Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Частина І. Міжнародне право навколишнього середовища — галузь сучасного міжнародного права 13 страница






 

Можливість робити застереження передбачено також у Конвенції СІТЕС, Конвенції з регулювання китобійного промислу. Крім того, ефективність деяких міжнародних природоохоронних угод знижується у зв’язку з тим, що їх положення дозволяють торгівлю небезпечними речовинами (наприклад, озоноруйнівними) з державами — неучасницями за умови дотримання їх головних умов[327].

3) Зниження ефективності внаслідок неприєднання ключових гравців і проблема унілатералізму (односторонніх актів держав). Деякі вчені-теоретики і політики вважають, що краще вдатися до односторонніх дій для врегулювання термінової екологічної проблеми, ніж нічого не робити взагалі через відсутність міжнародно-правових домовленостей у певній сфері. Унілатералізм може мати форму як неприєднання до міжнародної угоди з охорони довкілля (відмова США ратифікувати Кіотський і Картахенський протоколи), так і активних дій, які не регулюються міжнародним правом (наприклад, вимога низки законів США до імпортерів дотримуватися внутрішніх екологічних стандартів, що приймаються з метою охорони видів фауни і флори за межами національної юрисдикції). Неприєднання США до ключових договорів з охорони навколишнього середовища і застосування односторонніх природоохоронних дій американські юристи-міжнародники пояснюють тим, що міжнародне право обмежує національний суверенітет, не беручи до уваги внутрішні особливості кожної країни, а також тим, що після подій 11 вересня відбулося зміщення пріоритетів зовнішньої політики США в напрямі всебічного забезпечення національної безпеки[328]. На сьогодні переважає думка, що унілатералізм небажаний в міжнародному праві, суперечить основам міжнародного правопорядку, тому повністю має бути заміщений багатосторонніми формами співробітництва. З іншого боку, унілатералізм інколи породжує мультилатералізм, як це сталося в результаті розгляду в рамках СОТ спорів Shrimp-Turtle (після рішення в 2001 р. під егідою Боннської конвенції було укладено Меморандум про взаєморозуміння щодо збереження та управління популяціями морських черепах та охорони місць їх існування в Індійському океані і Південно-Східній Азії) і Tuna-Dolphin (після рішення СОТ було укладено Угоду щодо зниження смертності дельфінів у Східній частині Тихого океану 1994 р.).

4) Зниження ефективності міжнародних природоохоронних угод у зв’язку з недостатньою і недосконалою організаційно-правовою базою на національному рівні: відсутність фінансових, технічних засобів, відповідних структур та законодавства для імплементації положень багатосторонніх природоохоронних угод. Наприклад, в Україні дотримання договорів з охорони довкілля визнається недостатнім, перш за все, через відсутність фінансових ресурсів, передбачених для виконання їх положень. Протягом кількох років Україна була не в змозі виплачувати щорічні внески за різними конвенціями. Ситуація ускладнювалася встановленою забороною на використання фінансових коштів Державного фонду навколишнього природного середовища для цих цілей. У 2005 р. заборону було знято, Україна виплатила борг і на нинішній момент не відстає від графіка виплати щорічних внесків[329].

Фрагментація міжнародного права навколишнього середовища. Питання фрагментації всього міжнародного права включено до порядку денного Комісії ООН з міжнародного права під назвою: «Фрагментація міжнародного права: труднощі, зумовлені диверсифікацією та розширенням сфери охоплення міжнародного права». Комісія встановила, що фрагментація міжнародного соціального світу набуває юридичного значення з огляду на те, що вона супроводжується появою спеціалізованих і (відносно) автономних норм або сукупності норм, правових інститутів і сфер юридичної практики. Що колись здавалося регульованим «загальним міжнародним правом», стало сферою дії таких спеціалізованих систем, як «торговельне право», «право в галузі прав людини», «екологічне право», «морське право», «європейське право», «інвестиційне право», «міжнародне право біженців» тощо, — кожне з яких має свої власні принципи та інститути. Фрагментація створює як інституційні проблеми, так і проблеми, що стосуються сутності. Перші пов’язані з юрисдикцією і компетенцією різних інститутів, які застосовують міжнародно-правові норми та їх ієрархічні зв’язки inter se. Другі пов’язані з проблемою розщеплення права на вузькоспеціалізовані «осередки», що претендують на відносну автономію один від одного і від загального права. З одного боку, фрагментація пов’язана з небезпекою появи коллідуючих і взаємовиключних норм, принципів, систем норм та інституційної практики, які здатні підірвати ефективне здійснення міжнародного права. З іншого боку, фрагментація відображає поширення міжнародно-правового регулювання на нові галузі і пов’язану з цим диверсифікацію його предметів і методів[330]. Комісія виділила три типи фрагментації: а) фрагментація через конфліктуючі тлумачення загального міжнародного права; б) фрагментація з причини появи спеціального права як винятку із загального міжнародного права, і в) фрагментація як результат колізії між різними типами спеціального права.

