Принципи та механізм організації власної справи в Україні

Організація бізнесу крім вибору конкретної форми підприємства й визна- чення джерел фінансування вимагає ще пройти ряд етапів, пов'язаних з від- криттям нового об'єкта підприємницьких структур. Насамперед, необхідно ви- вчити принципи (правила) організації підприємницької діяльності, які регулю- ються законодавством країни.

В Україні, як було сказано, основним законом, що визначає базові правові норми підприємництва, є Конституція України. На цій основі розроблені й ді- ють конкретні закони, що стосуються даного питання. Так, організаційний ме- ханізм здійснення підприємницької діяльності закладений у законі України

«Про підприємництво». Відповідно до цього закону підприємництво регулю- ється наступними принципами:

– вільний вибір видів діяльності;

– залучення до підприємницької діяльності коштів і майна юридичних осіб на добровільних засадах;

– самостійне формування програм діяльності, вибір постачальників і спо- живачів своєї продукції;

– установлення цін відповідно до законодавства;

– вільне наймання працівників;

– залучення й використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено й не об- межено законодавством;

– вільне розпорядження прибутком, що залишився після внесення плате- жів, установлених законодавством;

– самостійне здійснення зовнішньоекономічної діяльності;

– використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Дотримання цих правил організації підприємництва припускає активну ді- яльність держави щодо створення в країні ринкового середовища. Для цього необхідно:

– створення законодавчої бази, що надає всім господарюючим суб'єктам гарантії в цілості їхньої власності, виключає можливість націоналізації, експро- пріації власності, створює для всіх учасників бізнесу рівні права й повну еко- номічну свободу в підприємницькій діяльності;

– сприяти створенню конкурентного режиму господарювання в країні, що припускає вільне суперництво між учасниками бізнесу за джерела ресурсів і найбільш ефективні умови застосування капіталу;

– формування елементів ринкової інфраструктури, що забезпечує можли- вість бізнесменам брати участь у системі товарних і фондових бірж, користува- тися послугами комерційних банків, підприємств оптової торгівлі, відкриває доступ до економічної інформації та ін.;

– стимулювання розвитку бізнесу в країні припускає створення сприятли- вого економічного середовища, що включає податкові пільги й державні дота- ції, особливо для малого бізнесу або для ризикових проектів інноваційного ха- рактеру.

Поряд з цим, державне законодавство повинне відгородити суспільство від негативних наслідків розвитку бізнесу. Для цього передбачені обмеження в підприємницькій діяльності й прямі заборони. Це стосується виготовлення й реалізації наркотичних засобів, військової зброї й боєприпасів, вибухових речо- вин і т.п.

Тільки з дозволу Кабінету Міністрів України (за спеціальними ліцензіями) можуть здійснюватися: пошук і експлуатація родовищ корисних копалин; ви- робництво, ремонт і реалізація спортивної й мисливської зброї; виготовлення й реалізація медикаментів і хімічних речовин; виробництво пива, вина, спирту й горілчаних виробів та ін.

Саме відкриття свого підприємства являє не одноактний момент, а процес, що включає наступні етапи: обґрунтування ідеї, підготовка установчих докуме- нтів, утворення статутного фонду й державну реєстрацію.

Ідея бізнесу, тобто конкретизація тієї діяльності, що обирає підприємець, є першим і найважливішим кроком, і основою всієї справи. Крім того, це й мо- мент різкої зміни свого колишнього способу життя. Тому ідея свого бізнесу по- винна бути ретельно продумана. Джерелами нових ідей можуть бути публікації офіційних органів влади, вчених, бізнесменів, фахівців, відгуки знайомих. Оскільки носієм нових ідей та їхнім виконавцем є сама людина, то вибір пови- нен опиратися на її досвід, пристрасті, кваліфікацію, інтерес і, звичайно, на розрахунок майбутніх матеріальних вигід. У цей час можуть надати реальну допомогу при розв’язанні даного питання маркетингові дослідження ринкової кон'юнктури.

Якщо ідея знайдена, починається процес її оцінки й вибір виду діяльності, а також форми підприємства. Оцінка цих рішень повинна відповідати наступ- ним вимогам:

– високому рівню рентабельності;

– невеликому терміну окупності вкладених коштів;

– можливості продажу продукції в максимальному обсязі;

– прийнятним умовам матеріально-технічного забезпечення;

– невисокому рівню капиталоємкості;

– мобільності в можливих перебудовах;

– підтримки з боку залежних органів (наприклад, банку);

– відповідності здібностям і можливостям підприємця;

– найменшому ризику;

– позитивної оцінки при порівнянні даної продукції із продукцією конку- рентів.

