Уыртэрџ ёђ№рэшір быѓїрщэрџ ёђ№рэшір
ЪРвХУЮаШШ:
РтђюьюсшышРёђ№юэюьшџСшюыюушџУхюу№рєшџФюь ш ёрфФ№ѓушх џчћъшФ№ѓуюхШэєю№ьрђшърШёђю№шџЪѓыќђѓ№рЫшђх№рђѓ№рЫюушърЬрђхьрђшърЬхфшішэрЬхђрыыѓ№ушџЬхѕрэшърЮс№рчютрэшхЮѕ№рэр ђ№ѓфрЯхфруюушърЯюышђшърЯ№ртюЯёшѕюыюушџахышушџашђю№шърбюішюыюушџбяю№ђбђ№юшђхыќёђтювхѕэюыюушџвѓ№шчьдшчшърдшыюёюєшџдшэрэёћешьшџзх№їхэшхнъюыюушџнъюэюьшърныхъђ№юэшър
ЏОРІВНЯЛЬНО-ІСТОРИЧНИЙ МЕТОД
|
|
одуль№ 2
ТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ МОВИ
етод – це шлях, який
прокладають до істини
а методика – це інстументи,
які потрібні для розширення”
Б.М. Головін
Џлан
1. ПОРІВНЯЛЬНО-ІСТОРИЧНИЙ МЕТОД.. 1
2. ЗІСТАВНИЙ МЕТОД.. 2
3. СТРУКТУРНИЙ МЕТОД.. 3
3.1. ДИСТРИБУТИВНИЙ АНАЛІЗ. 3
3.2. МЕТОДИКА БЕЗПОСЕРЕДНІХ СКЛАДНИКІВ.. 4
3.3. ТРАНСФОРМАЦІЙНИЙ АНАЛІЗ. 4
3.4. КОМПОНЕНТНИЙ АНАЛІЗ. 5
4. СОЦІОЛІНГВІСТИЧНІ І ПСИХОЛІНГВІСТИЧНІ МЕТОДИ.. 6
5. ПСИХОЛІНГВІСТИЧНІ МЕТОДИ.. 7
6. ЗАСТОСУВАННЯ МАТЕМАТИЧНИХ МЕТОДІВ У МОВОЗНАВСТВІ. 8
7. КОГНІТИВНІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ МОВИ. 10
Ключові слова: реконструкції, лінгвогенетичний метод, відтворення, компаративний, прамови, системи відповідностей, системи відхилень, моделювання вихідних проформ, генеалогічна класифікація мов, генеалогічна класифікація мовних явищ, хронологічна і просторова локалізація, генеалогічної класифікації мов, зіставний метод, споріднені і неспоріднені мови, відмінності між зіставлюваними мовами, відмінності, діафонія, мовні універсали, діасемія, діалексія, мови-еталону, діаморфія, синхронічні і діахронічні універсалії, практичне значення, структурнийметод, дистрибутивна методика, методика безпосередніх складників, методика трансформаційній і компонентного аналізу, дистрибуція, дистрибутивний аналіз, дистрибутивне правило, сегментація тексту, дистрибуція доповняльна, контрастна та вільного варіювання, широке застосування дистрибутивного аналізу в лінгвістиці, методика безпосередніх складників, бінарні складники, " ядерна" одиниця, периферійний елемент, трансформаційний аналіз, синтаксична структура, трансформації, елементарні речення, ядерна підсистема, трансформаційні правила, породжуюча граматика, Компонентний аналіз, лексичні одиниці, семи, класема, архісема, диференційна сема, градуальна, імовірнісна, інтегральна, методи польового дослідження, безпосереднє спостереження, експериментування,, вивчення документальних джерел, методи соціолінгвістичного аналізу, форми опитування (анкетування, інтерв'ювання), інтерв'ю, спостереження: включене і невключене, корелятивний аналіз, психолінгвістичні методи, реакція, стимули, вільний асоціативний експеримент, цілеспрямований експеримент, звукосимволізм, математичний метод, імовірніснасистема, кількісні й статистичні методи, лінгвостатистика, частотні словники, стилостатистика, методи теорії інформації, математичної логіки, теорії ймовірності й теорії множин, теорії інформації, математична логіка, символічна мова, теорія ймовірності, теоретико-ймовірнісний аспект мови, теорія множин, теоретико-множинний аспект мови, концепт, фрейм, сценарій, скрипт.