З викладеного вище випливає, що фрагментація МПНС пов’язана з існуванням спеціальних автономних режимів усередині галузі, часто неузгоджених і конфліктуючих як між собою, так і зі спеціальними режимами в рамках інших галузей міжнародного права. Як наслідок — відсутність єдиних уніфікованих принципів і норм, що регулюють охорону навколишнього середовища і раціональне природокористування, проблеми в правовій регламентації багатьох питань, паралельне регулювання того самого питання різними міжнародними природоохоронними угодами, відсутність злагодженого механізму здійснення споріднених договорів і всього МПНС як на універсальному, так і на національному рівнях. Прикладами фрагментації в МПНС можуть слугувати: а) Положення міжнародних природоохоронних угод, що містять спеціальні торгові зобов’язання (вимоги про обов’язкове повідомлення про торгівлю певними категоріями товарів та одержання згоди іншої сторони на імпорт таких товарів[331], обмеження або заборона імпорту/експорту певних товарів, небезпечних речовин або видів дикої фауни і флори стосовно держав-учасниць і стосовно держав-неучасниць договору[332], право держав застосовувати більш жорсткі заходи, ніж ті, що передбачені відповідним договором[333]), здатні вступати в конфлікт із торговельними зобов’язаннями за угодами, ухваленими в рамках Світової організації торгівлі, і тим самим порушують основні принципи права цієї організації: принцип недискримінації, національного режиму і найбільшого сприяння. б) Включення в список парникових газів гідрофторвуглеців згідно з положеннями Кіотського протоколу 1997 р. суперечить положенням Монреальського протоколу про речовини, що руйнують озоновий шар, 1987 р., який дозволяє використовувати цей газ як альтернативу іншим озоноруйнівним газам (хлорфторвуглецям і гідрохлорфторвуглецям). в) Згідно з Кіотським протоколом держави зобов’язані стимулювати діяльність, спрямовану на створення монокультурних плантацій лісів з метою підвищення абсорбції вуглекислого газу, однак це положення суперечить основній меті Конвенції про біорізноманіття. г) Проблема регіональних природоохоронних угод: з одного боку, такі угоди більш ефективні у зв’язку з тим, що залучають до переговорного процесу всі зацікавлені держави конкретного регіону і полегшують досягнення компромісу у вирішенні певного питання, але, з іншого, вони ж і сприяють фрагментації МПНС, бо часто містять положення, які підривають ефективність глобальних зусиль у боротьбі з екологічною проблемою (наприклад, ст. 11 Базельської конвенції дозволяє державам укладати двосторонні, регіональні та багатосторонні угоди, здатні значно пом’якшити встановлений нею режим). д) Відсутність єдиної конвенції про цивільну відповідальність за шкоду навколишньому середовищу призвело до існування секторальних режимів відповідальності (за ядерну шкоду, за шкоду від перевезення морем нафти та інших небезпечних речовин тощо), що містять різні правила і принципи. е) Розгляд міжнародного спору одночасно в кількох судових/квазісудових установах, кожна з яких потенційно здатна винести рішення, що суперечить одне одному (справа про меч-рибу, ініційована одночасно в Міжнародному трибуналі з морського права та СОТ, справа про деревні млини, ініційована одночасно в МС ООН та арбітражному трибуналі МЕРКОСУР).

