Розділ 13. Місцеві Ради - органи місцевого 3 страница

Оскільки предметом науки конституційного права, як було зазначено, є чинне конституційне право, система галузі — основа системи предмета цієї науки. Щоправда, дослідження конституційно-правової проблематики неможливе без усві­домлення загальнотеоретичних питань конституційного права, понятійного інструментарію досліджень державно-правових явищ. Тому в системі науки конституційного права насамперед акцентовано увагу на вивченні загальних питань конституцій­ного права: поняття конституційного права України як галузі

црава і правової науки, розкриття природи конституційного права як права політичного, особливості змісту державно-пра­вових відносин, норм конституційного права, місце конститу­ційного права в системі національного права України, джерела конституційного права.

Беручи до уваги, що стрижнем конституційно-правових норм є норми конституції, система науки вивчає у наступному своєму розділі теоретичні основи Конституції України: поняття Конституції як Основного Закону держави, її структурно-функ­ціональна характеристика, юридичні властивості конституції, конституційні закони, український конституціоналізм, його засади та процес їхнього становлення.

Щодо системи навчальної дисципліни конституційного права України, то вона спирається на систему цієї ж науки. Навчальна програма з конституційного права юридичного фа­культету Львівського національного університету імені Івана Франка передбачає таку послідовність вивчення цієї дисци­пліни: конституційне право України як галузь права і як юри­дична наука; основи теорії конституції, Конституція Украї­ни — Основний Закон держави; основи конституційного ладу України; основи правового положення людини і громадянина в Україні; конституційно-правові засади державно-територіаль­ного устрою України; конституційно-правові засади організації державної влади та народного волевиявлення в Україні; теоре­тичні основи місцевого самоврядування України.

Оскільки конституційне право визначає вихідні начала для всіх інших галузей права, воно є фундаментом у сфері підго­товки висококваліфікованих юридичних кадрів у державі.

1.5. Джерела конституційного права України

З метою вирізнення норм права і зазначення їх обов'яз­кової сили, тобто у разі вирішення проблеми кваліфікуючої ознаки правових норм (на відміну від неправових) держава встановлює певні форми вираження норм права²³. Зовнішня

Мартиненко П.Ф. Функції джерел права: внесок в теорію правової політики // Вісник Київського університету. — 1992. — С 4.

Розділ 1. Конституційне право України як галузь права...

1.5. Джерела конституційного права України

форма конституційно-правових норм — це сукупність тих за­собів, за допомогою яких вони (ідеальні за своєю суттю взір­ці поведінки) узагальнюються й об'єктивуються у відповідну форму предметного існування.

Варто зазначити, що у правовій літературі такий спосіб зо­внішнього вияву норм конституційного права називають їхнім джерелом. Мовне значення цього поняття свідчить про інше розуміння, яке, на нашу думку, є більш обґрунтованим.

Термін " джерело права" юриспруденції відомий давно. Ще римський історик Тіт Лівій (Titus Livius), автор " [Історії Риму] від заснування Міста" (Ab urbe condita), назвав закони 12-ти таблиць джерелом привселюдного і приватного права.

Джерела права — форма закріплення (зовнішнього вира­ження) правових норм. Джерело права — це корінь, від якого розгалужується право, чинник, що формує право. Джерелом права " є правостворювальне начало" ²⁴.

Досліджуючи особливості джерел конституційного права, О. Степанюк зазначає, що більшість з них виходять за межі права. Таке трактування поняття " джерело права" може бути поширене на все, що має відношення до існування конституцій­но-правових норм, з погляду їх причинного зв'язку. Це можуть бути і економічні джерела (наприклад, відносини власності), політичні (державні органи, пріоритети в їхній діяльності, соціальні групи, партії, об'єднання громадян) і психологічні джерела (правосвідомість, менталітет українського народу, моральні принципи, викладені на сторінках Біблії), юридичні джерела (законодавчі пам'ятки минулого, чинне законодавство України та зарубіжних країн)²⁵.

