Методологічна частина

Формулювання та обґрунтування проблеми

Сучасне українське суспільство розвивається в достатньо складних, часом несприятливих умовах, які пояснюються накладенням кризових явищ загальноцивілізаційного розвитку на апогей внутрішньодержавних проблем на зразок: економічної кризи, кризи довіри, політичної та інших. Аналізуючи останні події в українському суспільстві, ми можемо констатувати кризові явища майже на всіх рівнях суспільного життя: економічному, політичному, культурному, правовому, моральному. В такій ситуації майже кожен член суспільства відчуває на собі наслідки перебігу зазначених кризових явищ. Відомо, що суспільні процеси можуть значно як позитивно, так і негативно впливати на емоційний, моральний, духовно-психологічний стан членів суспільства. Наразі негативний вплив здійснюється шляхом ускладнення “гараздування” й погіршення успішності соціальних практик значної частини населення країни. Життєва, соціальна неуспішність породжує кризові тенденції в розвитку особистості і здатна призвести до виникнення особистісної кризи як реакції, що покликана активізувати внутрішні резерви особистості для виживання в більш складних соціальних умовах. Але особистісна криза може також призводити до психологічних захворювань серйозного типу на зразок неврозу, а також до маргінальності та різного роду соціальних девіацій, тому є небезпечним станом для особистості. Зауважимо, що людина у стані особистісної кризи має значно менший потенціал життєздійснення та життєтворчості, тому ще більш чутлива до травматичного впливу кризових суспільних тенденцій.

Розробка мети й завдань дослідження

Мета дослідження – з соціологічної точки зору дослідити особливості ціннісних орієнтацій у студентів педагогічного ВУЗу.

Завдання дослідження:

Ø з’ясувати, наскільки часто люди відчувають себе в такому соціально-психологічному стані, який можна схарактеризувати як особистісну кризу;

Ø визначити середню тривалість стану особистісної кризи членів суспільства в сучасних суспільних умовах життя;

Ø визначити, що найчастіше детермінує виникнення особистісної кризи серед членів українського суспільства;

Ø з’ясувати, які конкретні соціальні прояви має стан особистісної кризи;

Ø дослідити, як саме впливають суспільні трансформації на людину в стані особистісної кризи (викликають її, сприяють виходу з особистісної кризи чи підсилюють її);

Ø дослідити, як стан особистісної кризи впливає на процес соціалізації індивіда;

Ø з’ясувати соціальні наслідки перебування людини в стані особистісної кризи;

Ø визначити, наскільки важливим є проходження особистісно-кризового стану для подальшого розвитку індивіда;

Ø знайти ефективні стратегії виходу людини зі стану особистісної кризи.

Визначення об’єкта і предмета дослідження

Об’єкт дослідження – ціннісні орієнтації.

Предмет дослідження – особливості ціннісних орієнтацій у студентів, які навчалися на 3 курсі і цих же студентів, що навчаються на 4 курсі факультету «Педагогіка і психологія».

Системний аналіз об’єкта дослідження

У психологічному тлумачному словнику В.Шапара ми читаємо: “Цінність – поняття, яке використовується у філософії, психології і соціології для позначення об’єктів, явищ, їхніх властивостей, а також абстрактних ідей, що втілюють у собі суспільні ідеали й виступають завдяки цьому еталоном належного”. Будь-яка цінність має значення лише в порівнянні з іншою, протилежною їй. Люди прагнуть добра, тому що існує зло, захищають істину, тому що є брехня, захоплюються прекрасним, тому що є химерне. Іззовні цінності виступають як властивості предмета чи явища, однак вони притаманні людині не від природи, а тому, що вона залучена до сфери суспільного буття і стала носієм певних соціальних відносин [5, с.597].

Ціннісні орієнтації – найважливіша складова структури особистості, що має у своїй структурі мотиваційний, когнітивний, емоційний, оцінювальний та інші компоненти. Роль ціннісних орієнтацій полягає в тому, що вони повідомляють спрямованість професійної діяльності, надають їй цінності, що містять зміст, дозволяють посісти певну позицію, регулюють поведінку, формують способи самоактуалізації. Ціннісні орієнтації особистості, її життєві перспективи, плани є проекцією духовного життя суспільства, формуються під упливом суспільних чинників, обумовлені системою виховання й навчання.

Цінності, як і інші особистісні утворення (спрямованість, установки, переконання), розглядаються як результат відбиття у свідомості людини суспільних відносин і соціально-економічних умов життя.

Соціальні цінності, переломлюючись через призму індивідуальної життєдіяльності, входять до психологічної структури особистості як особистісні цінності. Вони є головним джерелом мотивації поведінки особистості.

