Ринкова реформа в Україні. Етапи приватизації 90-х рр. ХХ ст.

Серед проблем, від вирішення яких залежить динамічність економічного розвитку країни в перехідний період, ключове місце займає проблема привати- зації. З моменту прийняття Постанови верховної Ради України «Про концепцію роздержавлення й приватизації підприємств, землі й житлового фонду» (від 31 жовтня 1991 р.) пройшло півтора десятиліття. Реалізація цієї Постанови носить складний і багатобічний характер, який можна проаналізувати за рядом крите- ріїв.

Законодавчо-правовий критерій. Важливим фактором, що вплинув на про- цедуру приватизації, стали прийняті законодавчі акти. За часом їхнього прийн- яття можна виділити чотири групи документів, що відповідають етапам прива- тизації:

– підготовчий - з 1989 р. по жовтень 1991 р.;

– 1-й етап – з 31 жовтня 1991 р. по липень 1994 р.;

– 2-й етап – з 31 липня 1994 р. по грудень 1999 р.;

– 3-й етап – з 29 грудня 1999 р.

Найбільш значущі закони, що регулюють процес приватизації, – це, на- самперед, прийнята Верховною Радою Конституція України, Закони України

«Про приватизацію майна державних підприємств», «Про приватизацію неве- ликих державних підприємств (малої приватизації)» та ін.

Критерій переважаючої мети. Цілі приватизації в загальному виді поля- гають у наступному:

– формування ринкових відносин;

– роздержавлення системи управління економіки як способу знаходження ефективного власника підприємств;

– формування соціальної верстви приватних власників як основи нового суспільно-політичного, економічної ладу;

– залучення інвестицій для відновлення основних фондів підприємств;

– поповнення бюджету.

Протягом усього ходу приватизації пріоритети по цілях змінювався. Так, в 1992-1994 рр. превалювала перша мета, в 1995-1997 рр. – друга й третя. У цей період у методах приватизації превалювали некомерційні конкурси, які мали своєю метою залучення інвестицій. До 1997 р. приватизація в Україні не роз- глядалася як значиме джерело покриття дефіциту державного бюджету, тому що кошти, отримані від продажу підприємств, направлялися, головним чином, на соціальні цілі. Але за період 1997-1999 рр. було уведене положення (за Ука- зом Президента), відповідно до якого більша частина отриманих від приватиза- ції коштів (до 80%) направлялася в держбюджет країни й за цим критерієм оці- нювалися успіхи приватизації.

Програмний критерій. За минулий період політичної незалежності України було прийнято вісім Державних програм приватизації. Вони уведені наступни- ми документами:

– Постановою Верховної Ради України «Про державну програму привати- зації майна державних підприємств» (від 7.07.1992 р.);

– Постановою Верховної Ради України «Про державну програму привати- зації» (від 26 січня 1994 р.);

– Указом Президента України «Про заходи щодо забезпечення приватиза- ції в 1995 р.» (від 23 травня 1995 р.);

– Указом Президента України «Про задачі й особливості приватизації дер- жавного майна в 1996 р.» (від 19 березня 1996 р.);

– Законом України «Про державну програму приватизації» (від 3 червня 1997 р.);

– Законом України «Про державну програму приватизації» (від 12 лютого 1998 р.);

– Указом Президента України «Про державну програму приватизації» (від 24 лютого 1999 р.);

– Законом України «Про державну програму приватизації» (від 18 травня 2000 р.).

Таким чином, можна бачити, що державні програми приватизації різних років нерівнозначні. Якщо в 1997, 1998 і 2000 рр. вони були уведені Законами, то в 1992 і в 1994 рр. лише Постановами Верховної Ради, а в 1995, 1996 і 1999 рр. – Указами Президента. Крім того, викликає здивування кількість цих про- грам. Головною причиною цієї обставини було неповне виконання проголоше- них програм. Так, програма приватизації 1992 р. не була виконана й тому Вер- ховна Рада продовжила її на 1993 р; фактично невиконаною позначилася й про- грама 1998 р.

