Розділ 13. Місцеві Ради - органи місцевого 5 страница

Розділ 2. Теоретичні основи Конституції. Конституція України 1996 р.

2.2. Юридичні властивості Конституції України

5) у справі за зверненням ВР України про надання виснов­ку щодо відповідності проекту Закону " Про зміни до Конституції України за результатами всеукраїнського ре­ферендуму 16 квітня 2000 p.", поданого народними депу­татами України, до вимог ст.ст. 157 і 158 Конституції (спра­ва про внесення змін до Конституції Україна за ініціати­вою народних депутатів України). Справа № 1-39/200 від 11 липня 2000 р.^{, ъ};

6) у справі за зверненням ВР України про надання висновку щодо відповідності проекту Закону " Про внесення змін до статті 80 Конституції України" до вимог ст.ст. 157 і 158 Конституції (справа про внесення змін до статті 80 Конституції України). Справа № 1-35/2000 від 5 грудня 2000 р.⁶⁶;

7) у справі за зверненням ВР України про надання висновку щодо відповідності проекту Закону " Про внесення змін до статті 98 Конституції України" до вимог ст.ст. 157 і 158 Конституції України (справа про зміни до cm. 98 Конституції України). Справа № 1-45/2000 від 21 грудня

2000 р.⁶';

8) у справі за зверненням ВР України про надання виснов­
ку щодо відповідності проекту Закону України " Про вне­
сення змін до Конституції України" до вимог ст.ст. 157
і 158 Конституції (справа про внесення змін до cm. 81
Конституції України). Справа № 1-34/2001 від 4 липня

2001 р.⁶³

9) у справі за зверненням ВР України про надання ви­
сновку щодо відповідності проекту Закону " Про вне­
сення змін і доповнень до Конституції України" до ви­
мог ст.ст. 157 і 158 Конституції (справа щодо внесення
змін до ст.ст. 81, 82, 85, 87, 89, 90, 94, 97, 98, 106, 111,
112, 113, 114, 115, 116, 118, 122 Конституції України та

^с' Офіційний пісник України. — 28 липня. — '2000. — №28. — (.'. 1169.

^№ Офіційний вісник України. — 29 грудня. -- 2000. — № 50. — С 70.

'" Офіційний вісник України. — 12 січня. — 2001. — №52. — С. 190.

^Іі& Офіційний вісник України. — 9 листопада. — 2001. — №43. — С. 1985.

доповнення її cm. 89-1). Справа № 1-22/2002 від 16 жовт­ня 2002 р.

10) у справі про надання висновку щодо відповідності про­екту Закону " Про внесення змін до Конституції Украї­ни", спрямованого Головою Верховної Ради України, до вимог ст.ст. 157 і 158 Конституції (справа про внесення змін до ст.ст. 29, 59, 78 та інших Конституції України). Справа №1-40/2003 від ЗО жовтня 2003 p.;

11) у справі про надання висновку щодо відповідності про­екту Закону " Про внесення змін до Конституції Украї­ни", спрямованого Головою Верховної Ради України, до вимог ст.ст. 157 і 158 Конституції України (справа про внесення змін до ст.ст. 76, 78, 81 та інших Конституції України). Справа № 1-39/2003 від 5 листопада 2003 p.;

12) у справі про надання висновку щодо відповідності проек­ту Закону України " Про внесення змін до Конститу­ції України", спрямованого Головою Верховної Ради України, до вимог ст.ст. 157 і 158 Конституції (справа про внесення змін до ст.ст. 76, 78, 80, 81, 82 та інших Конституції України). Справа № 1-47/2003 від 10 грудня 2003 p.;

13) у справі за зверненням ВР України про надання ви­сновку щодо відповідності проекту Закону " Про вне­сення змін до Конституції України" до вимог ст.ст. 157 і 158 Конституції України (справа про внесення змін до ст.ст. 85, 118, 119, 133, 140, 141, 142, 143 Конституції України). Справа № 1-16/2005 від 7 вересня 2005 р.

Охарактеризований порядок внесення можливих змін до Основного Закону держави забезпечує стабільність змісту⁷ Кон­ституції України.

