Уыртэрџ ёђ№рэшір быѓїрщэрџ ёђ№рэшір
ЪРвХУЮаШШ:
РтђюьюсшышРёђ№юэюьшџСшюыюушџУхюу№рєшџФюь ш ёрфФ№ѓушх џчћъшФ№ѓуюхШэєю№ьрђшърШёђю№шџЪѓыќђѓ№рЫшђх№рђѓ№рЫюушърЬрђхьрђшърЬхфшішэрЬхђрыыѓ№ушџЬхѕрэшърЮс№рчютрэшхЮѕ№рэр ђ№ѓфрЯхфруюушърЯюышђшърЯ№ртюЯёшѕюыюушџахышушџашђю№шърбюішюыюушџбяю№ђбђ№юшђхыќёђтювхѕэюыюушџвѓ№шчьдшчшърдшыюёюєшџдшэрэёћешьшџзх№їхэшхнъюыюушџнъюэюьшърныхъђ№юэшър
ЏСИХОЛІНГВІСТИЧНІ МЕТОДИ
|
|
Суть психолінгвістичного методу полягає в тому, що з його допомогою передбачається обробка й аналіз тих мовних фактів, які можна одержати від інформантів у результаті спеціально організованих eкcпeримeнтів. В основі використання психолінгвістичної методики в дослідженні мовних явищ лежить розуміння мови як системи, наявної в свідомості людини, що уможливлює звернення до мовця як експерта, здатного оцінювати мовні факти. У сучасному мовознавстві практикують два різновиди психолінгвістичних досліджень: а) дослідження фізіологічних реакцій організму людини у процесі її мовленнєвої діяльності (породження і сприймання мовлення); б) аналіз мовленнєвих реакцій та оцінок мовних явищ інформантами в умовах впливу на них мимовільних або цілеспрямованих мовленнєвих стимулів.
Суть першої методики полягає в реєстрації фізіологічних реакцій людського організму на певні мовленнєві стимули (судинна реакція, розширення зіниць ока, зміна частоти пульсу тощо). Так, зокрема, за такою методикою О.Р.Лурія дослідив системну організацію музичної термінології. Декількаразове вимовляння експериментатором одного зі слів цієї тематичної групи (наприклад, скрипка) супроводжувалося подразненням шкіри реципієнта слабким електричним струмом. Прилади реєстрували розширення судин. Відтак називались інші слова, семантично пов'язані з лексемою скрипка (мандоліна, гітара, смичок, струна тощо) і семантично з нею недов'язані (стіл, книжка та ін.) без їх супроводу електричним струмом. Семантично пов'язані зі скрипкою слова також викликали судинну реакцію, тоді як слова з інших тематичних груп її не викликали. Причому було відзначено, що чим сильніший був семантичний зв'язок між словами, тим сильнішою (чіткішою) була реакція. Це уможливило встановлення лексичного обсягу досліджуваної групи слів і визначення ступеня семантичного зв'язку між ними.
Суть другої методики полягає в аналізі асоціацій, які викликають у реципієнта слова-стимули. Це так звані асоціативні експерименти. При вільному асоціативному експерименті реципієнти відповідають на слово-стимул одним словом, яке першим спало на думку, або кількома словами, що виникли в свідомості за певний час (наприклад, за одну хвилину). Слова-реакції підраховують, розміщують за спадом частот і таким чином встановлюється асоціативне поле слова. За цією методикою укладають словники асоціативних норм певної мови (див.: Бутенко Н.П. Словник асоціативних норм української мови. —Львів, 1979; її ж Словник асоціативних означень іменників в українській мові. —Львів, 1989). Ось який вигляд має стаття літо в " Словнику асоціативних норм української мови" Н.П. Бутенко:
Літо (967) — тепле 286, жарке 110, тепло 99, сонце, сухе 47, зима ЗО, гаряче 27, сонячне 26, дощове 19, довге 18, коротке 16, відпочинок, холодне 13, осінь 11, канікули 10, веселе, море, чудове 9, гарне, жара 8, спека 7, жарко 6, добре, квіти, прекрасне, річка, хороше 4, весна, дощ, зелень, красне, пора року 3, бабине, відпустка, довгождане, загоряти, зелене, квітуче, краса, купатися, ласкаве, минуле, озеро, палюче, погане, радість, робота, світле, червоне, щасливе, щастя, щедре 2, без дощу, біля моря, болото, величне, вирішальне, в Криму, вода, вологе, в розпалі, вудка, город, гриби; день, дружба, запахи, засушливе, зрілість, кінчатися, корабель, красиве, купання, лагідне, лиман, літепло, літній, любов, люди, львівське, минуло, мокре, м'яке, ніжне, останнє, парасолька, південь, пісня, пляж, повітря, погода, поле, пора, похмуре, праця, приємне, пройдене, радісне, раннє, сад, свіжість, світ, світло, село, сесія, сміятися, спрага, спрагле, Сургут, табір, 1974 року, холод, червневе, шкільна бригада, яблука 1.