ПОРІВНЯЛЬНО-ІСТОРИЧНИЙ МЕТОД
Порівняльно-історичний метод (компаративний, лінгвогенетичний) — сукупність прийомів і процедур історико-генетичного дослідження мовних сімей і груп, а також окремих мов для встановлення закономірностей їх розвитку.
Цей метод ґ рунтується на наукових прийомах відтворення (реконструкції) не зафіксованих писемністю наявних у минулому мовних фактів шляхом планомірного порівняння відповідних пізніших фактів двох чи більше конкретних мов, відомих за писемними пам'ятками або безпосередньо за їх уживанням у мовленні. Як свідчить сам термін, техніка порівняльно-історичного методу складається з двох паралельних процедур: порівняння мовних явищ (причому для цього залучають тільки споріднені мови) і їх розгляд в історичному аспекті.
Порівняльно-історичний метод виник на початку XIX ст. Його основоположниками є німецькі вчені Ф. Boпп і Я. Грімм, датський мовознавець Р. Раск і росіянин О.Х. Востоков. Поштовхом до зародження порівняльно-історичного мовознавства стало знайомство з давньоіндійською мовою санскрит, яка буквально вразила дослідників надзвичайною подібністю до форм європейських мов, особливо латинської.
Порівняльно-історичному методові відповідає певна теорія мови, основний зміст якої зводиться до таких чотирьох положень: 1) порівняння мов виявляє їх спорідненість, тобто походження від одного джерела — мови-основи (прамови); 2) за рівнем спорідненості мови об'єднуються в сім'ї, групи і підгрупи; 3) відмінності споріднених мов можуть бути пояснені тільки безперервним їх розвитком; 4) зміни звуків у споріднених мовах мають строго закономірний характер, через що корені та флексії є стійкими впродовж тисячоліть, що дає можливість установити (реконструювати) архетипи.
Порівняльно-історичний метод був і залишається найважливішим інструментом установлення спорідненості мов і пізнання їх історії. Для встановлення спорідненості до порівняння залучаються морфеми, а не слова, бо подібність словника не є доказом спорідненості: слово легко запозичується з однієї мови в іншу (в японській мові, наприклад, є сімдесят відсотків китаїзмів). У споріднених мовах спільних частин слів значно більше, ніж спільних слів. Представники порівняльно-історичного мовознавства дотримуються такого правила: якщо кількість спільних частин слів перевищує кількість спільних слів, то мови споріднені; якщо ж кількість спільних слів перевищує кількість спільних частин слів, то мови неспоріднені або віддалено споріднені. Дослідник, який користується порівняльно-історичним методом, при залученні до аналізу слів повинен бути дуже обережним, бо тут його підстерігає небезпека прийняти за спільні слова випадкові співзвуччя, що нерідко має місце навіть у солідних порівняльно-історичних студіях. Так, скажімо, В.К. Тредіаковський етимологічне зближував назву шотландців Scot з рос. скот " худоба".
Головна мета, яку ставить перед собою порівняльно-історичний метод, — це відкриття законів, за якими розвивалися мови в минулому. Для реалізації цієї мети ставляться такі конкретні завдання: відтворення моделі прамови, розкриття історії подальшого її членування на окремі мови і наступного розвитку виділених із прамови мов. Саме на таких принципах була побудована А. Шлейхером його теорія родовідного дерева (1860).
Основні прийоми порівняльно-історичного методу зводяться до визначення генетичної належності мовних явищ, встановлення системи відповідностей і відхилень від них на різних рівнях, моделювання вихідних праформ (архетипів), хронологічної і просторової локалізаціїмовних явищ і здійснення на цій основі генеалогічної класифікації мов.
Найважливішою процедурою порівняльно-історичного методу є реконструкція звуків і морфологічних архетипів, яка здійснюється за допомогою встановлення відповідників на всіх рівнях мови. Так, порівнюючи укр. новий, гр. neos, лат. novus, англ. new, нім. пеи, вірм. nor, тадж. нав і враховуючи закономірності фонетичних змін, вчені реконструювали індоєвропейську праформу *nevos.