Макроекономіка

Автономне споживання та заощадження — споживання та заощадження, які не залежать від післяподаткового доходу.

Автономний попит – попит, що не залежить від зміни рівня доходу.

Автономні інвестиції – інвестиції, які здійснюються при фіксованому національному доході, тобто при незмінному сукупному попиті на блага.

Акселератор – коефіцієнт, який показує кількісне співвідношення приросту інвестицій поточного періоду до приросту національного доходу звітного. Визначає, скільки одиниць додаткового основного капіталу необхідно затратити на одиницю додаткового обсягу виробництва продукції.

Аналіз ex ante – прогнозне моделювання економічних явищ та процесів на основі певних теоретичних концепцій.

Аналіз ex post – аналіз, що базується на визначенні макроекономічних параметрів минулого періоду з метою отримання інформації про те, як національна економіка функціонувала і які результати досягла

Антиінфляційна політика – це система цілей та засобів впливу на макроекономічну ситуацію з метою досягнення відповідності між темпами зростання грошової маси та темпами зростання благ.

Асигнування – видача грошових засобів із держбюджету на утримання підприємств і установ.

Баланс руху капіталів – частина платіжного балансу країни, в якій відображається ввезення в країну та вивезення з неї довгострокових та короткострокових капіталів.

Банк – кредитно-фінансова установа, яка здійснює фінансове посередництво: з одного боку, залучає вільні грошові кошти підприємства, з іншого – надає позики будь-яким суб’єктам господарювання за рахунок отримуваних вкладів.

Банківська ставка – розмір плати банку за користування грошовою позикою у відсотках

Банківський прибуток – залишок між сумою одержаних відсотків і витратами банку

Банкнота (банківський білет) – грошові знаки, випущені емісійними банками. В сучасних банкнотах немає власної внутрішньої вартості, тому їх називають борговими зобов’язаннями банків.

Безготівкові гроші (кредитні або депозитні) – засоби обігу, які є борговими зобов’язаннями депозитних інститутів. Вартість цих грошей визначається їх купівельною спроможністю.

Безробітні – особи, які не мають роботи за наймом, але активно її шукають і готові приступити до роботи в будь-який момент.

Безробіття – нерівноважний стан ринку праці, за якого пропозиція праці перевищує попит

Безробіття структурне – безробіття, яке пов’язане зі змінами у структурі попиту на споживчі товари і в технологіях виробництва.

Безробіття фрикційне – безробіття, пов’язане з добровільною зміною працівниками місця роботи і тимчасовими звільненнями.

Безробіття циклічне – породжується кон’юнктурними коливаннями економіки і виникає в період падіння виробництва або депресії. Циклічне безробіття перевищує природний рівень. Якщо воно дорівнює нулю, то економіка функціонує за умов повної зайнятості або природного рівня безробіття.

Бюджет – план утворення і використання фінансових ресурсів держави та її територіальних одиниць, який забезпечує можливість виконання відповідними органами державної влади і місцевого самоврядування покладених на них функцій. Правовий документ, згідно з яким органи державної влади і місцевого самоврядування мобілізують фінансові ресурси та здійснюють свої видатки

Бюджетне обмеження – це обмеження витрат величиною доходу.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) – вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених в межах національної території певної країни за певний період як національними, та і іноземними ресурсами (резидентами та нерезидентами).

Валовий національний продукт (ВНП) – ринкова вартість товарів і послуг, вироблених національними виробниками (резидентами) за певний час без повторного рахунку. За діючими цінами розраховують номінальний, за порівнянними – реальний ВНП.

Валюта – грошова одиниця країни. Розрізняють вільно конвертовану валюту (обмінюється без перешкод на інші валюти), частково конвертовану (обмінюється з певними обмеженнями) та замкнену 9обін на інші валюти блокований).

Валютний ринок – постійні операції купівлі-продажу іноземних валют та платіжних документів у іноземній валюті, що здійснюються у спеціалізованому місці.

Варрант – посвідчення, що дає його власнику право на купівлю цінних паперів за встановленою ціною впродовж певного строку або безстроково.

Вексель – боргове зобов’язання позичальника кредитору про повернення боргу в призначений термін з виплатою відсотку.

Велика відкрита економіка – національна економіка з такими рисами: значна її частка у зовнішній торгівлі; наявна абсолютна мобільність капіталу; вплив відсоткових ставок та рівня цін на рівень світових відсоткових ставок та рівень цін у інших країнах.

Верифікація – перевірка, підтвердження дійсності інформації, цілей, моделей. Верифікація інформації здійснюється методами віртуального і логічного контролю. Верифікація цілей забезпечує ефективність системи управління. Верифікація моделей зводиться до співставлення результатів з відповідними показниками дійсної поведінки об’єкта економічного розвитку.

Вільна торгівля – політика невтручання держави в міжнародну торгівлю, за якої міжнародна торгівля здійснюється відповідно до міжнародного поділу праці і теорії порівняльної переваги. Така політика веде до найефективнішого розподілу ресурсів у світовому масштабі і максимізації світового прибутку.