Під час розгляду конституційного права України як галузі права нас цікавитимуть винятково юридичні джерела, чинні на території України.

Оскільки одним з основних предметів правового регулю­вання конституційного права України є врегулювання владних відносин, то логічно говорити про наявність відповідної ієрархії

²⁴ Чижов Н. Источник и формы права. — Варшава, 1978. — С. 111.

²⁵ Степанюк О. Норми конституційного права України. — Чернівці,
1994. - С 22.

джерел конституційного права України. Ієрархія уповноваже­них органів публічної влади в системі джерел залежить від того, яке місце займає орган, що видає акт.

Крім того, потрібно пам'ятати, що на становлення конститу­ційного права суттєвий вплив має політичний розвиток суспільст­ва та держави. А тому ті неправові акти, в яких сформульовано нові загальновизнані тенденції подальшого розвитку суспільства та держави і є відповідно схвалені на всеукраїнському референ­думі парламентом як загальнонаціональним представницьким органом чи викладені у зверненнях глави держави, можна розглядати як особливі джерела конституційного права, реалі­зація яких залежить від єдиного законодавчого органу — Верховної Ради України.

Яскравим прикладом тут може слугувати Декларація про дер­жавний суверенітет України, політичний вплив якої на розвиток сучасної правової системи України не можна недооцінювати²⁶.

Свого часу комісія ВР України визнала рішення Верховної Ради СРСР про проведення референдуму таким, що суперечить Декларації про державний суверенітет, Конституції УРСР і Конституції СРСР, Закону про розмежування повноважень між Союзом і республіками. І спростувати це рішення комісії на засіданні Верховної Ради УРСР так і не вдалося. Подібних прикладів можна навести багато. Зокрема, на сьогодні хотілось побачити в ній положення про громадянство України, а не Української РСР, про Президента України тощо. Проте це був перший акт, який політично організував та надихнув парламент України на нові пріоритети суспільного розвитку. Ціла низка законів, у тому числі Конституція України, була покладена в основу головних засад, викладених у тексті Декларації про державний суверенітет України.

Також не варто заперечувати вплив на подальший розвиток правової системи України рішень дорадчого всеукраїнського референдуму від 16 квітня 2000 р. Лише його підготовка та проведення зумовили появу цілої системи конституційно-пра­вових відносин у державі, що опосередковано вплинуло на трансформацію системи органів публічної влади в Україні.

Відомості Верховної ради України. — 1990. — № 31. — Ст. 429.

Розділ 1. Конституційне право України як галузь права..

1.5. Джерела конституційного права України

Наявність вищезазначених джерел політичного характеру в системі конституційного права України ще раз підкреслює специфічну природу конституційного права як галузі та особ­ливий предмет правового регулювання — владовідносини.

Наступним в ієрархії джерел конституційного права є Акт проголошення незалежності України. На відміну від Декларації про держаний суверенітет України, конституційна природа якої була підтверджена результатами парламентського голосу­вання як політичного, а не правового акта, Акт проголошення незалежності України є юридичним актом. Проте, зазначимо, що його правова природа також досить цікава. Як один із основоположних каменів правової системи України, Акт при­йнятий парламентом не як Закон України, а як Постанова Верховної Ради УРСР № 1427-XII від 24 серпня 1991 р. " Про проголошення незалежності України". А вже ця Постанова передбачала його винесення на всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 р.²⁷

З погляду сучасного права Акт проголошення незалежності України доцільно вважати вже як акт всеукраїнського референ­думу, оскільки на ньому було ухвалено остаточне рішення.

Головним джерелом конституційного права в переважній більшості держав (виняток становить деякі мусульманські краї­ни) є конституція — основний закон.

