Міжнародні природоохоронні угоди та рекомендаційні акти в даній сфері. 11 страница

«5.13.... Група експертів відзначає: США стверджують, що дельфіни є вичерпним природним ресурсом. ЄЕС не згодні з таким твердженням. Група, зазначаючи, що дельфіни можуть бути потенційно вичерпними і що політика щодо їх збереження не залежить від того, чи є їхні запаси на цей момент вичерпними, визнає, що політика щодо збереження дельфінів була політикою щодо збереження вичерпних природних ресурсів»[620].

Однак обидва рішення так і не були схвалені Радою ГАТТ.

4. Справа про заборону імпорту окремих видів креветок і продуктів з них вирішувалась органами СОТ у два етапи. У 1998 р. чотири держави — Індія, Малайзія, Пакистан і Таїланд — подали скаргу до СОТ про те, що заборона, накладена США щодо імпорту окремих видів креветок і продуктів з них, отриманих за допомогою технології, яка становить ризик для морських черепах, суперечить ст. XI ГАТТ. США виправдовували свою заборону положеннями ст. XX (g). Відповідно до Закону США про види, що перебувають під загрозою зникнення, 1973 р., усі американські судна зобов’язані використовувати спеціальну технологію (TEDs), що дає змогу уникати вилову черепах під час промислу інших морських живих ресурсів у періоди і в районах, де існує висока ймовірність перебування морських черепах. Заборона не поширювалася на т.зв. «сертифіковані нації», які ухвалили подібні природоохоронні програми та досягли такого ж рівня випадкової загибелі черепах, як і американські судна. Після того, як Група експертів у своїй доповіді зробила висновок, що дії США порушують ГАТТ і не можуть бути виправдані згідно зі ст. ХХ, США подали апеляцію. Апеляційний орган постановив, що морські черепахи є «вичерпним природним ресурсом» у сенсі ст. XX (g) ГАТТ, проте ухвалив, що заходи, вжиті США, являли собою невиправдану і самовільну дискримінацію. У рішенні сказано:

«166.... неспроможність США залучити позивачів... до серйозних, транскордонних переговорів з метою укладення двосторонніх і багатосторонніх угод про захист і збереження морських черепах, перш ніж застосовувати заборону на імпорт...

172.... Наслідки є дискримінаційними і... невиправданими. … Основний наслідок такої неспроможності — унілатералізм, який очевидний в застосуванні статті 609 [Закону]»[621].

Другий етап спору пов’язаний з переглядом вищезазначеного рішення. У 1998 р. Орган з вирішення спорів СОТ попросив США привести свою заборону у відповідність з правилами ГАТТ, проте в 2000 р. Малайзія заявила, що США не виконують належним чином рекомендації та постанови Органу, і оголосила про ініціювання процедури перегляду рішення відповідно до ст. 21.5 Правил СОТ щодо вирішення спорів. Група експертів цього разу дійшла висновку, що США продемонстрували «тривалі й серйозні зусилля доброї волі досягти багатосторонньої угоди», тому що почали інтенсивні переговори з метою встановлення міжнародно-правового режиму охорони морських черепах в Індійському океані і Південно-Східній Азії. Таким чином, дії США були повністю виправдані у сенсі ст. ХХ ГАТТ. Малайзія подала апеляцію на тій підставі, що США фактично не досягли укладення такої угоди. Проте Апеляційний орган підтримав висновки Групи експертів[622].

