Бланк квот

Вибір і опис методів збирання первинної соціологічної інформації (глибинне соціологічне інтерв’ю)

Глибинне інтерв'ю (глибоке, клінічне, наративне) дає змогу проникати в суб'єктивний світ респондента, виявляти його власну систему понять, категорій, преференцій тощо. Коли йдеться про фактуальну насиченість подій, то застосовують різні види лейтмотивних або фокусованихінтерв'ю, коли всі опитувані висловлюються з приводу однакових процесів або тем (навчання в освітніх закладах, укладення шлюбу) або спільних для певної категорії (зміна професії, участь в акціях, історичних подіях), що дає змогу провести змістове порівняння даних та їх узагальнення. Проте тут є і деякі обмеження. Оскільки відповіді мають розглядатися в контексті запропонованих запитань, остільки проблемою стає адекватність отриманих даних, адже можливо, що інакше поставлене запитання виявило б іншу структуру значень. Аналогічна небезпека виходить і від інтерв'юєра, який зобов'язаний отримати відповіді на всі зазначені теми, проте він слухає співбесідника й одночасно думає про інформацію, якої ще не отримав. Іноді це заважає поставити уточнювальні запитання або навіть спонукає перервати розповідь, переходячи до іншої теми, змістовно віддаленої. Відповіді втрачають контекст, а вільне інтерв'ю – свої переваги.

Прихильники техніки наративного інтерв'ю вважають, що вона позбавлена цих недоліків. Започаткували її використання Л. Шацман і А. Штраус.
З 1970-х рр. Ф. Щюц розробляє концепцію наративного інтерв'ю, що спирається на виділені у мовознавстві різні функції мови: описову, оцінну, аргументаційну. Форма опису абстрагована від перспективи оповідача і слухача; інформація наводиться як правильна незалежно від суб'єктивної настанови. Така інформація може бути правдивою чи фальшивою (наприклад: “Я часто ходжу до бібліотеки”). Оцінні, аргументаційні судження (“Мені подобається “кока-кола”, вона добре втамовує спрагу”) часто зумовлені кліше, стереотипами, що функціонують у суспільстві. У нараційній формі інформація подається з перспективи оповідача й максимально наближена до його ракурсу сприйняття світу (“Я вчора пішов до бібліотеки, але підручника з якісних методів у соціології там не знайшов, бібліотекарка якось дивно на мене подивилася. А мені курсову треба здавати”). Наративне інтерв'ю базується на комунікативних закономірностях оповідання історії (з певним сюжетом, локалізацією в часі та просторі), текст створюється певною мірою незалежно від намірів промовця. Наративне (розповідне) інтерв'ю (від англ. narrative– розповідь, оповідання) – специфічний вид вільного інтерв'ю, яке не є сумою відповідей на запитання, а складається, насамперед, зі спонтанної, імпровізованої, цілісної роз­повіді респондента (наратора) про власний життєвий досвід.

Інтерв'ю проходить у кілька етапів.

На початку інтерв'ю важливо створити довірливу, відкриту атмосферу, дати можливості наратору освоїтися з диктофоном.

На етапі стимуляції розповіді пояснюються цілі досліджен­ня, наголошується, що питання під час розповіді ставитись не будуть, що співбесідник є цікавим як особистість, а не представ­ник певної соціальної категорії, що справа не у проблемі як такій, від респондента очікують розповіді про послідовність подій і переживань, тобто своєї життєвої історії, в якій він орієн­тується краще за всіх. Якщо ж індивід розпочне з мотивів, узагальнень, аргументів, то це свідчить про непорозуміння, невдалу стимуляцію, внаслідок чого найчастіше отримують лише узагальнені пояснення, стереотипні оцінки тощо.

Етап нарації– основна частина інтерв'ю – спонтанна, не підготовлена заздалегідь, не порушувана втручанням дослідника розповідь. Завдання інтерв'юєра – слухати співбесідника нерідко протягом кількох годин), підтримувати монолог за допомогою невербальних знаків (жестів, міміки), що демонструють увагу й спільні емоції. Дуже шкідливим може бути імпульсивне бажання дослідника уточнити інформацію, поставити запитання: природний хід оповідання порушується, респондент може більше не повернутися до сюжету, а незакінченість цієї частини унеможливить детальний її аналіз.