В Україні простежують схожу ситуацію. Поміж джерел консти­туційного права України провідну роль відведено Конституції України. її правова природа визначається особливостями державного владарювання. Визначаючи її як особливий політико-правовий акт, як основний закон держави та сус­пільства, ми говоримо про неї як про різновид законів. Зачисляючи Конституцію до законодавства у вузькому розумін­ні, до уваги беруться особливості процедури її прийняття, внесення до неї змін та доповнень, політико-правовий механізм її захисту.

Варто погодитися з українським вченим Л. Юзьковим, який зазначає, що " конституція сучасної цивілізованої держави є... головним юридичним інструментом регулювання суспільних

²⁷ Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 38. — Ст. 502.

відносин" ²⁸. Як нормативно-правовий акт вона закріплює організацію і діяльність органів, що здійснюють публічну владу на підставі принципу народного суверенітету, їх взаємовідносини між собою та з громадянами.

Ще одним джерелом конституційного права є акти все­українського референдуму. їхня юридична сила зумовлена засадою конституційного ладу, що народ є носієм державного суверенітету, а отже виступає як єдине джерело державної влади в Україні. Залежно від того, які питання розглядають на всеукраїнському референдумі та яка правова сила прийнятих на ньому рішень (рішення зобов'язальне або консультативне), акти референдуму можна прирівнювати до юридичної сили Конституції України.

Новелою конституційного права України стало положення cm. 8 Конституції України: " в Україні визнається і діє принцип верховенства права". Розвиваючи це положення, законодавець приймає Закон № 422/96-ВР від 16 жовтня 1996 р. " Про Консти­туційний Суд України", яким визначає, що Конституційний Суд є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні²⁹. Обумовивши завдання та функції цього органу, законодавець визначив специфічне місце актів (рішень та висновків) Консти­туційного Суду України в системі джерел конституційного права України.

На сьогодні актуальним залишається питання щодо статусу та природи рішень Конституційного Суду України, яке й досі не є однозначно законодавчо чи хоча б доктринально виріше­ним. Такий стан речей спричинює правову невизначеність і об'єктивно принижує авторитет рішень органу конституційної юстиції. На жаль, не дає однозначної відповіді на це питан­ня і досвід зарубіжних держав з тривалішим, ніж в Україні, строком функціонування органів судового конституційного контролю.

²⁸ Юзьков Л. Юридичні аспекти проекту нової Конституції України //
Право України. - 1992. - № 10. - С 3.

²⁹ Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 49. - Ст. 272 (Із
змінами, внесеними згідно з Рішенням Конституційного Суду України
№ 02-зп від 23 червня 1997 p.).

Розділ 1. Конституційне прано України як галузь при

1.5. Джерела конституційного права України

Зокрема на підставі конституційно-правових прецедентів, які розвивають, доповнюють та змінюють норми права, у низці держав (США, Австралія, Канада, Індія, Малазія, Папуа-Нова Гвінея) діє так зване казуальне або судове конституційне право (case law on the constitution).

Європейські конституціоналісти (особливо у державах, де конституційні суди діють вже давно) за традицією не вважа­ють рішення органів конституційного контролю джерелом пра­ва. У деяких державах (зокрема, Туреччині) конституція навіть прямо забороняє органові конституційної юрисдикції чинити як законодавець (cm. 153 Конституції Туреччини 1982 p.). Од­нак у більшості держав таку заборону прямо не пояснюють з текстів конституцій.

Відповідь на запитання щодо статусу актів конституційного суду можна дати лише на підставі аналізу практики. Наприклад, Конституційна Рада Франції у своєму рішенні, прийнятому у 1962 p., прямо зазначила, що вона не створює норми об'єктивного права, обов'язкової для всіх, а є лише суддею³⁰.

Проте відомий дослідник Л. Гарлицький, аналізуючи практику європейських держав у цій сфері, доходить іншого висновку. Він зазначає, що " у сучасній практиці образ " негативного законодавця" поступається місцем образу суду, який діє не лише як звичайний " позитивний законодавець", але й як конституційний законодавець³¹.

В Україні це питання однозначно не з'ясовано, оскільки правова думка у ній значною мірою обтяжена юридичним по­зитивізмом, традиційною недовірою судової влади до " судового права" ³².