Вільний ринок – ринок, на якому не здійснюється державне втручання і безперешкодно діють сили попиту і пропозиції.

Видатки бюджету – це економічні відносини, що виникають внаслідок розподілу фонду грошових коштів держави та його використання за галузевим, цільовим та територіальним призначенням. Видатки бюджету проявляються через конкретні види витрат, кожний з яких може характеризуватися в якісному та кількісному аспектах.

Гіперінфляція – характеризується темпом зростання цін, який перевищує 200% річних. За умов гіперінфляції руйнуються господарські зв’язки, масово банкрутують підприємства, припиняють свою діяльність підприємці.

Гіпотеза ефективного ринку – твердження, що акції на фондовій біржі є найкращою доступною оцінкою їхньої реальної цінності, оскільки на фондовій біржі існує ефективний механізм ціноутворення. Існує три рівні ефективності. До першого рівня відносять ринки зі слабкою формою ефективності, тобто ринки, на яких поточні зміни цін на акції не залежать від попередніх змін. Друга, напівсильна форма ефективності, існує тоді, коли ціни на акції цілком відбивають усю доступну для публіки інформацію. Третя, сильна форма ефективності ринків, існує тоді, коли ціни на акції враховують усю інформацію, як доступну для публіки, так і ні.

Готівкові гроші (символічні або декретні гроші) – засоби обігу у формі банкнот і розмінних монет, монопольне право на випуск яких законодавчо закріплене за державою.

Гранична податкова ставка – це відношення приросту виплачуваних податків до приросту доходу:

Т_гр(Y) – гранична ставка оподаткування;

∆ T – приріст податкових надходжень;

∆ Y – приріст доходу.

Грошова маса – загальний обсяг грошей в економіці.

Грошовий ринок – це структурний елемент фінансового національного ринку, де здійснюються кредитні операції і де попит на гроші та пропозиція грошей визначають рівень відсоткової ставки, тобто ціну грошей.

Грошова база – це та частина пропозиції грошей, яка створюється національним банком і забезпечується його активами у формах золотовалютних резервів, цінних паперів та кредитів, що надаються національним банком.

“Грошове правило” М. Фрідмена – щорічний приріст грошової маси має покривати щорічний приріст ВВП та враховувати зміну швидкості обороту грошей.

Грошово-кредитна система – форма організації грошового обігу, яка історично та законодавчо склалася в тій чи іншій країні.

Дезінфляція – уповільнення темпів інфляції.

Депозитні гроші – система спеціальних розрахунків між банками на основі банківських переказів з одного рахунка на інший.

Депозити – кошти, або цінні папери, віддані на зберігання банкам або іншим фінансово-кредитним установам.

Депресія – період в економічному циклі, під час якого безробіття надзвичайно високе та спостерігається значне недовикористання виробничих потужностей підприємств, низький обсяг виробництва та інвестицій.

Державний (урядовий) борг – це нагромаджена урядом сума запозичень для фінансування дефіцитів державних бюджетів.

Державний бюджет – це грошовий вираз кошторису доходів та витрат держави за певний період часу (як правило за рік).

Державні витрати – це грошові відносини щодо розподілу і використання централізованих та децентралізованих грошових фондів держави з метою фінансування загальнодержавних програм соціально-економічного розвитку.

Дефляція – стійке і тривале зниження рівня цін.

“Довгі хвилі” Миколи Кондратьєва – у середині 20-х рр.. ХХ ст.. російський вчений дослідив в економіці на сонові аналізу статистичних даних щодо динаміки виробництва чавуну, свинцю, вугілля, середнього рівня товарних цін, заробітної плати та відсотка на капітал, зовнішньоторговельного обороту та інших показників Англії, Франції, Німеччини і США за період 80-х рр.. ХVІІІ ст.. до 20-х рр.. ХХ ст.. На основі економетричного аналіз розвитку господарства названих країн М. Кондратьєв визначив 2, 5 довгих хвилі тривалістю в 48-66 років (54-55 років в середньому), кожна з яких мала висхідну та нисхідну фази. Так, перша довга хвиля складалася з висхідної фази (1780-1790 рр. – 1810-1817 рр.)та нисхідної (1810-1817 рр. – 1844-1851 рр.). Висхідна складова для другої хвилі (1844-1855 рр. – 1870-1875 рр.), а нисхідна – (1870-1875 рр. – 1880-1896 рр.). Третя довга хвиля починається з висхідної (1891-1896 рр. – 1914-1920 рр.), а почато нисхідної передбачався з 1914-1320 рр. Матеріальну основі довгих хвиль в економіці М. Кондратьєв пов’язував з періодичними змінами у базових технологіях, поколіннях машин, джерелах енергії та з оновленням об’єктів інфраструктури.

Дотації – вид державної грошової допомоги організаціям, підприємствам для покриття збитків з метою підтримки.

Економічна політика – це система макроекономічних цілей та засобів і методів їх досягнення.

Економічна рівновага – стан економічної системи, при якому забезпечується балансова ув’язка ресурсів і цілей господарської діяльності суспільства, достатня співмірність елементів і параметрів його функціонування, відома відповідність інтересів основних учасників відтворювального процесу.