Ще однією юридичною властивістю Конституції України є те, що її норми, як зазначено у cm. 8 Основного Закону України, є нормами прямої дії. Поняття " пряма дія", як описано в літе­ратурі, стосується динамічного аспекту дії Конституції⁶", тобто змістовної характеристики прямої дії і в цьому випадку згаду-

Эбжен B.C. Конституция. Правовое государство. Конституционный Суд. - М., 1997. - С. 50-58.

Розділ 2. Теоретичні основи Конституції. Конституція України 1996 р.

ється поряд з такою юридичною властивістю, як найвища юри­дична сила. Застосування " прямої дії" конституційно-правових норм є обов'язковим для всіх суб'єктів конституційно-правових відносин. Отже, будь-яка конституційна норма незалежно від місця, яке вона займає в системі Основного Закону, функцій, які вона виконує, та переслідуваної мети є нормою прямої дії. Конституція — частина законодавства, і власне та його час­тина, котра прямо регулююче впливає на суспільні відносини. Інакше кажучи, під дією конституційних норм розуміємо передусім регулюючий вплив Конституції на суспільні відносини. Він може здійснюватись безпосередньо — лише конституційними засобами чи разом з іншими правовими норма­ми, які у цьому випадку найчастіше визначають процедуру здійснення норм Основного Закону. Дія конституційних норм може бути і опосередкованою, після попередньої їх конкре­тизації в інших законодавчих актах. В одних випадках з метою регулювання суспільних відносин достатніми є конституцій-ні норми, в інших — конституційна норма потребує конкретиза­ції. З огляду на це можливо і варто розмежовувати безпосеред­ню і опосередковану дію Конституції України. В основу тако­го розмежування покладено різні рівні регулювання конститу­ційних правовідносин, суб'єктами яких є держава, державні та громадські органи й організації, органи місцевого самовряду­вання, посадові особи чи громадяни та ін. І якщо на вищому рівні конституційного регулювання вистачає, зазвичай, конститу­ційних норм, то на іншому рівні в конституційних правовідноси­нах з участю громадян часто необхідний високий ступінь формальної визначеності за умови встановлення їхніх прав і обов'язків, що можливе за наявності норм адміністративного, цивільного, трудового, кримінального та інших галузей права. У цьому випадку конституційні норми, конкретизуючись у нормах відповідних галузей права, діють опосередковано.

Пряма дія конституційних норм у її різних формах влас­тива всім способам правореалізаційного процесу, в тому числі виконанню, дотриманню, застосуванню.

Отож, в теорії конституціалізму, а тепер уже в конституцій­ній практиці, розрізняють дві форми прямої дії конституційних норм — безпосередню та опосередковану.

2.2. Юридичні властивості Конституції України

Характеризуючи юридичні властивості Конституції, потріб­но акцентувати на такій з них, як підвищений ступінь охорони Конституції з боку держави. Конституційні норми, крім засобів забезпечення зазначених у приписах самої Конституції, охоро­няються приписами всіх галузей права; їх також забезпечують всі органи держави.

На завершення коротко зупинимося на аналізі юридичної природи вступного розділу Конституції України — преамбули.

В юридичній літературі немає єдності поглядів у характерис­тиці змісту вступних розділів Конституцій держав. Зокрема зазначено, що за змістом преамбули мають нормативне значення. Наприклад, проф. В. Ебзєєв пише: " Нормативне значення преамбули Конституції полягає у тому, що вона визначає стратегію правотворчості та правозастосування, покладає на державу, державні і громадські органи, службових осіб юридичний обов'язок діяти відповідно до сформульованих у ній основоположних принципів і цілей, які в ній декларуються" ⁷⁰.