Нормативний характер рішень Конституційного Суду Украї­ни опосередковано визнається Постановою KM України № 1504

³⁰ Топорніш Б.Н., Чиркин В.Е., Юдин Ю.А., Никифорова М.А. и др. Сравни­
тельное конституционное право / РАН; Институт государства и права /
В.Е. Чиркин (отв. ред.). - М.: Изд. фирма " Манускрипт", 1996. -
С. 38.

³¹ Garlicky L. Sa.downictwo konstytucijne w Europie Zahodnej. — Warszawa,
1987. - S. 282.

³² Шевчук С. Украинская конституционная юриспруденция: Проблемы и
перспекивы//Юридическая практика. — 1996. — № 15—16(25 — 26).

" Про запровадження Єдиного державного реестру норматив­них актів та здійснення правової інформатизації України". У п. 5 Тимчасового положення про порядок ведення Єдиного державного реєстру нормативних актів, введеного цією По­становою, прямо не зазначається, що рішення і висновки Кон­ституційного Суду України включено до Державного реєстру. Однак у п. 7 цього ж положення йдеться про те, що повні офі­ційні тексти рішень і висновків Конституційного Суду разом з іншими нормативними актами мають надсилати до Мін'юсту на наступний день після їхнього підписання для включення до Єдиного державного реєстру нормативних актів.

Правова сила рішення органу конституційної юрисдикції є вищою від Закону України, оскільки рішенням цього органу закон можна визнати таким, що не відповідає Конституції Укра­їни. Водночас акти тлумачення Конституції України не можуть змінювати саму Конституцію, вони лише розвивають її принци­пи. Від часу прийняття Конституції України (28 червня 1996 р.) і до 1 січня 2007 р. Конституційний Суд України прийняв сорок одне Рішення, які тлумачили відповідні конституційні норми. Така статистика свідчить про активний розвиток конститу­ційної юстиції в Україні та наявність прогалин, неточностей і неузгодженостей на рівні правових актів, що беруть до уваги.

Можна погодитись і з тим, що Конституційний Суд України треба вважати суб'єктом нормотворчої діяльності і вказати, що рішення Конституційного Суду щодо невідповідності Консти­туції України до Закону, іншого правового акта чи їх окремих положень є нормативним правовим актом, лише з одним за­стереженням — якщо він не має індивідуально-конкретного спрямування.

Проте є інший бік справи. Конституційний Суд України 26 лютого 1998 р. виніс рішення у справі щодо відповідності Конс­титуції України Закону України від 24 вересня 1997 р. № 541/97-ВР " Про вибори народних депутатів України", яким визнав ці вибори такими, що суперечать Конституції України у вигляді семи принципових положень Закону про вибори народних депутатів (справа про вибори народних депутатів України). Рішення Конституційного Суду України завдало певних клопотів під час проведення виборчої кампанії,

Розділ 1. Конституційне право України як галузь прана...

проте головно розставило певні крапки над " і" в тлумаченні окремих статей Закону " Про вибори народних депутатів". Саме у цьому рішенні в частині окреслення виборчого бар'єра Конституційний Суд зазначив, що це є питанням політичної доцільності³³.

Це рішення — приклад того, що Конституційний Суд Украї­ни визнав, що він не має права формувати норми позитивного права. Дослідники припускають, що у цьому рішенні орган конституційної юрисдикції побічно самовизначився як право-застосовчий, а не як правотворчий орган³⁴. Цю думку підтвер­джує і один з суддів Конституційного Суду України. У своїй статті професор П. Мартиненко зазначає: " Конституційний Суд України, стежачи за дотриманням законодавцем конституційно визнаних масштабів його дій, допускає і певні самообмеження своїх контрольних повноважень щодо таких дій, взявши на озброєння з лютого 1998 року доктрину " політичної доцільнос­ті", її суть можна викласти так: не підлягають опротестуванню (а отже, і контролю) на відповідність до Конституції України такі дії законодавця, які за визначенням Конституційного Суду України належать до " питань політичної доцільності і мають вирішуватись законодавцем цілком самостійно" ³⁵.

