явища у взаємозв'язку і логічній послідовності, яка залежить від значимості суспільних відносин, що врегульовуються інститутом. Так, якщо людина визнається в Україні найвищою соціальною цінністю, то конституційно-правовий інститут про статус людини і громадянина передує інститутам народовладдя, оскільки права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. Рівно ж інститут державно-територіального устрою створює необхідні передумови для формування системи органів державної влади і місцевого самоврядування.

Отже, керуючись вищевикладеним, система галузі консти­туційного права України складається з конституційно-право­вих інститутів: загальні засади конституційного ладу України; основи правового статусу людини і громадянина України (гро­мадянство, основні права і свободи громадян, конституційні обов'язки громадян, правовий статус іноземців та осіб без громадянства); державно-територіальний устрій України; пряме народовладдя (вибори, референдум, загальні збори громадян за місцем проживання, громадські слухання та ін.); глава держа­ви — Президент України; законодавча влада; виконавча влада; судова влада; місцеве самоврядування.