Дожовтневий період розвитку бізнесу

Умови розвитку в Російській імперії для підприємництва з'явилися ще в XVII-XVIII століттях. До скасування кріпосного права 1861 року в Росії, у тому числі й на території України, у головній галузі вітчизняної промисловості – ба- вовняному виробництві, а також деяких інших галузях, вже переважала машин- на індустрія, ефективним способом організації й функціонування якої служило приватне підприємництво. До початку 60-х років ХІХ в. у країні діяло понад 200 механічних і ливарних заводів з декількома десятками тисяч робітників, на початок 1861 р. налічувалося 128 акціонерних товариств з капіталом у 256 млн. рублів [10, c. 19]. На території України почали складатися промислово- комерційні центри – Київ, Харків, Одеса.

Після реформи 1861 р. приватне підприємництво набувало швидкого роз- витку. В 1864 р. у Петербурзі, а в 1871 р. у Харкові створені перші в Росії при- ватні комерційні банки, будувалися залізниці, в 1866 р. пройшов перший купе- цький з'їзд, а в 1870 р. – перший з'їзд фабрикантів; з'явилося робоче законодав- ство; 60-ті роки поклали початок також бурхливому розвитку акціонерних то- вариств. За підрахунками фахівців німецького кон'юнктурного інституту, про- дукція всієї російської промисловості за період 1860-1900 р. зросла більш ніж у 7 разів, тобто швидше, ніж у США.

У Російській імперії найбільш інтенсивно розвивалися Центральний про- мисловий район, Україна й Прибалтика. Багато ж районів країни як і раніше зберігали напівфеодальні відносини – Татарія, Башкирія, Казахстан, Узбекистан та ін.

На рубежі ХІХ-ХХ ст. у Росії було 6 промислових районів, у тому числі – Український. Але за подушними показниками промислового виробництва Україна, як і Росія в цілому, відставали від більш розвинених країн. Відомо, що В. Ленін, визначаючи місце дореволюційної Росії в ряді капіталістичних дер- жав, створив такий ряд: на перше місце він ставив Англію, Німеччину й США як цілком визначені промислово розвинені країни; на друге місце він відніс Францію, Росію, Японію як другорядні країни за рівнем економічного розвитку. У зв'язку з тим, що нас цікавить питання про умови розвитку підприємни- цтва в Україні, важливо відзначити деякі традиції й особливості, закладені в початковий період економічного становлення нашої країни. Так, однією з особ- ливостей дореволюційного розвитку приватного підприємництва була активна роль держави в його підтримці. Російська держава була абсолютистською. Вона регулювала основні економічні процеси, всебічно опікувала підприємництво шляхом державного нагляду й усіляких регламентів; переваги однак давалися лише тим підприємцям, які були вихідцями із дворян і поміщиків. Проте купец- тво й власники фірм-фабрик, які розвилися із дрібних кустарних і мануфактур- них виробництв були основною економічною силою країни. Вони брали актив- ну участь в організації «товариств», акціонерних компаній, які домінували в га-

лузях, що давали більшу частину промислової продукції країни.

Важливою особливістю процесу становлення економічної системи Росії була та обставина, що й сама держава в останній третині ХІХ століття була ве- ликим підприємцем. Вона мала величезну кількість так званих казенних земель, які становили понад 40% усіх земель, які здавалися в оренду селянам. Крім то- го, такі галузі як пошта, телеграф, транспорт, воєнна і гірничорудна промисло- вості, нафтовидобуток, металургія були здебільшого державними, тобто власні- стю царського уряду. Держава також спиралася на потужну фінансову систему на чолі з Держбанком і державним сектором. Таким чином, у пореформеній Ро- сії усередині старої абсолютистської феодальної системи цілком визначилося виникнення й розвиток нової ринково-підприємницької системи відносин.

Які види підприємництва розвивалися на території Росії в дореволюційний період?

Підприємництво розвивалося головним чином через витиснення приват- ними фірмами кустарних й мануфактурних підприємств при дворянських сади- бах. Основними організаційними формами підприємництва, відповідно до ро- сійського законодавства, були одноосібні (приватно-індивідуальні) фірми, тор- гові доми й акціонерно-пайові суспільства. Учасники торгового дому у випадку неспроможності підприємства відповідали всім своїм майном, тобто несли по- вну солідарну матеріальну відповідальність, а учасники акціонерного товарист- ва й учасники «товариств» на паях несли неповну матеріальну відповідальність (лише в межах своїх внесків). Найбільш доходним у Росії на початку ХХ сто- ліття був акціонерний капітал, розміщений у торгівлі, у сфері кредиту й бавов-

няної промисловості. На території України серед постійно рентабельних акціо- нерних фірм найвищу прибутковість мали страхові, цукрові, бавовняні, гірни- чорудні, металургійні й кредитні суспільства.