Економічна система – це специфічний організований і сформований своєрідний механізм, який поєднує в собі сукупність усіх компонентів (елементів, ланок) економіки (галузі, підприємства, індивідуальні господарства, людей, що стоять за ними), природне середовище і виробничі відносини.

Економічне зростання – реальний приріст обсягу національного продукту в результаті кількісного збільшення або якісного покращення факторів виробництва.

Економічний цикл – характеризується періодичним зростанням та падінням ділової активності, що виявляються у невідповідності сукупного попиту та сукупної пропозиції.

Економічно-активне населення(чисельність робочої сили) – чисельність зайнятих і безробітних.

Експертні оцінки – логічна викладка спеціалістів (фахівців), відносно того чи іншого економічного процесу або ж наслідків його дії.

Екстенсивний тип економічного зростання – реальний приріст обсягу національного продукту внаслідок кількісного збільшення використаних факторів виробництва.

Екстернальні економічні теорії – теорії, які вбачають причину економічних циклів в коливаннях факторів, що лежать за межами економічної системи: в сонячних плямах, війнах, революціях і політичних діях, в темпах зростання населення, його міграції, в наукових відкриттях та нововведеннях.

Електронні гроші – система банківських розрахунків за допомогою ПК.

Ендогенні зміні – це зміні, які модель намагається пояснити.

Ефект витіснення – виникає через підвищення ринкових відсоткових ставок у випадку фінансування бюджетного дефіциту за допомогою випуску державних цінних паперів.

Ефект імпортних закупок – при підвищенні рівня цін в даній країні ефект імпортних закупок призводить до зменшення сукупного попиту на вітчизняні товари та послуги і навпаки.

Ефект Олівера-Танзі(за іменами його дослідників Хуліо Олівера та Віто Танзі) – будь-яка інфляція зменшує податковий тягар. Проявляється з більшою силою в міру зростання темпу інфляції та відстрочки часу сплати податків.

Ефект Фішера – ефект, за яким визначається траєкторія руху відсоткової ставки під впливом грошової маси та рівня інфляції.

Ефект Храповика - це асиметрія у графіку сукупної пропозиції, яка полягає в тому, що коли обсяг сукупного попиту розширюється, горизонтальний відрізок відхиляється вгору легко і швидко. Але, коли сукупний попит зменшується, вниз відхиляється повільно, або взагалі не відхиляється.

Ефективний попит – це сукупний попит на товари та послуги, забезпечений ресурсами для їх придбання. Це поняття слід відрізняти від потенційного попиту, який належить до бажаних товарів та послуг, незабезпечених здатністю їх придбати, і тому не може бути доведений до виробників через механізм цін.

Зайняті – особи, що мають роботу зі стандартним навантаженням, особи, зайняті неповний робочий день і самозайняті.

Закон Л. Вальраса – загальна пропозиція кінцевих продуктів в грошовому виразі рівна загальному попиту на них, як суми доходів, що приносять всі фактори виробництва їх власникам.

Закон Грімма-Радмена-Холлінга (ГРХ) – необхідність збалансованості державного бюджету та здіснення надзвичайного контролю за його дефіцитом.

Закон Оукена – зворотна залежність між рівнем безробіття і реальним ВВП, яка показує, що зниження безробіття на 1% збільшує реальний ВВП приблизно на 2%. Виражається формулою:

де – коефіцієнт чутливості ВВП до циклічного безробіття;

U – фактичний рівень безробіття;

– природний рівень безробіття;

Y^* – потенційний обсяг національного виробництва в умовах повної зайнятості;

Y – фактичний обсяг національного виробництва;

– рівень циклічного (кон’юнктурного) безробіття;

Y^*–Y – кон’юнктурний розрив між потенційним і фактичним обсягами національного виробництва.

Величина коефіцієнта Оукена залежить як від технології виробництва, так і від поведінки економічних суб’єктів на ринку праці.

Заощадження – та частина доходу, яка в поточному періоді не споживається.

Запаси – показники, що характеризують наявність ресурсів на ту чи іншу дату.

“Золоте правило” Е. Фелпса – визначає оптимальні умови економічного зростання. Згідно з ним критерієм оптимальності темпів економічного зростання є максимізація рівня споживання на одну особу (питомого споживання).

Золота точка експорту – в умовах золотого стандарту валютний курс, при якому вигідно вивозити золото. Обмінний курс валют країн, в яких гроші прямо або опосередковано обмінюються на золото і в яких існує свобода його вивозу або ввозу, може коливатися навколо валютного паритету лише в певних межах, які називаються золотими точками.

Золота точка імпорту – мінімальний розмір валютного курсу, за яким може бути придбана валюта для здійснення зовнішньоекономічних операцій, або для таких операцій необхідно мати золото.

Інвестиції – економічні ресурси, що направляються на збільшення реального капіталу суспільства, тобто на розширення і модернізацію виробничого потенціалу.

Інвестиційна пастка – виникає, коли попит на інвестиції абсолютно нееластичний за відсотковою ставкою.

