Правова база бізнесу в Україні

Для становлення й розвитку в нашій країні системи бізнесу необхідно за- безпечити товаровиробника та його економічний суверенітет не тільки наявніс- тю приватної власності на засоби виробництва, але й певною правовою базою, що її захищатиме. У ринковій системі установлюється правовий режим ринку й підприємництва.

Правовий режим ринку й підприємництва – це система всебічного захисту приватної власності, захист права підприємця як виробника, так і споживача.

ва.

Ця система має наступні елементи:

1. Діючу Конституцію країни.

2. Пакет законів, що містять конкретні права власників засобів виробницт-

3. Права, що включають винятковість.

4. Закони, які визначають межі правового режиму.

В Україні за роки політичної незалежності створена досить розгорнена

правова база приватного підприємництва.

У прийнятій і діючій Конституції України проголошується плюралізм вла- сності. У статтях 41, 42, 43 вказується на особливу роль приватної підприємни- цької діяльності в перехідний період.

На основі Конституції України розроблені й прийняті закони, що уточню- ють і розширюють ряд правових положень, які стосуються приватної власності й підприємництва. Серед них найбільш важливими є наступні:

– Закон України, прийнятий Кабінетом Міністрів «Про підприємництво»;

– Закон України «Про власність»;

– Закон України «Про підприємства»;

– Закон України «Про господарські товариства» та ін.

Тим самим у країні вже в 90-х рр. ХХ століття були створені основи пра- вового режиму ринкових відносин.

Але проблема вирішена не повністю, до її завершення ще потрібно провес- ти велику правову роботу.

У західних країнах, де правовий режим ринкових відносин створювався століттями, право приватної власності на речі нараховує 11 елементів:

– право володіння, тобто право здійснювати власний контроль над річчю;

– право користування речами у власних інтересах;

– право управління речами у власних інтересах;

– право на одержання доходу від використання речей;

– право на розпорядження річчю – споживання, відчуження, зміну або знищення речі;

– право на безпеку, тобто захист від відторгнення речі або несанкціонова- ної експлуатації речі, її експропріації та ін.;

– право на перехід речі в спадщину;

– право в часі, тобто на безтермінове використання права;

– право на оренду й тимчасову передачу на певний термін і по його закін- ченню – на передачу, тобто повернення речі;

– право, пов'язане із забороною шкідливого для інших використання даної

речі;

– право визначення відповідальності власника по боргах і їхній сплаті за

рахунок наявних у приватній власності речей.

Найважливішим елементом правового режиму підприємництва виступає також так зване поняття винятковості. Воно включає права власника й захист його від інших, а також права на відчуження речей. Виключити інших з вільно- го доступу до того або іншого ресурсу, блага можна лише шляхом чіткого ви-

значення прав власності й відчуження на ці ресурси. За ступенем винятковості виділяються три основних правових режими, або 3 системи прав власності:

1. Приватна власність базується на приватному економічному інтересі; захищена правом винятковості всіх інших для вільного доступу до даної влас- ності.

2. Державна власність або будь-яка інша колективна власність заснована на колективному інтересі в рамках даного утворення. У цих межах ніхто не пе- ребуває в привілейованому положенні в доступі до ресурсу.

3. Загальна або комунальна власність на ресурси відкрита для всіх членів суспільства по відношенню до використання ресурсу.

Для існування й розвитку ринкових відносин базовою виступає система прав приватної власності на ресурси, а головне – на засоби виробництва. Пра- вове законодавство винятковості для приватної власності означає:

а) винятково приватне право на доход від використання речей. Це призво- дить до того, що на власника й тільки на нього падають всі позитивні й негати- вні наслідки його власних дій, пов'язаних з використанням даних речей і ресур- сів;

б) це створює матеріальний стимул у прийнятті рішень у ринкових відно- синах;

в) створює критерій раціональності економічної поведінки, спрямованої на мінімізацію витрат і максимізацію прибутку;

г) винятковість права відчуження речей призводить до того, що будь-який товар у процесі обміну передається тому, хто пропонує за нього найвищу ціну. Це, у свою чергу, означає, що корисність речі (її споживча вартість) максима- льно використовується саме тим суб'єктом, який у ній найбільше потребує.

