Уыртэрџ ёђ№рэшір быѓїрщэрџ ёђ№рэшір
ЪРвХУЮаШШ:
РтђюьюсшышРёђ№юэюьшџСшюыюушџУхюу№рєшџФюь ш ёрфФ№ѓушх џчћъшФ№ѓуюхШэєю№ьрђшърШёђю№шџЪѓыќђѓ№рЫшђх№рђѓ№рЫюушърЬрђхьрђшърЬхфшішэрЬхђрыыѓ№ушџЬхѕрэшърЮс№рчютрэшхЮѕ№рэр ђ№ѓфрЯхфруюушърЯюышђшърЯ№ртюЯёшѕюыюушџахышушџашђю№шърбюішюыюушџбяю№ђбђ№юшђхыќёђтювхѕэюыюушџвѓ№шчьдшчшърдшыюёюєшџдшэрэёћешьшџзх№їхэшхнъюыюушџнъюэюьшърныхъђ№юэшър
Њонтрольні питання.
|
|
1. Яка мета психолінгвістичного методу?
2. Хто являється основоположником цього методу?
3. У чому полягає суть процедури?
4. Які сфери використання цього методу?
6. ЗАСТОСУВАННЯ МАТЕМАТИЧНИХ МЕТОДІВ У МОВОЗНАВСТВІ
Активне використання математичних методів у вивченні мови почалося в середині XX ст. Стимулом для цього послужили перспективи машинного перекладу. У процесі обробки текстів для їх уведення в машину було одержано різноманітні кількісні оцінки окремих фактів мови, які згодом виявилися корисними не тільки для створення математичних моделей мови, а й для лінгвістичної теорії. Оскільки мова — це імовірнісна, а не жорстко детермінована система, то для її пізнання квантитативні методи, пов'язані з дослідженням частотних, ймовірнісних, градуальних та інших нелогічних характеристик, не тільки бажані, але й необхідні.
Розрізняють кількісні й статистичні методи. Кількісні методи зводяться до простого підрахунку частоти вживання мовних одиниць. Статистичні методи передбачають використання різних формул для виявлення правил розподілу мовних одиниць у мовленні, для виміру зв'язків між мовними елементами, для встановлення тенденцій у розвитку та функціонуванні мови та для встановлення залежності між якісними й кількісними характеристиками мови.
Математичні методи мають самостійну цінність у дослідженні мови і, крім того, можуть входити як складова частина в інші методи. Останнім часом використання цих методів до вивчення мовного матеріалу значно зросло, і можна говорити, що в математичній лінгвістиці виокремилилися два розділи, або напрями — лінгвостатистика і стилостатистика.
Основна увага лінгвостатистики звернена на дослідження того, що в мові визначається правом вибору мовця, а що зумовлено її іманентною структурою і як ці два параметри кількісно співвідносяться між собою. Виявляється, що одиниці будь-якого мовного рівня мають сталі для певного періоду кількісні показники їх використання. Подібність між членами одного мовного колективу полягає не тільки в тому, які мовні одиниці (фонеми, лексеми, граматичні форми і синтаксичні конструкції) вони використовують, а й у тому, як часто вони їх уживають.
Отже, стає зрозуміло, чому нині такого великого поширення набули так звані частотні словники, у яких слова розташовані не за алфавітом, а за спадом частот, тобто першим іде найбільш частотне слово, за ним слово нижче рангом за частотою від першого і т.д. Відомі такі частотні словники: Yosselson H. The Russian Word Count and Frequency Analysis of Grammatical Categories of Standard Literary Russian. — Detroit, 1953; Штейнфельдт 9.А. Частотный словарь современного русского литературного языка. — Таллинн, 1963 (перевидавався в Москві в 1969 і 1973 роках); Частотний словарь русского языка / Под ред.Л.Н.Засориной. — М., 1977. В Україні в 1981 р. вийшов двотомний " Частотний словник сучасної української художньої прози". Частотні словники мають велике практичне значення. На їх основі створюють підручники іноземних мов, тексти яких будуються на найбільш уживаній лексиці, і словники-мінімуми. Якщо зважити на те, що 1100 (за іншими даними — 1000) найбільш частотних слів покриває 80% тексту, то значення частотних словників для лінгводидактики неоціненне: варто знати 1100 слів і можна розмовляти іноземною мовою, читати й розуміти тексти (значення 20% невідомих слів можна якоюсь мірою визначити за контекстом).
