Типи лікарів у різних культурах. Знахар і шаман ж лікарі

Народна медицина в різних культурах мала певні відмінності, пов'я­зані з тим, кого саме можна було вважати лікарем, які функції, права та _ обов'язки покладалися на цілителів, наскільки широкою була їхня кла­сифікація та за яким принципом вона здійснювалася, хто з них міг спра­витися з психічною хворобою та ін.

Немає сумніву в тому, що розвиток медицини супроводжувався де­далі більшою спеціалізацією лікарів, а отже, звуженням та поглиблен­ням сфери їхньої діяльності. У науковій літературі побутує думка про те, що на території України ще в дохристиянські часи більшість лікарських функцій виконували «волхви», особливий інститут тогочасного суспіль­ства. Діяльність волхвів не обмежувалася лікарською практикою, вони були радниками, віщунами, пророками й мали досить могутню владу. Згодом сфера їхнього впливу звужувалася, а самі лікарські функції поча­ли розподілятися та диференціюватися між різними представниками лікарської справи.

Так, в українській народній медицині ХУІІІ-ХІХ сторіч «професій­ний» прошарок народних лікарів був уже досить розгалуженим. Зде­більшого це були баби-повитухи, костоправи, сільські цирульники («кровопускателі»), сільські ковалі-дантисти та знахарі. Однак не лише вониром, митцем у широкому розумінні цього слова. Паралель «камлання — театральна дія» нерідко проводиться дослідниками, але справа не тільки в тому, що цей акт нагадує театральну виставу за своїм змістом і функ­ціями, а й у тому, що ушамана-виконавця і актора однакова психологічна основа творчої діяльності — здатність мислити чуттєвими образами й звертатися до запасів попередніх переживань і вражень.'

Отже, шаманське камлання нерідко трактується як своєрідне театра­лізоване дійство, в якому в символічній драматизованій формі про­являються проблеми й ситуації, актуальні для всіх його учасників. Його порівнюють із сучасною психодрамою чи груповою психотерапією, опи­суючи поступове наростання емоційного напруження, стан колективної розрядки й почуття задоволеності, які відчуває кожний учасник після закінчення дійства.

Дискусія щодо взаємозв'язку особистості шамана і психопатології особливо посилилася в 50-ті роки, коли до неї приєдналися вчені школи американської етнопсихології «культура та особистість». Було проведе­но серію психологічних дослідів з вивчення функцій головного мозку серед психічно здорових людей і шаманів. Одна з-перілихсерій була присвячена пошукові відповіді на питання: чи може психічно здорова люди­на перебувати в такому стані, який щодо шамана описується як «транс» чи «екстаз» і вважається одним з найголовніших його атрибутів-ознак? Було доведено, що будь-яка людина за певних умов (наприклад, при сен­сорній депривації) здатна входити у такий стан і відчувати галюцинації, які раніше вважали властивими тільки хворим (шаманам).

Метою багатьох досліджень було вивчення психічних функцій безпосередньо під час трансу в шаманів з племені апачів. Було доведено що у шамана переважаєінтуїтивний спосіб пізнання,. який реаішується йе в^: словах^: і поняттях^їяк^ логічне мислення, а в комбінації різноманітних образів та уявлень.'Висловлювалося припущення, що шаманові власти-^ вий художній тип мислення, більш розвинений, ніж у оточуючих його людей.

Наступним кроком у дослідженні психології шамана було вивчення структури його особистості за допомогою тесту Роршаха. Тестування проводилося під час трансу в тому самому племені апачів у резервації Мескалеро, а об'єктом експерименту були як шамани, так і псевдошамани, тобто люди, які_вважали себе шаманами, але суспільство їх такими: не визнавало. Дослідникам вдалося виявити суттєві відмінності в психіці - шаманів і псевдошаманів. У висновках дослідники зазначили, що шаманам, на відміну від псевдошаманів, властива особлива здатність до «регг.; ресії», до звертання до свого внутрішнього досвіду, попередніх переживань. Він може екстраполювати образи й уявлення, що зберігаються В; глибинах пам'яті, заново емоційно переживати їх, водночас постійноконтролюючи себе. Цірезультати дали підставу одному з ініціаторів екс­перименту дійти висновку, що шамани — це типові представники пле­мені апачів, яких відрізняє від одноплемінників лише більша потенційна творча енергія.

У 1967 році в Мексиці було зроблено спробу експериментально довес­ти різницю між шаманами й нешаманами за їхніми пізнавальними здібнос­тями. Із 118 шаманів з 8 тисяч населення індійців чинакантеко було відібра­но 33 чоловіка для'порівняння з 33 чоловіками-нешаманами. Результати досліджень показали, що шамани мають багатший запас вражень, більш продуктивні у своїх відповідях на тестові питання і здатні-більш творчо оперувати матеріалами, що знаходяться в.їхньому розпорядженні. У них також краще розвинена рефлексія.

Отже, на сьогодні існують два протилежних погляди щодо особис­тості шамана. Вони співіснують навіть у межах однієї школи.