Хоча наратору широких межах вільний в організації свого оповідання, але перебіг інтерв'ю регулюється трьома вимогами до нарації:

1. Вимогою закриття форми – наратор, розпочавши говорити про певні події, має продовжити ці теми до їхнього змістового чи логічного вичерпання.

2. Вимога конденсації – наратор не розповідає про все життя, а відбирає важливі події. Він змушений говорити тільки про те, що є незаперечно цінним у його досвіді в контексті теми, і мусить “згущувати”, конденсувати оповідання, щоб слухач мав змогу пов'язати основні елементи і зрозуміти найсуттєвіше.

3. Вимога наведення подробиць – наратор деталізує своє оповідання, щоб його можна було зрозуміти на слух. Розповідь має бути впорядкована, зі зрозумілими переходами від одних подій до інших, із характеристиками ситуації та осіб, які в них брали участь.

Наративні правила структурують текст, хронологічно упорядковують його. Недотримання наративних вимог потребує аналізу, свідчить про певні біографічні проблеми. Про ухиляння від пред'явлення певних мотивів й обговорення окремих тем свід­чать паузи, зволікання, раптові зміни часової перспективи оповідання тощо.

Додаткова фаза інтерв'ю, фаза запитань інтерв'юера, настає після закінчення нарації. Запитання першого типу стосуються неточностей, непослідовностей, незакінчених мотивів, зауважених дослідником і спрямовані на заохочення продовження нарації. Дослідник має уважно й “аналітично” слухати розповідь (можна робити записи), щоб поставити відповідні запитання. Коли нараційні можливості оповідача вичерпано, переходять до підготовлених теоретичних запитань на теми, важливі для цілей дослідження. Наратор виступає як теоретик власного життя, оці­нює різні аспекти соціального життя. Таким чином, наративні фрагменти дають інформацію щодо орієнтацій, важливих для дій і вчинків, а фрагменти додаткової частини (коментарі, оцінки) розкривають спосіб мислення, необов'язково пов'язаний із реальними вчинками.

Фаза закінчення інтерв'ю означає вимкнення диктофона і перехід до нормальної бесіди. Цей етап важливий з погляду етичних засад наративного інтерв'ю, які наголошують на рівноправності учасників.

Якісні інтерв'ю записують на магнітну плівку. Проводиться транскрибування аудіозапису (перенесення на електронні чи паперові носії) із відтворенням вербального і невербального змісту за допомогою систем транскрипції. Детальність транскрипції залежить від досліджуваної проблеми: інколи досить записати інтерв'ю за допомогою стандартної письмової мови, в інших випадках необхідно позначити паузи, моменти одночасного мовлення двох осіб, сміху та інших паравебальних знаків.

Обґрунтування логіки аналізу та інтерпретації зібраної первинної соціологічної інформації

Отримані в результаті глибинного соціологічного інтерв’ю первинні соціологічні дані ми плануємо аналізувати, використовуючи методику факторного аналізу. Ми обрали факторний аналіз, тому що глибинне інтерв’ю як метод передбачає отримання непередбачуваної кількості варіантів відповідей стосовно цікавого нам показника (індикатора), особливо на етапі нарації. Процедура інтерпретації потребує наявності доволі чітких, бажано кількісно виражених даних. Такі дані ми плануємо отримати в результаті факторного аналізу, тобто зведення всього розмаїття типових відповідей (однорідних за змістом та все ж відмінних за вербальним оформленням тверджень) до декількох показових.

Виділені фактори будуть проаналізовані, інтерпретовані й використані для підтвердження чи спростування гіпотез дослідження та формулювання висновків.

Опис схеми аналізу отриманих даних

Орієнтовна схема аналізу отриманих даних

1. Прослуховування записаних на диктофон інтерв’ю з метою попереднього з’ясування, наскільки змістовні відповіді отримані на дослідницькі запитання.

2. Активне слухання із зупинками для можливості фіксації та внесення в комп’ютер оригінальних тверджень (суджень) респондентів.

3. Тематичне групування тверджень(суджень) за критерієм відповідності тому або іншому дослідницькому запитанню.

4. Традиційний аналіз отриманої первинної соціологічної інформації.

5. Написання звіту за результатами дослідження.