Загальним результатом ринкового обміну є:

– ефективний розподіл ресурсів у суспільстві;

– система приватної власності в умовах стихійного ринкового господарст- ва створює динамічну стабільність економічного середовища навколо суб'єкта. У цьому середовищі для її учасників створюється ситуація, що, незважаючи на стихійні процеси, подає інформацію про те, за якої поведінки й умов організації свого бізнесу вони можуть одержати очікуваний результат.

Таким чином, щоб ринкова система придбала провідний характер слід за- безпечити панування режиму приватної власності.

Однак, як показує практика розвитку сучасних закордонних країн, немає необхідності в тім, щоб система приватної власності в країні була всеосяжною, єдиною формою відносин. У ряді розвинених країн колективні, державні, муні- ципальні форми власності становлять навіть більше половини національного багатства. Але для нормального функціонування ринку необхідно, щоб у режи- мі приватної власності перебував самий головний (за термінологією західних економістів – «самий рідкий») ресурс. Це такий ресурс, що за даних умов за- безпечує найбільшу продуктивність. При феодалізмі таким ресурсом виступала земля, наприкінці феодалізму – гроші, у період розквіту капіталізму (XIX ст.) – машини, механізми, автомати – засоби виробництва індустріального типу, від-

повідно, – капітал у продуктивній формі. Сьогодні таким ресурсом є «людський капітал», тобто знання й інтелект людини.

Таким чином, у ринкових відносинах набуває найважливіше значення пра- вовий режим підприємця, що існує в даній країні. У цих відносинах цінність речей ставиться в залежність від цінності юридичних прав на них. Крім звичай- ної корисності в цінність входить низка прав, які роблять річ привабливою для споживача.

Це положення має найперше значення для сучасної України, що вкрай має потребу в іноземних інвестиціях для свого розвитку. У нашій країні за минулий період незалежності створені основи правового режиму, але повною мірою цей процес не закінчений. Так, з набору прав приватної власності одержали юриди- чний захист основні, але ще не усі права підприємця. Розроблені:

– право приватного підприємця на використання й управління;

– право на одержання доходу від даного об'єкта приватного присвоєння;

– право на зміну форми й утримування речей (засобів виробництва) і роз- порядження ними;

– право на відчуження, тобто передачу іншим особам усіх цих прав на дані

речі;

– право на передачу в спадщину.

Інші елементи права приватної власності, особливо право винятковості, ще

повинні одержати свою розробку в застосуванні до конкретних умов розвитку нашої країни в цей час.

У теорії й практиці правового режиму ринку суттєвого значення набува- ють межі правового поля діяльності підприємця і самого правового режиму ринку. Теорія даної сторони проблеми отримала оформлення у вигляді теорем. Принципову роль мають два положення, названі за прізвищами авторів: теоре- ма А. Сміта й теорема Р. Коуза.

Теорема А. Сміта у становлює зв'язок ринку, суспільного поділу праці й ефективності. Ця фундаментальна теорема ринкового обміну складається з ряду найважливіших положень – постулатів:

а) основою ринку є суспільний поділ праці;

б) добровільний обмін продуктами приватної праці приносить вигоду обом сторонам;

в) приватний власник в обміні керується постулатом економічної раціона- льності, що полягає у вигідності обміну для себе;

г) добровільність дій на ринку означає очікування вигідності;

Виграш суспільства від ринкових відносин полягає в наступному. По- перше, під дією ринкового обміну відбувається перерозподіл існуючих благ у напряму до тих споживачів, які їх оцінюють вище за всіх інших. У результаті цього процесу структура виробництва й споживання наближається до структу- ри суспільних потреб. Це означає підвищення ефективності суспільного вироб- ництва.