Отже, Конституційний Суд, здійснюючи свої основні по­вноваження з конституційного контролю, визначає і деякі межі своєї діяльності, самоусуваючись від розгляду відверто запо-літизованих справ, які не належать до його компетенції.

Джерелами конституційного права України є міжнародні договори. Конституція визначає, що чинні міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких дала ВР України, є частиною національного законодавства України (cm. 9).

Наступне джерело конституційного права — акти ВР Украї­ни (Закони України, Постанови Верховної Ради України, Регла-

³³ Вісник Конституційного Суду України. — 1998. — № 2. — С. 8.

³⁴ Савчин М. Конституційний Суд України у механізмі гарантування
прав і свобод людини // Право України. — 1999. — № 4. — С 36.

³⁵ Мартиненко П. Конституційний Суд України: підсумки двох років ді­
яльності // Політичний календар: Інформаційно-аналітичний огляд. —
1999. - № 4. - С 16.

1.5. Джерела конституційного права України

мент Верховної Ради України). Є низка критеріїв поділу законів України на види. Зокрема, йдеться про кількість голосів, яка необхідна для прийняття закону, про процедури прийняття та підписання. їх можна розмежовувати за предметом регулюван­ня суспільних відносин.

За кількістю голосів, яка необхідна для прийняття зако­нодавчого акта, потрібно розрізняти закони України, прийняті двома третинами від конституційного складу ВР України (cm. 20 Конституції України) та простою більшістю, тобто 226-ма голосами і більше (50% голосів плюс один голос). Цікавим видається і той факт, що Конституцію Автономної Республіки Крим затверджує ВР України не менш як половиною від Конституційного складу ВР України (225 голосів і більше).

За процедурою прийняття можна розмежувати закони, ухвалені на засіданні ВР України та через референдум. Зрозумілим є те, що юридична сила закону, прийнятого на референдумі, є набагато більшою, ніж закону, прийнятого на пленарному засідання парламенту. Зокрема, Закон № 1286-ХП від 3 липня 1991 р. " Про всеукраїнський та місцеві референдуми" передбачає, що закони, інші рішення, прийняті референдумом, обнародуються у визначеному законодавством України порядку опублікування правових актів ВР України і вводяться в дію від часу їхнього опублікування, якщо у самому законі, рішенні не визначено інший строк. Датою прийняття закону, рішення вважають день проведення референдуму. Зміна або скасування законів, прийнятих референдумом, проводиться також через референдум. їх ухвалює ВР України більшістю не менш як двома третинами від загальної кількості народних депутатів з обов'язковим затвердженням на референдумі, який повинен бути проведений протягом шести місяців після внесення зміни або скасування³⁶.

Окремий вид становлять закони України про ратифікацію міжнародних договорів. Такі закони, відповідно до Закону Украї­ни від 22 грудня 1993 р. " Про міжнародні договори України"

³⁶ Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 33. — Ст. 443 (Із змі­нами, внесеними згідно із Законами № 2481-ХІІ від 19 червня 1992 p.;

№ 2628-ІП від 11 липня 2001 p.).

Розділ 1. Конституційне прано України як галузь права...

1.5. Джерела конституційного права України

підписував лише Голова ВР України, а не Президент України, як це загалом прийнято³⁷.

Практика підписання Головою ВР України законів про ратифікацію міжнародних договорів без подальшої передачі на підпис Президенту України припинилась у вересні 2000 року. З того часу усі закони України про ратифікацію міжнародних угод підписує Президент України. Із прийняттям нового Закону № 1906-IV " Про міжнародні договори України" від 29 червня 2004 р.³⁸ та внесення змін до Конституції України (8 грудня 2004 р.) право глави держави підписувати закони про ратифікацію міжнародних угод не переглядалось.