Соціально-економічна криза у нашій країні вивела проблему осмислення цінностей людського буття на перший план наукового пізнання. Однак цінності й ціннісні орієнтації людини завжди були одним з найбільш важливих об’єктів дослідження філософії, етики, соціології та психології на всіх етапах їхнього становлення й розвитку як окремих галузей знання. Проблема цінностей і ціннісних орієнтацій у сучасній вітчизняній психології та педагогіці є однією з найбільш значущих і актуальних. Це пов’язано з відсутністю чіткого уявлення про ціннісні ідеї, необхідні суспільству, що переживає кризу, а також ефективні способи впливу на ціннісну свідомість підростаючого покоління.

Молодь завжди характеризується пошуком сенсу життя, який пов’язаний із труднощами процесу дорослішання, становленням самостійності й самовизначенням. Система цінностей народу залежить від його національних властивостей, державного устрою, релігії й моралі, від рівня розвитку культури, світогляду тощо. Значні зміни в житті суспільства ведуть за собою зміни насамперед у системі цінностей як молоді, так і генерації старшого покоління.

Сучасне економіко-політичне становище в Україні, соціокультурні перспективи державотворення ставлять до індивіда нові вимоги. Суспільство потребує відповідальної, активної особистості зі сформованими громадянськими, моральними якостями, високим професіоналізмом, гуманістичним світоглядом.

Протягом своєї історії людство виробило систему цінностей, які мають неперехідне значення для багатьох поколінь людей: істина, добро, краса, свобода, справедливість і т. п. І хоч у різні епохи зміст і значення цих цінностей розумілися по-різному, але саме в них відображалось прагнення людей до свободи й незалежності, до щасливого й гідного життя, містилась вимога перебудови суспільства на принципах гуманізму і справедливості, гармонійного поєднання особистих і суспільних інтересів.

Сформувати належні цінності в сучасних умовах досить важко, оскільки продукування “конфліктної культури” у вигляді “сильної”, досить агресивної особистості-супермена, яка культивується в зарубіжних засобах масової інформації і з їхньої подачі – в Україні, призводить до втрати моральних ідеалів. Це явище засвідчили багато науковців: Ю.Азаров, Г.Балл, І.Бех, В.Білоусова, Б.Вульфов, Р.Гурова, С.Дем’янчук, О.Дубасенюк, В.Караковський, І.Кон, В.Лісовський, О.Мудрик, Т.Сущенко, І.Трихін [4, с.226].

Дослідження здійснюється згідно із загальним планом науково-дослідних робіт Мелітопольського державного педагогічного університету, з вимогами реформування освітньої системи України.

Варто зазначити, що фундаментальні психолого-педагогічні дослідження структурно-динамічних особливостей ціннісно-смислової сфери особистості в різний час здійснювали І.Бех, Ф.Василюк, М.Гінзбург, З.Карпенко, Д.Леонтьєв, Т.Титаренко, В.Франкл, Н.Чепелєва. Закономірності психічного розвитку особистості в юнацькому віці розкривали Л.Божович, Е.Еріксон, Я.Коломінський, І.Кон, Г.Костюк, С.Максименко, В.Москалець, М.Савчин, С.Рубінштейн.

Мета нашого дослідження зумовлена передусім необхідністю виявити психологічний характер зміни інтересів, життєвих планів, ціннісних орієнтацій сучасних старшокласників і студентів та визначити роль у цьому процесі психологічних і соціальних (інституційних) чинників, що діють у сучасному українському суспільстві.

Відразу зауважимо, що наша мета полягає ще й у визначенні ієрархії моральних мотивів старших дошкільників, рельєфному висвітленні специфічних особистісних якостей сучасної української молоді, виявленні тих “зон”, у яких втрачається зв’язок генерацій старшого покоління вчителів, і тих, де цей зв’язок відтворюється з колишньою соціально-моральною сферою життя.

У психологічному тлумачному словнику В.Шапара ми читаємо: “Цінність – поняття, яке використовується у філософії, психології і соціології для позначення об’єктів, явищ, їхніх властивостей, а також абстрактних ідей, що втілюють у собі суспільні ідеали й виступають завдяки цьому еталоном належного”. Будь-яка цінність має значення лише в порівнянні з іншою, протилежною їй. Люди прагнуть добра, тому що існує зло, захищають істину, тому що є брехня, захоплюються прекрасним, тому що є химерне. Іззовні цінності виступають як властивості предмета чи явища, однак вони притаманні людині не від природи, а тому, що вона залучена до сфери суспільного буття і стала носієм певних соціальних відносин [5, с.597].