5. Справа про меч-рибу була ініційована сторонами одночасно у двох міжнародних структурах: Міжнародному трибуналі з морського права[623] та СОТ[624]. Чилі, порушивши розгляд у Трибуналі, стверджує, що цей спір не має комерційного характеру, а стосується необхідності встановлення охоронних заходів з метою забезпечення сталого вилову меч-риби. Вилов з боку ЄС зазначеного виду рибних запасів у водах, прилеглих до виключної економічної зони Чилі, дав привід останній посилатися на порушення положень Конвенції ООН з морського права, що стосуються зобов’язання співпрацювати у збереженні далеко мігруючих видів. Крім того, на думку Чилі, ЄС порушив також зобов’язання щодо збереження морських живих ресурсів відкритого моря, вирішення міжнародних спорів, незловживання правами, забезпечення вжиття та дотримання охоронних заходів на суднах, які займаються рибальством у цьому районі, надання інформаційних даних щодо обсягу вилову відповідній міжнародній організації (ФАО).

Зі свого боку, 19 квітня 2000 р. ЄС попросив СОТ про ініціювання процедури консультацій з Чилі щодо встановленої нею на підставі Закону про рибальство заборони розвантажувати меч-рибу в чилійських портах, і як наслідок — заборони транзиту цього виду риби через чилійські порти. ЄС стверджує, що такі заходи несумісні із зобов’язаннями за ГАТТ, зокрема ст. V і XI.

У січні 2001 р. Чилі та ЄС уклали угоду, згідно з якою всі процедури в рамках Міжнародного трибуналу з морського права і СОТ призупиняються, засновується технічна двостороння комісія, дозволяється вхід у чилійські порти відповідно до нової програми Чилі про наукові дослідження у сфері рибальства, а також планується заснування природоохоронного багатостороннього форуму для Південно-Східної частини Тихого океану. Проте сторони залишили за собою право відновити будь-яку з процедур вирішення спорів у разі невдалого результату подальших переговорів.

Міжнародно-правова охорона рослинного світу. Під загрозою зникнення на земній кулі перебуває близько 20–25 тис. видів рослин. Основні причини зникнення: розширення площ сільськогосподарських угідь, перевипасання, використання рослин у промисловості (целюлозно-паперовій) і як палива, торгівля видами дикої флори, пожежі, шкідники, хвороби, екстремальні кліматичні явища[625], багато з яких — наслідок глобальної зміни клімату.

Відповідно до Міжнародної конвенції ФАО про захист рослин 1997 р. з метою забезпечення спільних та ефективних дій, спрямованих на запобігання занесенню й поширенню шкідливих організмів, які шкодять рослинам і продукції рослинного походження, держави розробляють єдині міжнародні стандарти з впровадження фітосанітарних заходів, створюють регіональні та національні організації із захисту рослин, які, серед іншого, зобов’язані видавати фітосанітарні сертифікати на вантажі рослин, продукцію рослинного походження та інші підкарантинні матеріали відповідно до фітосанітарних правил імпортуючої договірної сторони (ст. 4). Проте такі заходи (законодавчі акти, правила, офіційні процедури) мають бути не дискримінаційними, а технічно виправданими і пропорційними[626].

Міжнародна угода з тропічної деревини 2006 р., ухвалена Конференцією ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД), є типовою міжнародною товарною угодою — угодою про торгівлю сировинними товарами, що регулює відносини між країнами-виробниками (Додаток А — країни, що розвиваються, з Африки, Азіатсько-Тихоокеанського регіону, Латинської Америки і Карибського басейну) та споживачами (Додаток В — розвинені країни) тропічної деревини. Цей документ замінив Угоди 1983 і 1994 рр., проте Міжнародна організація з тропічної деревини не припиняла своєї діяльності з моменту створення в 1983 р. В Угоді зазначено, що деревина є енергоефективною, поновлювальною і екологічно сприятливою сировиною порівняно з конкуруючими продуктами. Цілі Міжнародної угоди полягають у заохоченні розширення і диверсифікації міжнародної торгівлі тропічною деревиною[627] з лісів, які управляються на сталій основі і в яких лісозаготівлі ведуться законним чином, а також у заохоченні сталого управління тропічними лісами. Стаття 21 засновує Балійський фонд партнерства — фонд сталого управління тропічними лісами, які використовуються для виробництва деревини, в інтересах надання допомоги учасницям-виробникам у здійсненні інвестицій, необхідних для розширення їх можливостей стосовно здійснення стратегій із досягнення експорту тропічної деревини та лісоматеріалів із джерел, що управляються на сталій основі. Міжнародна організація з тропічної деревини неодноразово розробляла програми щодо заохочення сталого використання тропічних лісів, а також пропонувала з цією метою встановити повну або, принаймні, часткову заборону на торгівлю зазначеним видом деревини.

