Формування і використання фінансових ресурсів

Первісне формування фінансових ресурсів відбувається в період установи підприємства при утворенні його статутного фонду. Статутний фонд – це суку- пність грошових коштів і майна, необхідна для діяльності підприємства. Дже- рела утворення статутного фонду різняться в залежності від організаційно- правової форми. Це може бути первісний капітал одного приватного підприєм- ця. У господарських товариствах – це частковий капітал засновників підприєм- ства. Особливістю відкритих акціонерних товариств є залучення капіталу шля- хом емісії акцій серед необмеженого кола інвесторів. Джерелами формування статутного фонду може бути довгостроковий кредит або бюджетні засоби, а та- кож лізинг.

За своїм функціональним призначенням статутний фонд поділяється на ос- новні й оборотні грошові кошти, що матеріалізуються у відповідні фонди.

Основні фонди підприємства – засоби виробництва, що своєю споживчою вартістю обслуговують виробництво тривалий час, і беруть участь у виробни- чому процесі, зберігаючи натуральну форму. Вартість свою основні фонди пе- реносять на продукт поступово, частинами. До них відносяться будинки, спо- рудження, машини, устаткування, транспорт та ін.

Формування основних фондів на знову створюваних підприємствах відбува- ється за рахунок основних засобів, що є частиною статутного фонду. У момент придбання основних фондів і зарахування їх на баланс підприємства величина ос- новних засобів кількісно збігається з вартістю основних фондів. В міру ж участі основних фондів у виробничому процесі їх вартість роздвоюється: одна її частина, дорівнює зносу, переноситься на готову продукцію; інша ж виражає залишкову вартість діючих основних фондів.

Після реалізації готової продукції частина її вартості в грошовій формі, що відповідає вартості зносу основних фондів, поступово накопичується в спеціа- льному амортизаційному фонді. Основна функція даного фонду полягає в тому, щоб після зносу основних фондів за рахунок придбання нових засобів виробни- цтва цілком відновити старі, тобто здійснити просте їх відтворення. Але на практиці амортизаційні засоби є не тільки джерелами простого відтворення ос- новних фондів, але й їх розширення і збільшення. Це пояснюється, по-перше, тією обставиною, що в нормально розвиненій економіці відбувається процес удосконалювання на всіх рівнях і нові засоби виробництва, що оновлюють за-

§ Див. розділ «Ринковий закон пропозиції фірмою своєї продукції», тема 3.

старілі, за своєю вартостістю, а також за своєю продуктивною віддачею суттєво перевершують старі основні фонди. У зв'язку з цим амортизаційні засоби міс- тять елементи розширеного відтворення. По-друге, можливості використання амортизації як джерела для розширення виробництва обумовлені специфікою утворення амортизаційного фонду і його витрат. Амортизація нараховується і зосереджується в даному фонді протягом усього нормативного терміну служби основних фондів, а необхідність у його витраті настає лише після фактичного їхнього вибуття з експлуатації. До цього моменту амортизаційний фонд може бути використаний як додаткове джерело розширеного відтворення.

Величина амортизаційного фонду залежить від норми амортизації, що скла- дається з двох доданків:

– норми на повне відновлення (реновацію) основних фондів (Нр);

– норми на капітальний ремонт і модернізацію (Нк).

Загальна норма амортизації визначається за формулою:

Сп + Зкp + Зм + Зл + Сл

Н0=

ТнСп

´ 100,

де Н0 – загальна норма амортизації;

Сп – первісна вартість основних фондів; Зкр – витрати на капітальний ремонт;

Зм – витрати на модернізацію;

Зл – вартість ліквідації даного устаткування; Сл – ліквідаційна вартість основних фондів; Тн – нормативний термін служби.

Норма амортизації на повне відновлення (реновацію) основних фондів (Нр) визначається за формулою:

C - C.

Нр =

п к

Тн× Сп

Норма амортизації на капітальний ремонт і модернізацію (Нкр+м) розрахову- ється за формулю:

Нкр+м =

Зкр + З м

Тн× Сп

´ 100.