Якщо зрівняти ці положення з Марксовою теорією ринкових відносин, то поряд зі спільністю, що стосується, насамперед, базової ролі суспільного поділу праці, є й суттєві розходження. Принципове значення К. Маркс додав дії закону

вартості, що здійснюється через рух ринкових цін. Ціни зростають на товари, які перебувають у дефіциті, і падають на зайві товари. У результаті йде перелив капіталу й праці в дефіцитні галузі виробництва. Закон вартості як закон екві- валентного ринкового обміну виступає об'єктивно діючим регулятором вироб- ництва й необхідних пропорцій між виробництвом і споживанням. Крім того, закон вартості діє й стимулятором виробництва, оскільки формує суспільно- необхідні витрати, що становлять субстанцію вартості товару. На цій основі ринковий обмін диференціює виробників на тих, хто одержує високі прибутки й тих, хто не може одержати навіть мінімального прибутку й розоряється. Най- більший прибуток буде отриманий тими підприємцями, які організовують своє виробництво на основі передової техніки, що забезпечує підвищену продуктив- ність праці й зниження своїх витрат на одиницю продукції нижче суспільно не- обхідних. Продається ж продукція за вартістю. Все це забезпечує єдність інте- ресів особистості й суспільства, тому що прагнення до особистого збагачення безпосередньо означає суспільний прогрес в області техніки, а надалі – в якіс- ній структурній перебудові не тільки в області безпосереднього виробництва, але й у кваліфікаційному складі робочої сили, в обігу й всіх суспільних відно- синах.

Таким чином, А. Сміт бачив суспільну ефективність ринкового обміну ли- ше в задоволенні суспільних потреб; відносини ринку розглядав у статиці і як вічно існуючу реальність. К. Маркс ці відносини пояснив на основі трудової те- орії вартості, урахував природну динамічність об'єктивних законів цих відно- син і тим самим показав економічну ефективність товарних відносин, як на мі- кро-, так і на макрорівнях.

Все це говорить про те, що при характеристиці теорії режиму ринку в час- тині теореми А. Сміта, треба її доповнювати найважливішими положеннями трудової теорії К. Маркса.

Другим позитивним фактором, що впливає на суспільство з боку ринкових відносин, за А. Смітом, є наступне: кожний виробник спеціалізується в тій дія- льності, в якій він має відомі переваги. Тому сукупна кількість благ в економіці збільшується. У цьому положенні Сміт по суті справи звертає увагу на роль продуктивності праці. Але суттєве значення цього фактора було розкрито лише в теорії Маркса.

З точки зору меж правового режиму, теорема А. Сміта є доповненням тру- дової теорії вартості К. Маркса, вказує на те, що такою межею виступає суспі- льний поділ праці.

У цій частині питання К. Маркс також вніс уточнення. Тут мова йде про суспільний поділ праці першого роду, що безпосередньо пов'язаний з економі- чною відокремленістю товаровиробника. Така відокремленість забезпечується приватною власністю на засоби виробництва. Цей тип поділу праці зв'язаний об'єктивно з вільним ринковим обміном. Однак, існує й інший тип поділу праці, що має місце усередині кооперації (другий тип поділу праці). Останній, навпа- ки, сприяє обмеженню, а при своєму розвитку, навіть підриву ринкових товаро- грошових відносин.

Теорема Р. Коуза * – це розробка правового режиму в застосуванні до гос- подарської практики західних країн ХХ століття.

У теоремі Р. Коуза формулюється зв'язок між правами власності, трансак- ційними витратами й економічною ефективністю фірми. Найважливішим нас- лідком цієї теореми є визначення меж ринкових відносин. Розглянемо доклад- ніше.

Трансакційні витрати фірми – це витрати, які вона несе крім витрат безпо- середнього виробництва у зв'язку з різного роду оформленням договорів, або наслідків виробничої діяльності. Більшу частину цих витрат К. Маркс відносив до так званих чистих витрат, які не створюють вартості товару, а покриваються за рахунок додаткової вартості підприємця.

Трансакційні витрати умовно можна поділити на два типи:

а) витрати, зв'язані зі вступом фірми в ринкові відносини. Сюди входять витрати за укладання договорів, пошук кооперації, витрати на вивчення ринку, а також транспортні витрати понад суспільно-необхідні, витрати з захисту прав власника й багато чого іншого, що пов'язане з процесом уведення свого товару в обіг. Тому, що ці витрати покриваються головним чином за рахунок прибут- ку, їхнє зростання ставить границі існування фірми та її ринкових відносин;

б) друга група трансакційних витрат пов'язана із наслідками виробничої діяльності фірми, що несе збиток навколишньому середовищу – забруднення повітря, води й ін. Вирішення цієї проблеми носить досить актуальний характер у зв'язку з бурхливим розвитком промислового виробництва. Р. Коуз у статті

«Проблеми соціальних витрат» (1960 р.) досліджував вплив так званих «зовні- шніх ефектів» на фірми. Ці ефекти можуть бути значними й впливати на вели- чину прибутку. Наприклад, фірма може нести збиток від погіршення екологіч- них умов.

