Формування особистості в період ранньої юності

Мислення стає системнішим, тобто знання утворюють певну систему, яка поступово трансформується в когнітивну модель світу, що слугує основою фор­мування світогляду. Розвивається потреба в теоретичному обґрунтуванні явищ дійсності, виведенні часткових зв'язків із загального закону або підведення його під певну закономірність тощо.

Характерною особливістю пізнавальних функцій та інтелекту в період ранньої юності стає яскраво виражена схильність до теоретизування, творення абстракт­них теорій, захоплення філософськими міркуваннями (М.С. Лейтес, Ж. Піаже).

Змінюється співвідношення між можливим і дійсним на користь сфери мож­ливого, що зумовлює інтелектуальне експериментаторство, своєрідну гру в по­няття та формули. Абстрактна можливість стає цікавішою і важливішою за дійс­ність, оскільки вона не знає ніяких обмежень, окрім суто логічних. Можна гово­рити не лише про розвиток нової інтелектуальної якості, а й про формування відповідної потреби.

Варто зазначити, що схильність до абстрактних розмірковувань на світоглядно-філософську тематику притаманна більшою мірою юнакам. Пізнавальні інтере­си дівчат менш виражені і гірше диференційовані. Дівчата краще розв'язують практичні завдання, художньо-гуманітарні інтереси у них, як правило, доміну­ють над природничими.

Широта інтелектуальних інтересів часто поєднується з відсутністю системи та методу. Характерною є схильність перебільшувати рівень своїх знань і особливо розумових можливостей.

Підкреслимо, що інтелектуальний розвиток у період ранньої юності полягає не стільки в накопиченні нових умінь та перетвореннях окремих властивостей інтелекту, скільки у формуванні індивідуального стилю розумової діяльності, тобто стійкої сукупності індивідуальних варіацій у способах сприймання, запа­м'ятовування і мислення, за якими стоять різні шляхи набування, накопичення, переробки та використання інформації.

Важливо наголосити, що стиль мислення в цьому віці залежить також від типу нервової системи (Н. Малкова), причому одні її особливості можуть компенсу­ватись іншими.

В єдності з розвитком абстрактного й узагальнюючого мис­лення відбувається і перехід до вищих рівнів мовлення. Мов­лення ускладнюється за змістом та структурою, розширюється активний і пасив­ний словник, удосконалюються мовні засоби усного і писемного висловлення думки, формується вміння точно формулювати думки абстрактного характеру, користуватись усним мовленням як засобом спілкування тощо.

Певні зміни спостерігаються в динаміці та структурі внутрішнього мовлення. Здійснюється перехід від розгорнутого до скороченого внутрішнього мовлення, останнє стає формою існування мислительних дій.

Якщо для дітей єдиною усвідомленою реальністю є зовніш­ній світ, куди вони проектують і свою фантазію, то рання юність знаменується відкриттям власного внутрішнього світу, розвитком здат­ності заглиблюватися в себе, у світ своїх переживань і психічних станів.

Значне місце у психічному житті в цьому віці посідають мрії, які стають особ­ливо конкретними і дієвими. Порівняно з підлітковим віком ставлення до витво­рів власної уяви стає критичнішим, посилюється самоконтроль.

Досконалішою стає репродуктивна уява. Водночас розвивається і творча уява, що знаходить своє відображення в різноманітних видах творчої діяльності (науко­вої, художньої, технічної та ін.).