Розрахунок амортизаційних відрахувань виконується методом прямого роз- рахунку на основі середньорічної вартості окремих видів основних фондів й установлених норм амортизації. Норми амортизації суттєво залежать від нор- мативного терміну служби основних фондів. Останній, як правило, установлю- ється за галузями. Але в приватному підприємстві використовується більш ско- рочений термін служби, що відповідає моральному зносу основних фондів.

Амортизаційні відрахування розраховуються окремо за кожним видом осно- вних фондів, оскільки витрати на їхній капітальний ремонт, модернізацію і те- рміни служби різні.

Кругообіг вартості основних фондів і джерела їх фінансування можна пока- зати наступною схемою на рис. 6.2.

Рисунок 6.2 – Кругообіг вартості основних фондів

Іншою частиною статутного фонду підприємства, виявленого в грошовій формі, є оборотні кошти. У своєму обороті вони послідовно набувають грошо- ву, продуктивну і товарну форми і, відповідно, поділяються на виробничі фонди і фонди обертання. Матеріальним носієм виробничих фондів є засоби вироб- ництва, що включають предмети праці і знаряддя праці. Готова продукція ра- зом з грошовими коштами і засобами, що знаходяться в розрахунках (у тому числі, і заробітна плата) утворюють фонди обертання.

Для забезпечення безперебійної роботи виробництва і реалізації продукції кожне підприємство повинне розпоряджатися одночасно й оборотними вироб- ничими фондами і фондами обертання. Тому в момент уведення в експлуатацію воно має потребу в такій величині грошових коштів (у складі статутного фон- ду), яка б забезпечила йому придбання матеріальних оборотних фондів і була б достатньою для обслуговування реалізації продукції, а також для виплати заро- бітної плати працівникам. При нормальній роботі підприємства крім грошових ресурсів до фондів обертання відноситься ще і готова продукція, що ще не реа- лізована. Оборотні виробничі фонди і фонди обертання в ході відтворювально- го процесу обмінюються місцями. Виробничі фонди, будучи втіленими в гото- вій продукції і реалізовані на ринку, перетворюються в грошову форму. Крім

того, в ході виробничого процесу до них приєднується нова вартість, створена абстрактною працею виробників, яка складається з необхідної і додаткової пра- ці, що, відповідно, складає фонд заробітної плати і прибуток підприємства. То- му величина оборотних виробничих фондів (так само як і частина зносу основ- них фондів) самозростає у вартості готової продукції. Функціонально оборотні виробничі фонди і фонди обертання складають єдиний кругообіг, єдину сукуп- ність й утворюють єдине поняття зворотніх коштів. Однак вони суттєво різні.

Оборотні кошти постійно перебувають у двох стадіях діяльності підприємс- тва, у той час як оборотні фонди проходять виробничий процес, замінюючись все новими партіями сировини, матеріалів, палива, основних і допоміжних ма- теріалів. Виробничі запаси, будучи частиною оборотних фондів, переходять у процес виробництва, перетворюються в готову продукцію і залишають підпри- ємство.

Оборотні фонди в десятки разів перевищують суму оборотних коштів, які забезпечують закупівлю, переробку засобів виробництва і реалізацію готового продукту. Ці засоби постійно залишаються в господарстві, здійснюючи замкну- тий кругообіг.

Оборотні фонди безпосередньо беруть участь у створенні нової вартості шляхом перенесення в конкретній праці працівника їх вартості на новий про- дукт, а оборотні засоби беруть участь у створенні вартості лише побічно через оборотні фонди. У процесі кругообігу оборотні кошти втілюють свою вартість в оборотних фондах і тільки за допомогою останніх функціонують у процесі виробництва і беруть участь у формуванні витрат виробництва. Оборотні фон- ди роблять свій кругообіг у продуктивній формі. Однак цей кругообіг не може бути відособлений від оборотних засобів, оскільки у вартості товару втілюється не тільки перенесена вартість засобів виробництва, але і знову створена вар- тість. Остання складає частину фондів обертання. Обороти фондів обертання і виробничих оборотних фондів зв'язані між собою і є продовженням і завершен- ням один іншого, утворючи загальний оборот оборотних засобів. Оборотні за- соби, роблячи кругообіг, зі сфери виробництва, де вони функціонують як обо- ротні фонди, переходять у сферу обертання, де вони функціонують як фонди обертання.