Індекс економічної свободи – агрегований показник, що включає десять факторів (торговельна політика, політика оподаткування, втручання уряду в економіку, грошова політика, потоки капіталів та іноземних інвестицій, банківська справа,

Індекс людського розвитку – інтегральний показник, який акумулює в собі тривалість життя, грамотність та охоплення навчанням, ВВП на одну особу за паритетами валют, співвідношенням цін на “споживчий кошик”, що складається з декількох сотень товарів та послуг.

Індекс споживчих цін (індекс Ласпейреса) – відображає зміни цін репрезентативного споживчого кошика, який становить набір товарів та послуг (на рівні базового періоду), що характеризують типовий рівень і структуру річного (місячного) споживання домогосподарств, і використовуються для розрахунку прожиткового мінімуму. Визначають за формулою:

де і – рівень цін і -го блага відповідно у базовому і поточному періодах;

– кількість і -го блага у базовому періоді.

Індекс цін виробника – відображає зміну цін, що їх встановлюють виробники для продажу товарів на внутрішньому та зовнішньому ринках. Ціни виробників не враховують податку на додану вартість та акцизних зборів.

Індекс Пааше (дефлятор ВВП) – відображає зміну цін на всі товари та послуги, вироблені в економіці. Визначається за формулою:

де і – рівень цін і -го блага відповідно у базовому і поточному періодах;

– кількість і -го блага у поточному (звітному) періоді.

Якщо замість і -го блага підставити весь набір благ, що вміщує в собі ВВП, то матимемо індекс-дефлятор валового внутрішнього продукту.

Індекс Фішера – частково усуває недоліки індексів Ласпейреса і Пааше. Обмеженість індекса Ласпейреса полягає в тому, що використовуючи споживчий кошик базового року, він поза увагою залишає зміни, які відбулися у структурі споживання в поточному році. А індекс Пааше фіксує обсяг набору благ, створених у суспільстві у поточному періоді, і не відображає тих змін, які відбулися у їх структурі базового періоду. Індекс Фішера визначається як середнє геометричне з індексів Ласпейреса і Пааше:

Інфляційний розрив – величина, на яку сукупні витрати перевищують рівень витрат, що забезпечують не інфляційний потенційний обсяг ЧНП.

Інфляційний податок – пов'язаний з втратою купівельної спроможності (вартості) грошей внаслідок інфляції. Він сплачується тими, хто тримає гроші на руках у формі готівки. Обчислюється за формулою:

де ІТ – інфляційний податок;

– темп приросту інфляції;

– рівень реальних грошових залишків.

Інфляція – ситуація в економіці, за якої кількість грошей в обігу перевищує потребу в них, зумовлену грошовою оцінкою товарної маси. Іншими словами – це стійке і відчутне зростання рівня цін, яке виникло внаслідок того, що значна частина грошової маси виявилась не забезпеченою економічними благами.

Інфляція відкрита – її можна вимірювати, аналізувати, зіставляти різні варіанти її приборкання та усунення.

Інфляція витрат виробництва (сукупної пропозиції) – виникає внаслідок змін витрат виробництва і пропозиції на ринку. Згідно з цією теорією зростання цін пояснюється такими чинниками, які зумовлюють зростання витрат на одиницю продукції, тобто середніх витрат виробництва. Це, в свою чергу, спонукає товаровиробників до зменшення обсягу пропозиції, в результаті чого зростають ціни.

Інфляція галопуюча – передбачає річне зростання цін від 10 до 200 відсотків. За такої ситуації підприємці постійно підвищують ціни, банки неухильно підвищують плату за кредит, невпинно падає купівельна спроможність населення, економіка перебуває у фазі такої напруженості, коли на межі можливого здійснюється регулювання та координація міжгалузевих зв’язків, постійно коригується соціальна політика, активно діють банківські структури.

Інфляція помірна – характеризується не надто швидким темпом зростання рівня цін (до 10% за рік).

Інфляція попиту – пояснюється порушенням рівноваги між сукупним попитом та сукупною пропозицією з погляду перевищення сукупного попиту. Така ситуація в економіці характеризується так: “Надто багато грошей полюють за дуже малим обсягом товарів”.

Інфляція прихована (подавлена) – це такий стан в економіці, коли зростання рівня цін не спостерігається, але існує дефіцит товарів та послуг, має місце штучне обмеження споживчого попиту. Ознаками цієї інфляції є: тимчасове заморожування доходів та цін, встановлення тотального державного контролю за цінами, встановлення цін “стелі” та “підлоги” тощо.

Капітальні витрати – витрати, пов’язані з придбанням основного капіталу та приростом запасів.

Капітальні доходи – це трансферти одноразового характеру, які фінансують витрати на придбання основного і оборотного капіталу та заощадження.