Ціннісні орієнтації – найважливіша складова структури особистості, що має у своїй структурі мотиваційний, когнітивний, емоційний, оцінювальний та інші компоненти. Роль ціннісних орієнтацій полягає в тому, що вони повідомляють спрямованість професійної діяльності, надають їй цінності, що містять зміст, дозволяють посісти певну позицію, регулюють поведінку, формують способи самоактуалізації. Ціннісні орієнтації особистості, її життєві перспективи, плани є проекцією духовного життя суспільства, формуються під упливом суспільних чинників, обумовлені системою виховання й навчання.

Цінності, як і інші особистісні утворення (спрямованість, установки, переконання), розглядаються як результат відбиття у свідомості людини суспільних відносин і соціально-економічних умов життя.

Соціальні цінності, переломлюючись через призму індивідуальної життєдіяльності, входять до психологічної структури особистості як особистісні цінності. Вони є головним джерелом мотивації поведінки особистості.

Суспільство орієнтує молодь на традиційні цінності, але не всяка соціальна та економічна ситуація індивідуального існування дозволяє їх сприйняти в повному обсязі (наприклад, відсутність можливості задовольнити вітальні (життєво важливі) й соціальні потреби).

На нашу думку, ціннісні орієнтації – це складний соціально-психологічний феномен, який характеризує спрямованість і зміст активності особистості. Вони є частиною системи оцінок і відношень особистості, визначають загальний підхід людини до світу, до себе. Вони надають змісту і напрямку особистісним позиціям, поведінці, вчинкам.

Слід наголосити, що ціннісні орієнтації формуються під час засвоєння соціального досвіду й виявляються в цілях, ідеалах, інтересах, переконаннях тощо. Система ціннісних орієнтацій становить внутрішню основу ставлення особистості до дійсності. Вона не є чимось абсолютно впорядкованим і сталим. Вона динамічна й відображає головні зміни взаємозв’язку людини зі світом та поточні зміни під упливом соціальних ситуацій.

На сьогодні в соціально-психологічних і психолого-педагогічних дослідженнях вивчаються різні характеристики структури й динаміки ціннісних орієнтацій [2].

Ми погоджуємося з думкою багатьох учених, що цінності визначають центральну позицію особистості, впливають на спрямованість і зміст соціальної активності, загальний підхід до світу й самого себе, визначають зміст і напрямок суспільної позиції особистості, її поведінку і вчинки. За своїм змістом термін “ціннісні орієнтації” має досить широкі межі. Більшість фахівців (Г.Головних, А.Здравомислов, В.Ольшанський, В.Ядов) розглядають ціннісні орієнтації, з одного боку, як ідеологічні, політичні, моральні, естетичні та інші підстави для оцінки суб’єктом навколишньої дійсності й орієнтації в ній, а, з іншого боку, – як спосіб диференціації об’єктів індивідом за їхньою значущістю. При цьому підкреслюється, що ціннісні орієнтації формуються при засвоєнні соціального досвіду (соціалізація) і виявляються в меті, ідеалах, переконаннях, інтересах та інших проявах особистості.

У структурі людської діяльності ціннісні орієнтації найбільш тісно пов’язані з пізнавальними та вольовими її сторонами. Система ціннісних орієнтацій створює змістовний бік спрямованості особистості й виражає внутрішню основу її ставлення до дійсності. У цілому ціннісні орієнтації являють собою складний соціально-психологічний феномен, який характеризує спрямованість і зміст активності особистості, що визначає загальний підхід людини до світу й до себе, надає змісту і напрямку особистісній позиції, поведінці й учинкам людини [1, с.134]

Дослідна робота здійснюється з 2004 року по теперішній час на базі Мелітопольського державного педагогічного університету (60 студентів І, III, V курсів); Запорізького інституту післядипломної педагогічної освіти (Мелітопольська філія) (учителі української мови і літератури, російської мови і літератури, історії, математики – 30 осіб).

Для досягнення поставленої мети і розв’язання завдань науково-творчого пошуку ми використовували комплекс теоретичних та емпіричних методів дослідження. Для отримання первинних, проміжних результатів нами були використані такі діагностичні методики: О.Запорожця, спрямована на виявлення рівня розвитку цілеспрямованих вольових дій, змісту моральних мотивів поведінки дошкільника; “Методика дослідження ціннісних орієнтацій (МДЦО М.Рокича, адаптована провідним вітчизняним психологом В.Семіченко)” [3, с.176-180]; мотиваційних тенденцій (В.Семіченко), яка являє собою авторську модифікацію метода мотиваційної індукції (МІМ) Ж.Ньютона; “Модифікована карта особистості” К.Платонова.