Зазначимо, що не всі закони України можна розглядати як джерела конституційного права. І це зрозуміло, оскільки їхній предмет регулювання може не збігатися з предметом регулю­вання конституційного права України.

Останнім часом простежують тенденцію до використан­ня конституційних законів як важливого засобу регулювання конституційно-правових відносин. У конституційній практиці України поки що немає особливої законодавчо визначеної кате­горії " конституційний закон". Поняття і навіть саме виділення зумовлене їхнім предметом регулювання. Цей вид законів не лише логічно, але й формально повинен бути виділений як конституційний закон. До кола конституційних законів варто зачислити Закони України " Про громадянство України" ³⁹, " Про місцеве самоврядування в Україні" ⁴⁰, " Про Конституційний Суд України" ⁴¹ тощо.

У чому ж полягає " конституційність" цих законів? Варто зазначити, що критерії віднесення закону до розряду консти­туційних різноманітні: одні вчені спираються на формальні,

інші — на змістовні його характеристики⁴². Очевидно, що лише поєднання перелічених критеріїв дає змогу пояснити необхід­ність формального виділення конституційних законів.

Наведені міркування про поняття конституційного закону можна, на наш погляд, підсумувати так: усі закони, які врегульовують матерію щодо державного устрою і доповнюють чи роз'яснюють конституцію, можуть бути названі конституційними законами в матеріальному розумінні, тобто за своїм змістом. Ті ж з них, які прийняті згідно з формально встановленим порядком, тобто органом, компетентним створювати чи змінювати Конституцію (чи за встановленою державою процедурою), є конституційними законами і в формальному розумінні.

Заслуговує на увагу класифікація конституційних законів, що її запропонував Л. Юзьков. На його думку, ці правові акти потрібно поділяти на органічні, номінальні і ординарні конститу­ційні закони⁴³.

До органічних він зачислював закони про внесення змін і доповнень до Конституції та закони, які визначають порядок набуття чинності Конституцією. Перші безпосередньо включені до тексту Конституції або додані у формі поправок. Безпере­чно, що процедура їхнього прийняття і зміни є максимально ускладнена.

Номінальними вчений вважав закони, що конкретизують певні конституційні норми. Назви цих законів мусять згаду­ватись у положеннях Конституції України. Положення чинної Конституції містять відсилання на необхідність прийняття відпо­відного закону, що врегульовує окремі сфери суспільного життя без посилання на назву закону⁴⁴. Додамо, що положення цих законів не включені до змісту самої Конституції України.

³⁷ Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 10. — Ст. 45.

³⁸ Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 50. — Ст. 540.
³⁴ Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 23. — Ст. 169.

⁴⁰ Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 24. - Ст. 170.

⁴¹ Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 49. - Ст. 272 (Із
змінами внесеними згідно з Рішенням Конституційного Суду України
№ 2-зп від 20 червня 1997 p.).

⁴² Бурлай Е.В. О понятии конституционного законодательства // Кон­
ституция СССР и укрепление правовой основы государственной и
общественной жизни. — К., 1983. — С. 57.

⁴³ Юзьков Л.П. Конституційні закони: утвердження концепції і станов­
лення практики // Радянське право. — 1991. — № 5. — С 13—14.

⁴⁴ Наприклад, у ч. 6 ст. 20 Конституції України передбачено, що опис
державних символів України та порядок їхнього використання вста­
новлюється законом, що приймається не менш як двома третинами
від конституційного складу Верховної Ради України.

Розділ 1. Конституційне право України як галузь прала...

1.5. Джерела конституційного права України

Виділення автором ординарних конституційних законів, тобто таких, на які є лише посилання в Конституції без за­значення їхньої назви, на думку О. Степанка, є недоречним. Вказівка на те, що ті чи інші відносини регулюються законом, є вимогою, щоб вони регулювались лише на рівні закону, а не підзаконними нормативами актами. Предмет їхнього регулю­вання є прерогативою звичайних законів⁴⁵.

