Торгівля як комерція. Типи сучасної торгівлі

Торівля представляє собою галузь господарства, що виконує роль обігу то- варів, яка забезпечує їхній рух зі сфери виробництва у сферу споживання. Ві- домо, що торгівля – атрибут будь-якого суспільства, в якому існує обмін ре- зультатами діяльності. В історії людства протягом століть та тисячоліть торгів- ля здійснювалася за типом простого товарного обміну / Т – Г – Т / та мала на меті обмін споживчими вартостями товарів. Товар одних корисних властивос- тей обмінювався на інший товар, який мав інші корисні властивості. Гроші при цьому виконували, головним чином, функцію засобів обміну.

У розвиненій економічній системі, коли основною формою капіталу є про- мисловий капітал, торгівля виступає функціональною формою цього капіталу, перетворюючись у товарний капітал. З розширенням капіталістичного вироб- ництва, функція реалізації товарів, тобто функція товарного капіталу, відокрем- люється від промислового капіталу й стає відносно самостійною формою капі- талу – торговельним капіталом. Процес відокремлення цієї частини капіталу полягає, по-перше, в тому, що реалізація товарів стала справою особливої групи підприємців, які спеціалізуються в цій сфері загального кругообігу промисло- вого капіталу. По-друге, ця частина бізнесменів авансує свій капітал винятково в дану сферу своєї діяльності. Відбувається, таким чином, суспільний поділ праці як усередині класу підприємців, так і в русі капіталу. Торговельний капі- тал одержує відносно самостійний кругообіг свого руху, поряд із промисловим капіталом.

Торговельний капітал обертається за формулою Г – Т – Г′, де Г' – на відмі- ну від авансованих грошей як капіталу / Г /, включає прибуток / Δ Г /. Це озна-

чає, що метою всього руху торговельного капіталу є одержання прибутку, а в реалізації товарів переважного значення набуває самозростання їхньої вартості. У сучасних умовах торговельний капітал та торгівля входять у поняття ко- мерція. Комерція – це будь-яка діяльність бізнесмена, спрямована на одержання прибутку. До цього поняття входить різноманітна діяльність, наприклад, бан- ківська справа, посередництво всіх видів та інші. Торгівля є найважливішою формою комерції й виражає відносини з приводу купівлі-продажу, що виникає в її процесі. Сучасна торгівля – це комерційна діяльність з обороту, купівлі й

продажу товарів та послуг.

У сучасній змішаній економіці торгівля класифікується:

1. За типом власності торгівля ділиться на приватну, державну та коопера- тивну (колективну).

2. За рухом товарів (послуг) – на оптову й роздрібну.

3. За способом функціонування торгівля може бути внутрішньою, зовніш- ньою та міжнародною.

4. За сферами виробництва торгівля диференціюється за галузями, уза- гальнюючими сферами виступають сільське господарство, промисловість, зв'я- зок, транспорт.

Розглянемо деякі, найбільш важливі форми торгівлі: оптову, роздрібну, зо- внішню та міжнародну.

Оптова торгівля здійснюється великими партіями й виражає економічні відносини між групами підприємців – комерсантів. Тому в оптовій торгівлі то- вар може бути перепроданий не один раз. У роздрібній торгівлі товар продаєть- ся тільки один раз (кінцевому споживачеві).

Підприємства оптової торгівлі поділяються на оптові фірми виробників, комерційні оптові організації, агенти та брокери.

Оптова торгівля виробників характерна для машинобудування, автомобі- лебудування, військової техніки. Здійснюється організаціями – посередниками, які не одержують прав власності на реалізовані товари, а прибуток свій форму- ють за рахунок установлених договором відсотків від вартості товарів або комі- сійних винагород. Комерційні оптові організації скуповують продукцію у ви- робників і одержують право власності на товари. Вони займаються торгівлею будматеріалів, продуктами сільського господарства, тютюновими виробами, напоями, ліками та ін. Агенти та брокери – це посередники без права придбання власності на товари, доходи одержують у вигляді комісійних. Розходження між ними в тому, що агенти використовуються на постійній основі, а брокери – тимчасово. Як правило, це біржові працівники.

В яких формах здійснюється торгівля?

Формами оптової торгівлі є: конкурентні торги, закриті торги, аукціонна торгівля, товарні біржі, фондові біржі, валютні біржі.