Простежуючи динаміку зміни важливості термінальних цінностей, слід зазначити, що такі цінності, як здоров’я, кохання займають провідну позицію як у старшокласників, так і у студентів-першокурсників. Зміна спостерігається в таких цінностях, як щасливе сімейне життя (у студентів І курсу), що обумовлено психологічними особливостями розвитку та формуванням особистісно-ціннісної сфери юнацького віку, а також “упевненість у собі”, яка присутня й у старшокласників. Суттєвої різниці між цінностями, які посіли останні місця серед старшокласників і студентів-першокурсників, не відмічається.

Якщо порівняти основні цінності старшої генерації (вчителів), а це – відповідальність, взаємодопомога, взаємопідтримка, почуття товариськості, то для сучасної молоді характерна модель егоїстичної, індивідуалістичної свідомості. Однак, на нашу думку, це й позитивно. Якщо старшокласник і студент-першокурсник ставлять перед собою мету й домагаються свого, то вони несуть відповідальність за наслідки всіх своїх дій. Ми відзначаємо, що це формує у молоді такі вольові якості, як самостійність, ініціативність, цілеспрямованість.

Простежуючи динаміку зміни значущості інструментальних цінностей, можна зробити висновок, що загальна картина демонструє нам таке: більшість інструментальних цінностей займають близькі рангові місця. Певні відмінності спостерігаються лише в сфері таких цінностей, як раціоналізм, чесність, ефективність у справах, високі запити.

Кожній людині властива індивідуальна, специфічна ієрархія особистісних цінностей, яка служить сполучною ланкою між духовною культурою суспільства і духовним світом особистості, між буттям суспільним та індивідуальним. Система їх складається в процесі діяльнісного предметного сприйняття індивідами змісту суспільних цінностей, об’єктивованих у витворах матеріальної культури. Як правило, для особистісних цінностей характерна висока усвідомленість; вони відбиваються у вигляді ціннісних орієнтацій і служать важливим фактором соціальної регуляції взаємин людей і поведінки індивіда.

На кожній стадії особистісного розвитку вибір переважного механізму формування ціннісної системи визначається складним комплексом внутрішніх і зовнішніх факторів. Внутрішні психологічні фактори й фактори зовнішнього соціального середовища визначають особливості розвитку системи ціннісних орієнтацій особистості.

Формування вищого рівня ціннісної системи й вибір відповідних механізмів її розвитку визначаються ступенем виразності таких внутрішніх психологічних факторів, як свідомість життя, інтернальність, позитивна “Я-концепція”, низька тривожність і фрустраційна напруженість, здатність до ассертивної поведінки та емоційна стійкість.

На підставі вищезазначеного ми можемо зробити такі висновки:

1. У сучасної студентської молоді спостерігається тенденція до переорієнтації на індивідуально та особистісно значущі цінності. Переважна більшість молоді на передній план ставить матеріальні цінності, цінності, які мають значення лише в теперішньому часі і лише для них самих – цінності найближчої перспективи.

2. Приємно зауважити, що така цінність, як вихованість займає провідне місце як у молоді, так і серед учителів. Це обумовлено великою роллю виховного процесу загальноосвітніх та вищих педагогічних закладів освіти.

3. Слід зауважити, що студентство акцентує увагу на західних, американських якостях особистості (впевненість у собі, цілеспрямованість, життєрадісність, раціоналізм, самоактуалізація), відсуваючи на задній план такі якості, які сьогодні більше цінує старша генерація вчителів: відповідальність, доброта, толерантність, чуйність тощо. Але, аналізуючи це явище, не треба поспішати з категоричними висновками на захист старшої генерації. Необхідно зробити знижку на певний максималізм молоді, на агресивне впровадження в нашу свідомість західної, американської культури, а також на динамічні економічні, культурні та соціальні кризи, які переживає наша країна в цей складний для нас період.

