Уыртэрџ ёђ№рэшір быѓїрщэрџ ёђ№рэшір
ЪРвХУЮаШШ:
РтђюьюсшышРёђ№юэюьшџСшюыюушџУхюу№рєшџФюь ш ёрфФ№ѓушх џчћъшФ№ѓуюхШэєю№ьрђшърШёђю№шџЪѓыќђѓ№рЫшђх№рђѓ№рЫюушърЬрђхьрђшърЬхфшішэрЬхђрыыѓ№ушџЬхѕрэшърЮс№рчютрэшхЮѕ№рэр ђ№ѓфрЯхфруюушърЯюышђшърЯ№ртюЯёшѕюыюушџахышушџашђю№шърбюішюыюушџбяю№ђбђ№юшђхыќёђтювхѕэюыюушџвѓ№шчьдшчшърдшыюёюєшџдшэрэёћешьшџзх№їхэшхнъюыюушџнъюэюьшърныхъђ№юэшър
СТРУКТУРНИЙ МЕТОД
|
|
Структурнийметод — метод синхронного аналізу мовник явищ лише на основі зв'язків і відношень між мовними елементами.
Цей метод виник у 20-х роках XX ст. як антитеза порівняльно-історичного. Поштовхом до появи цього методу і взагалі структурного напряму в мовознавстві стали праці Ф. де Соссюра і І.О. Бодуена де Куртене. Основні ідеї теорії структуралізму можна звести до таких положень: 1) реальним е не окремий факт (звук, морф, слово та ін.), а реальною є мова як система; система не є сумою, що складається з елементів, вона визначає ці елементи; 2) відношення домінують над елементами; основними є опозиційні відношення; 3) оскільки в мові основним є відношення, то для вивчення мови можна застосовувати математичні методи.
Мета структурного методу — вивчення мови як цілісної функціональної структури, елементи й частини якої співвіднесені й пов'язані строгою системою лінгвальних відношень.
Структурний підхід до вивчення мови не тільки доцільний, а й необхідний, оскільки спрямований на вивчення внутрішньої організації самого механізму мови. Тільки загальним напрямком філософських і взагалі наукових ідей XIX ст. пояснюється те, що мовознавство спочатку вивчало розвиток мови, а не її структуру. Девіз структурного методу — несуперечливий, об'єктивний і економний опис мовних фактів.
Структурний метод реалізується в таких чотирьох методиках: дистрибутивній, безпосередніх складників, трансформаційній і компонентного аналізу.
3.1. ДИСТРИБУТИВНИЙ АНАЛІЗ
Основні принципи дистрибутивної методики розробив у 20-х роках XX ст.Л. Блумфільд, а в 30— 50-х роках їх розвинув 3. Харріс, якого вважають творцем цієї методики.
Дистрибуція (лат. distributio — розподіл) — сукупність усіх оточень, у яких зустрічається досліджуваний елемент на відміну від оточень інших елементів.
Дистрибутивний аналіз — методика дослідження мови на основі оточення (дистрибуції, розподілу) окремих одиниць у тексті.
Це своєрідний дешифрувальний підхід за принципом сентенції " Скажи мені, хто твій друг, і я скажу, хто ти" (назвіть мені оточення елемента, і я скажу, про який елемент йдеться). Можливість використання дистрибутивної методики при аналізі мовних явищ виходить із розуміння, що кожна мовна одиниця має своє особливе оточення, тобто в дистрибутивних властивостях мовної одиниці реалізуються її внутрішні властивості, які відображають її функціональну роль. Немає двох одиниць, оточення яких би повністю збігалося. Деякі одиниці мови мають навіть одиничну дистрибуцію, як, скажімо, укр. перочинний поєднується лише зі словом ніж, англ. am вживається тільки з І, нім. bin — а ich, a feist — з du. Навіть коли дві одиниці абсолютно однаково звучать, наприклад, укр. мати (іменник) і мати (дієслово), англ. two [tu: ] " два" і too [tu: ] " також", то вони мають різне сусідство: іменник мати поєднується з прикметниками та присвійними займенниками (добра старенька мати, моя, наша мати), дієсловами (мати прийшла), & дієслово мати з іменником у знахідному відмінку (мати успіх); після англ. two [tu: ] можуть йти іменники (I have two [tu: ] sores " Я маю двох синів"), тоді як частка too стоїть, як правило, в кінці фрази і не може мати ад'юнктів (І am too [tu: ] " Я також", І have too [tu: ] " Я маю також").
На основі аналізу дистрибуції мовних елементів виділяють дистрибутивні класи. Існує таке дистрибутивне правило: якщо два елементи зустрічаються в одному й тому ж оточенні, то вони належать до одного класу.
Перед лінгвістом при дистрибутивному аналізі стоять такі завдання (їх можна інтерпретувати і як послідовні етапи аналізу): 1) сегментація тексту (мовленнєвого потоку) на одиниці певного рівня (звуки, морфи, слова тощо); 2) ідентифікація виділених одиниць, тобто об'єднання їх у певні класи (фонеми, морфеми, лексеми тощо); 3) виявлення відношень між виділеними класами. Для ідентифікації мовних одиниць використовують прийом субституції (в межах того самого оточення підставляють різні елементи):
Я купив п'ять книг
Я купив п'ять олівців
Я купив п'ять яблук
Я купив п'ять картин
Я купив п'ять жоржин тощо.
В одному і тому самому оточенні взаємозамінні елементи належать до одного дистрибутивного класу. У наведеному прикладі це клас обчислюваних іменників (див. неможливість фрази *Я купив п'ять молок, вод тощо.)
Розрізняють три типи дистрибуції: доповняльну, контрастну та вільного варіювання. Це розрізнення дуже важливе для ідентифікації досліджуваних мовних одиниць.
Мовні одиниці знаходяться у відношенні доповняльної дистрибуції, коли кожна з них зустрічається в такій сукупності контекстів, у якій не зустрічається жодна з інших, тобто коли мовні одиниці не зустрічаються в однакових оточеннях. Так, звуки [и] та [і] знаходяться у доповняльній дистрибуції, оскільки [и] на відміну від [і] не може стояти на початку слова і після м'яких приголосних. Якщо ж мовні одиниці перебувають у тих самих оточеннях і при цьому розрізняють їх значення, то вони знаходяться в контрастній дистрибуції. Наприклад, звуки [и], [а], [у], [е] (бик — бак — бук — бек). Коли ж певні мовні одиниці зустрічаються у тому самому оточенні і при цьому не розрізняють форм слів або значень, то вони знаходяться у стані вільного варіювання. Наприклад, постфікси -ти і -ть в інфінітиві (любити — любить), закінчення -ові(-еві), -у(-ю) в давальному і місцевому відмінках іменників другої відміни (батькові — батьку, кобзареві — кобзарю).
Дистрибутивний аналіз набув широкого застосування в лінгвістиці. Він може бути використаний при аналізі мовних одиниць будь-якого рівня. За його допомогою можна встановлювати систему фонем і морфем будь-якої мови, значення полісемічних слів, семантичну відстань між словами певної лексико-семантичної категорії тощо. Ефективне застосування знайшов дистрибутивний аналіз у лексикології. За його допомогою легко розмежовують значення полісемічнйх слів. Практичне застосування дистрибутивний аналіз знайшов не тільки в лінгвістичних дослідженнях, а й у машинному перекладі (перш ніж перекласти речення з багатозначним словом чи омонімами, машина на основі їх оточення повинна визначити значення цих неоднозначних форм), а також у методиці викладання мов у вищій і середній школі.