Конкурентні торги – це форма організації торгівлі, коли потенційні про- давці в письмовому виді повідомляють про усі умови покупки, характеристики товарів (послуг), а покупець вибирає кращі пропозиції. Ці торги характерні для товарів масового споживання. При закритих торгах умови контрактів трима-

ють у секреті. Ця форма використовується при продажу рідких, індивідуальних товарів.

Аукціонна торгівля – це відкрита форма торгівлі особливо цінних товарів (заводів, інформаційних систем та інше) припускає конкуренцію покупців.

Біржова торгівля – це оптова торгівля через посередника. Біржі – товар- на, фондова, валютна, універсальна – це фірми-посередники при укладанні угод купівлі-продажу або натурального обміну (бартеру). Їх діяльність полягає в ор- ганізації оптової торгівлі матеріалами, сировинними ресурсами, продукцією виробничо-технічного призначення, товарами сільськогосподарського вироб- ництва, товарами народного споживання, а також цінними паперами й валю- тою.

Будучи посередником у торгівлі, біржа не має права проводити угоди купі- влі-продажу від свого імені. Вона надає членам біржі та відвідувачам місця то- ргівлі й обслуговує їх. Важлива функція біржі полягає у виявленні попиту та пропозиції на товари, формування біржових цін (котирувань), публікації біржо- вої інформації та ін.

Створюється біржа як товариство з обмеженою відповідальністю, акціоне- рне товариство або асоціація її членів. Засновники вносять первісний капітал, що необхідний для оплати вартості основних фондів, створення оборотних ко- штів та резервного фонду. Функціонує біржа в спеціально обладнаному примі- щенні, у певні дні та години. Членами біржі можуть бути як окремі громадяни, так і підприємства, що оплатили постійне місце на ній. Для організації біржової торгівлі необхідно визначити перелік біржових товарів, процедури їхньої реалі- зації, сформувати котирувальні комісії, статус маклерів, брокерів, джобберів, трейдерів. Маклер – це посередник біржових угод, постійний службовець біржі. Брокер – біржовий службовець, що здійснює угоди від імені клієнтів. Джоббер

– (спекулянт) – проводить угоди за свій рахунок. Трейдер – (спекулянт) скупо- вує контракти за свої кошти та продає їх за іншою ціною.

Крім того, біржа повинна мати стандарти на біржові товари, розробити ти- пові контракти, розрахункову плату та інше.

Біржова торгівля має три основні форми:

1. Властиво біржова, коли угоди укладаються через маклера в біржовому

залі. залі.

2. Аукціонна, коли угоди укладаються на конкурсній основі в біржовому

3. Ярмаркова торгівля – це торгівля за зразками на основі організованої

виставки-продажу.

За принципом організації біржі діляться на публічно-правові та приватно- правові. Перші функціонують під державним контролем. Другі – є акціонерни- ми компаніями з публічною відповідальністю. Залежно від номенклатури біржі можуть бути вузькоспеціалізованими, спеціалізованими та універсальними. За сферою діяльності біржі можуть бути національними й міжнародними.

В Україні діють 70 товарних бірж, які виникли на основі структур Держпо- стачання, системи торгів, трестів й управліньпо торгівлі колишнього СРСР. В Україні діють дві фондові біржі та значна кількість валютних бірж.

Усі форми оптової торгівлі товарами й цінними паперами виражають еко- номічні відносини між групами підприємців. Їх головна функція в суспільному виробництві полягає в тому, щоб довести процес обміну до кінцевого спожива- ча.

Роздрібна торгівля – замикає ланцюг руху товарів та послуг від виробника до споживача. Поряд з товарами споживчого попиту до цієї форми торгівлі від- носяться такі послуги, як пасажирський транспорт, зв'язок та інші, а також під- приємства громадського харчування й сервісу.

Форми організації роздрібної торгівлі: незалежні роздрібні торговці, влас- ники магазинів; торгівля на основі оренди торговельних точок; торгівля на па- ях, що має місце в торговельних кооперативах. Види підприємств роздрібної торгівлі можуть бути представлені магазинами, універсамами (самообслугову- вання), магазинами за пільговими цінами, магазинами-складами, торгівлею за каталогами, торговельними автоматами, продажем вдома та ін.

За минулий період незалежності України в торгівлі здійснена приватиза- ція; ліквідовані структурні ланки планової торгівлі; у ході комерціалізації тор- гівлі одержав розвиток малий бізнес.

Особливе місце в комерційній діяльності підприємницьких структур за- ймає зовнішня та міжнародна торгівля.