Суспільство орієнтує молодь на традиційні цінності, але не всяка соціальна та економічна ситуація індивідуального існування дозволяє їх сприйняти в повному обсязі (наприклад, відсутність можливості задовольнити вітальні (життєво важливі) й соціальні потреби).

На нашу думку, ціннісні орієнтації – це складний соціально-психологічний феномен, який характеризує спрямованість і зміст активності особистості. Вони є частиною системи оцінок і відношень особистості, визначають загальний підхід людини до світу, до себе. Вони надають змісту і напрямку особистісним позиціям, поведінці, вчинкам.

Слід наголосити, що ціннісні орієнтації формуються під час засвоєння соціального досвіду й виявляються в цілях, ідеалах, інтересах, переконаннях тощо. Система ціннісних орієнтацій становить внутрішню основу ставлення особистості до дійсності. Вона не є чимось абсолютно впорядкованим і сталим. Вона динамічна й відображає головні зміни взаємозв’язку людини зі світом та поточні зміни під упливом соціальних ситуацій.

На сьогодні в соціально-психологічних і психолого-педагогічних дослідженнях вивчаються різні характеристики структури й динаміки ціннісних орієнтацій [2].

Ми погоджуємося з думкою багатьох учених, що цінності визначають центральну позицію особистості, впливають на спрямованість і зміст соціальної активності, загальний підхід до світу й самого себе, визначають зміст і напрямок суспільної позиції особистості, її поведінку і вчинки. За своїм змістом термін “ціннісні орієнтації” має досить широкі межі. Більшість фахівців (Г.Головних, А.Здравомислов, В.Ольшанський, В.Ядов) розглядають ціннісні орієнтації, з одного боку, як ідеологічні, політичні, моральні, естетичні та інші підстави для оцінки суб’єктом навколишньої дійсності й орієнтації в ній, а, з іншого боку, – як спосіб диференціації об’єктів індивідом за їхньою значущістю. При цьому підкреслюється, що ціннісні орієнтації формуються при засвоєнні соціального досвіду (соціалізація) і виявляються в меті, ідеалах, переконаннях, інтересах та інших проявах особистості.

У структурі людської діяльності ціннісні орієнтації найбільш тісно пов’язані з пізнавальними та вольовими її сторонами. Система ціннісних орієнтацій створює змістовний бік спрямованості особистості й виражає внутрішню основу її ставлення до дійсності. У цілому ціннісні орієнтації являють собою складний соціально-психологічний феномен, який характеризує спрямованість і зміст активності особистості, що визначає загальний підхід людини до світу й до себе, надає змісту і напрямку особистісній позиції, поведінці й учинкам людини [1, с.134]

Формулювання робочих гіпотез дослідження

Основні гіпотези:

1. Особистісна криза є поширеним явищем особистісного розвитку членів суспільства, вона поширюється в періоди суспільних трансформацій.

2. Дослідження специфіки особистісної кризи в умовах суспільної трансформації сприятиме розробці програм соціально-психологічних тренінгів, які слугуватимуть нормалізації психологічної атмосфери життя як конкретної особистості, так і соціуму/суспільства в цілому.

Другорядні гіпотези:

1. Ми припускаємо, що особистісна криза є неминучим етапом життєвого шляху людини в умовах швидкої зміни соціальних реалій життя.

2. Ми припускаємо, що життєва успішність і/або “гараздування” передбачає особистісну кризу у сенсі своєрідного механізму особистісного вдосконалення.

3. Ми припускаємо, що сучасні соціальні реалії сприяють реалізації деструктивних сценаріїв розв’язання особистісної кризи у членів українського суспільства.

4. Ми припускаємо, що основними базовими детермінантами особистісної кризи є не психологічні, а соціальні показники особистісного розвитку.

5. Ми припускаємо, що особистісна криза значною мірою ускладнює процес соціалізації особистості.

6. Ми припускаємо, що особистісна криза часто буває першим етапом на шляху розвитку різного роду розладів соціального буття: розпаду сім’ї, конфліктів у професійній сфері, розбрату в середовищі спілкування тощо.

7. Ми припускаємо, що в стані особистісної кризи людина частково або повністю втрачає здатність повноцінно функціонувати в суспільстві.

8. Ми припускаємо, що особистість у стані особистісної кризи значно знижує показники ефективності власної суспільної діяльності будь-якого роду.

Інтерпретація та операціоналізація основних понять дослідження

Особистісна криза – це специфічний соціально-психологічний стан людини, характерними рисами якого є соціально детерміноване усвідомлення нею порушення (руйнації) звичного, повсякденного життєвого простору, домінуючим виявом якого є бажання збагнути ситуацію (подію, випадок) і визначити (виявити) особистісну емоційну чи поведінкову реакцію на неї, ідентифікуючи себе з відомими раніше обставинами (особистісного або соціального життя).