Трохи пізніше західних країн (приблизно на 10 років), але досить інтенси- вно на початку 80-х рр. ХІХ в. розгорнувся в Україні й процес монополізації го- сподарства. На початку ХХ століття в Росії налічувалося 140 великих об'єднань в 45 галузях промисловості. Були представлені всі форми монополістичних об'- єднань, включаючи трести, синдикати й концерни. В Україні значну роль віді- гравав синдикат цукрозаводчиків, що утворився в 1887 р. В 1905 р. власники цього синдикату домоглися уведення державного цукрового нормування, що передбачає обмеження його поставок на внутрішній ринок з метою підтримки високих цін на цукор, уведення високих акцизів, що забезпечують високі дохо- ди скарбниці. Одночасно із цим цей синдикат вивозив цукор у Західну Європу, продаючи його за низькими цінами й тим самим завойовував для Росії зовніш- ній ринок. На території України на початку ХХ століття успішно функціонува- ли промислові об'єднання синдикатного типу: «Трубопродаж», «Продамет»,

«Продуголь» та ін. «Продамет», наприклад, поєднував 30 металургійних заво- дів країни, частина яких перебувала на території України, монополізувавши тим самим більшу частину всієї дожовтневої металургійної продукції.

Розвиток промисловості пореформеної Росії, її монополізація супроводжу- валася інтеграцією країни у світове співтовариство. Відомо, що Росія посідала перше місце у світі по вивозу хліба (1/3 світового експорту), що вивозився з України. До Західної Європи вивозилися переважно сировинні товари – хліб, льон, бавовна й ін. До східних країн вивозилися промислові товари – нафто- продукти, марганцева руда, вовна, скло, металеві вироби. Частину цих товарів поставляли підприємства з території України.

Експорт вітчизняного капіталу дореволюційної Росії перебував на почат- ковому етапі розвитку. Російський капітал вивозився переважно в країни Сходу

– Китай і Маньчжурію. Але іноземний капітал активно інвестував нашу еконо- міку й відігравав значну роль у її розвитку. Іноземні інвестори вкладали свій капітал у провідні галузі промисловості – гірську, металургійну й металооброб- ну, більша частина підприємств яких діяла в Україні. За величиною акціонерно- го капіталу в кам'яновугільній і металургійній промисловості України перше місце посідав бельгійський капітал, а друге – французький. Крім того, на тери- торії України функціонували й німецькі фірми.

Післяжовтневий період – це період волюнтаристських методів господа- рювання, по суті антиринкових, які не відповідали наявній матеріальній базі виробництва й входили в суперництво із потребами економічного розвитку кра- їни. Але методи директивного розподілу ресурсів і готової продукції, тотальне одержавлення й нормування виробництва й доходів не скасувало ринок з усіма його атрибутами. Протягом усього періоду існування СРСР діяли в обмежено- му, «усіченому» виді, у тіньовій формі такі види товарних відносин, як банків- ська система, грошова система, функціонували приватні інтереси й на держав- них госпрозрахункових підприємствах, хоча й у дуже обмежених обсягах.

Період становлення, затвердження й функціонування радянської влади в області господарського будівництва має три основних етапи: «воєнний кому- нізм», період НЕПу і директивно-планована економіка радянських п'ятирічок.

Так званий воєнний комунізм займає період, що включає Лютневу, Жовт- неву революції 1917 р. і громадянську війну, що тривала до початку 20-х років. У цей період панувала дійсна господарська розруха з розладнаними фінансами й переповненням каналів обігу паперовими коштами, що знецінилися.

Починаючи з листопада 1917 р. розгорнулася тотальна експропріація засо- бів виробництва й майна підприємців, націоналізація промисловості, транспор- ту, зв'язку, банків, землі, лісу, надр, житлового фонду міст. До осені 1918 р. уже були націоналізовані всі великі фірми (9500 промислових фірм), але антипідп- риємницька політика тривала, змітаючи середній і малий бізнес. З 1918 р. узя- тий курс на згортання й повну ліквідацію товарних ринкових відносин, уведе- ний прямий натуральний обмін продукцією через організовані центри. Вільна ринкова торгівля була заборонена, заробітна плата виплачувалася натурою, а для жителів сільських районів була уведена продрозкладка, за якою держава вилучала безоплатно не тільки додатковий, але й необхідний продукт.

У цих умовах підприємництво виявилося надзвичайно обмеженим і було змушене на перехід у «тіньовий» режим функціонування. Однак повного скасу- вання товарних відносин нова влада так і не домоглася. Так, навіть у важкі роки (1918-1919 рр.) більше половини хліба купувалося не за картками, а на тіньово- му ринку.