Кейнсіанська модель доходів та витрат (“кейнсіанський хрест”) – ґрунтується на таких засадах: закритість економіки; в економіці існує незмінний рівень цін; стабільна відсоткова ставка; вирішальний вплив на кінцевий результат виробництва має сукупний продукт; рівновага сукупного попиту та сукупної пропозиції не гарантує повної зайнятості; розмежування запланованих та фактичних витрат. Згідно з цією моделлю економіка перебуває у стані рівноваги, коли фактичні витрати будуть дорівнювати запланованим витратам і сукупним фактичним доходам.

Кейнсіанська модель загальної економічної рівноваги – ґрунтується на твердженні, що саме ефективний попит, який формується на ринках благ та грошовому, тобто в рамках моделі IS – LM, є визначальним.

Кейнсіанська модель попиту на гроші (теорія переваг ліквідності) – Дж. Кейнс називав три мотиви, що спонукають власників доходу зберігати гроші готівкою: трансакційний (операційний) мотив, який визначається потребами у грошах для здійснення поточних операцій; мотив перестороги, обумовлений потребами в грошах на непередбачувані та непрогнозовані витрати, передбачає заощадження певної частки доходу; спекулятивний мотив, зумовлений прагненням мати гроші для збереження багатства (цінностей).

Кейнсіанська теорія недостатнього попиту – сукупний попит у суспільстві керує обсягом виробництва, а отже, і попитом на робочу силу. Таким чином, безробіття виникає через недостатній попит.

Кейнсіанська модель сукупної пропозиції – модель, згідно якої між ціною і сукупною пропозицією існує пряма залежність, оскільки зарплата є негнучкою в короткостроковому періоді.

“Кембриджське рівняння“ класичної теорії попиту на гроші – підтверджує наявність жорсткого зв’язку між кількістю грошей і загальним рівнем цін:

M = kPY,

де M – грошова маса; P – рівень цін; Y – обсяг виробництва та доходу; k – коефіцієнт касових залишків. Це та частина PY, яку люди бажають зберігати у формі готівки.

Кінцева продукція – продукція, призначена длоя кінцевого споживання, інвестицій або експорту.

Класична модель сукупної пропозиції – модель, згідно якої сукупна пропозиція не залежить від цін, оскільки зарплата і ціни є абсолютно гнучкими.

Класична теорія попиту на гроші – ґрунтується на кількісній теорії грошей. Вона розглядає лише трансакційний (операційний) попит на гроші, який визначається потребами в грошах для здійснення поточних платежів у проміжках між моментами отримання доходу.

Класична теорія “цінової рівноваги” – характеризує безробіття занадто високою заробітною платою, тобто, якщо остання піднімається вище рівня, коли всі ті, хто шукає – знаходить роботу, то виникає надлишок пропозиції на ринку праці, тобто безробіття.

Коефіцієнт акселерації – коефіцієнт, що показує, у скільки разів зростуть нові інвестиції у відповідь на зміни в обсягах виробництва.

Коефіцієнт втрат – коефіцієнт, який показує скільки відсотків реального річного обсягу випуску продукції необхідно принести в жертву, щоб знизити інфляцію на один відсотковий пункт.

Коефіцієнт депозитних вкладів (простий грошовий мультиплікатор) – показує максимальну кількість нових кредитних грошей, яку може утворити кожна гривня (інша грошова одиниця) надлишкових резервів за певної величини обов’язкових резервів.

Коефіцієнт Джині – показник концентрації доходів населення, який дозволяє кількісно оцінити ступінь нерівності в розподілі доходів. Чим вища нерівність у суспільстві, тим він ближчий до одиниці.

Коефіцієнт ліквідності – коефіцієнт, що характеризує платоспроможність фірми, її можливість повертати отримані позики.

Концепція гнучкого ринку праці – передбачає існування мобільності праці дистанційної гнучкості, гнучкої зайнятості, функціональної гнучкості та гнучкої системи оплати праці і дозволяє додатково за допомогою різних нестандартних систем організації праці та контрактів використовувати штатний персонал, зайнятий неповний робочий день, сезонних, поденних та інших подібних працівників, а також працюючих вдома.

Кредитні або депозитні гроші – це засоби обліку, які виступають борговими зобов’язаннями депозитних інститутів, безготівкові гроші. Вартість депозитних грошей визначається їх купівельною спроможністю.

Кредитні ресурси комерційних банків – це обсяг фінансових ресурсів, які знаходяться у розпорядженні комерційних банків і можуть бути надані суб’єктам господарювання у формі банківських кредитів.

Крива Лоренца – крива, що характеризує ступінь рівності (нерівності) в розподілі доходів між сім’ями (населенням) в економічній системі.

Крива Оукена – показує залежність коефіцієнта Оукена від технології виробництва і від поведінки економічних суб’єктів на ринку праці.

Крива Філіпса – характеризує графічну залежність між динамікою безробіття і зростанням цін; іншими словами – обернену залежність між інфляцією та безробіттям.

Критична величина інвестицій – величина інвестицій, на яку треба збільшити обсяг капіталу для того, щоб капіталоозброєність одного працюючого з урахуванням вибуття капіталу та приросту чисельності працюючих залишилась незмінною.

Макроекономіка – це економічна система на рівні народного господарства. Наука макроекономіка досліджує умови, чинники та результати функціонування національної економіки як єдиного цілого.