Вільний асоціативний експеримент із соматичною лексикою засвідчив такі різновиди асоціацій: 1) синтагматичні (волосся — довге, борода — сива, брови — густі, вуса — козацькі, стирчать, руки — робочі); 2) парадигматичні (голова — шия, груди — плечі-, 3) тематичні (зуби — стоматолог); 4) фонетичні (губи — труби, коса — оса); 5) словотвірні (шия — нашийник, руки — наручники, голова — головоломка); 6) граматичні (кисті — кисть); 1) ремінісцентні (кіс — Буратіно, п'яти — Ахіллес, вуса — Дон-Жуан); 8) фразеологічні (лікоть — кусати, вуха — лапша, шкіра та кістки); 9) асоціації-персоналії (вуса — Шевчеко, ніс — Гоголь, брови — Брежнєв).
Як бачимо, слова можуть асоціюватися і за змістом, і за формою. Французький мовознавець НІ. Баллі встановив таку закономірність: чим краще відомий реципієнтові зміст слова, тим інтенсивніше семантичні (змістові) асоціації відтісняють асоціації, що ґ рунтуються на формі слова, його звуковій формі [Балли 1955: 52— 53].
Цілеспрямований експеримент полягає в тому, що перед реципієнтом ставиться 1 конкретне завдання, як, наприклад, підібрати означення до слів-стимулів, навести синоніми чи антоніми, утворити зi cлoвами-антонімами словосполучення, оцінити в певних балах семантичну близькість між словами, вставити пропущені слова, замінити в реченні слово, визначити за контекстом значення слова, дати малюнкові назву, продовжити (закінчити) речення тощо. Цілеспрямований асоціативний експеримент ефективно використовують у дослідженні семантичних зв'язків між словами (синонімічних, антонімічних, фразеологічних тощо). Сила семантичних зв'язків визначається частотою слів-реакцій зі словами-стимулами: чим частіше разом зустрічаються слова, тим сильніший семантичний зв'язок між ними. Так, зокрема, за допомогою цілеспрямованих психолінгвістичних експериментів М.П. Муравицька дослідила семантичні категорії в українській мові. Нею опрацьовано методику розмежування значень полісемічних слів, розмежування полісемії й омонімії, системного опису синонімії й антонімії. За допомогою асоціацій можна також визначити семантичний обсяг слова. Чим більше асоціацій має слово, тим багатше його змістове наповнення.
Широке застосування в мовознавстві має опрацьована Ч. Осгудом психолінгвістична методика вимірювання значень за допомогою семантичного диференціала.
Реципієнти оцінюють значення слів за спеціально шкалованими антонімічними осями " гарний — поганий", " сильний — слабкий", " великий — маленький" та ін. Після статистичної обробки оцінок реципієнтів виводять середні показники, які й характеризують значення досліджуваного слова. Ці показники дають змогу знайти відстань між значеннями слів і визначити місце кожного значення в лексико-семантиному просторі мови.
Подібну методику застосував В.В.Левицький в дослідженні звукосимволізму. Звуки багатьох мов (української, російської, румунської, німецької, англійської та ін.) оцінювали за таким ознаками: розмір, сила, тепло, світло, активність, твердість тощо. З'ясувалося, що характеристики звуків у різних реципієнтів певною мірою збігалися. Так, зокрема, серед голосних найбільшим виявився звук [а], найбільш неприємним [у], найшвидшим [й], найхолоднішим [о], найсильнішим [у], найтемнішим і найтвердішим [а], а найменшим, найприємнішим, найповільнішим, найтеплішим, найслабкішим, найсвітлішим і найм’ якішим звук [і].
Позитивним у застосуванні психолінгвістичних методів є те, що за їх допомогою мову вивчають в дії, в динаміці, у зв'язку з мисленням та іншими психічними процесами, з урахуванням ймовірнісних відношень та зв'язків мовних фактів.