Р. Коуз уперше вніс визначеність у правову й ринкову оцінку подібного роду витрат, які відносяться до типу соціальних витрат. Теорема. Р. Коуза гово- рить, що якщо права власності ясно визначені, то ніяких зовнішніх впливів (ефектів) від власної виробничої діяльності не може бути, тому що ці впливи повинні бути перетворені у внутрішні витрати фірми. Це значить, що в реаль- них відносинах кожен підприємець повинен бути захищений від шкідливих впливів і повинен мати право на матеріальне відшкодування своїх втрат за ра- хунок фірми-винуватця. Остання ж несе штрафи й тим самим зовнішні ефекти перетворюються у внутрішні. Це, у свою чергу, знижує її прибуток і ставить проблему меж її ринкових відносин.

З теореми Р. Коуза випливає ряд важливих практичних наслідків:

1. Основний зміст даної теореми полягає в тому, щоб установити права й обов'язки за завдання матеріальних збитків від підприємницької діяльності тих або інших суб'єктів.

2. Теорема Р. Коуза розкриває економічний зміст прав власності. Чіткий розподіл цих прав веде до того, що всі результати діяльності кожного суб'єкта

* Р. Коуз – американський економіст, один із авторів «Економічрої теорії власності».

стосуються тільки цього суб'єкта й тоді будь-які його зовнішні ефекти перетво- рюються у внутрішні.

3. Зовнішні ефекти (шкідливі впливи) носять не однобічний, а обопільний характер. Однак важливо мати відповідне правове законодавство.

4. З економічної точки зору мова повинна йти не про те – хто винуватий, а про те, як звести до мінімуму сукупний збиток. Отже, з теореми постає питання про економічну ефективність витрат, які відшкодовують ці ефекти.

5. Теорема Коуза зняла невизначеність, пов'язану з дією трансакційних ви- трат. Зовнішні ефекти з'являються лише в тому випадку, коли права власника розмиті, або відсутні відповідні державні законні. Це ще стосується таких ре- сурсів, як вода відкритих водоймів, повітря і т.п.

6. Ця теорія відкрила шлях для перетворення частини трансакційних ви- трат у відносно самостійний ринковий товар, із приводу руху якого виникають ринкові відносини. Якщо вони малі або випадкові, а права на них чітко визна- чені, то не потрібне втручання держави або ринку для їхньої оцінки або від- шкодування. Якщо ж ці витрати носять постійний характер і вони необхідні для більшої частини фірм, то вони виділяються в окремий специфічний товар. Це стосується, наприклад, видатків на рекламу або тих, які пов'язані з інформацією про ринки. Такі товари стають предметом купівлі-продажу спеціалізованих фірм маркетингу.

Це призводить до мінімізації даних витрат і до розширення ринкових від- носин. Крім того, рух такого типу товарів дозволяє кожній фірмі оцінити власні трансакційні витрати, і тим самим, визначити ринкові межі власної діяльності.

Таким чином, своєю теоремою Р. Коуз виявив елементи механізму сучас- ного ринку й розкрив його особливості. Ринок діятиме, як тільки будуть розме- жовані права власності й з'явитися можливість для укладання угод за взаємо- прийнятими цінами ринкового обміну. Трансакційні витрати впливають на структурні зрушення виробництва й тому повинні входити в розрахунки по ефективності будь-якої діяльності й, особливо, при відкритті нових фірм. Так відомо, що ряд сучасних виробництв (особливо у видобувній промисловості, чорній металургії та ін.) наносять настільки значний збиток навколишньому се- редовищу, що для його відшкодування потрібні витрати в багато разів переви- щуючі вартість основного продукту.

Своє практичне використання теорема Р. Коуза одержала в післявоєнний час у країнах Західної Європи, в Японії й США. Завдяки цьому інтенсивна про- мислова діяльність у цих країнах не супроводжується суттєвим погіршенням навколишнього середовища. Що стосується України, то, незважаючи на над- звичайну актуальність цього питання, сучасне правове законодавство ще не приступилося до його розв’язування.