Особистісна криза – це соціально-психологічний стан людини, що є апогеєм нерозв’язаних суперечностей, які представлені комбінацією особистісно значущих соціальних негараздів та деструктивних психічних процесів і реалізуються в нетиповій для особистості соціальній поведінці в поєднанні з негативним забарвленням світосприйняття та світорозуміння.

Особистість – конкретне вираження сутності людини, цілісне втілення й реалізація в ній соціально значущих рис і якостей суспільства. До таких істотних характеристик особистості належать: самосвідомість, соціальні потреби та інтереси, соціальний статус, соціальна роль, престиж, навички, знання, соціальна активність, відповідальність за свої вчинки, світогляд, моральні, естетичні й політичні норми, ціннісні орієнтації тощо. Термін “особистість” служить для характеристики соціального в людині, а також ступеня її суб’єктивності. Особистість поєднує в собі риси загальнолюдського, соціально значущого та індивідуально-неповторного.

Типи особистості:

За класифікацією В. Томаса та Ф. Знанецького

1. Представник богеми – пристосовується до ситуаційних умов, не знаходячи твердої опори в собі та пливучи за течією.

2. Філістер – спирається на традицію, не виявляючи ніякої соціальної гнучкості й також не знаходячи твердої опори в собі.

3. Творча людина – спирається на власні сили і здатна змінювати моделі поведінки відповідно до динаміки соціальної організації.

За класифікацією Є.І. Головахи та Н.В. Паніної

1. Особистість, “розчинена” в суспільстві.

2. Особистість, відчужена від суспільства.

3. Амбівалентна особистість:

ü конформно-амбівалентна;

ü нігілістично-амбівалентна;

ü мозаїчно-амбівалентна.

Соціалізація – процес засвоєння людиною певної системи знань, норм, цінностей, притаманних повноправним членам суспільства; перетворення біологічного індивіда на соціальну істоту, входження індивіда в соціум.

Соціалізація, як правило, має три фази: адаптацію, інтеріоризацію, ресоціалізацію.

Криза (англ. crises) – 1. Поворотний момент, будь-який момент, що має вплив на хід подій. Точніше кажучи, криза може бути або раптовим покращенням, або раптовим погіршенням. 2. Будь-яка раптова перерва нормального перебігу подій у житті індивіда або суспільства, яка потребує переоцінки моделей діяльності й мислення. Це загальне значення втрати звичних основ повсякденної діяльності являє собою головне значення терміна й широко використовується. 3. У філософії та історії науки цей термін використовується в подібному значенні стосовно обставин, за яких прийняті в даний момент наукові принципи піддаються сумніву і підтверджуються.

Базисний тип особистості – тип особистості, що статистично найчастіше зустрічається, найяскравіший представник цінностей певного суспільства, навіть якщо реальні представники цього соціального типу в меншості.

Соціальний механізм – сукупність прийомів, технологій реалізації соціальних цілей, досягнення певного результату, задоволення суспільних та індивідуальних потреб.

Повсякденне життя – інтерсуб’єктивний, спільний світ, що переживається всіма людьми і в якому індивід може вільно орієнтуватися. Буденні взаємодії, об’єкти, явища, що сприймаються суб’єктами як нормальні, звичні, впорядковані зрозумілі. Повсякденне життя – форма існування суспільства та людини й водночас процес, у якому вони формуються та розвиваються.

У соціології та психології, а також у побутовому значенні рефлексією називають будь-які роздуми, спрямовані на аналіз самого себе (самоаналіз) – власних станів, власних вчинків та минулих подій. До психологічних характеристик рефлексії відносять глибину, поширеність та істинність.

Трансформація – сукупність економічних, соціальних, політичних процесів, які ведуть, зрештою, до нової якості соціальної системи.

Трансформація суспільства – зміни, що торкаються всіх сфер життя суспільства (економічної, політичної, культурної) і відбуваються як наслідок впливу нововведень на традиційні структури взаємодії різноманітних аспектів модернізації, елементів традиціоналізму й консерватизму.

Соціальні зміни – це перетворення, що відбувається з часом в організації суспільства, способах мислення і зразках поведінки, вони означають спостережувані з часом відмінності у відносинах між індивідами, групами, організаціями, культурами й суспільствами. Соціальні зміни є чергуванням у часі поведінкових зразків, соціальних взаємозв’язків, інститутів і соціальних структур (П. Штомпка).

Соціальні зміни можна визначити як зміну способу організації суспільства (Н. Смелзер).

Внаслідок суспільних трансформації істотно змінюється, насамперед, об’єктивна соціальна реальність, зникають і з’являються різноманітні соціальні організації, змінюється характер суспільних взаємодій тощо (О. Злобіна).