Макроекономічні моделі – це математичні рівняння, за допомогою яких у спрощеному (абстрактному) вигляді прагнуть відобразити реальні макроекономічні процеси.

Мала відкрита економіка – національна економіка, якій притаманні такі ознаки: її частка у світовій торгівлі незначна і тому вона не справляє відчутний вплив на світову економіку; уряд національної держави здійснює контроль за рухом капіталу; відносна відособленість національної грошової системи від валютного ринку; внутрішні відсоткові ставки національної економіки залежать від світових відсоткових ставок, а світова відсоткова ставка не відчуває на собі впливу рівнів відсоткових ставок малих відкритих економічних ситсем.

Методологія – це система наукових знань про шляхи та методи, засоби, інструменти пізнання істини. Методологія макроекономіки ґрунтується на системі найбільш загальних принципів, методів та способів пізнання економічних систем.

Модель Баумоля-Тобіна – модель попиту на гроші для угод з урахуванням альтернативних витрат зберігання грошей. За цією моделлю попит на гроші є зростаючою функцією від доходу та спадною від відсоткової ставки.

Модель IS-LM – модель товарно-грошової рівноваги, за якою визначається така комбінація відсоткових ставок і рівнів доходів, які врівноважують товарний і грошовий ринок.

Модель економічного зростання Євсія Домара(1947р.) – ґрунтується на наявності тільки двох суб’єктів економіки: домогосподарств і фірм. Стійкість динамічного зростання в моделі Є.Домара залежить виключно від очікувань підприємців, їхньої схильності до інвестування. Інвестиції, як і обсяг виробництва та доходу, зростають з однаковим темпом. Така рівновага може виявитися нестійкою за умови відхилення темпів зростання планових інвестицій приватного сектору від рівня, заданого моделлю. Тоді відновлення порушеної рівноваги вимагатиме втручання держави.

Модель економічного зростання Р. Солоу (1956р.) – враховує вплив на економічне зростання трьох факторів: праці, капіталу, технологічного прогресу; праця і капітал мають короткостроковий вплив на економічне зростання, а технологічний прогрес – довгостроковий; параметри моделі беруться в розрахунку на одиницю праці, тобто набувають форми таких показників, як продуктивність праці і капіталоозброєність праці.

Модель економічного зростання Р. Харрода(1939р.) – як і в моделі Є. Домара, у цій моделі економіка представлена двома суб’єктами: фірмами і домогосподарствами. Однак, особливостями її є: на відміну від моделі Домара, яка базується на інвестиційній функції, заданій екзогенно, ця модель використовує ендогенну інвестиційну функцію; модель Домара ґрунтується на принципі мультиплікатора, ця ж – на принципі акселератора; модель Домара виходить із незмінності очікувань підприємців, а модель Харрода – із змін, що відбуваються в їхніх очікуваннях.

Модель загальної економічної рівноваги неокласичного синтезу – у 50-60-ті рр. ХХ ст. в теорії макроекономіки було зроблено спроби поєднати класичну та кейнсіанську теорії, максимально усунувши недоліки кожної з них. Модель характеризується тим, що: ринок праці має вирішальний вплив на загальну економічну рівновагу; ставки заробітної плати гнучкі; відсутність грошових ілюзій; в короткостроковому періоді відсутня класична дихотомія, оскільки зміна цін впливає на обсяг реального попиту на ринку благ; в довгостроковому періоді має місце класична дихотомія (гроші нейтральні).

Модель мультиплікатора-акселератора (модель Самуельсона-Хікса) – показує вплив змінюваності обсягу інвестиційних ресурсів на коливання активності. Ця модель має екзогенний характер, оскільки пояснює циклічні коливання зовнішніми чинниками (зміною автономного попиту або кількістю грошей).

Модель Н. Калдора – належить до кейнсіанських і пояснює циклічні коливання ділової активності ендогенними чинниками. Такими в моделі є процеси формування заощаджень та інвестицій на різних фазах ділового циклу.

Модель реального економічного циклу – належить до групи екстернальних, виникла наприкінці ХХ ст. згідно з цією теорією, коливання обсягу національного виробництва не пов’язані ні з жорсткими цінами, ні з монетарною політикою. Причиною циклічних коливань є збурення умов виробництва, часто небажаних та неминучих, котрих не можна уникнути.

Модель товарно-грошової рівноваги (модель Хікса-Хансена) – модель IS – LM (інвестиції – заощадження – ліквідність – гроші). За допомогою цієї моделі визначають такі співвідношення відсоткової ставки та доходу, за яких досягається рівновага на товарному і грошовому ринках.

Монетаристська концепція попиту на гроші (“теорія портфеля”) – автором є американський учений-економіст Мілтон Фрідмен. За цією теорією попит на гроші залежить від таких факторів:

де Y – номінальний поточний дохід;

– рівень інфляції;

i_A – дохідність акцій;

i_B – дохідність облігацій;

i_D – відсоткова ставка за депозитами;

W – нагромаджене багатство, обчислене за концепцією перманентного доходу.