Інституційна/організаційна фрагментація МПНС виявляється у створенні, відповідно до положень міжнародних природоохоронних угод або рішень Конференцій Сторін, численних організаційних структур (комітетів, комісій), діяльність яких часто не скоординована, в результаті чого вони займаються тими самими питаннями. Така фрагментація зменшує ефективність МПНС у зв’язку з тим, що відсутність координації ускладнює процес обміну інформацією, збільшує тягар, що покладається на держави для фінансування цих структур, стає перешкодою до виконання міжнародно-правових зобов’язань на національному рівні. Необхідно відзначити, що деякого прогресу в подоланні такої фрагментації все ж таки вдається досягти: наприклад, встановлюються зв’язки між секретаріатами Базельської, Роттердамської та Стокгольмської конвенцій, створено Групу зі зв’язків між конвенціями, що регулюють питання охорони біорізноманіття (Конвенція про біорізноманіття, Рамсарська конвенція, Боннська конвенція, Конвенція СІТЕС, Конвенція про всесвітню спадщину), а також підписуються різноманітні Меморандуми про взаєморозуміння з відповідних питань.

Міжнародно-правовий механізм забезпечення реалізації міжнародних природоохоронних угод. Вирізняють позитивні (дипломатичні) і негативні (примусові) заходи забезпечення дотримання міжнародних угод з охорони навколишнього середовища. До перших належать: 1) фінансові заходи стосовно країн, що розвиваються, а саме – надання технічної допомоги, передача екологічно безпечних технологій, створення науково-технічного та організаційно-правового потенціалу, створення трастових фондів, активізація діяльності Глобального екологічного фонду; 2) взаємний обмін інформацією, технічне та наукове співробітництво, у тому числі направлення технічних місій з метою з’ясування проблем у країні, надання рекомендацій щодо необхідних заходів і проведення моніторингу зобов’язань; 3) встановлення графіку виконання зобов’язань та надання пільгових умов для країн, що розвиваються (наприклад, Монреальський протокол передбачав 10-річний пільговий період для таких країн, Кіотський протокол не передбачає для цієї групи країн жодних зобов’язань зі скорочення викидів парникових газів); 4) фіксоване зобов’язання держав надавати регулярні доповіді про хід реалізації положень міжнародних природоохоронних угод; 5) процедури моніторингу за дотриманням договорів за допомогою створення спеціальних комітетів з дотримання, які, однак, не уповноважені застосовувати санкції (наприклад, Комітет із застосування Конвенції Еспо), а також залучення представників громадськості, в тому числі МНУО, до такої процедури (ст. 15 Орхуської конвенції); 6) позитивні економічні заходи для сприяння сторонам у виконанні зобов’язань за договорами (наприклад, Кіотський протокол передбачає так звані гнучкі механізми, що дають Сторонам змогу ефективніше виконувати свої зобов’язання зі зменшення викидів парникових газів: механізм спільного впровадження (ст. 6), механізм чистого розвитку (ст. 12) та торгівля викидами (ст. 17)); 7) вирішення спорів мирними способами (перевага віддається переговорам без звернення до судових органів); 8) створення синергізму та налагодження координаційних зв’язків між секретаріатами та іншими структурами, заснованими в рамках міжнародних угод з охорони навколишнього середовища на виконання їх положень.

До негативних (примусових) заходів забезпечення дотримання міжнародних природоохоронних угод віднесемо: 1) призупинення або припинення прав і привілеїв, передбачених договорами, у тому числі права користуватися механізмами фінансування, права виробляти або торгувати контрольованими речовинами або видами (наприклад, заходи згідно з Монреальським, Кіотським протоколом, Конвенцією СІТЕС); 2) попередження; 3) торгові санкції; 4) вирішення спорів шляхом звернення в міжнародні арбітражні та судові установи.

Що стосується надання регулярних доповідей, то інформація, яка вимагається від держав, може бути різною залежно від специфіки кожного окремого договору, наприклад, дані про імпорт/експорт або виробництво регульованих речовин[334], дані про викиди[335], дані про видані дозволи та ліцензії[336], інформація про заходи з імплементації, наукова інформація та ін. Зобов’язання з надання доповідей можуть відрізнятися для різних груп держав. Наприклад, відповідно до Конвенції про зміну клімату та Кіотського протоколу, держави, перелічені в Додатку І, мають інші зобов’язання з надання доповідей, ніж держави, не внесені в цей Додаток.