Зовнішня торгівля – це специфічний спектр економіки держави, суб'єктами якого є підприємницькі структури, пов'язані з реалізацією товарів (послуг) на ринках інших держав, а також закордонних товарів на національному ринку. Зовнішня торгівля пов'язана з торговельним балансом країни і є об'єктом регу- лювання з боку держави. В Україні вона здійснюється на основі Закону України

«Про зовнішньоекономічну діяльність».

Міжнародна торгівля являє собою сферу глобальної економічної інтегра- ції, що поєднує зовнішньоторговельні сектори різних держав. Вона пов'язана зі світовими ринками й регулюється міжнародними економічними організаціями.

Процес сучасної інтернаціоналізації, що базує на широкому використанні досягнень НТР, супроводжується зростанням конкуренції, посиленням спеціа- лізації національних виробництв, розширенням міжнародного поділу праці й товарообміну до глобальних масштабів. Одночасно із цим у післявоєнний пері- од одержали розвиток міжнародні виробничі структури у вигляді транснаціона- льних компаній (ТНК), які прагнуть монополізувати найбільш перспективні технічні досягнення, дефіцитні сировинні ресурси й установити своє економіч- не панування у світовому господарстві. Досить сказати, що вже на початок 90-х років ХХ століття загальне число ТНК перевищило 35 тисяч, які мали більш ніж 150 тисяч своїх відділень і здійснювали в рік товарообіг на 4, 4 трлн. дол., тобто майже у два рази більше, ніж весь світовий експорт. Внаслідок діяльності ТНК, у багатьох країнах «іноземний компонент» у виробництві, у капіталах, у послугах, у загальному числі зайнятих часом досягає 50%, у деяких країнах 90% [8, додат.].

У цих умовах стимулюється локальна інтеграція держав у галузі економіки й насамперед – торгівлі. Найбільш глибока інтеграція здійснена в Європі в рам- ках Європейського Співтовариства (ЄС). Як найбільш зріле інтеграційне угру-

повання країн ЄС офіційно організовані в 1967 році‡ на основі злиття трьох ра- ніше самостійних регіональних організацій:

– Європейське об'єднання вугілля й сталі, що існує з 1952 р.;

– Європейське економічне співтовариство (ЄЕС), діяло з 1958 р.;

– Європейське співтовариство з атомної енергії (Евроатом), договір набув чинності з 1958 р.

Розвиток інтеграції в рамках ЄС пройшло низку етапів. Кількісний склад ЄС суттєво поповнився за рахунок країн східної Європи, які увійшли в це об'- єднання після розпаду СЕВ та СРСР.

На сьогодні в ЄС завершилося створення основ єдиного ринку – системи міждержавного управління; оформлені економічні, політичні та валютні пере- творення.

Функціонування ЄС, насамперед, ґрунтується на політико-правовій систе- мі управління, що складається як з національних, так і міждержавних органів. Основні владні структури представлені:

–- Радою міністрів – головним законодавчим органом. На його рівні при- ймаються рішення щодо реалізації єдиної політики ЄС;

– Європейською радою, до складу якої входять глави всіх держав і урядів країн-членів ЄС;

– Комісія Європейського співтовариства (КЄС) – виконавчий орган, що має різноманітні напрями своєї діяльності від розробки проектів законів до роз- поділу загального бюджету;

– Європейський парламент – контролюючий орган; стежить за діяльністю КЄС та затверджує бюджет;

– Суд Європейського співтовариства – вищий судовий орган ЄС. Інтеграційні процеси, що відбуваються в рамкам ЄС засновані на ідеї ство-

рення єдиного внутрішнього ринку ЄС. Вона була викладена в детальній про- грамі, представленої КЄС в 1985 році, відомої під назвою «Білої книги». Цей документ містить плани трьохсот конкретних заходів з вказівкою термінів їх- нього виконання.

Організація вільного економічного обміну в рамках ЄС означає реалізацію принципів, що лежать в основі цього процесу:

– забезпечення вільної (безмитної) торгівлі в рамках ЄС;

– вільне пересування громадян (без оформлення віз);

– вільний вибір місця проживання громадян;

– вільний перелив капіталу;

– вільний вибір форм підприємницької діяльності та інше. Найважливішими складовими механізму європейської інтеграції ЄС ви-

ступають, по-перше, проведення єдиної політики в області торгівлі, що включає заборону на монопольну поведінку того або іншого підприємства на ринку; ви- користання економічно обґрунтованих цін на товари й послуги; захист від дем- пінгових цін. По-друге, розробка й реалізація політики стимулювання сільсько- господарського виробництва. У цю галузь прямо або побічно направляється дві

‡ З 1-го листопада 1993 р. ЄС офіційно іменується Європейським Співтовариством.