Отже, оборотні засоби являють собою авансовану в грошовій формі вартість для утворення і використання оборотних виробничих фондів і фондів обертан- ня, у розмірах, що забезпечують виконання підприємством виробничої програ- ми.

Оборотні засоби підприємства виконують дві функції: виробничу і розраху- нкову. Виробнича функція виявляється в забезпеченні процесу створення про- дукту або послуг. Переходячи в обертання, оборотні засоби виконують другу функцію, яка полягає у завершенні кругообігу і перетворенні оборотних засобів з товарної форми в грошову.

Фінансова стійкість підприємства залежить не тільки від ритмічності круго- обігу оборотних засобів, але й від їхньої організації й ефективності викорис- тання.

Організація оборотних засобів включає:

− визначення складу і структури оборотних засобів;

− установлення потреби підприємства в оборотних засобах;

− визначення джерел формування оборотних засобів;

− маневрування оборотними засобами;

− відповідальність за схоронність й ефективне використання оборотних за- собів.

Розглянемо докладніше.

Сукупність елементів, що утворють оборотні засоби, є їх складом. Структура оборотних засобів являє собою співвідношення окремих елементів оборотних виробничих фондів і фондів обертання, тобто показує частку кожного елемента в загальній сумі оборотних засобів.

Склад і структура оборотних засобів суттєво розрізняються за галузями. Так, у машинобудуванні, де виробничий цикл тривалий, достатньо висока питома вага незакінченого виробництва. На підприємствах легкої промисловості голо- вне місце займають сировина і матеріали, у галузі зв'язку значну питому вагу займають витрати на електроенергію.

У практиці господарської діяльності структура оборотних засобів класифі- кується за низкою ознак:

1. За місцем і роллю в процесі відтворення розрізняють оборотні кошти в сфері виробництва й у сфері обертання.

2. За ступенем планування вони поділяються на нормовані і ненормовані. Нор- мування – це установлення певних норм запасу за елементами оборотних засо- бів.

3. За джерелами формування оборотні засоби поділяються на власні, позикові і притягнуті.

Визначення потреби у власних оборотних засобах безпосередньо зв'язано зі складанням фінансового плану. Основою розрахунків є нормування оборотних засобів. Метою нормування є визначення раціонального розміру оборотних за- собів, що відволікаються на певний термін у сферу виробництва і сферу обер- тання. Розмір власних оборотних засобів залежить від обсягу виробництва, умов постачання і збуту, а також від асортименту продукції. Власними засоба- ми повинні покриватися потреби не тільки основного виробництва, але і потре- би допоміжного виробництва, житлово-комунального господарства, капіталь- ного ремонту, здійснюваного власними силами.

Для визначення нормативу береться до уваги добова витрата нормованих елементів у грошовому вираженні. Крім того, розраховується норма запасу за кожним елементом оборотних коштів у днях (як правило на 24 дні). Далі, вихо- дячи з норми запасу і витрати даного виду товаро-матеріальних цінностей, ви- значається сума оборотних коштів, необхідних для створення нормованих запа- сів за кожним видом оборотних коштів. Так визначаються приватні нормативи. Сукупний норматив розраховується шляхом додавання приватних нормативів.

Таким чином, норматив оборотних засобів являє собою грошове вираження планованого запасу товаро-матеріальних ресурсів, необхідних для нормальної господарської діяльності підприємства.

Групування оборотних коштів за їх джерелами відбувається як у момент ор- ганізації виробництва, так і в процесі роботи.

Власні засоби відіграють головну роль в організації кругообігу фондів, тому що підприємство повинно мати майнову і фінансову самостійність. Їх основна частина відноситься до статутного фонду, а джерелом нормування слугують ін- вестиційні засоби застановників. У ході роботи джерелами поповнення власних оборотних засобів є отриманий прибуток, а також прирівняні до власних засо- бів так звані стійкі пасиви. Це засоби, що підприємству не належать, але по- стійно знаходяться в його обороті. До них відноситься мінімальна, перехідна з місяця в місяць, заборгованість по оплаті робочої сили працівників, мінімальна перехідна заборгованість перед бюджетом та ін. До власних засобів відноситься і частина засобів, отриманих від продажу власних акцій, облігацій та інших ви- дів цінних паперів.