На Конференції в Ріо було схвалено т.зв. Лісні принципи — «Юридично не обов’язкову, авторитетну декларація глобальної згоди щодо раціонального використання, збереження та освоєння всіх видів лісів» 1992 р.[628] Цей документ (15 принципів) уперше визнав важливу роль нетропічних лісів у підтриманні глобального балансу поглинання вуглецю і виділення кисню. Принцип 1 закликає держави вжити належних заходів для захисту лісів від шкідливого впливу забруднення з повітря, пожеж, комах, шкідників і захворювань, з тим щоб повною мірою зберегти їх багатопланову цінність. Крім цього, передбачаються зобов’язання щодо розумного і дбайливого управління лісами, зокрема щодо усунення необґрунтованих обмежень на використання деревини, а також стримування вирубування лісів. У документі визначаються права корінних народів, пов’язані з використанням цього природного ресурсу. Принципи не визнали за тропічними лісами статусу спільної спадщини людства, як того вимагали розвинені країни, однак ще раз підтвердили принцип постійного суверенітету держав над лісовими ресурсами, розташованими на їхній території. Це положення було закріплене завдяки зусиллям країн, що розвиваються, які виступили проти прагнень розвинених країн «інтернаціоналізувати» механізм управління лісами під прикриттям природоохоронного мандата[629].

Серед інших договорів у сфері охорони флори відзначимо такі: Конвенція про створення Європейської та Середземноморської організації із захисту рослин 1951/1955 р., Угоду про співробітництво в застосуванні карантину рослин та їх охорону від шкідників і хвороб 1959 р., Декларація про збереження та стале управління тропічними лісами 1999 р. (Центральна Африка), Декларація про боротьбу з незаконною вирубкою, незаконною торгівлею та іншими злочинами, пов’язаними з лісами, 2001 р. (Східна Азія), План дій щодо тропічних лісів 1985 р., розроблений спільними зусиллями ФАО, Всесвітнього банку, ПРООН, ЮНЕП і Міжнародного інституту з ресурсів (НУО). У 1995 р. Комісія з питань сталого розвитку ООН заснувала Міжурядову групу щодо лісів з мандатом на два роки з метою імплементації відповідних домовленостей, досягнутих на Конференції в Ріо; в 1997 р. її замінив Спеціальний форум щодо лісів, який у 2000 р. був замінений Форумом ООН щодо лісів з мандатом на п’ять років. Крім того, ліси захищаються відповідно до положень СІТЕС (наприклад, червоне дерево включено до Додатка II), Конвенції про біорізноманіття, Конвенції про зміну клімату, Конвенції про всесвітню спадщину, Рамсарської конвенції та ін.

У жовтні 2004 р. професор В. Маатаї (Кенія) стала Нобелівським лауреатом і була удостоєна нагороди «за внесок у сталий розвиток, демократію і справу миру». Маатаї була ініціатором і головним натхненником заснованого в 1977 р. громадського руху «Зелений пояс» («Green Belt Movement»), який займався відновленням знищених лісів Кенії.

Міжнародно-правова охорона ґрунтів, ландшафтів, гірських комплексів. Конвенція ООН про боротьбу зі спустеленням у тих країнах, які відчувають серйозну посуху та/або спустелення[630], особливо в Африці, 1994 р. побудована на принципі спільної, але диференційованої відповідальності держав: ст. 4 передбачає загальні зобов’язання для всіх сторін, ст. 5 — зобов’язання для зачеплених країн — Сторін Конвенції (тобто які страждають від посухи), ст. 6 — зобов’язання розвинених країн — Сторін Конвенції (переважно фінансового характеру). Додаток I містить заходи щодо здійснення Конвенції на регіональному рівні для Африки, Додаток II — для Азії, Додаток III — для Латинської Америки і Карибського басейну, Додаток IV — для Північного Середземномор’я.