Не можна не погодитись з щойно висловленою думкою. Аналізуючи вступний розділ Конституції України, можна стверджувати, що обов'язком усіх державних органів посадових осіб, громадських організацій є забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя. Власне це сформульовано у преамбулі Конституції України. У літературі наведено й інші думки. Зокрема французький державознавець М. Прелло вважає, що " для законодавця преамбула до Конституції має тільки моральну силу" ⁷¹. З таким поглядом навряд чи можна погодитись. У преамбулі Конституції України, як до речі й інших держав, визначено цінності, які займають домінуюче положення у всій ієрархії суспільних цінностей та цілі, переслідувані Конституцією. Поряд з цим не можна применшувати роль преамбули Конституції і для адекватного розуміння та тлумачення її змісту. Вона має передусім політичне значення. У ній викладено вихідні положення, на яких базується Конституція, та мета, яку вона прагне досягти.

⁷⁽¹ Зб.іесії К.С. Конституции. Правовое государство. Конституционный

Гуд. - М., 1997. - С. 45-46. " Прелло Л!. Конституционное право Франции. — М., 1957. — С,. 350.

1)5

Розділ 2. Теоретичні основи Конституції. Конституція України 1996 р.

2.4. Український конституціоналізм, його засади та процес їх становлення

Преамбула Конституції має важливе юридичне значення. У ній по суті визначено стратегію конституційного і в цілому пра­вового регулювання. Закріплена в Основному Законі мета має суттєве значення в процесі втілення Конституційних законів та норм у сфері законодавства, дотримання законів та конститу­ційного правосуддя. Формулювання вступного розділу Консти­туції слугує не лише соціально-політичним та моральним, але юридичним орієнтиром, відповідно до якого має здійснюватися діяльність органів законодавчої, виконавчої та судової влад. По суті це викладення таких важливіших обов'язків держави та її органів, як забезпечення свободи і прав людини, соціального та міжнаціонального миру та злагоди. У преамбулі Конститу­ції наголошено на повазі до історичного минулого країни й зокрема підкреслено, що ВР України прийняла Конституцію, зміст якої спирається на багатовікову історію українського державотворення. У преамбулі виражено ідею патріотизму, віру в добро і справедливість у відносинах між людьми та в організації соціуму.

2.3. Функції конституції

Розкриттю змісту конституції, її сутності сприяє таке поняття як " функції конституції", під яким потрібно трактувати основні напрями впливу Основного Закону держави на суспільні відносини в країні. Оскільки в юридичній літературі неодно-зачним є розуміння поняття функцій конституції, різні автори подають неоднакову їх кількість. Оптимальнішим, на нашу думку, є підхід, що ґрунтується на сприйнятті конституції як ядра (основи) правової системи держави з одного боку, і як політико-правового акту, з іншого. А отже, основними функціями конституції є юридична і політична. Юридична функція полягає в тому, що предметом регулювання Основного Закону є фундаментальні (основоположні) відносини, пов'язані з такими явищами, як суверенітет народу (основи правового статусу особи: права і свободи, обов'язки людини і громадянина) та державний суверенітет (механізм правового регулювання організації та здійснення публічної влади). В юридичній функції виражено конституційні основи національної системи права України.

Оскільки конституція є компромісом політичних сил і соці­альних верств, які стоять за ними, політична функція Основного Закону полягає в закріпленні й розвитку на вищому законодавчо­му рівні ідей і засад, завдань і стратегічних цілей політики у всіх провідних областях і сферах суспільного життя країни. У полі­тичній функції виражені конституційні основи політики України.

Отже, обидві функції Конституції України (юридична і по­літична) за своїм змістом є однорідними і цілеспрямованими.

Нинішні реалії України характеризуються зростанням само­стійності в соціально-політичному та економічному розвиткові країни суспільства, сутність якого визначається природою його елементів, і яке розвивається за певними властивими для нього закономірностями. З огляду на це можна погодитися з вислов­люваними в літературі думками⁷² про наявність у конституції обмежувальної функції (щоправда з застереженням, що вона все ж за змістом є складовою зазначених вище функцій кон­ституції). Сутність обмежувальної функції Конституції України виявляється в тому, що її норми обмежують необґрунтоване втручання держави у приватне життя особи, у питання органі­зації й функціонування громадських формувань, у тому числі політичних партій, релігійних організацій. Таку тенденцію у взаєминах держави з суспільством, яке стає з часом дедалі більш соціально-організованим, потрібно визнати позитивною, такою, що сприяє процесам державотворення.