Мультиплікатор державних витрат показує, на скільки зміняться сукупні доходи (Y) при зміні державних витрат (G) на одиницю. Загальний ефект від зміни витрат визначається за формулою:

,

де ∆ Y – зміна сукупних доходів;

∆ G – зміна державних витрат;

– мультиплікатор державних витрат.

Національне багатство – це сума активів, які є власністю домогосподарств, фірм і держави, нагромаджених суспільством (національною державою) за всю історію його існування. Включає розвідані та нерозвідані природні ресурси країни (поклади корисних копалин, водні, земельні, лісові ресурси тощо); нагромаджені продукти минулої праці (будівлі, споруди, машини, устаткування, сировина, матеріали, паливо, предмети довгострокового, середньострокового та поточного споживання); фінансові активи (готівка, інвестиції, банківські вклади, дебіторська заборгованість, цінні папери тощо); нематеріальні активи (авторські права, ноу-хау, патенти, ліцензії, торгові марки, інтелектуальний продукт); нематеріальне багатство, пов’язане з людськими ресурсами (їх науково-технічний, освітній, культурний рівень, а також рівень здоров’я нації тощо).

Національний ринок – це система соціально-економічних відносин, за допомогою яких здійснюється обіг капіталу, купівля-продаж трудових послуг та реалізація вироблених економічних благ у межах окремого національного господарства.

Неповні ринки – ринки, які не забезпечують належною кількістю благ, навіть якщо ціна пропозиції менша за ту ціну, яку споживач готовий запропонувати. До неповних ринків найчастіше відносять страховий і кредитний ринки.

Номінальні макроекономічні показники – показники, щообчислюютьсяу поточних цінах.

Обов’язкові банківські резерви – найбільш жорсткий інструмент грошово-кредитної політики. Його використовують як засіб, що забезпечує швидке стиснення чи розширення кредитної маси в економічній системі.

Оптимальний парето-розподіл – перерозподіл, за якого один індивід отримує задоволення при передачі корисності іншому індивіду (доброчинні пожертвування тощо).

Оптимум Парето – максимум добробуту, за якого неможливо покращити становище будь-кого шляхом зміни обсягу виробництва та обміну, не погіршивши становище інших.

Особистий дохід – це дохід, отриманий приватними особами. Отримується таким чином:

ОД = НД – {Відрахування на соціальне страхування} – {податки на прибутки підприємств і корпорацій} – {Нерозподілений прибуток підприємств і корпорацій} – {Чистий відсоток з боргу} + {Урядові трансферти і виплати домогосподарствам}.

Парадокс ощадливості – явище, за якого нагромаджені грошові засоби не перетворюються ні в споживчий, ні в інвестиційний попит. Це вказує на скорочення сукупного попиту, на яке підприємницький сектор відреагує скороченням обсягів виробництва та зростанням рівня безробіття.

Повні ринки – пропонують всі блага за умови, що вартість пропозиції менша за ціну попиту.

Податки – це фінансові відносини між державою та платником податків з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій у порядку та на умовах, визначених законодавством.

Податкова ставка – це законодавчо встановлений розмір податку на одиницю оподаткування.

Показники запасів – це економічні змінні, які відображають нагромадження та використання цінностей економічними суб’єктами. Визначаються на певну дату.

Показники економічної кон’юнктури – це змінні, пов’язані з коливанням ділової активності.

Політика “дешевих грошей” (стимулююча монетарна політика) – політика, спрямована на зростання реальних обсягів національного виробництва та рівня зайнятості.

Політика дорогих грошей – монетарна політика, спрямована на підвищення відсоткової ставки з метою стримання ділової активності.

Потоки – показники, які дають кількісну характеристику виробництва, закупівель, виплат тощо.

Потокові показники – відображають передачу цінностей одними суб’єктами економічної діяльності іншим. Вимірюються за певний проміжок часу.

Поточні витрати – витрати на купівлю споживчих товарів, перерозподільчі поточні платежі (сплата податків, внесків тощо).

Поточні доходи – отримання заробітної плати, прибутку, трансфертів (пенсії, стипендії, допомоги тощо).

Приватні блага – це блага індивідуального споживання, які не можуть водночас споживатись різними особами, тобто споживання цих благ одними особами виключає можливість їх споживання іншими.

Прожитковий мінімум – вартість мінімально необхідних витрат на споживання.

Проміжна продукція – продукція, яка використовується для виробничого споживання.

Пропозиція грошей – це процес формування грошової маси в країні. Пропозиція грошей є однією з найважливіших функцій держави, яку здійснює Національний банк (в Україні).

Резерви – це сума грошових засобів, що зберігаються на банківських рахунках і не видаються як кредити.

Рефінансуванняборгу – випуск та розміщення нових боргових зобов’язань для розрахунку за старі борги.

Рецесійний розрив – величина, на яку сукупні витрати менші того рівня, що забезпечує рівень ЧНП при повній зайнятості.

Рецесія – це період зниження рівня сукупного випуску, доходу, зайнятості та торгівлі, який продовжується від 6 місяців до 1 року та характеризується значним занепадом багатьох секторів економіки.