У ході розширеного відтворення виникає потреба залучати позикові засоби у вигляді короткострокових кредитів банку. Притягнутими джерелами поповнен- ня оборотних засобів можуть бути цільові кредити, що йдуть на утворення се- зонних запасів сировини, матеріалів і витрат, зв'язаних з сезонним процесом виробництва, кредити цільових позабюджетних фондів та ін.

Ефективність використання оборотних засобів знаходиться в прямій залеж- ності від раціонального їх використання і маневреності, що виражається в обо- ротності.

Під оборотністю оборотних засобів розуміється тривалість одного повного кругообігу цих засобів з моменту їх перетворення з грошової форми у виробни- чі запаси і до реалізації готової продукції. Кругообіг засобів завершується зара- хуванням виторгу на рахунок підприємства.

Оборотність оборотних засобів залежить від тривалості виробничого циклу, від організації виробництва і збуту продукції та інших факторів. Тривалість од- ного обороту оборотних коштів у днях (О) обчислюється за формулою:

О = С: Т,

Д

де С – залишки оборотних засобів (середні або на визначену дату); Т – обсяг товарної продукції;

Д – число днів у розглянутому періоді.

Коефіцієнт завантаження засобів в обороті Кз визначає величину оборотних засобів, які припадають на одиницю товарної продукції. Розраховується за фо- рмулою:

К = С,

з Т

де С – середні залишки оборотних засобів;

Т – обсяг товарної продукції.

Кількість оборотів за визначений термін або коефіцієнт оборотності оборот- них коштів Ко обчислюється за формулою:

К = Т.

o С

Чим вище за даних умов коефіцієнт оборотності, тобто чим більше величина товарної продукції, що припадає на одиницю оборотних коштів, тим краще во- ни використовуються.

Крім зазначених показників може бути використаний показник віддачі обо- ротних засобів, що обчислюється відношенням величини прибутку, отриманої від реалізації продукції, до величини середніх залишків оборотних засобів.

При прискоренні оборотності оборотних коштів з обороту вивільнюються матеріальні і грошові ресурси, при уповільненні – в оборот втягуються додат- кові засоби. Значні резерви підвищення ефективності використання оборотних коштів є в безпосередньому виробництві та його організації. Це, насамперед, відноситься до рівня технології. Перехід на енергозберігаючі технології суттєво скорочує величину оборотних засобів. Суттєвий вплив на ефективність чинить величина виробничих запасів (сировини, матеріалів та ін.). Вона є однією зі складових частин оборотних засобів і відіграють важливу роль у забезпеченні безперервності процесу виробництва. В той самий час виробничі запаси тимча- сово не беруть участь у виробництві. Раціональна організація цієї частини обо- ротних засобів є важливою умовою підвищення їхньої ефективності. Основний шлях скорочення виробничих запасів зводиться до їх раціонального викорис- тання і ліквідації наднормативних накопичень. Крім того, має значення удоско- налення нормування, поліпшення організації постачання, оптимального вибору постачальників та ін. Зайве відволікання оборотних засобів у сферу обертання тим більше позначається негативно на ефективності їхнього використання, то- му що їх неперебування в цій сфері не сприяє створенню нового продукту. Ва- жливими умовами скорочення вкладень у цю сферу є раціональна організація збуту готової продукції, застосування прогресивних форм розрахунків, дотри- мання договорів постачань та ін.

Таким чином, за допомогою фінансів створюються необхідні умови для здійснення кругообігу вартості основних фондів і оборотних засобів підприємс- тва та розширеного відтворення вкладеного капіталу. Вони використовуються і в усіх зовнішніх зв'язках.

Використання фінансових ресурсів крім задоволення потреб власного від- творення здійснюється низкою напрямів зовнішніх економічних відносин. Го- ловними з них є наступні:

– платежі органа фінансово-банківської системи, обумовлені виконанням фінансових зобов'язань. Сюди відносяться: податкові платежі в бюджет, сплата відсотків банкам за користування кредитами, погашення взятих раніше пози- чок, страхові платежі;

– інвестування фінансових ресурсів у цінні папери, що дістаються на ринку: акції й облігації;

– напрямок фінансових засобів на утворення грошових фондів соціального характеру;

– використання фінансових ресурсів на благодійні цілі, спонсорство і т.п.