Статистичні закономірності лежать в основі організації словника і тексту будь-якої мови. Американський дослідник Дж. Ципф дійшов висновку, що існує залежність між числом різних значень одного слова і його відносною частотою вживання.
Стилостатистика — це визначення і характеристика стилістичних особливостей окремих творів або авторів через кількісні відношення використаних мовних елементів. В основі статистичного підходу до дослідження стилістичних явищ лежить розуміння літературного стилю як індивідуального способу володіння засобами мови. При цьому дослідник абстрагується від питання про якісну значенневість обчислюваних мовних елементів, зосереджуючи свою увагу тільки на кількісному аспекті.
Найпростішим різновидом статистичного підходу до вивчення мови письменників або окремих творів є підрахунок уживаності слів, оскільки багатство словника певним чином характеризує їх мову. Досить порівняти такі факти: словниковий запас пересічної людини становить 7— 10 тисяч слів, у творах О. Пушкіна вжито 21280 слів, а в російськомовних творах Т. Шевченка — 21548 слів.
Для кожного письменника, як і будь-якого мовця, характерна своя специфічна частотність мовних елементів, іншими словами, кожному авторові притаманні свої улюблені, а тому й частотні слова, словосполучення, фрази, синтаксичні конструкції тощо. Так, скажімо, 56 найчастотніших слів у творах О. Пушкіна покривають 40 відсотків тексту, 1000 слів — 70 відсотків, 8000 — 95 відсотків, інші 13280 слів — усього лише 5 відсотків тексту. Саме тому відносна частотність використовується також для встановлення справжнього авторства виявлених без зазначення автора творів, а також для датування окремих творів того самого автора на основі попередньо проведеного підрахунку відносної частоти вживання ним слів у різні періоди його творчості. Специфічними для кожного автора є й рідко вживані слова.
При вивченні мовних функціональних стилів застосовують два різновиди статистики: ймовірнісний і симптоматичний. Ймовірнісна статистика допомагає встановити ступінь достовірності одержаних результатів, величину й кількість вибірок для аналізу із заданою точністю, вибрати об'єктивні критерії для диференціації різних стилів, визначити відстань між стилями. Симптоматичну статистику застосовують при статистичному описі функціональних стилів, оскільки за її допомогою можна виявити процентне співвідношення між різними типами мовних явищ.
Крім статистичних методів, у мовознавстві застосовують методи теорії інформації, математичної логіки, теорії ймовірності й теорії множин.
Дані теорії інформації використовуються для най економнішої передачі інформації засобами мови. Кожна мова має значну кількість надлишкової інформації. Щоб переконатися в тому, варто звернутися до феномену телеграми: незважаючи на скорочення слів і усунення деяких службових слів, її зміст залишається зрозумілим. У мовленні, зокрема, повторюється (інколи по п'ять і більше разів) вказівка на рід, число, відмінок, вживаються підряд синоніми, та сама думка часто дублюється (уточнення, що починаються словами тобто, інакше, іншими словами тощо) та ін. Встановлено, що, наприклад, російська мова має 39, 8 % надлишкової інформації, англійська — 30, 7 %. Різним ступенем надлишковоеті характеризуються стилі тієї самої мови. Найбільша надлишковість притаманна діловому стилю, менша — публіцистичному і художньо-белетристичному і найменша — непідготовленому усному мовленню. Надлишковість інформації в мові не можна розцінювати як недолік. Часто надлишковість при перешкодах на каналі зв'язку є допоміжним засобом сприйняття повної інформації.