Нова економічна політика (НЕП) проголошена навесні 1921 р., тривала до 1927 р.

З метою виходу із глибокої кризи, що була обумовлена політикою воєнно- го комунізму, подолання тяжкого становища населення й господарської розру- хи уряд переглянув теоретичні положення антиринкової політики й увів серію заходів, спрямованих на розвиток вільних товаро-грошових відносин. Для цьо- го продрозкладка була замінена суттєво меншим продовольчим податком, у зв'язку з цим селянам дозволялося продавати надлишки сільськогосподарської продукції. Державні підприємства стали зніматися з бюджетного забезпечення, а нерентабельні закривалися. Промислові підприємства були об’єднані в трес- ти, які переведені на комерційний розрахунок, що припускав ринкову торгівлю й одержання прибутку. Одержав розвиток малий і середній приватний бізнес, за допомогою якого дуже швидко (за 6 років) була відновлена економіка країни рівня довоєнного періоду (1913 р.). Відроджувалися біржі, ярмарки й банки. Особливо позитивну роль відіграла грошова реформа 1922 р., що увела в обіг повноцінну валюту.

Таким чином, у цей період були здійснені кроки, які сприяли пожвавленню приватнопідприємницької діяльності. Однак, ця політика була тимчасовою, ви- кликаною гострою потребою. Тому після відбудови народного господарства уряд наприкінці 20-х років здійснює поворот до індустріалізації країни шляхом форсованої централізації всіх ресурсів. Для цього повною мірою було віднов- лене директивне планування всіх відтворювальних процесів у межах країни й уведене всеохоплююче директивне ціноутворення. Господарська діяльність

країни цілком визначалася п'ятирічними планами. В основному секторі еконо- міку – сільському господарстві – була проведена колективізація, що повністю підірвала приватне підприємництво.

Багаторічна практика централізованого планового будівництва так званого соціалізму в СРСР досить переконливо показала, що волюнтаристичне витис- нення товаро-грошових відносин і приватного підприємництва не здатне повні- стю ліквідувати економічні відносини. Товарні відносини можна заборонити, але не знищити, тому що вони в умовах матеріально-технічної бази виробницт- ва доіндустріального й індустріального типу виникають об’єктивно. Тому й у період радянських п'ятирічок елементи товаро-грошових відносин і відгомони підприємництва збереглися й навіть одержували свій розвиток, що виражалося в наступному.

По-перше, разом з державною власністю на основні засоби виробництва й усуспільнене планове господарювання в промисловості й сільському господар- стві, існував приватний сектор у вигляді одноосібних і підсобних селянських господарств, що був заснований на особистій праці, але забезпечував більшу частину сільськогосподарської продукції споживання (картоплі, овочів, фруктів та ін.). Ця продукція проходила через вільний ринковий обмін на колгоспних ринках.

По-друге, у теорії питання діяло положення про особливий характер про- дуктів соціалістичного виробництва, які за своєю сутністю є безпосередньо- суспільними продуктами, але зберігають товарну форму. На цій «формі» буду- валася теорія й практика господарського розрахунку підприємств промислового виробництва. Проте остання припускала широке використання товарних відно- син і закону вартості в реальному обміні. Крім того, в організації госпрозрахун- ку не останнє місце займало урахування матеріальних інтересів безпосередніх виробників продуктів і послуг. Економічні реформи, що стосуються удоскона- лювання госпрозрахунку (1965, 1987 рр.) були розраховані на підрив заслонів підприємницької діяльності. Серед таких заходів – перехід від розподілу ресур- сів до оптової торгівлі ними, розширення практики договірних зв'язків між під- приємствами, утворення на них фондів економічного стимулювання, введення для підприємств плати за фонди, уведення держзамовлення, яке суттєво нижче плану, із правом виробництва продукції понад цей обсяг за асортиментами і ці- нами, установленими у виробництві.

І, нарешті, найважливішим проявом реальної дії товарних відносин у пері- од існування СРСР, була тіньова економіка. Розквіт радянської тіньової еконо- міки вже почався з 60-х років (до цього періоду вона придушувалася сталінсь- кими репресіями). Ця діяльність була розповсюдженою й дуже швидко збіль- шувалася. За розрахунками проф. Корягіної Т.П., її масштаби за станом на по- чаток 1990 р. оцінювалися в розмірі близько 100 млрд. рублів і збільшилися по- рівняно з початком 60-х років у 18 разів [10, c. 40].

Все це говорить про те, що в Україні, напередодні ринкової реформи поча- тку 90-х рр., уже мали місце реальні передумови для створення нових умов роз- витку товаро-грошових відносин і вільного підприємництва.