Виокремлює проф. Ю.Н. Тодика серед функцій Конституції України стабілізуючу, яка виявляється в тому, що вона, як результат консенсусу різних політичних сил, є стабілізуючим чинником розвитку суспільних відносин''¹.

2.4. Український конституціоналізм, його засади та процес їх становлення

Сучасна держава є конституційною. Це означає, що основою її правового устрою є Конституція, Основний Закон,

Тоді.іка Ю.Н. Конституция Украины: проблемы теории и практики. — Харьков, 2000. - С. 77,

Там само. — С 80.

Розділ 2. Теоретичні основи Конституції. Конституція України 1996 р.

2.4. Український конституціоналізм, його засади та процес їх становлення

який визначає форму держави і управління, у тім числі правові гарантії охорони встановленого порядку. Конституційний режим як система правових норм та політичних правил і дій називається конституціоналізмом. Конституціоналізм ще визначають як теорію і практику державного будівництва⁷⁴. Проф. В. Шаповал вважає, що " загальноприйнятим є визначення конституціоналізму як державного правління (управління державними справами), обмеженого за змістом конституцією як юридичного акта найвищої сили" ". На його думку, можна виділити два головні " вектори" визначення конституціоналізму: насамперед конституціоналізм варто визнати як режим, в якому існують і функціонують держава та її інститути. Водночас це режим взаємостосунків держави і людини. При цьому необхідно пам'ятати, що права і свободи особи є тією межею, яка зумовлює і, по суті, фіксує параметри державного владарювання'⁶. Змістовну основу, саму суть конституціоналізму, пише зазначений автор, виражає формула " конституційно-правова норма + практика її реалізації" ⁷⁷.

Засади українського конституціоналізму, які характеризують нинішній Основний Закон, закладені історією державотворення країни.

Історія створення суверенної держави Україна, що зафік­совано у статті першій нашої Конституції, є тривалою в часі і починається з державно-конституційних традицій козацької доби. Широку програму створення української державнос­ті, починаючи з років гетьманування Богдана Хмельницького (" Березневі статті" та жалувані грамоти 27 березня 1654 p.), Івана Виговського (Гадяцький трактат 6 (16) вересня 1658 р.) сформовано також у " Пактах й Конституції законів та воль­ностей Війська Запорозького" (Конституція Пилипа Орлика), схваленої 5 квітня 1710 р. Зокрема, у параграфі четвертому цієї

Конституції перед гетьманом поставлено завдання територію Запорозької Січі очистити від московської посесії і до первісної області Запорозького війська повернути (на цій території вла­дарювало Запорозьке Низове військо). У другому параграфі ви­значено територію держави, йдеться про непорушну цілісність її кордонів, а в третьому параграфі — про зовнішні відносини козацької держави з сусідніми державами, що базуються на принципах братерства, військової колегації та підтвердження постійної приязні, відмови їх від бажань уярмлення та насиль­ства щодо України, прагненні до миру і мирних союзів⁷⁸.

Принцип самостійності України, яка охоплює дев'ять зе­мель, проголошується Основним Законом " Самостійної Укра­їни" Спілки народу українського (1905 p.): " Україна є спілка вільних і самоправних земель, утворених на підставі своїх при­родних особливостей та окреміжостей і заселених українцями" (ст. І)''¹. Це ж становище 20 листопада 1917 р. фіксує III Уні­версал Центральної Ради: " Віднині Україна стає Українською Народною Республікою" ⁸⁰, а також IV Універсал УЦР (9 (22) січня 1918 p.): " Віднині Українська Народна Республіка стає самостійною, від нікого незалежною, вільною, суверенною Дер­жавою Українського Народу" '³¹. І вже Конституція Української Народної Республіки (1918 р.) закріплює: " Відновивши своє дер­жавне право, як Українська Народна Республіка, Україна, для кращої оборони свого краю, для повнішого забезпечення права і охорони вільностей, культури і добробуту своїх громадян, про­голосила себе і нині єсть державою суверенною, самостійною і ні від кого незалежною" (ст. 1)^(й. Ось ці задекларовані на по­чатку XVIII ст. ідеї покладені в основу чинного нині Основного Закону України: суверенітет України поширюється на всю її територію, територія України в межах існуючого кордону є ці­лісною і недоторканою (ст. 2 Конституції); зовнішньополітична

'■ ' Конституційне право України / За редакцією В.Ф. Погорілка. — К., 1999. - 'с. 103.