Механізми з питань дотримання. Держави мають суверенне право брати участь у багатосторонніх угодах і таке ж право припинити свою участь в них, використовуючи передбачені і дозволені процедури. Недотримання міжнародних природоохоронних договорів пов’язане не стільки з небажанням держави виконувати свої зобов’язання за ними, скільки з нездатністю робити це (відсутність коштів, науково-технічного потенціалу тощо). У зв’язку з цим у рамках багатьох угод з охорони довкілля перевага віддається застосуванню неконфронтаційних процедур з дотримання, мета яких — допомогти державі, що «провинилася», виконати свої зобов’язання. Серед таких механізмів можна виділити: 1) стимулювання повідомлення про недотримання з ініціативи самої держави; 2) вимога надати план дотримання уповноваженим державним органом; 3) направлення місій з перевірки ситуації в державі. Звернення до фінансових чи торгових санкцій розглядається як останній засіб.

Розглянемо механізми дотримання, створені в рамках різних міжнародних угод з охорони навколишнього середовища. Процедура з питань недотримання, передбачена в рамках Кіотського протоколу, є однією з найбільш розроблених, дієвих і найскладніших серед усіх міжнародних природоохоронних договорів. Комітет з дотримання складається з двох органів: Органу із забезпечення дотримання та Органу із застосування. Перша структура покликана сприяти і допомагати сторонам виконати свої зобов’язання за Протоколом. Державі може бути надано допомогу у вигляді консультації, технічної допомоги, включаючи створення потенціалу і передачу технологій, надання рекомендацій. Друга структура відповідальна за з’ясування стану дотримання Сторонами положень Протоколу (зобов’язання за ст. 2 про скорочення викидів, щодо надання доповідей і моніторингу, щодо відповідності вимогам для участі у гнучких механізмах). При порушенні зобов’язань з надання доповідей і моніторингу Орган із застосування, беручи до уваги причину, тип, ступінь і частоту недотримання, уповноважений оголосити про невиконання зобов’язань стороною, вимагати від держави надання плану дій, що включає аналіз причин недотримання, коригуючі заходи і графік оцінки прогресу у здійсненні плану. У разі порушення зобов’язань щодо відповідності вимогам для участі у гнучких механізмах приймається рішення про відстрочення права сторони брати участь у кіотських механізмах до моменту виконання всіх вимог і умов. При порушенні зобов’язань щодо скорочення викидів Орган уповноважений, серед іншого, вимагати від держави підготувати план дій, накласти штрафні санкції, прийняти рішення про перегляд зобов’язань на наступний звітний період або накласти заборону на право брати участь у торгівлі квотами.

Щорічно держави зобов’язані надавати Конференції Сторін національне повідомлення, яке містить заходи щодо здійснення Конвенції та Протоколу, а також національні кадастри антропогенних викидів із джерел і абсорбції поглиначами парникових газів. Україна, будучи стороною Додатку І, зобов’язана стабілізувати парникові викиди газів у період 2008–2012 рр. на рівні 1990 р. На виконання своїх зобов’язань Україна розробила організаційно-правову базу для виконання положень Конвенції та Протоколу, схвалила низку проектів з механізму спільного впровадження, а також надала Конференції Сторін Друге національне повідомлення з питань зміни клімату в 2006 р. (з необхідних п’яти), Доповідь про прогрес, досягнутий у ході здійснення Протоколу, в 2006 р., а також національний кадастр антропогенних викидів із джерел і абсорбції поглиначами парникових газів в Україні в 2008 р. Щодо процедури з недотримання, то на сьогодні вона була ініційована стосовно двох країн (Канади і Греції).

У тексті Конвенції СІТЕС немає положень про подібний механізм, однак практика застосування Конвенції, відповідні резолюції та рішення Конференції Сторін створили ефективну систему контролю над дотриманням договору. Серед негативних (примусових) заходів забезпечення дотримання визначено: призупинення або припинення прав і привілеїв, включаючи «призупинення торгівлі одним, декількома або всіма видами, що охороняються СІТЕС, обмеження права голосу…, виключення держави з Постійного комітету, втрата права … одержувати офіційні документи»[337], та фінансові санкції. Найбільш поширеними формами недотримання СІТЕС є неадекватне національне законодавство, що імплементує положення Конвенції, проблеми з наданням регулярних доповідей, порушення правил міжнародної торгівлі видами. Своєрідним способом забезпечення дотримання Конвенції є стаття 14, що дозволяє сторонам впроваджувати жорсткіші заходи, аніж передбачені СІТЕС. Таким чином отримала схвалення й поширення практика прийняття державами односторонніх актів у формі обмежень торгівлі з державами, які підривають ефективність СІТЕС (наприклад, Поправка Пеллі США).