Якщо ідея прийнятна й вибрана форма підприємства, необхідно далі ви- вчити основні засоби її досягнення. Для цього треба вирішити наступні завдан- ня:

– знайти свою «господарську нішу», тобто місце в обраній сфері діяльності й на ринку;

– визначити регіон, в якому буде створене підприємство;

– проаналізувати ресурсну базу й дати їй експертну оцінку;

– вибрати технологію виробництва;

– провести аналіз і дати оцінку майбутніх споживачів і конкурентів;

– дослідити можливості вкладення коштів й одержання кредиту;

– вивчити пільги, перешкоди, обмеження й т.п.;

– розробити цінову політику на свій продукт;

– налагодити рекламу.

Лише після цього можна переходити до етапу підготовки установчих до- кументів.

Основними установчими документами, які підтверджують статус підпри- ємця як юридичної особи, є Статут і Установчий договір. Те й інше необхідне для створення підприємства. Кожний з них має самостійне значення й однакову юридичну чинність. Установлено, що для малого бізнесу достатнім документом є Статут, для колективних форм бізнесу основним документом виступає Уста- новчий договір, а для акціонерних товариств з обмеженою відповідальністю й для об'єднань підприємств необхідно мати і той, і інший Установчий договір.

У Законі України «Про підприємство» визначені основні структурні еле- менти даних документів та їхні функції.

Так, завдання Уставу полягає в тому, щоб дати цільне подання про право- вий статус підприємства (або фірми) як самостійного господарського суб'єкта, про його внутрішній механізм управління, про режим формування й викорис- тання майна підприємства й розпорядження його коштами й прибутком. Статут

– це внутрішній регламентуючий акт підприємства. Таке призначення Уставу одержує своє відбиття й у його структурі. Основні розділи Статуту наступні:

1. Загальні положення.

2. Предмет (вид) і основні цілі діяльності.

3. Зовнішньоекономічна діяльність.

4. Права фірми.

5. Майно фірми і її фонди.

6. Виробничо-господарська діяльність.

7. Управління фірмою.

8. Організація праці та її оплата.

9. Розподіл прибутку (доходу) і відшкодування збитків.

10. Облік, звітність і контроль.

11. Припинення діяльності фірми (реорганізація й ліквідація).

Зміст Установчого договору випливає з того, що він являє собою угоду про спільну господарську діяльність декількох партнерів з утворенням самостійної юридичної особи. Його зміст полягає в об'єднанні майна учасників, їхнього підприємницького потенціалу для одержання прибутку. Визначальне значення в цьому договорі має чітке формулювання основних параметрів їхніх взаємин організаційного характеру й питань розподілу доходів. Установчий договір має наступну структуру:

1. Преамбула.

2. Предмет договору.

3. Загальні положення договору.

4. Юридичний статус фірми.

5. Види діяльності.

6. Статутний фонд і внески засновників.

7. Права й обов'язки засновників (учасників).

8. Управління фірмою.

9. Розподіл прибутку (доходів) і відшкодування збитків.

10. Відповідальність за порушення договору.

11. Умови розірвання договору.

12. Умови й терміни набрання договору чинності.

Процес складання установчих документів припускає проведення підготов- чої роботи щодо визначення мети, завдань і методів організації фірми, збір різ- них документів, проведення консультацій та ін. Для цього створюється робоча група, функція якої полягає в тому, щоб провести всю попередню роботу й роз- робити Статут і Установчий договір.

Всі підготовлені документи затверджуються загальними зборами заснов- ників і його рішення оформляються протоколом. Останній підписується всіма учасниками спільного підприємства. Із цього моменту фірма вважається засно- ваною. Але вона ще не має статусу юридичної особи й не може працювати. Щоб фірма одержала право на реальну діяльність, необхідно Статут і Установ- чий договір завірити державним нотаріусом і представити на Державну реєст- рацію.

До моменту державної реєстрації дане підприємство повинне сформувати свій статутний фонд, що становить основу майна підприємства й за допомогою якого створюється й починає функціонувати.

Статутний фонд утворюється шляхом внесення внесків засновників і по- повнюється за рахунок відрахування від прибутків, а також за рахунок додатко- вих внесків учасників, спонсорів та ін. Терміни, розмір, порядок внесення вкла- дів у статутний фонд передбачаються в установчих документах. Вартість май- на, що вноситься учасниками (гроші, будинки та ін.) визначається за поточними цінами, а також за домовленістю учасників. Оцінка може бути як у національ- ній валюті, так і в іноземній.

До моменту державної реєстрації підприємства кожний з його учасників зобов'язаний внести не менше 30% коштів, зазначених в установчих докумен- тах. Для цих цілей у банку відкривається тимчасовий розрахунковий рахунок

даного підприємства. Протягом року всі учасники даного підприємства повинні повністю внести свої вклади в статутний фонд.