Міжнародно-правове співробітництво держав у галузі охорони ґрунтів регулюється також положеннями Протоколу із захисту ґрунтів 1998 р. до Конвенції про захист Альп, Міжнародної хартії ґрунтів ФАО 1981 р., Плану ЮНЕП щодо здійснення світової політики у сфері охорони ґрунтів 1984 р., рекомендації РЄ про захист ґрунтів 1992 р., керівних принципів ЮНЕП у цій сфері.

Європейська конвенція про ландшафти 2000 р. визнає, що ландшафт сприяє формуванню місцевої культури і що він є базовим компонентом європейської природної і культурної спадщини, який робить внесок у добробут людей і зміцнення європейської ідентичності, а також що якість та різноманіття європейських ландшафтів являють собою спільний ресурс. Конвенція застосовується до всієї території Сторін і охоплює природні угіддя, сільську, міську і напівміську місцевість. Конвенція стосується суші, внутрішніх вод і морів; ландшафтів, які можуть вважатися як унікальними, так і ординарними або деградуючими. Кожна Сторона зобов’язується ідентифікувати власні ландшафти на всій своїй території, проаналізувати їх характерні риси та динамічну силу і тиск, що трансформують їх, стежити за змінами ландшафтів, а також класифікувати ідентифіковані ландшафти, беручи до уваги особливу значущість, яка надається їм зацікавленими сторонами та населенням. Стаття 11 засновує Премію «Ландшафт Ради Європи», яка може бути присуджена як органам місцевої чи регіональної влади, так і неурядовим організаціям.

Конвенція про захист Альп 1991 р.[631] — перша угода, присвячена охороні гірських комплексів, розташованих на території кількох держав. Конвенція про охорону та сталий розвиток Карпат 2003 р. підписана на 5-й Загальноєвропейській міністерській конференції з навколишнього середовища в Києві. Ініціатором розробки цієї Конвенції виступила Україна[632]. Документ сприйняв досвід, отриманий у рамках Конвенції про захист Альп, запозичивши модель охорони навколишнього середовища і сталого розвитку гірських регіонів. Конвенція чітко не визначила просторову сферу дії: вона застосовується до «Карпатського регіону», який буде визначено на наступних Конференціях Сторін. Сторони проводять всебічну політику та співпрацюють для охорони та сталого розвитку Карпат з метою, зокрема, поліпшення якості життя, зміцнення місцевих економік та громад, збереження природних цінностей та культурної спадщини. Конвенція визначає принципи, на яких має будуватися співробітництво держав регіону: принципи попередження і перестороги, «забруднювач платить», участі громадськості та залучення зацікавлених організацій, транскордонної співпраці, інтегрованого планування та управління земельними і водними ресурсами, програмний підхід і екосистемний підхід.

Міжнародно-правова охорона всесвітньої культурної і природної спадщини. Єгипетський цар Акхенатен у 1370 р. до н.е. виділив окрему земельну ділянку під природний заповідник[633]. У 1872 р. було створено перший у світі Єллоустоунський національний парк площею 899104 га у США. Наведені приклади свідчать про те, що людство здавна хвилює питання охорони унікальних культурних і природних об’єктів.

Конвенція ЮНЕСКО про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 р. під культурною спадщиною розуміє: 1) пам’ятки: твори архітектури, монументальної скульптури та живопису, елементи або структури археологічного характеру, написи, печери та групи елементів, які мають видатну універсальну цінність з точки зору історії, мистецтва чи науки; 2) ансамблі: групи ізольованих чи об’єднаних будівель, архітектура, єдність чи зв’язок з пейзажем яких становлять видатну універсальну цінність з точки зору історії, мистецтва чи науки; 3) визначні місця: твори людини або спільні творіння людини і природи, а також зони, включаючи археологічні визначні місця, що становлять видатну універсальну цінність з точки зору історії, естетики, етнології чи антропології. Під природною спадщиною розуміються: 1) природні пам’ятки, створені фізичними й біологічними утвореннями або групами таких утворень, що мають видатну універсальну цінність з точки зору естетики чи науки; 2) геологічні і фізіографічні формування і суворо обмежені зони, які становлять ареал таких, що піддаються загрозі, видів тварин та рослин і які мають видатну універсальну цінність з точки зору науки чи збереження; 3) природні визначні місця чи суворо обмежені природні зони, що мають видатну універсальну цінність з точки зору науки, збереження чи природної краси. Кожна держава зобов’язана забезпечувати виявлення, охорону, збереження, популяризацію й передачу майбутнім поколінням культурної і природної спадщини, розташованої на її території[634]. Повністю поважаючи суверенітет держав, на території яких перебуває культурна та природна спадщина, сторони Конвенції визнають, що вона є спільною спадщиною, задля охорони якої все міжнародне співтовариство зобов’язане співпрацювати. У Конвенції під міжнародною охороною всесвітньої культурної і природної спадщини розуміється створення системи міжнародного співробітництва та допомоги для надання державам – сторонам Конвенції допомоги в зусиллях, спрямованих на збереження й виявлення цієї спадщини. Конвенція засновує Міжурядовий комітет з охорони всесвітньої культурної та природної спадщини, який складає, оновлює та публікує під назвою «Список всесвітньої спадщини» перелік цінностей культурної і природної спадщини, які мають видатну універсальну цінність відповідно до встановлених ним критеріїв. Внесення цінностей до Списку всесвітньої спадщини не може здійснюватися без згоди зацікавленої держави-учасниці. Комітет також складає, оновлює та публікує під назвою «Список всесвітньої спадщини, яка знаходиться під загрозою»[635] список цінностей, що фігурують у Списку всесвітньої спадщини, врятування яких потребує значних зусиль і для яких у рамках Конвенції було запрошено допомогу. До цього списку можуть включатися тільки цінності культурної та природної спадщини, яким загрожують серйозні й конкретні небезпеки, як, наприклад, загроза зникнення внаслідок прогресуючого руйнування, реалізації проектів з проведення значних громадських чи приватних робіт, швидкого розвитку міст і туризму, руйнування у зв’язку зі зміною призначення або права власності на землю, серйозні пошкодження внаслідок невстановленої причини, занедбаність з будь-яких причин, стихійні лиха і катаклізми, небезпека збройних конфліктів, великі пожежі, землетруси, зсуви, вулканічні виверження, зміни рівня води, повені, припливи. Конвенцією також засновується Фонд охорони всесвітньої культурної та природної спадщини, яка має видатну універсальну цінність, так званий «Фонд всесвітньої спадщини». Конвенція визначає умови та форми надання міжнародної допомоги, зокрема правила подачі заявки, список необхідної додаткової інформації та документів. Допомога, що надається Комітетом всесвітньої спадщини, може мати такі форми: дослідження художніх, наукових і технічних проблем, що постають у зв’язку з охороною, збереженням, відновленням і популяризацією культурної і природної спадщини; направлення експертів, техніків і кваліфікованих працівників для забезпечення задовільного виконання затвердженого проекту; підготовка спеціалістів усіх рівнів у галузі виявлення, охорони, збереження, відновлення й популяризації культурної і природної спадщини; надання обладнання, якого заінтересована держава не має і позбавлена змоги його придбати; надання позик з низьким відсотком або без відсотка, що можуть сплачуватися на довгостроковій основі; надання у надзвичайних і спеціально вмотивованих випадках безплатних субсидій. З метою виконання своїх програм і проектів Комітет може вдаватися до допомоги Міжнародного дослідницького центру зі збереження та реставрації культурних цінностей (Римський центр), Міжнародної ради з охорони пам’яток та історичних місць (ІКОМОС), Міжнародного союзу охорони природи (МСОП), а також державних і приватних органів та приватних осіб.

До «Списку всесвітньої спадщини» включено близько 679 об’єктів культурної спадщини[636], близько 174 об’єктів природної спадщини[637] і 25 змішаних об’єктів[638]. Від України до Списку включено три об’єкти культурної спадщини: Свято-Софіївський собор та Києво-Печерська лавра, історичний центр Львова, Геодезична арка Струве, а також один об’єкт природної спадщини — букові праліси Карпат.

Для внесення культурних або природних об’єктів до Списку всесвітньої спадщини вони повинні мати видатну універсальну цінність і відповідати принаймні одному із встановлених критеріїв, які визначено в Керівництві з виконання Конвенції про охорону всесвітньої спадщини. Критерії підлягають регулярному перегляду Комітетом. До них належать такі: 1) об’єкт являє собою шедевр людського творчого генія, 2) об’єкт свідчить про значний взаємовплив людських цінностей у даний період часу або в певному культурному просторі, в архітектурі або в технологіях, у монументальному мистецтві, плануванні міст або створенні ландшафтів, 3) об’єкт є унікальним або принаймні винятковим для культурної традиції або цивілізації, яка існує до цього часу або вже зникла, 4) об’єкт є видатним прикладом конструкції, архітектурного або технологічного ансамблю чи ландшафту, які ілюструють значущий період людської історії, 5) об’єкт є видатним прикладом людської традиційної споруди, з традиційним використанням землі або моря, зразком культури (чи культур) або людської взаємодії з навколишнім середовищем, особливо якщо воно стає уразливим внаслідок значного впливу незворотних змін, 6) об’єкт безпосередньо або матеріально пов’язаний з подіями або існуючими традиціями, з ідеями, віруваннями, з художніми або літературними творами і має виняткову світову важливість, 7) об’єкт являє собою природний феномен або простір виняткової природної краси та естетичної важливості, 8) об’єкт є видатним зразком головних етапів історії Землі, в тому числі пам’яткою минулого, символом геологічних процесів, що відбувалися в розвитку рельєфу або символом геоморфічних чи фізіографічних особливостей, 9) об’єкт є видатним зразком екологічних або біологічних процесів в еволюції і розвитку земних, прісноводних, берегових і морських екосистем та рослинних і тваринних спільнот, 10) об’єкт включає найбільш важливе або значне природне місце існування для збереження в ньому біорізноманіття, зокрема зникаючих видів виняткової світової цінності з точки зору науки і охорони.

Серед об’єктів всесвітньої спадщини ЮНЕСКО виокремлено міжнародні парки, до яких належать національні парки, які є центрами біорізноманіття глобального значення (наприклад, Національний парк Серенгеті в Танзанії), являють собою природну красу (гора Еверест), зберігають свідчення історії місцевої культури (парк Тасманії в Австралії) або руїни та пам’ятки минулих цивілізацій (Національний парк Тікал у Гватемалі). У 1996 р. ЮНЕСКО проголосила про формування Списку геологічних парків всесвітнього значення. Зацікавлені держави можуть пропонувати заповідники, які мають важливе геологічне значення, для включення в цей Список[639].

Крім Конвенції про всесвітню спадщину, внесок ЮНЕСКО в розвиток МПНС визначається розробкою і здійсненням Програми «Людина і біосфера» (1971 р.), у рамках якої створено Всесвітню мережу біосферних заповідників. Біосферний заповідник може включати як сухопутну, так і прибережну зони. Відповідно до українського законодавства, біосферний заповідник — це природоохоронні, науково-дослідні установи міжнародного значення, які створюються з метою збереження в природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів. Такі заповідники виконують три базові функції: 1) функція збереження — збереження ландшафтів, екосистем, видів і генетичних варіацій; 2) функція розвитку — сприяння економічному розвитку та розвитку особистості, що є сталим з екологічної та соціально-культурної точки зору; 3) функція дослідження та моніторингу — забезпечення дослідження, моніторингу, просвіти та обміну інформацією, що стосується локальних, національних і глобальних питань збереження та розвитку. Кожен біосферний заповідник залишається під суверенітетом держави, на території якої він розташований. Такий заповідник складається з трьох зон: 1) центральна (охоронювана) зона, 2) буферна зона (території, виділені з метою запобігання негативному впливу на охоронювану зону з боку господарської діяльності на прилеглих територіях), 3) перехідна зона (включає території традиційного землекористування, лісокористування, водокористування, місця поселень, рекреації та інших видів господарської діяльності). Деякі біосферні заповідники включають території, які охороняються також іншими міжнародними конвенціями, наприклад, Рамсарською конвенцією або Конвенцією про всесвітню спадщину. У Всесвітній мережі біосферних заповідників Україна представлена такими резерватами: Асканія-Нова, Карпатський, Чорноморський, Східно-Карпатський і Шацький біосферні заповідники.

Завдяки зусиллям ЮНЕСКО було розроблено міжнародно-правові акти з охорони нематеріальної та інших видів всесвітньої спадщини: Конвенцію про охорону та заохочення розмаїття форм культурного самовираження 2005 р., Конвенцію про охорону нематеріальної культурної спадщини 2003 р., Конвенцію про охорону підводної культурної спадщини 2001 р., Міжнародну хартію з охорони та реставрації архітектурно-містобудівної спадщини (Краківська хартія 2000 р.).

Крім конвенцій і програм ЮНЕСКО з охорони всесвітньої спадщини, відомі деякі інші ініціативи у цій сфері. Значна кількість регіональних конвенцій з охорони морського середовища має додатки, які засновують морські та прибережні охоронювані райони. До таких належать Протокол про спеціальні охоронювані райони і біорізноманіття в Середземномор’ї 1982 р. до Барселонської конвенції, Протокол про охоронювані райони і захист дикої фауни і флори в Східно-Африканському регіоні 1985 р. до Конвенції про захист, управління і розвиток морського та прибережного навколишнього середовища Східно-Африканського регіону 1985 р., подібні протоколи існують стосовно Південно-Східної частини Тихого океану (1989 р.) і Карибського регіону (1990 р.).

Концепція «інтегрованого управління прибережними зонами» (англ. — integrated coastal area management, ICAM) передбачає створення морських і прибережних охоронюваних зон. Так, Всесвітній саміт зі сталого розвитку закликав держави створити мережу морських охоронюваних районів до 2021 р. ЮНЕСКО, ЮНЕП, МСОП та інші МНУО підтримали ініціативу, оголосивши про створення морського охоронюваного коридору в Панамській бухті, що охоплює чотири райони, два з яких містяться у Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. У 1994 р. Австралія, Франція, Ямайка, Японія, Філіппіни, Швеція, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії, а також США заснували Міжнародну ініціативу щодо збереження коралових рифів, у співпраці з ПРООН, ЮНЕП, ЮНЕСКО, разом з природоохоронними регіональними організаціями, Світовим банком, МСОП та іншими МНУО.

Прикладами т. зв. системи управління охоронюваними транскордонними природними ресурсами (англ. — transboundary protected areas) можуть слугувати: транскордонний парк Лімпопо, Лісове партнерство в басейні р.Конго, заповідник морських ссавців у Середземному морі, Індійський китовий заповідник, Національний парк Вадденського моря.

