Методи виховання.

Методи виховання:

перша група – методи безпосереднього виховного впливу;

друга група – методи опосередкованого виховного впливу;

третя група – методи самовиховання;

1 група:

- переконання,

- приклад.

- вправи,

- заохочення,

- примус.

Метод переконання – це цілеспрямований вплив на свідомість вихованців з метою формування у них позитивних морально-психологічних рис, спонукання до суспільно-корисної діяльності або подолання негативної поведінки.

Переконання воїнів відбувається за допомогою різних засобів. Безумовно, однією з головних умов ефективності впливу слова на військовослужбовця є особистість вихователя, її захопленість, упевненість, впевненість у слушності того, про що він говорить. Також, мовна майстерність педагога є зразком для формування культури мови у військовослужбовців.

Основними формами реалізації цього методу є розповідь, бесіда, дискусія, пояснення, лекція, їх різновиди, які використовуються з метою повідомлення воїнам певних моральних, військово-професійних та інших знань, пояснення норм і правил воїнського етикету, ознайомлення вихованців з новими для них фактами та подіями тощо.

Метод прикладу – це цілеспрямований планомірний вплив на психіку вихованців системою позитивних прикладів з метою викликати у них потребу наслідувати ідеалу.

Сутність цього методу полягає у цілеспрямованому і систематичному впливі вихователів на вихованців особистим прикладом, а також з всіма іншими видами позитивного прикладу, які призвані служити взірцем для наслідування, основою формування ідеалу поведінки і засобом самовиховання.

Метод вправ – це планомірно організоване свідомо осмислене багаторазове повторення певних дій і прийомів, які ускладнюються, з метою формування, закріплення та удосконалення у воїнів навичок і вмінь вихованої поведінки.

Під час вправ вихованці оволодівають практичними навичками та вміннями гідної щоденної поведінки, застосування і обслуговування бойової техніки та зброї, способами вирішення різноманітних завдань. Сутність вправи як методу виховання полягає у поступовій організації таких умов життєдіяльності вихованців, в яких вони виконують певні дії з метою вироблення необхідних і закріплення позитивних форм поведінки.

Доручення також можна використовувати як метод вправ, тобто через конкретні індивідуальні практичні завдання, які доручаються кожному вихованцю виходячи з його індивідуально-психічні особливості. Передусім доручення необхідно підбирати таким розрахунком, щоб його виконання сприяло розвитку таких якостей, які у вихованця відсутні. Воно має бути посильним для вихованця.

Метод заохочення – це сукупність засобів і прийомів морального та матеріального стимулювання позитивних результатів поведінки і діяльності вихованців.

Засоби заохочення:

- заохочувальні жести, міміка, пантоміміка вихователя, його оціночні судження;

- заохочувальні звернення вихователя до воїнів;

- види заохочень, які передбачені Дисциплінарним статутом.

Слід вміло поєднувати різні види заохочення, рівномірно їх чергувати, особливо – моральні та матеріальні. Не слід захоплюватися оголошенням тільки одних видів заохочення. Суттєвий виховний вплив має зняття раніше накладеного стягнення.

Ефективність заохочення підвищується тоді, коли воно застосовується своєчасно і гласно.

Позитивний вплив має принцип послідовності у застосуванні заохочень. Тому педагогічно доцільно утримуватися від повторного заохочення вихованця за попередній рівень досягнень. Дієвість заохочення збільшується, якщо вихованцю за подякою оголошується більш високі заохочення в порядку, який передбачено відповідними статтями Дисциплінарного статуту Збройних сил України.

Ефективність заохочень також збільшується, коли до заохочувальної практики залучаються командири всіх ступенів. Важливою умовою ефективності оголошених заохочень є своєчасна їх реалізація. Це відноситься головним чином до таких видів заохочень, як надання додаткової відпустки, дозвіл на одне додаткове звільнення із розташування військової частини поза чергою, нагородження особистою фотокарткою військовослужбовця біля розгорнутого Бойового прапора військової частини, нагородження нагрудним знаком “Відмінний фахівець”. Вони втрачають свій виховний вплив, коли не реалізуються своєчасно.

Метод покарання – це система засобів і прийомів впливу на вихованців, які порушують військові статути та моральні норми, певні вимоги законів, з метою виправити їх поведінку і змусити сумлінно виконувати свої службові обов’язки.