Заслуговує на увагу класифікація, запропонована російсь­ким радянським науковцем Л. Морозовою⁴⁶. Вона виділяє такі конституційні закони: інституційного профілю (наприклад, Закон про громадянство, Закон про Президента та ін.); статутні закони (Закон про Кабінет Міністрів); закони процесуального характеру (регламенти парламенту, Закон про вибори Президента тощо). До конституційних законів потрібно віднести і закони, що вносять зміни і доповнення до них.

Крім конституційних законів передбачено наявність зви­чайних законів. Конституційно-правові норми знаходять своє вираження і в звичайних законах, які не проходять спеціальної процедури прийняття і зміни. Особливістю таких законів є те, що в них норми конституційного права розміщені поряд з нормами іншої галузі права.

Окремої уваги заслуговує Регламент Верховної Ради Украї­ни. Юридичну силу цього нормативно-правового акта прирів­нюють до закону. Але не можна забувати про те, що чинний Регламент Верховної Ради було прийнято Постановою Верхов­ної Ради України № 3547-IV від 16 березня 2006 р. " Про Регла­мент Верховної Ради України'" ".

Поряд з тим, на розгляд Верховної Ради України в порядку законодавчої ініціативи депутат B.C. Омеліч подав проект Зако-

⁴⁵ Степанюк О. Норми конституційного права України. — Чернівці,
1994. - С 33.

⁴⁶ Морозова Л.А. Конституционное регулирование в СССР. — М.:
Юридическая литература, 1985. — С. 81.

⁴⁷ Регламент Верховної Ради (Додаток до Постанови Верховної Ради
України № 3547-IV від 16 березня 2006 р.) " Про Регламент Верхов­
ної Ради України" // Відомості Верховної Ради України. — 2006. —
№ 23. — Ст. 202 (Із змінами, внесеними згідно із Законом № 73-V від
З серпня 2006 p., Постановою ВР № 74-V від 3 серпня 2006 p.).

ну " Про Регламент Верховної Ради України" (реєстраційний № 8354 від 7 грудня 2001 p.). Від часу прийняття Конституції України 1996 р. законопроекти з подібними назвами реєстрували вісім разів (12.05.1998 p., 20.01.2000 p., 06.04.2001 p., 27.09.2001 p., 07.12.2001 p., 21.05.2002 p., 17.09.2002 p., 26.09.2002 p.). Це свід­чить про тенденцію необхідності прийняття Регламенту ВР України.

Особливості цього правового акта полягають у тому, що в ньому закладено не лише правові норми, що регулюють законо­давчий процес, але й норми, що регулюють порядок здійснення повноважень незаконодавчого характеру.

Серед джерел конституційного права України важлива роль належить нормативним указам Президента України. У системі підзаконних актів їм відведено вищу юридичну чинність і вида­ють їх на основі й у розвиток Конституції і законів України.

Оскільки KM України наділений виконавчою владою, то він видає постанови і розпорядження, обов'язкові до виконання на всій території України. Проте не всі його постанови мають нормативне значення і є джерелами конституційного права. Такими є лише акти, що містять загальнообов'язкові норми, які регулюють відносини у сфері певної галузі права. Всі урядові акти — це підзаконні акти, тобто вони повинні відповідати Конституції і законам України. Акти вищих органів виконавчої влади обов'язкові для нижчих органів влади.

Сучасна практика конституційно-правового регулюван­ня соціальних процесів характеризується розширенням кола джерел конституційного права України. Такими джерелами є, наприклад, регулювання статусу офіційних спостерігачів від інших держав і міжнародних організацій, а також громад­ських організацій України, кандидатів у народні депутати на виборах у народні депутати України. їхній статус визначався Постановою Центральної виборчої комісії від 14 січня 1998 р. Центральна виборча комісія визначила порядок акредитації офіційних спостерігачів, їхні повноваження, гарантії їхньої ді­яльності під час проведення виборчої кампанії.