Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Конфліктні ситуації на базі порушення статусу особи






Давньоруські літописи свідчать, що київський князь Володимир у 980 році після військової перемоги прилюдно зґвалтував Рогнеду Полоцьку на очах її батька та братів, яких одразу ж закололи князівські вояки. Така сама доля спіткала й дружину Володимирового брата Ярополка, вагітну на час страти чоловіка майбутнім Святополком «Окаянним». Як не дивно це зараз звучить, але обидві потерпілі від наруги жінки не лише не втратили честі, а навіть зробилися законними дружинами Володимира, а їхні діти — законними «княжатами» (цьому не перешкодила й та обставина, що Святополк — цей «син двох батьків» — фактично був сином не Володимира, а Ярополка). Аналізуючи ці випадки, дослідники дійшли згоди в тому, що справа тут зовсім не в моральних вадах Володимира, а в тодішній системі встановлення статусних прав особи. Публічно ґвалтуючи полонених княгинь, Володимир знищував — і всі зацікавлені мали змогу пересвідчитися в цьому на власні очі—динасгійні права жінок, насамперед право передавати у спадок нащадкам свою попередню династію, й робив їх продовжувачками вже нової династійної лінії.

Не беручись оцінювати дії Володимира з позицій сьогоднішніх уяв­лень про мораль і моральність (хоча, здається, на той час це був-таки досить гуманний вчинок — інакше Володимир змушений був би просто вбити полонених жінок, аби знищити будь-яку можливість поновлення ворожої династії"), наголосимо ще раз, що прилюдність наруги була, з погляду Володимира, єдиним шляхом до встановлення нових статусних відносин у поконфліктній ситуації. Якщо соціальний статус людини — це місце її в системі міжлюдських стосунків, то воно має бути унаочне­ним для всієї громади або більшості її членів, інакше згадана особа й надалі ризикує залишитися в очах і діях членів соціуму носієм свого ста­рого статусу.

Отже, на відміну від загальної лінії на «приватизацію» сімейних конфліктів («В сімейне діло встрявати — що на кривому веретені пряс­ти», «Що в домі ведеться, на вулицю не несеться», «Чоловік з жінкою сваряться, а під однією ковдрою спати лягають»), конфлікти, пов'язані з позародинними стосунками, вирішуються, як правило, за допомогою «гласності», тобто з опорою на громаду як гаранта розв'язання поста­лих проблем. Засоби, конкретні дії громади можуть змінюватися: австралійський абориген віддає одну з власних жінок другу, що став вдівцем і змушений пускатися в далеку дорогу; російська селянська об­щина влаштовує колективні «помочі» погорільцям; естонські юнаки су­воро слідкують, щоб «мелюзга», неповнолітні підлітки не ходили на «вечірні зорі» до дівчат, тощо, — але загальним правилом є постійний громадський контроль, який, власне, і уможливлює поновлення чи вста­новлення статусу особи або групи осіб у даному соціумі.

...У росіян ворота, вимазані дьогтем, означають ганьбу для усієї сім'ї, а насамперед для дівчини, котра живе в цьому домі. Після цього її піддавали насмішкам, образам, глузуванню, вона, як правило, не могла вийти заміж. Але за традицією звинувачена таким чином дівчина могла захиститися від образи, звернувшись до старости і попросивши його зібрати загальну «сходку» мешканців села.

Як це було і з конфліктами попередніх рівнів, при запобіганні статусним зіткненням практикувалися як дії, що попереджували утворення об'єктивних передумов конфлікту, так і деякі засоби психологічного за­хисту «конфліктерів». До першої групи потрапляють перш за все численні форми народного етикету. Багатство та різномаїття соціальних ролей у суспільстві, складність суспільних відносин зумовлюють необхідність украй деталізованих «інструкцій» щодо відповідності поведінки люди­ни соціальним вимогам, причому майже на кожен випадок життя. Встановлюючи певні форми спілкування з представниками різних статусних груп суспільства і суворо караючи їх порушників, етнос захищав себе від безлічі драма­тичних зіткнень на ґрунті порушення внутрішніх статусних відносин. 7" Говорячи про засоби психологічного захисту учасників конфліктної взаємодії, можна виокремити два рівня таких психозахисних дій або два способи надання об'єктивній ситуації нетравмуючого особу значення: конструктивно-статусний (абосоціально-психологічний) та деструктивно-захисний (абоіндивідуально-психологічний).

Перший спосіб розв'язання конфлікту через переозначення ситуації полягає в тому, що «заведену в глухий кут» ситуацію протистояння ста­тусних прав, обов'язків та інтересів різних сторін можна було розв'язати через соціально санкціоновані процедури позитивно забарвленої зміни наявного статусу конфліктерів. Наприклад, поєдинок двох рівних за си­лою та військовою майстерністю воїнів (які, до того ж, могли належати до однієї етнічної спільноти), мав би за правилами, але не за суттюзакінчитися перемогою сильнішого. Для розв'язання цього протистоян­ня, що загрожувало перерости у вічне протиборство, етноси виробили, наприклад, інститут побратимства.

Зазначимо, що окрім побратимства подібні «антиконфліктні» функції виконувало також покумлення та посестринство. Зрозуміло, що названі інститути слугували, головним чином, вже засобами запобігання не військовим протистоянням, а побутовим напруженням. Такою самою, зрештою, є доля й побратимства. Як, скажімо, свідчать минуловікові записи Марії Ганенко, селяни Великої Виськи Єлісаветрадського повіту браталися (цілували ікону, присягалися на ній «бути до віку рідними братами», обмінювались іконами або частіше ягнятками) саме задля цьо­го: «сваритися та лаятися з побратимом вважається гріхом...» «Сестри- лися» так само, як і браталися, тільки подарунки були дещо іншими: руш­ник, курка або що-небудь з жіночого господарства.

Деструктивно-статусний спосіб розв'язання обговорюваних конфлік­тів полягає в тому, що учасники конфліктної взаємодії, не маючи через певні обставини змоги вирішити статусні непорозуміння громадсько- санкціонованим шляхом, взагалі відмовляються відфозуміния поточно­го конфлікту як статусного, переводячи його в-.іншу категорію конфліктних зіткнень (наприклад, «сімейних») або й узагалівідмовляючи йому в праві бути конфліктом («на все воля божа!»).


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.007 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал