Кредитно-грошова політика держави та її вплив на розвиток під- приємництва

Кредитно-грошова політика – це цілеспрямоване управління держави бан- ківським відсотком, грошовою масою і кредитами. На відміну від бюджетної політики, кредитно-грошова політика дозволяє справитися зі спадом виробниц- тва та інфляцією. Суть цієї політики полягає в тому, що держава впливає на грошову масу і відсоткову ставку, а норми у свою чергу – на споживчий та ін- вестиційний попит.

Головну роль у реалізації кредитно-грошової політики відіграє Національ- ний Банк України. Регулюючи відсоткову ставку в залежності від сформованої економічної ситуації, він тим самим або розширює, або звужує можливості ви- дачі кредитів комерційним банкам.

Національний банк може впливати і нормуючі обов'язкові резерви. Зни- ження цієї норми створює більше можливостей комерційним банкам для видачі кредитів, і навпаки.

Держава може суттєво впливати на економічне зростання й інфляцію ску- пуванням продаж своїх цінних паперів. При скупуванні цінних паперів у їхніх власників з'являються свої кошти, що може стимулювати економічне зростан- ня. Якщо держава бореться з інфляцією, то вона продає свої цінні папери, тим самим, зменшуючи в обороті грошову масу.

Як показала світова практика, бюджетна і кредитно-грошова політика по- винні проводитися державою спільно і збалансованно, тому що тільки в цьому випадку вона може ефективно впливати на підприємницьку діяльність і еконо- міку країни.

Розвиток в Україні ринкових відносин у корені змінив державну політику в області кредитно-грошових відносин, що привело до появи на ринку таких фі- нансових інститутів, як комерційні банки.

Комерційні банки активно займаються кредитуванням суб'єктів підприєм- ницької діяльності. Однак 73% кредитного портфеля банків складають позики на короткотерміновий період і всього лише 27% припадає на довготермінове фінансування. Таким чином, більша частина українських банків, як і раніше, віддає переваги " коротким" коштам.

Якісним моментом можна вважати появу у вітчизняній практиці спеціалі- зованих інвестиційних банків. До прийняття нового Закону «Про банки та бан- ківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. цю нішу періодично займали інші стру- ктури. В узагальненому вигляді інвестиційні банки є фінансовими інститутами, що спеціалізуються на операціях з цінними паперами, реалізації інвестиційних проектів, довготерміновому кредитуванні клієнтів та акумулюють, як основні, такі функції:

1. Частка у фінансових програмах емітентів, формування інвестиційних портфелів.

2. Андеррайтинг, тобто купівля на первинному ринку цінних паперів з на- ступним їх перепродажем інвесторам; укладання договору про гарантування повного або часткового продажу цінних паперів інвесторам, про повний чи час- тковий їх викуп за фіксованою ціною з наступним перепродажем або про на- кладання на покупця обов'язку робити все можливе, щоб продати якомога бі- льше цінних паперів, не беручи зобов'язання придбати будь-які цінні папери, що не були продані (ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р.).

3. Продаж-купівля цінних паперів на вторинному ринку, портфельне управління фінансовими активами. Крім купівлі-продажу цінних паперів від імені клієнтів інвестиційні банки також ведуть операції і здійснюють інвесту- вання від власного імені:

1. Інвестиційне проектування, моніторинг реалізації планів розвитку.

2. Довготермінове кредитування під заставу цінних паперів. Інвестиційний банк не має права залучати кошти фізичних осіб – населення і працювати з ни- ми. Класичний тип інвестиційних банків притаманний СІЛА, де комерційним банкам заборонено займатися інвестиційною діяльністю (крім операцій з дер- жавними і муніципальними облігаціями).

Однак даний вид фінансової установи як інвестиційний банк є новим фі- нансовим інститутом, що повинен зайняти гідне місце серед суб'єктів підпри- ємництва України.