Місця існування видів, включених до Додатків I і II до Бернської конвенції, становлять т. зв. Смарагдову (Зелену) Мережу Європи — одну з базових компонентів Загальноєвропейської екологічної мережі, створеної на підставі Загальноєвропейської стратегії збереження біологічного і ландшафтного різноманіття, схваленої на Конференції міністрів охорони навколишнього середовища країн Європи в 1995 р. Аналогом Смарагдової Мережі є програма ЄС Natura 2000. Серед інших регіональних документів виділимо такі: Європейська конвенція про захист археологічної спадщини 1992 р., Європейська конвенція про збереження культурної спадщини 1954 р., Конвенція про збереження археологічної, історичної та культурної спадщини американських держав 1976 р., Договір про захист культурних і наукових установ та історичних пам’яток 1935 р. (Пакт Реріха).

Питання для самоконтролю:

1. Визначте зміст екосистемного підходу та концепції біорізноманіття в міжнародному праві.

2. Назвіть міжнародні угоди у сфері охорони тваринного світу.

3. Назвіть міжнародні угоди у сфері охорони рослинного світу.

4. У чому виявляється гнучкість механізму реалізації Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни та флори, що перебувають під загрозою зникнення, від 3 березня 1973 р.? Які винятки передбачені цією Конвенцією?

5. Які угоди про збереження та меморандуми про взаємопорозуміння щодо заходів з охорони було укладено в рамках Конвенції про збереження мігруючих видів диких тварин від 23 червня 1979 р.?

6. Що таке водно-болотне угіддя міжнародного значення згідно з Конвенцією про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів, від 2 лютого 1971 р.? Які об’єкти включено до Рамсарського списку від України?

7. Проаналізуйте основні напрями діяльності Міжнародної китобійної комісії.

8. Що розуміється під всесвітньою культурною і природною спадщиною згідно з Конвенцією про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини, від 16 листопада 1972 р.? Яким критеріям повинні відповідати об’єкти, щоб їх було включено до Списку всесвітньої спадщини? Які об’єкти внесено до Списку всесвітньої спадщини від України? Що таке біосферний заповідник?

9. Проаналізуйте зміст рішення Апеляційного органу СОТ у справі щодо заборони імпорту окремих видів криля та продуктів з нього 1998 року; у справах щодо заборони імпорту тунця (Мексика проти США 1990 року та ЄЕС проти США 1994 року); рішення Групи експертів СОТ у справі щодо заходів, які впливають на процедуру схвалення та допуск на ринок продуктів біотехнології 2006 р.

2.7. Міжнародно-правова охорона навколишнього середовища Антарктики і Арктики

Міжнародно-правова охорона навколишнього середовища Антарктики. У дипломатичних і наукових колах стало загальновизнаним поняття «Система Договору про Антарктику»[640], головною складовою якої є Договір про Антарктику 1959 р. Поряд з цим Договором у систему входять: 1) діючі в його рамках заходи; 2) пов’язані з ним інші міжнародні договори; 3) заходи, які діють у рамках таких інших міжнародних договорів[641]. До першої групи відносять «Узгоджені заходи щодо збереження антарктичної фауни і флори», схвалені Консультативною Нарадою в 1964 р. До другої групи відносять такі конвенції: Конвенцію про збереження антарктичних тюленів 1972 р., Конвенцію про збереження морських живих ресурсів Антарктики 1980 р., Протокол про охорону навколишнього середовища Антарктики 1991 р. До третьої групи можна віднести заходи щодо збереження, схвалені Комісією зі збереження морських живих ресурсів Антарктики[642]. Міжнародна конвенція з регулювання китобійного промислу не належить до системи договорів про Антарктику, тому що не обмежується Південним океаном. До Антарктичного регіону застосовуються і такі міжнародно-правові акти, як Конвенція ООН з морського права, Базельська конвенція, Об’єднана конвенція про безпеку поводження з відпрацьованим паливом і про безпеку поводження з радіоактивними відходами 1997 р.