Критерій результативності. У Програмі приватизації 1992 р. було визна- чено, що об'єкти роздержавлення, залежно від балансової вартості підрозділя- ються на групи А, Б, В, Г, Д, Е. Але, з урахуванням розмірів та інших парамет- рів умовно поділені на три групи об'єктів:

– об'єкти групи А (найбільш малі торговельні й промислові підприємства);

– об'єкти груп Б, В, Г, Д, Е – більші (за винятком підприємств- монополістів і підприємств оборонного комплексу);

– стратегічні підприємства.

За даною ознакою в історії приватизації можна виділити такі періоди:

Етап 1 (1992 р.) – у приватну власність передано близько 70 підприємств груп А, Б, В.

Етап 2 (1993-1994 рр.) – у приватну власність передано близько 11 тис. об'єктів. Більше половини приватизованих підприємств склали середні й великі підприємства.

Етап 3 (1995 – до першої половини 1998 р.) - приватизовано понад 40 тис. об'єктів групи А; близько 7, 5 тис. - груп Б, В, Г і Д.

Етап 4 (із другої половини 1998 р. – до 2000 р.) – почалася масова прива- тизація великих підприємств шляхом продажу пакетів акцій, у тому числі й стратегічних (декілька енергокомпаній, Сумський машинобудівний завод ім. Фрунзе та ін.).

Етап 5. Відповідно до Державної програми приватизації на 2000-2002 рр. повинні бути продані великі пакети акцій близько 4, 5 тис. великих підприємств. Ця програма в даний термін була виконана не повністю. У зв'язку із приходом

нового уряду в 2004 р. мав місце деякий перегляд результатів приватизації (ряд підприємств реприватизировано).

Критерій способу приватизації. Закон України «Про приватизацію майна державних підприємств» (1992 р.) визначив порядок і способи приватизації. Установлено наступні способи приватизації:

– викуп майна державних підприємств, зданих в оренду;

– викуп майна підприємств відповідно до особливого (альтернативного) плану приватизації;

– викуп об’єктів малої приватизації товариствами покупців, створеними працівниками цих підприємств.

Перелічені способи можна поділити на дві великі групи: конкурентні і не- конкурентні й, відповідно, виділити два етапи приватизації: 1-й етап - з 1992 по 1997 рр.; другий – з 1998 по 1999 рр.

Характерною рисою першого етапу було застосування неконкурентних способів приватизації об'єктів шляхом їхньої оренди трудовими колективами з наступним викупом. У 1994-1995 рр. викуп орендованого майна й державного майна склав три чверті всіх продаж [5, додат.]. Починаючи з 1995 р. постійно збільшувалася кількість об'єктів малої приватизації, які продавалися на аукціо- нах.

На другому етапі переважають аукціонні способи приватизації (аукціони, конкурси). На конкурсах, на фондових біржах продавалися великі пакети акцій на десятки й сотні мільйонів гривень.

На всіх етапах приватизації застосовувалися установлені форми розрахун- ків за придбане майно. Розрахунки здійснювалися теж за різними видами (за гроші, за приватизаційні папери, за приватизаційні й майнові сертифікати, ком- пенсаційні сертифікати), або за змішаною схемою, що реалізувалася у формі оренди з викупом. До 1995 р. розрахунки здійснювалися, головним чином, при- ватизаційними паперами, а надалі – змішаними формами розрахунків і з 1999 р.

– переважно коштами.

До сьогодні процес роздержавлення підприємств і приватизація перебуває в стадії свого завершення. Залишається ще недостатньо вирішеним питання про муніципальні землі. Що стосується орних земель, які раніше належали колгос- пам і радгоспам, то вони приватизовані колективами сільськогосподарських працівників шляхом одержання наділів, частина з яких виділена у вигляді фер- мерських господарств.