" Шаповал В. Становлення конституціоналізму н Україні: проблеми тео­рії// Право України. - 1998. - №5. - (". 2Г>.

" ^, Там само. — С. 25.

" Там само. — О. 26.

^{? і!} Історія Української конституції / Упорнд. Л.Г. Слюгаренко, MB. То­мен к о. - К., 1997. - С. 2Г-, -29.

'" Там < амо. — С. 00.

^{г; о} Там само. — (;. 74.

" ' Там само. — С, 76.

Там само. — С. 79.

Розділ 2. Теоретичні основи Конституції. Конституція України 1996 р.

2.4. Український конституціоналізм, його загади та процес їх становлення

діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигід­ного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права (ст. 18 Конституції).

Наступна засада українського конституціоналізму — народовладдя — така: носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ (ст. 5 Конституції). Ця засада має глибоке історичне підґрунтя. Конституція Української Народної Респуб­ліки зафіксувала: " Суверенне право в Українській Народній Республіці належить народові України, себто громадянам УНР всім разом" (ст. 2)^ю; у Проекті Правительственно'! ' Комісії по виробленню Конституції Української держави " Основний державний закон Української Народної Республіки" (1920 p., період Директорії УНР) йдеться: " Повнота влади в Українській Державі належить загалу її громадян..." (Артикул)'"; так само у Тимчасовому Основному Законі про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії, ухваленому Українською Національною Радою на засіданні 13 листопада 1918 p., зазначено " Права влади іменем Західно­української Республіки виконує весь її народ через своє заступ­ництво, вибране на основі загального, рівного, безпосередньо тайного і пропорціонального права голосування без ріжниці пола..." (Артикул IV)*'.

Державна влада в Україні, написано у Конституції (ст. 6), здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Постає питання, чи ідеї доктрини поділу влад були притаман­ні теорії та практиці українського державотворення? Історія конституціоналізму України дає позитивну відповідь на по­ставлене запитання. На підставі уважного аналізу першої української Конституції — Угоди та Конституції Пилипа Орлика 1710 р. - робимо висновок, що держава засновується

^сз Історія Української конституції / Упоряд. А.Г. Сліосаренко, М.В. То-

мопко. ■ - К., 1997. - С. 79.
^{1, 1} Там само. — (.', 95.
" ' Там само.... ('. 125.

на принципі поділу влад: глава держави і виконавча влада уособ­люються у вигляді обраного Гетьмана (а отже, можемо говорити про традиції президентської республіки) і гетьманського уряду; праобраз зародження парламенту бачимо у Загальній (генеральній) Раді, що складається із генеральної старшини, городових полковників і генеральних радників у кожному полку (" по одній вибраній значній, старовинній, добророзумній та заслуженій особі"). Із Генеральною Радою Гетьман радиться " про цілісність Вітчизни, про її загальне добро і про всілякі публічні діла, нічого без їхнього дозволу й поради не зачинаючи приватною своєю владою...". Власне, продовжуючи характеристику принципів взаємовідносин виконавчої і представницької влад, наголосимо, що у Конституції Пилипа Орлика зазначено: "...І як генеральна старшина, полковники й генеральні радники мають належно шанувати ясновельможного гетьмана..., так і ясновельможному гетьманові взаємно шанувати їх і утримувати за товариство..." ⁸⁶. Це і є важелі взаємовпливу, врівноваження влад у процесі їхньої взаємодії. Пилип Орлик дає таке визначення судової влади як самостійної гілки, причому робить він це вперше в історії: " Переступників сам ясновельможний гетьман не має карати своєю приватною помстою та владою, а повинен таку справу, чи кримінальну, чи некримінальну, здати на військовий генеральний суд" ³-. Джон Локк (1632—1704) розрізняв законодавчу, виконавчу і феде­ральну влади. Під федеральною він розумів право оголошення війни, укладення миру і трактатів, тобто питання, які за своєю сутністю належать до законодавчої чи виконавчої влади. Про окрему судову владу у Дж. Локка не згадано. А Ш. Монтеск'є видає працю " Дух законів" вже у 1748 p., де йдеться поряд із законодавчою та виконавчою і про судову владу. Оскільки Конституція Пилипа Орлика була написана 1710 p., ім'я цього українського діяча має бути внесене до числа розробників Доктрини поділу влад.