З математичної логіки мовознавство запозичило символічну мову. Так, зокрема, знак 
означає входження, 
— перетин, 
— поєднання, 
— і, v — або, + — функцію, а, в, с — змінні, > — більше, < — менше, ~ — подібно. Використання елементів математичної логіки вплинуло на збагачення прийомів дослідження мови — алгоритмізацію, графічні обчислення, матричне визначення істинності функцій складних висловлювань тощо. Застосування логіко-математичних методик і прийомів моделювання зумовило появу різних видів логіко-математичного моделювання мови, мисленого експерименту і гіпотетико-дедуктивного способу дослідження.
Усе в мові підпорядковується не жорстким, а ймовірнісним закономірностям. Тому цілком природно, що в дослідженні мовних одиниць використовують теорію ймовірності. Під ймовірністю розуміють відношення середнього спостережуваного числа вдалих результатів до загального числа експериментів (подій). Найпростіше питання, яке допомагає з'ясувати теорія ймовірності, — частотність звуків у мовленні. Якщо огрублено ототожнити звук з буквою, то в будь-якому російському тексті на 1000 букв і пробілів буде 175 пробілів, 90 — о, 62 — а, 53 — т, 45 — с, 40 — р, 38 — в... і тільки 2 — ф. Цей тип ймовірності називається середньою ймовірністю. Подібні дослідження використовують для складання друкарських кас, для опису особливостей окремих мов, різних стилів однієї мови або індивідуального авторського стилю.
Аспект мови, до якого застосовують теорію ймовірності, називається теоретико-ймовірнісним.
Теорію множин використовують для дослідження класів мовних елементів, які складають уже не мовленнєвий ланцюжок, а парадигматику мови. Множину трактують як сукупність об'єктів, об'єднаних якоюсь спільною ознакою. Ознака, яка об'єднує об'єкти у складі множини, може бути якою завгодно. Так, скажімо, всі фонеми певцої мови, усі словоформи певного тексту, всі тексти української мови можна інтерпретувати як окремі множини. Об'єкти, що складають дану множину, називають елементами. Позначають множину фігурними дужками. Так, запис А = {х, у,..., z} читається так: існує множина А, яка складається з елементів х, у,.... z.
Множину задають двома способами: простим перерахуванням її елементів або вказівкою на ознаку цих елементів. Наприклад: А = {ґ, к, х, ґ ', к', х'} або А є множина задньоязикових приголосних української мови.
Множина може складатися не тільки з багатьох, а й з одного елемента (наприклад, множина середньоязикових складається з одного звука [j]), може бути й порожньою (наприклад, множини довгих і коротких голосних в українській мові). Елементом множини може бути інша множина (дзвінкі приголосні — підмножина множини приголосних, а приголосні — підмножина множини звуків). Належність елемента множині записується так: х є А, що читається: " елемент х належить до множини А", а належність підмножини множині записується, як А с М (множина А є під множиною множини М). Дві і більше множин можуть мати спільні елементи. У такому разі говорять, що ці множини перетинаються (наприклад, множини губних приголосних і дзвінких приголосних). Поділ множин на підмножини, які не перетинаються, є класифікацією елементів.
Розглянемо фонеми як множину. В мові кожна фонема протиставлена всім іншим. Для опису системи фонем будь-якої мови достатньо 12 ознак, причому кожна з цих ознак може бути наявною або відсутньою. Таким чином, множина буде складатися з 212, тобто 4096 елементів. Кожен елемент — це певне поєднання однієї ознаки з декількома іншими з дванадцяти. Отже, 12 членів однієї множини можуть поєднуватися 4096 різними способами і утворювати таку кількість підмножин. Скільки є можливих під множин, стільки може бути і фонем, оскільки кожна підмножина — це певне поєднання ознак фонем.
Аспект мови, до якого застосовують теорію множин, називають теоретико-множинним.
Отже, сучасне мовознавство характеризується прагненням поєднати і розумно комбінувати різні загальнонаукові та спеціальні лінгвістичні методи. Це позитивно впливає на розвиток лінгвістики, оскільки різні методи доповнюють один одного і разом ефективніше допомагають вивчити такий складний феномен, як мову.