Результати виконаної роботи дозволяють запланувати деякі перспективні шляхи поглиблення досліджень в обраному напрямку щодо вивчення динаміки формування ціннісної сфери особистості студента, психологічних механізмів і тенденцій ціннісного самовизначення студентів-майбутніх педагогів; розробити програму ефективних розвивально-корекційних заходів ціннісної сфери, яка може бути використана психологічною службою університету для оптимізації ціннісного самовизначення особистості.

Систему цінностей соціального суб'єкта можуть складати сутнісно-життєві уявлення про добро і зло, щастя, мету та сутність життя та універсальні: 1) вітальні (життя, здоров'я, особиста безпека, добробут, сім'я, родичі, освіта, правопорядок); 2) суспільного визначення (працелюбство, соціальний статус та ін.); 3) міжособистісного визначення (чесність, альтруїзм, доброзичливість); 4) демократичні (свобода слова, совісті, національний суверенітет); 5) партикулярні (належність до малої батьківщини, сім'ї); 6) трансцендентні (віра в Бога, прагнення до абсолюту) цінності.Базові цінності - прагнення до істини, творчості, краси, орієнтація на добро, співучасть, честь і гідність - конкретизуються і виступають підвалинами вибору цілей і умов загальнозначущої діяльності. Вони складають ядро загальнолюдських цінностей.Існує певна ієрархія цінностей. Вона полягає не тільки в тому, що одними цінностями (" нижчими") інколи жертвують заради інших (" вищих"), а і в тому, що різні цінності володіють різним ступенем суспільності і одні являються конкретизацією інших. Так цінність праці пояснюється тим, що праця - одна із сфер, в якій реалізуються цінності більш високого порядку, цінність самореалізації і розвиток особистості розглядаються також більш фундаментальне.Важлива характеристика цінностей - їх зв'язок з ідеалами. Ця характеристика інколи навіть включається у визначення цінностей. Героїчні образи художньої і публіцистичної літератури використовуються в емпіричних дослідженнях, як носії найбільш важливих цінностей. Власне ці образи є засобом зображення педагогічного зразку для засвоєння моделями ідеального способу поведінки, ідеального стилю життя.Вищий рівень в ієрархічній системі цінностей займають ціннісні орієнтації. Ціннісна орієнтація - це спрямованість особистості на засвоєння певних цінностей для задоволення своїх потреб. У ціннісних орієнтаціях цінність виконує роль своєрідного орієнтира і відповідного регулятора поведінки й діяльності людини в предметній і соціальній дійсності. А особистість орієнтується на ті цінності, які найбільше їй потрібні в даний час і в перспективі, відповідають її інтересам і цілям, імпонують її досвіду.Ціннісні орієнтації являють собою складні утворення, що вбирають в себе різні рівні і форми взаємодії громадського і індивідуального в особистості, специфічною формою усвідомлення особистістю оточуючого світу, свого минулого і майбутнього, суттєвості свого власного " Я".А.Г. Здравомислов і В.А. Ядов пишуть про те, що " основна функція ціннісних орієнтації, - регулювання поведінки, як усвідомленої дії в певних соціальних умовах" [7], [8].Г.П. Предвічний відокремлює 3 етапи у формуванні соціальної орієнтації: 1) Усвідомлення потреб.2) Порівняння потреб з предметами і явищами, що оточують світ і вироблення відношення - позиції до світу.3) Форсування усвідомленого відношення до речей, умов і форм задоволення потреб [9, с. 136].Академік Б.Г. Ананьєв, говорячи про ціннісні орієнтації, зазначав: " Є загальний центр, в якому збігаються дослідження соціологів, соціальних психологів та психологів. Цим загальним центром являються ціннісні орієнтації груп та особистості, спільність цілей діяльності, життєва спрямованість чи мотивація поведінки людини" [10, с. 299-300]." Включення ціннісних орієнтацій в структуру особистості дозволяє, як вказує В.А. Ядов, вловити найбільш загальні соціальні детермінанти мотивації поведінки, джерела якої треба шукати в соціально-економічній природі суспільства, його моралі, культурі, в особливостях соціально-групового усвідомлення того середовища, в якому сформувалась соціальна індивідуальність, і де проходить повсякденна життєдіяльність людини" [8, с.6].Таким чином, ціннісні орієнтації, виступаючи одним з центральних особистісних утворень, виражають свідоме відношення людини до соціальної дійсності і в цій своїй якості визначають широку мотивацію її поведінки і мають суттєвий вплив на всі сторони її діяльності.Отже, розвиток ціннісних орієнтацій тісно пов'язаний з розвитком спрямованості особистості.У співвідношенні з сприйнятими у психології поняттями природи і особливостей ціннісної орієнтації особистості, цінності, які складають її структуру і зміст, поділяють на дві основні групи (М. Рокич) з точки зору цілей і завдань, яким слугує та чи інша цінність.