Історія Української конституції / Упоряд. Л.Г. С'люоа рейко, М.В. То-менко. - К., 1997. - С 30-31.

Там само. — С '.. 31.

Розділ 2. Теоретичні основи Конституції. Конституція України 1996 р.

2.4. Український конституціоналізм, його засади та процес їх становлення

Основний Закон " Самостійної України" Спілки народу українського 1905 р.^у8, написаний під впливом ідей Михайла Драгоманова, Конституція Української Народної Республіки 1918 р.^т з'являються під час побудови державного механізму з концепції розподілу влади. Зокрема, за Конституцією УНР вищу законодавчу владу мали здійснювати Всенародні Збори, вища виконавча влада в УНР належала Раді Народних Міністрів, а вищим судовим органом був Генеральний Суд УНР.

Навіть цей короткий історичний огляд українського кон­ституціоналізму свідчить про те, що Україна не лише увібрала, а й була активним учасником формування теорії поділу влад як однієї із важливих засад її державотворення.

Принцип місцевого самоврядування закріплено у чинній Конституції України (ст. 7). Такими ж за змістом є й укра­їнські традиції державотворення, про що свідчать, зокрема, акти конституційного характеру. Наприклад, вже у Конституції Пилипа Орлика 1710 р. (параграф 13) йшлося про організацію самоврядування у містах. Зокрема, визнавалось міське місце­ве самоврядування, межі якого мала визначити гетьманська, тобто державна влада'⁰. У Конституції Української Народної Республіки 1918 р. були закріплені положення про те, що УНР, не порушуючи єдиної влади, надає своїм землям, волостям і громадянам права самоврядування з дотриманням принципу децентралізації (ст. 5) і що активне і пасивне право участі у виборах до органів останнього мають усі її громадяни, яким на день виборів виповнилось 20 років (ст. 21)⁹¹.

Засади формування правової держави, зафіксовані у Конституції України, також закладені історією нашого державотворення. Уже у вступному розділі Конституції Пилипа Орлика йдеться про те, аби не тільки він як гетьман стежив за виконанням пактів і конституцій, викладених нижче у пунктах і підтверджених його присягою, але щоб цього

⁸⁸ Історія Української конституції / Упорлд. Л.Г. Олюсарепко, М.Н. То-

менко. - К., 1997. - С 62-66. ^№ Там само. - С 80-83. '" ' Там само. — С 34. " ^! Там само. — ('. 79 — 80.

незмінно дотримувалися також і наступні Гетьмани Війська Запорозького. Бо як видно зі змісту шостого параграфу цієї ж Конституції, деякі Гетьмани Війська Запорізького, узурпувавши владу, на власний розсуд встановили такий закон: " Я так хочу, я так велю". Через це на батьківщині й у Війську Запорізькому виникли численні безпорядки, порушення законів і вольностей, громадські утиски, зневажливе ставлення до козаків. Отож усе Військо Запорозьке укладає договір з Ясновельможним Гетьманом про збереження у війську законів⁹².

Природничо-правове начало, що нині визначає сутність статусу особи в державі (людина визнається найвищою соціальною цінністю — ст. З Конституції України; усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах, права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними — ст. 21 Конституції України та ін.) бере свій початок у конституційно-правових актах українського державотворення. В Конституції Пилипа Орлика йдеться про прагнення " відновити колишню свободу" (вступний розділ), про неприпустимість " порушувати всіляке природне право" (параграф VI)^M. Такий важливий конституційно-правовий акт України XIX ст., як " Проэктъ основаній устава украинского общества " Волный союзь" — " Вільна спілка" (1884 р.), широко фіксує " права людини і громадянина" (ч. 1, разд. А), причому увагу акцентовано на тому, що права людини і громадянина не можуть бути скасовані, ні обмежені ніякою постановою, ні законом, виключаючи обмеження, встановлені в законодавчому порядку на час зовнішньої війни'⁴. До речі, у ст. 64 чинної Конституції України теж йдеться про те, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встанов­лювати окремі обмеження прав і свобод із зазначенням їхнього строку дії.