“Рівняння обміну” І. Фішера – трансакційний варіант кількісної теорії грошей:

MV = PQ,

де M –грошова маса; V – швидкість обороту грошей; P – рівень цін; Q – обсяг національного виробництва.

Рівень життя населення – забезпеченість населення необхідними для життя матеріальними та духовними благами, певний рівень задоволення потреб людей цими благами.

Ринок праці – це система соціально-економічних відносин між роботодавцями та найманими працівниками з приводу-купівлі продажу трудових послуг за цінами, що складаються під впливом співвідношення попиту і пропозиції.

Сеньйораж – дохід від друкування грошей. За доби феодалізму виключне право чеканки монет мав феодал, що французькою мовою звучить як сеньйор. Зараз емітентом грошей є держава. Вона ж є й отримувачем сеньйоражу, який визначається купівельною спроможністю грошей, випущених в обіг за певний період:

де M_n – пропозиція грошей в п- му році;

M_n–1 – пропозиція грошей в (п –1)- му році;

P_n – рівень цін в п -му році;

М_с – витрати на виготовлення нових грошей.

Система національних рахунків(СНР) – це сукупність взаємопов’язаних показників та класифікацій, яка віддзеркалює реальні явища і процеси економіки на макрорівні.

Спекулятивний попит на гроші – це певний резерв грошей, за допомогою якого економічні суб’єкти прагнуть застрахувати себе від можливих втрат у результаті коливань ринкової кон’юнктури.

Споживчий попит домогосподарств – платоспроможний попит домогосподарств на товари довгострокового використання, товари повсякденного вжитку, послуги.

Стагфляція – ситуація в економіці, коли інфляція і безробіття супроводжується нульовим ростом або спадом обсягів виробництва.

Структурні кризи – характеризуються такими ознаками: вони породжуються диспропорціями між розвитком окремих сфер та галузей економіки; мають (як правило) затяжний характер; не збігаються (як правило) з початком циклічних коливань; вносять аналогічність у динаміку макроекономічних змінних. Ці кризи мають складну будову і набувають форм енергетичної, сировинної, фінансової, екологічної, продовольчої тощо. Прикладом структурних криз може слугувати нафтова криза початку 70-х рр.. ХХ ст..

Сукупна пропозиція – обсяг товарів та послуг, які фірми готові виробляти і пропонувати на ринку за певного рівня цін.

Сукупний попит – у закритій економіці визначається як загальна кількість товарів та послуг, на які проявляють попит вітчизняні резиденти за певного рівня цін. Дорівнює сумі споживчого попиту домогосподарств, інвестиційного попиту підприємницького сектору та попиту держави. У відкритій економіці визначається як загальний обсяг вітчизняних товарів, попит на які за певного рівня цін виявляють як вітчизняні, так і закордонні покупці.

Суспільні блага – товари та послуги, вигоди від яких отримує суспільство в цілому незалежно від потреби в них з боку окремих економічних суб'єктів.

Суспільний добробут – повнота забезпеченості країни життєво необхідними засобами: матеріальними, соціальними, культурними, духовними та екологічними благами.

Схильність до заощаджень – психологічний чинник, який свідчить про прагнення людини одну частину доходу споживати, а іншу – заощаджувати.

Темп (рівень) інфляції – визначається шляхом віднімання від індексу цін поточного року індексу цін попереднього року та ділення цієї різниці на індекс цін попереднього року і множенням отриманої частки на 100%:

де – темп інфляції;

P_t – індекс цін у t - му році;

P_t–1 – індекс цін, що передує року t.

Теорія адаптивних очікувань – ґрунтується на передумові, що формування уявлень про майбутній стан економіки у господарюючих суб’єктів відбувається на основі екстраполяції тенденцій розвитку економічних процесів у минулому на майбутнє.

Теорія раціональних очікувань – гіпотеза, згідно з якою фірми і домогосподарства очікують, що монетарна та фіскальна політика певним чином вплине на економіку, і, керуючись власною вигодою, здійснюють заходи, які роблять цю політику неефективною. Іншими словами, очікування господарюючих суб’єктів стосовно майбутнього економічної системи формуються як на основі екстраполяції тенденцій попереднього періоду, так і на основі можливостей майбутнього.

Трансферти – це економічні операції, через які одні інституційні одиниці безоплатно і безповоротно передають іншим товари, послуги, активи або права власності.

Трансферти поточні – включають поточні податки на доходи та власність, відрахування на соціальне страхування, соціальні виплати, страхове відшкодування, інші платежі (штрафи, пені тощо).

Трансферти капітальні – це витрати на капітальні вкладення та капітальний ремонт, запобігання та ліквідацію надзвичайних ситуацій, геологорозвідувальні роботи, інші безповоротні одноразові витрати.

Фіскальна політика – це урядовий вплив на економіку через оподаткування, формування обсягу і структури державних витрат з метою забезпечення належного рівня зайнятості, запобігання й обмеження інфляції та згубного впливу циклічних коливань.