Першу групу складають цінності - цілі (термінальні цінності), другу - цінності-засоби (інструментальні).Найголовнішими є термінальні цінності - це основні цілі людини, так як відображають довгострокову життєву перспективу. Термінальні цінності начебто визначають сенс життя людини, вказують, що для нього є особливо важливим, значущим, цінним. Саме термінальні цінності співвідносяться з так званими змістоутворюючими мотивами (за А. Леонтьєвим). З його точки зору, змістоутворюючі мотиви є вирішальними, так як важливо не тільки те, що необхідно суб'єкту, і не тільки в тому, що як робиться для досягнення першого, але й те, навіщо необхідно людині все вище згадуване. Змістоутворення особистість здійснює посередництвом своїх мотивів. З точки зору ціннісного підходу до вивчення особливостей формування свідомості особистості всі явища дійсності (включаючи і вчинки людей) можуть бути представлені у вигляді набору цінностей, який виражає суб'єктивну оцінку індивідом цих явищ з позиції їх необхідності при задоволенні його потреб та інтересів [12, с. 14]. Ціннісні орієнтації особистості також мають складну ієрархічну структуру. Так, наприклад автори відомої диспозиційної концепції регуляції соціальної поведінки В. Ядов, Д. Узнадзе виділили слідуючи рівні диспозиції: 1) елементарні фіксовані установки (виникають на основі вітальних потреб); 2) аттітюди (формуються на основі потреби людини у спілкуванні, яка здійснюється в малій групі); 3) суспільно-спрямований інтерес особистості, відповідно конкретної сфери активності; 4) ціннісні орієнтації особистості, які реалізують поведінку особистості [13, с. 200].Таким чином, цінності являть собою вищий рівень людських потреб. Особисті, індивідуальні потреби, співвідносячись з суспільною значущістю і усвідомлюючись особистістю, стають цінностями і регулюють поведінку людини.Отже, між потребою і цінністю - двома головними детермінантами ціннісної орієнтації - існує значна часова й просторова " відстань", на якій відбувається процес, опосередкований соціально-психологічними властивостями особистості, суспільними умовами та іншими чинниками. Активну участь в цьому процесі беруть, зокрема: установка - зайнята особистістю позиція, що виявляється у ставленні до об'єкта потреби, у готовності до дії, настроєності на неї, інтереси, мотиви, цілі, ідеали, які спонукають і спрямовують активність людини в напрямі до об'єкта - цінності; свідомість (самосвідомість) як здатність особи усвідомлювати свої потреби, інтереси, бажання, прагнення, контролювати і регулювати їх згідно з моральними нормами й оцінками, співвідносити із суспільними цінностями й ідеалами; переконання - впевненість, оптимістична віра в успішність реалізації носієм цінності конкретних потреб та інтересів; вибір як показник остаточної визначеності в певній цінності.Відтак схема психологічної структури ціннісної орієнтації може мати такий вигляд: потреби - установки (настроєність, ставлення) - інтереси - мотиви - цілі - ідеали - свідомість (самосвідомість) - переконання - вибір - цінності. Реалізація людиною ціннісної орієнтації залежить від внутрішніх (рівня розвиненості даних психологічних механізмів) та зовнішніх (суспільних відносин, економічної, соціально-політичної будови суспільства, його системи цінностей, матеріальних і духовних благ, перспектив загального розвитку) умов.Слід зазначити, що спрямованість особистості зумовлюється не лише її ціннісними орієнтаціями, а й таким психологічним утворенням як „особистісний смисл" (А.М. Леонтьєв), який трактується „як відбиття в свідомості відношення мотиву (діяльності) до цілі (дії)" [11, с. 254].В нинішній час у вітчизняній психології утворилась велика кількість напрямів у дослідженні смислової сфери особистості. Всі ці дослідження, звертаючись до різних аспектів смислоутворення при тому, різному трактуванні цього поняття, об'єктивують факт різниці смислових утворень особистості за їх місцем та функціями в ієрархії смислової сфери суб'єкта діяльності.Найбільш загальні смислові утворення людини пов'язані з світоглядом (Ю.А. Шерковнін), самосвідомістю (І.І. Чеснокова), уявою людини про сенс життя (Ф.Є. Василюк), життєвими цілями (С.С. Гусєв), ціннісними орієнтаціями (Г.М. Андрєєва), життєтворчістю особистості (В.І. Шинкарук), уявою про себе (образ „Я") в співвідношенні з іншими людьми і взагалі з загальнолюдськими ідеалами сучасного, минулого та майбутнього (І. С. Кон).Таким чином, можна зробити висновок, що ціннісні орієнтації займають центральне місце в психічній регуляції поведінки людини. Тому на сучасному етапі розвитку психологічної науки вивченню ціннісно-смислової сфери особистості приділяється значна увага, так як саме вона виступає в якості центрального компонента детермінації поведінки людини.