Справжній гуманізм як важливіша засада сучасного Основного закону України (розділ II — " Права, свободи та обов'язки людини і громадянина") започатковується державно-

Історія Української конституції / Упоряд. Л.Г. Слнх аренко, М.В. То­мсько. - К., 1997. - С. 25-27, 30-31.

⁸⁴ Там само. - С 25-27, 30-31.

І амсамо, - С..52 —.іЗ.

Розділ 2. Теоретичні основи Конституції. Конституція України 1996 р.

2.4. Український конституціоналізм, його засади та процес їх становлення

конституційними традиціями козацької доби. Вже " Пакти й Конституції законів та вольностей Війська Запорозького" свідчать про турботу " щодо козаків, обтяжених похилим віком, пригнічених крайньою бідністю, а також виснажених ранами" (параграф V), " щоб на рядовий і простий народ не покладали надмірних тягарів, утисків і надмірних вимог..., заборонити ці зловживання" (параграф X). У параграфі XI Конституції Пилипа Орлика зафіксовано: " Встановлюється і оголошується непорушним, що вдови козаків, їхні дружини та діти-сироти, козацькі господарства і (господарства) жінок, чоловіки яких перебувають на війні або якихось військових службах, не притягатимуться до жодних обов'язкових для простого люду загальних повинностей і не будуть обтяжені сплатою податків", а у шістнадцятому параграфі зосереджено увагу на необхідності боротися з " незвичними і незліченними здирствами" на ринку, домагатися " збирати ринковий податок лише від тих, хто йому підлягає, а не від бідних людей, які прибувають на ринок, щоб продати чи купити дешеву річ для хатніх потреб" ⁹'. До речі, у більшій частині тексту першої української конституції початку вісімнадцятого століття описано правовий статус людини, громадянина.

Ці ж ідеї гуманізму властиві й наступним конституційно-правовим актам. Основний Закон " Самостійної України" Спіл­ки народу українського (1905 р.) вміщує окрему главу " Укра­їнці й їх права", де, зокрема, йдеться про те, що " На Вкраїні немає й не може бути поділу на касти" (ст. 12), " Всі українці, як чоловіцтво, так і жіноцтво, рівноправні і тільки вони мо­жуть бути допущені до виконування офіційних обов'язків на Вкраїні" (ст. 13), " Особиста свобода людини єсть забезпечена. Ніхто не може бути переслідуваний інакше як на підставі за­кону і в формі ним установленій..." (ст. 1.4), "...ніхто не може бути укараний інакше як на підставі закону і після судової постанови" (ст. 16), " Селитьба (господа) єсть недоторкана..." (ст. 17). Передбачає Основний Закон й інші свободи: " Свобода

віри і її публічного виявлення, як і свобода оголошувати свої думки й пересвідчення всяким способом суть забезпечені" (ст. 18), " Печатне слово є сводібне. Цензура ніколи не може бути заведена..." (ст. 23), " Українці мають право завязувати усілякі спілки та згромадження" (ст. 25), " Кожен має право звертатися до власти з петиціями, підписаними одним або ба­гатьма" (ст. 2б)" ⁶ та ін.

У другому розділі розвинуто зазначені засади і свободи людини й громадянина Конституції Української Народної Респуб­ліки — Права громадян України. Засадничим є положення статті 12: "...громадные в УНР рівні в своїх громадянських і політичних правах. Уродження, віра, національність, освіта, майно, податкування не дають привілеїв в них. Ніякі титули в актах і діловодстві УНР вживатися не можуть". Конституція визначає принцип єдиного громадянства: " громадянин УНР не може бути разом з тим громадянином іншої держави" (ст. 8)⁹⁷.