Процедура дотримання Монреальського протоколу адмініструється Комітетом з дотримання. Монреальський протокол — перша міжнародна природоохоронна угода, яка впроваджує процедуру контролю за дотриманням. На 4-й Нараді Сторін Протоколу було визначено перелік заходів, які вживаються стосовно держав, що «провинилися»: надання необхідної допомоги, включаючи допомогу в зборі та супроводі інформації, технічну допомогу, передачу технологій і фінансову допомогу, обмін інформацією та тренінги; попередження; призупинення прав і привілеїв, включаючи ті, які стосуються права на промислове виробництво, споживання, торгівлю озоноруйнівними речовинами, передачу технологій, використання фінансових механізмів (зокрема доступу до ресурсів Багатостороннього Фонду) та інституційних домовленостей[338]. Процедура з дотримання відрізняється для кожної з категорій країн, що беруть участь у Протоколі: країн, що розвиваються, країн з перехідною економікою і розвинених країн. У 1994 р. група країн (Білорусь, Болгарія, Польща, Росія та Україна) зробили спільну заяву про неможливість виконувати свої зобов’язання за Протоколом. У 1995 р. Нарада Сторін ухвалила рішення про надання цій групі країн міжнародної допомоги для сприяння їм в дотриманні положень документа, однак за умови виконання певних вимог (моніторинг, розробка національних планів і програм, своєчасне інформування та ін.)[339]. При цьому жодних примусових заходів з боку Наради Сторін не застосовувалось. Єдиний випадок застосування торговельних санкцій проти сторони Протоколу — рішення 2005 р. щодо Азербайджану.

У рамках Конвенції Еспо функціонує Комітет з дотримання. У травні 2004 р. Комітет отримав подання від уряду Румунії, в якому ця країна висловлювала свою стурбованість з приводу невиконання Україною своїх зобов’язань за Конвенцією у зв’язку з будівництвом каналу «Дунай–Чорне море» через гирло Бистре. Проте Комітет зробив висновок, що, оскільки справа вже перебуває на розгляді комісії з розслідування, заснованої з ініціативи Румунії згідно з положеннями Конвенції, вона не може одночасно розглядатися в рамках процедури Комітету з дотримання. Комісія з розслідування подала свою доповідь у 2006 р., в якій зробила висновок, що зазначений проект має значний негативний транскордонний вплив на навколишнє середовище. Від України вимагалося направлення Румунії повідомлення про проект, проведення з нею необхідних консультацій та забезпечення участі громадськості обох сторін у цьому процесі. Внаслідок тривалого невиконання Україною своїх зобов’язань за Конвенцією та невиконання рекомендацій комісії Румунія зробила друге подання до Комітету з дотримання в 2007 р. Цього разу Комітет погодився розглянути справу, постановивши, що попередня процедура мирного вирішення спору (використання слідчої комісії) вважається закритою. Комітет зробив такі висновки та рекомендації: сам факт схвалення та здійснення Фази І проекту з будівництва каналу «Дунай — Чорне море» не може розглядатися як явне недотримання Конвенції в період прийняття рішень, оскільки Україна не вважала, що проект спричинить серйозний транскордонний збиток; проте Україна була зобов’язана призупинити проект відразу після ініціювання Румунією заснування комісії з розслідування у 2004 р.; Україна порушила свої зобов’язання за Конвенцією, не направивши повідомлення Румунії відразу після остаточного рішення комісії. Стосовно Фази ІІ Комітет вирішив: Україна не може вважатися такою, що порушила свої зобов’язання за Конвенцією, оскільки остаточне рішення щодо Фази ІІ не прийнято, а Україна дотрималася процедури, передбаченої Конвенцією щодо підготовки необхідної документації, надання Румунії та її громадськості можливості робити свої коментарі, проведення консультацій. Україна не вважатиметься такою, що порушила свої зобов’язання за Конвенцією в тому випадку, якщо направить Румунії остаточне рішення щодо проекту з відповідним урахуванням всіх зауважень і домовиться з нею про можливість процедури пост-проектного моніторингу. У заключній частині Комітет підтвердив порушення Україною ст. 2, 3, 4 Конвенції і рекомендував їй виправити становище шляхом внесення змін до національного законодавства та надання відповідних доповідей Комітету[340].