Цей метод є допоміжним, він використовується тільки після того, як інші методи були застосовані та не дали позитивних результатів. Сутність даного методу полягає у негативній оцінці, осудженні, а у випадку необхідності і припиненні негідних дій вихованця, який порушує норми та правила моральності, воїнського етикету і вимоги загальновійськових статутів для того, щоб викликати у нього почуття провини за скоєне, допомогти йому усвідомити неправильність власних дій, змінити свою поведінку у кращий бік.

Основними формами примусу є: категорична вимога, попереджання вихованців про можливі негативні наслідки та можливість отримання стягнення, накладання дисциплінарного стягнення, осудження громадськістю, стягнення до кримінальної відповідальності тощо.

Найважливішою умовою ефективності дисциплінарних стягнень є суворе дотримання закону при їх застосуванні. Воно може бути дієвим, педагогічно виправданим, доцільним тільки тоді, коли застосовується в інтересах Збройних сил України, для підтримання військової дисципліни, виховання особистості вихованця у відповідності з вимогами загальнолюдської, національної та воїнської моралі.

Кожен вихователь має знати та пам‘ятати порядок накладення дисциплінарних стягнень, а також обмеження, які визначені у Дисциплінарному статуті. При накладенні дисциплінарних стягнень забороняється:

- принижувати гідність підлеглого;

- проявляти грубість;

- оголошувати дисциплінарні стягнення, які непередбачені статутом;

- накладати дисциплінарні стягнення на військовослужбовців, які входять до складу добового наряду;

- наклади дисциплінарні стягнення, які командир накладати неуповноважений;

- накладати за один і той проступок декілька дисциплінарних стягнень або поєднувати одне стягнення з іншим;

- накладати дисциплінарні стягнення на весь особовий склад підрозділу, заміст покарання безпосередньо винних осіб;

- піддавати дисциплінарному стягненню у вигляді арешту без визначеного терміну;

- накладання дисциплінарного стягнення на військовослужбовця, який перебуває в стані сп‘яніння;

- накладати дисциплінарні стягнення, які непередбачені Дисциплінарним статутом для даної категорії військовослужбовців;

- накладати дисциплінарне стягнення після закінчення строку, які встановлені для накладання стягнення;

- порушувати встановлені правила виконання дисциплінарних стягнень.

Велике виховне значення має своєчасне оголошення і приведення до виконання дисциплінарного стягнення. В Дисциплінарному статуті вказано, що дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше як через 10 діб, починаючи з дня, коли вихователю стало відомо про вчинення проступку, а якщо проводили розслідування, то з дня його закінчення і приведенню до виконання негайно, а у виняткових випадках – не пізніше через місяць з дня його накладення. Своєчасне прийнята міра покарання підвищує її ефективність, психологічно правильно сприймається військовим колективом. Особливо велику шкоду справі виховання дисциплінованості завдає не приведення у виконання оголошених дисциплінарних стягнень. Випадки такого характеру дискредитують в очах вихованців дисциплінарну практику і викликають у деяких з них уявлення про безкарність порушення військової дисципліни, негідної поведінки.

Важливе значення для виховання дисциплінованості має принцип послідовності накладення дисциплінарного стягнення. Типові порушення, скоєні повторно, заслуговують більш суворого стягнення. Будучи послідовним, вихователь має послідовно використовувати дисциплінарні стягнення, які передбачені відповідними статтями Дисциплінарного статуту. При цьому не можна зловживати суворими дисциплінарними стягненнями.

Ця група має такі позитивні аспекти:

- наявність безпосередньої взаємодії між вихователям і вихованцем;

- можливість відкритого проявлення свого ставлення вихователя до вихованців;

- можливість швидкого отримання певних позитивних результатів.

Суттєвими недоліками цієї групи методів є:

- слабке врахування виховних можливостей інших методів виховання, а також впливу соціального середовища;

- недостатнє спонукання вихованця до самовиховання.

Недоліки цієї групи суттєво можна компенсувати за допомогою одночасного застосування методів опосередкованого виховного впливу. Будь-яке виховання, у тому числі й військове, відбувається у соціальному середовищі, яке має ефективні виховні функції. У суспільстві є громадська думка про те, що військо характером свого існування і специфікою військової служби має міцний виховний вплив на військовослужбовців. Це, дійсно, так, тому що під час відбування служби на військовослужбовця практично мають виховний вплив всі аспекти життєдіяльності військ.

Такий вплив, зокрема, мають:

по-перше, чітка визначеність цілей і задач функціонування військового колективу;

по-друге, суворий режим організації життєдіяльності військ і суспільно корисний характер військової служби створюють вигідні умови для всебічного розвитку військовослужбовця;