третини бюджету «Загального ринку» [9, додат.]. Аграрна політика включає не тільки субсидування, але й централізоване регулювання цін на сільськогоспо- дарську продукцію, усунення перешкод в обміні цією продукцією між країнами ЄС, захист від небажаного імпорту та ін. Третій найважливіший напрямок інте- граційних процесів у рамкам ЄС виражається в проведенні спільної науково- технічної політики. На початкових етапах розвитку ЄС спільні дії в цій області стосувалися розвитку металургійної промисловості та ядерної енергетики. Але з початку 80-х років і, особливо, в 90-ті роки, підсилився розвиток сучасних НДДКР. Цей процес стимулюється загостренням конкуренції між великими світовими державами. Щоб вийти на передові міжнародні науково-технічні по- зиції, порівняні з американськими або японськими, необхідне створення в регі- ональних масштабах сприятливих умов для розвитку відповідних виробництв. При цьому ЄС не тільки прагне взяти на себе функції координатора технологіч- ного співробітництва держав, приватних фірм та лабораторій, але й бере безпо- середню участь у фінансуванні численних проектів, реалізує єдину стратегію в області науково-технічної політики. Сьогодні ЄС перетворилося в потужний самостійний центр науково-технічного розвитку, що забезпечує близько 70 програм співробітництва. Вони охоплюють всілякі області сучасної техніки й технології, охоплюючи практично весь спектр сучасних наукових вишукувань системи НДДКР.

Нарешті, найважливішим досягненням європейської інтеграції є розробка єдиної валютної стратегії, прийняття єдиної валюти - євро, що протистоїть до- лару США і є однією з найважливіших світових валют.

Міжнародна інтеграція торгівлі в Європі представлена ще однією органі- зацією – Європейською асоціацією вільної торгівлі (ЄАВТ), до якої входить ни- зка країн північної Європи (Фінляндія, Ісландія, Норвегія, Швеція, Швейцарія). На відміну від ЄС тут за кожною країною зберігається зовнішньоторговельна автономія й власні мита в торгівлі з третіми країнами; єдиного митного тарифу не існує. Рада, до якої входять представники всіх країн-членів ЄАВТ, не є над- національним органом і може приймати рішення лише на основі одноголоснос- ті. Режим вільного безмитного товарообігу між цими країнами діє тільки відно- сно промислових товарів і не поширюється на сільськогосподарську продукцію. Інтеграційну форму міжнародної торгівлі представляє також СНД (Спів- дружність національних держав), яка виникла на основі угоди між колишніми республіками СРСР – нині суверенними державами. У чинність ще не дозволе- них протиріч між ними, ця форма торговельної інтеграції перебуває в перехід-

ному стані й носить нестійкий характер.

Поряд з локальними міждержавними торговельними об'єднаннями нині діють Міжнародні торговельні угоди, митні союзи, спеціальні зони вільної тор- гівлі. Основним інститутом, що регулює міжнародні торговельні відносини, є Всесвітня торговельна організація (ВТО), до якої входять 145 держав-членів, на частку яких доводиться 98% всієї світової торгівлі. Крім того, понад 30 держав мають статус спостерігачів у ВТО [1, с. 89]. Переважна більшість із них, у тому числі Україна, перебувають на різних стадіях приєднання до ВТО.

лі);

Діяльність цієї організації базується на трьох документах:

– модернізованих правилах МУТТ (міжнародна угода з тарифів та торгів-

– Генеральній угоді про торгівлю послугами (ГУТП);

– угоді про торговельні аспекти прав на інтелектуальну власність. Діяльність ВТО охоплює широке коло тарифно-митних питань. До її за-

вдання входить лібералізація зовнішньої торгівлі й торговельних режимів, зни- ження розмірів торговельних тарифів, боротьба з монополізмом і демпінгом. В основі діяльності ВТО лежить принцип рівного підходу до партнерів.

У рамках ВТО діє угода про надання послуг телекомунікацій, що було під- писано в лютому 1997 року. Відповідно до нього 68 країн, на які припадає по- над 90% надходжень від цих послуг, домовилися відкрити свої ринки для зов- нішньої конкуренції й зобов'язалися дотримуватися спільних правил у сфері те- лекомунікацій. У результаті компанії-конкуренти стали безперешкодно прони- кати на ринки один одного. Посилення конкуренції швидко призвело до зни- ження цін на ринку міжнародного зв'язку [1, додат.].