Україна також скористалася своїм правом і подала скаргу проти Румунії у зв’язку з діяльністю останньої щодо здійснення днопоглиблювальних і берегоукріплювальних робіт на Сулінському та Святогеоргіївському каналах, яка, на думку представників України, має значний негативний транскордонний вплив на екологію дельти Дунаю та створює серйозні перешкоди судноплавству в українській частині. 16–17 вересня 2009 р. на засіданні Комітету відбувся розгляд подання України стосовно порушень Конвенції з боку Румунії, однак остаточне рішення з цього питання буде затверджено на зустрічі всіх сторін Конвенції у 2011 р.

Комітет з дотримання, створений на підставі Орхуської конвенції, також розглядав питання про виконання Україною своїх зобов’язань. У 2004 р. Румунія та НУО «Еко-Право-Львів» подали заяву до Комітету з приводу недотримання Україною положень Конвенції під час будівництва каналу «Дунай–Чорне море» через гирло Бистре. На другій Нараді Сторін було прийнято рішення II/5b, в якому передбачалося таке: 1) не забезпечивши такої участі громадськості, якої вимагає стаття 6 Конвенції, Україна не дотримується пункту 1 (а) статті 6 і, в зв’язку з цим, пунктів 2–8 статті 6 і пункту 9 (друге речення) статті 6; 2) не забезпечивши того, щоб відповідальні державні органи, після отримання відповідних доповідей, надавали інформацію, Україна не дотримується пункту 1 статті 4 Конвенції; 3) відсутність ясності щодо вимог, що стосуються участі громадськості в оцінці впливу на навколишнє середовище і в процедурах прийняття рішень з екологічних аспектів різних проектів, наприклад щодо термінів і методів здійснення процесу консультацій з громадськістю, вимог, що стосуються врахування їх результатів, і зобов’язань про надання інформації, наявної в контексті статті 6, свідчить про відсутність чіткої, транспарентної та злагодженої структури для здійснення Конвенції і являє собою недотримання пункту 1 статті 3 Конвенції. Нарада Сторін просила уряд України привести своє законодавство та практику у відповідність із положеннями Конвенції і включити у свою доповідь для наступної Наради Сторін інформацію про заходи, вжиті з цією метою; а також просила уряд України подати до Комітету з питань дотримання не пізніше кінця 2005 року стратегію, включаючи відповідний графік інтеграції положень Конвенції в національне законодавство і розробки практичних механізмів та імплементуючого законодавства, що встановлює чіткі процедури їх введення в дію[341]. На третій Нараді Сторін було підтверджено факт недотримання Україною Конвенції і винесено пропозицію надати Україні необхідну допомогу для виконання своїх зобов’язань.

На додаток до формальних процедур з дотримання існують неформальні процедури, такі, наприклад, як створення Реєстру Монтрьо згідно з Рамсарською конвенцією. Відповідно до передбаченої процедури держави можуть інформувати Секретаріат про Рамсарські об’єкти на своїй території, яким загрожує певна небезпека. У 2003 р. Україна звернулася з проханням про направлення спеціальної місії з надання технічної допомоги з боку органів Рамсарської конвенції та Програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера» на своїй території в межах Дунайського біосферного заповідника. Інший приклад — заснована в 1976 р. Всесвітнім фондом дикої природи та Міжнародним союзом охорони природи спільна неформальна програма TRAFFIC, метою якої є сприяння секретаріату СІТЕС у виявленні порушень положень Конвенції, що стосуються міжнародної торгівлі видами дикої фауни і флори.

Діяльність ЮНЕП. Деякі ініціативи ЮНЕП є важливими з точки зору подолання фрагментації МПНС та підвищення ефективності міжнародних природоохоронних угод. Так, на сьогодні ЮНЕП адмініструє більше 20 секретаріатів різних договорів і розробляє стратегії щодо удосконалення так званих 4 «С»: координації (coordination), зв’язності (coherence), дотримання (compliance) і створення потенціалу (capacity-building)[342].