Кошти статутного Фонду направляються на створення й розвиток форму- вання виробництва – на формування основних і оборотних фондів.

Що стосується заробітної плати найманих працівників, то вона виплачу- ється із частини вартості зробленого й реалізованого продукту даного підпри- ємства.

Статутний фонд є власністю засновників у межах їх внесків. У випадку ви- ходу будь-кого із учасників зі складу підприємства або його ліквідації заснов- нику виплачується вартість частини майна відповідно до його частини у стату- тному фонді.

Утворення статутного фонду підприємства є стартовим капіталом, необ- хідним для його функціонування, а також і підставою для державної реєстрації.

Державна реєстрація завершує процес створення підприємства (фірми). Вона здійснюється у Виконавчому комітеті мерії міста (району) або села за міс- цем діяльності фірми.

Для державної реєстрації необхідно представити наступні документи:

1. Заповнену реєстраційну картку.

2. Статут або Установчий договір.

3. Письмове підтвердження про наявність юридичного адресата.

4. Квитанцію про сплату за дану реєстрацію (держмито).

Орган, що здійснює реєстрацію, зобов'язаний протягом 10 днів видати сві- доцтво про реєстрацію й надати відомості в податкову інспекцію й орган дер- жавної статистики, де підприємству привласнюється код його діяльності.

Свідоцтво про державну реєстрацію є підставою для відкриття постійного розрахункового рахунку підприємства, а також одержання дозволу на виготов- лення круглої печатки й кутового штампа. Із цього моменту підприємство фун- кціонує як самостійна юридична особа. Воно має право випускати акції, від- кривати свої філії та ін.

Випадки припинення діяльності підприємства в ринковому середовищі не одиничні. Тому в усіх державах відпрацьовані механізми поведення в цій ситу- ації. В Україні ці нормативи знайшли відбиття в Законах України – «Про під- приємства» (ст. 34-36), «Про господарські товариства» (ст. 19-21), «Про підпри- ємництво» (ст. 11) та ін.

Припинення діяльності підприємства може відбуватися двома шляхами: шляхом перетворення або шляхом ліквідації.

Реорганізація підприємства відбувається у випадках злиття підприємства з іншим підприємством й утворенням нового підприємства. Може мати місце розділ підприємства, або виділення з підприємства одного або декількох під- приємств, а також перетворення одного підприємства в інше. В усіх випадках законами України передбачені нормативні положення, що стосуються зміни прав на майно.

Ліквідація підприємства здійснюється або за особистою ініціативою під- приємців, або примусово на підставі рішення суду або за рішенням контролю- ючих органів.

Найчастіше причиною ліквідації підприємства є його банкрутство. Сигна- лами про банкрутство можуть бути наступні явища:

– у діяльності підприємства слабшає фінансовий контроль. Директори не можуть документально обґрунтувати великі операції;

– клієнтам надаються великі знижки для збільшення платежів;

– ключові працівники залишають фірму;

– зростає недолік матеріальних запасів для виконання виробничої програ-

ми;

– не сплачуються податки на заробітну плату, а потім і затримується ви-

плата заробітної плати працівникам;

– постачальники вимагають сплати готівкою, а банки вимагають виплати наданих позик.

Ліквідація підприємства здійснюється спеціальною комісією, що створю- ється власником, а у випадку банкрутства – судом. Ліквідаційна комісія публі- кує в офіційній пресі інформацію про ліквідацію даного підприємства й повід- омляє порядок і термін прийняття претензій, оцінює майно, що перебуває в на- явності, виявляє дебіторів і кредиторів і розраховується з ними. Майно, що за- лишилося після цих розрахунків підприємства розподіляється між засновника- ми пропорційно їхнім внескам. Суперечки, що виникли в ході ліквідації підпри- ємства, розглядаються в судовому порядку.

Ліквідація підприємства вважається завершеною з моменту внесення запи- су про це до реєстру державної реєстрації.

Питання для контролю

1. Дайте коротку характеристику історичних передумов розвитку сучасно- го бізнесу в Україні.

2. У чому полягають цілі ринкової реформи і які етапи пройшов процес приватизації в Україні?

3. У чому складаються особливості правового режиму ринку й підприєм- ництва в Україні?

4. Пояснить основний зміст теореми Р. Коуза.

5. Які форми підприємництва одержали розвиток в Україні в цей час?

6. Охарактеризуйте принципи, що лежать в основі організації власної справи й основні правові закони, що відносяться до організації приватного під- приємництва в Україні.

7. Який правовий механізм оформлення власної справи встановлений в Україні. У чому полягає зміст й призначення засновницьких документів?