1. Ціннісні орієнтації молоді.

За останні десятиріччя як в нашій країні так і за кордоном проблема цінностей і ціннісних орієнтацій набула особливої актуальності. Ці поняття є об’єктом дослідження багатьох наук зокрема, філософії, психології, соціології, що говорить про їхню складність та багатоплановість.

Цінності за П. Менцеру це те, що почуття людини диктує признати важливішим над всім, і до чого можна прагнути, відноситися з повагою та признанням.

Цінності на думку Миколи Федоровича Головатого це також певні ідеї, погляди за допомогою яких люди задовольняють свої потреби та інтереси.

Зупинимося на основних властивостях цінностей. Їх можна поділити на три категорії:

1) Ті цінності, які для однієї людини є цінними, інша особа може недооцінювати, або зовсім не вважати за цінність. Таким чином, однією із найхарактерніших властивостей цінностей – її суб’єктивність.

2) Приоритетне значення мають індивідуальні цінності людини над суспільними. Ієрархія індивідуальних цінностей є своєрідною ланкою, яка зв’язує окрему людину і суспільство. Тобто, є духовний світ людини і певна культура суспільства, які взаємопов’язані і взаємодіють за допомогою цінностей окремої людини.

3) Ще одна особливість полягає у тому, що ціннісні орієнтації не можуть бути

заданими чи принесеними кимсь ззовні. Вони – результат діяльності

конкретної людини.

Ціннісні орієнтації – це певна сукупність ієрархічно пов’язаних між собою цінностей, які задають спрямованості людському життю. У філософському словнику ціннісні орієнтації – „важливі елементи внутрішньої структури особистості, які закріплені життєвим досвідом особистості, всією сукупністю його переживань”.

Ціннісні орієнтації людини складаються в певну систему. Серед всієї ієрархії цінностей можна виділити ті, які є загальнолюдськими, або глобальними, тобто властиві переважній більшості людей, наприклад: Свобода, Праця, Творчість, Гуманізм, Солідарність, Чесність, Вихованість, Інтелігентність, Сім’я, Нація, Народ, Діти. Зниження значення цих цінностей викликає в нормальному суспільстві серйозні занепокоєння.

Ціннісні орієнтації особистості не тільки визначають мотивацію індивідуальної поведінки, але й складають світогляд людини. Ціннісні орієнтації молоді формуються в процесі виховання і навчання. Причому навчання має на меті не стільки повідомити конкретні знання в певній галузі, скільки відтворити культурні і історичні нормативи, які сприяють особистості. Через виховання здійснюється трансляція (передача) ціннісних орієнтацій від покоління до покоління як на вербальному так і на невербальному рівнях.

До псевдоцінностей належать цінності, які не сприяють самореалізації людини або навіть є перешкодою для самореалізації, проте людина може бути переконаною в оберненому. Зокрема, як свідчать соціологічні дослідження, багато молоді вважає, що алкоголь і наркотики є цінними тому, що стимулюють творчість орієнтація на псевдо цінності є досить небезпечною для людини і для оточуючих її людей. У таких людей часто виникає ілюзія, про те, що оволодіння найбільш значною цінністю (гроші, золото, влада) відкриється шлях до оволодіння іншими загальнолюдськими цінностями (добро, красота, любов, гармонія...). зокрема більшість переконана в тому, що якщо вони оволодіють великою владою, або великими грошами, то зможуть реалізувати себе на основі істинних цінностей.