Найбільше досягнення ЮНЕП у справі підвищення ефективності міжнародних природоохоронних угод — прийняття Керівних принципів, що стосуються дотримання та забезпечення виконання багатосторонніх природоохоронних угод, 2002 р. Керівні принципи мають консультативний характер. У них закріплені підходи, що дають змогу поліпшити дотримання багатосторонніх природоохоронних угод і посилити роботу щодо забезпечення виконання законів, спрямованих на здійснення цих угод. Документ містить два розділи: перший розділ присвячений посиленню дотримання багатосторонніх природоохоронних угод переважно на міжнародному рівні, у другому розділі мова йде про правозастосування на національному рівні та міжнародне співробітництво у боротьбі з порушеннями законів, спрямованих на здійснення багатосторонніх природоохоронних угод.

У Керівних принципах термін «дотримання» має два різні визначення для кожного розділу. Для цілей першого розділу воно означає виконання Договірними Сторонами своїх зобов’язань, що випливають з багатосторонньої природоохоронної угоди і будь-яких поправок до неї. Для цілей другого розділу — такий стан, при якому дії суб’єктів, що підпадають під режим регулювання, відповідають зобов’язанням щодо здійснення багатосторонніх природоохоронних угод, покладених на них державою, її компетентними органами та установами, що забезпечується безпосередньо або за рахунок виконання умов і вимог, закріплених у дозволах та ліцензіях. «Здійснення» означає виконання всіх відповідних законів, норм, політики й інших заходів та ініціатив, які приймаються Договірними Сторонами з метою виконання зобов’язань, що випливають з багатосторонньої природоохоронної угоди або поправок до неї, якщо такі є. «Забезпечення виконання» означає комплекс процедур і заходів, які використовуються державою, її компетентними органами та установами для забезпечення того, щоб організації або особи, що потенційно порушують природоохоронні закони або норми, спрямовані на здійснення багатосторонніх природоохоронних угод, почали знову дотримуватися відповідних норм та/або зазнали покарання відповідно до цивільного, адміністративного або кримінального законодавства[343].

У документі наголошується, що для підвищення ефективності дотримання природоохоронних угод на міжнародному рівні необхідно вживати заходів ще на ранніх стадіях підготовки до переговорів, сприяти ефективній участі держав у переговорах (серед заходів щодо стимулювання участі держав у будь-якому договорі з охорони довкілля названо принцип спільної, але диференційованої відповідальності, рамковий характер природоохоронних угод, обмеження сфери дії запронованої багатосторонньої природоохоронної угоди тими галузями, щодо яких можливе досягнення згоди всіх учасників переговорів), адекватно оцінювати національні можливості на момент проведення переговорів, вживати заходів, спрямованих на поліпшення дотримання вже ухвалених договорів (а саме – прийняття національних планів щодо здійснення, включення в текст договору вимог звітності, моніторингу, перевірки, створення неконфронтаційних механізмів з питань дотримання), проводити огляд ефективності міжнародних природоохоронних угод, забезпечувати механізми їх дотримання після вступу в силу, реалізовувати положення договорів, що стосуються врегулювання спорів.

Для підвищення ефективності дотримання міжнародних угод з охорони навколишнього середовища на національному рівні держави повинні, виходячи зі своїх зобов’язань за цими угодами, розробляти закони і створювати установи, функціонування яких спрямоване на те, щоб запобігати порушенню природоохоронних законів та екологічним злочинам. «Екологічний злочин» означає такі порушення національних природоохоронних законів і норм, які відповідно до національних законів і норм Сторони кваліфікуються як кримінально карані правопорушення. Керівні принципи визначають вимоги до національних законів, що підвищують ефективність правозастосування, до організаційної структури (наприклад, забезпечення контролю за імпортом-експортом регульованих речовин і видів, використання економічних інструментів, доступ громадськості до екологічної інформації та ін.), а також окреслюють рамки можливої координації на національному рівні. Кожна держава має повну свободу дій у розробці заходів щодо здійснення та забезпечення виконання, які б найбільшою мірою відповідали її правовій системі і враховували відповідні соціальні, культурні та економічні умови.


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.01 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал