Політична думка Стародавнього Сходу

Завдання та соціальні функції політології в сучасній Україні

Політичні знання дають змогу подолати гостру кризу політичної системи. Таким чином, політологія у всіх вищезазначених процесах відіграє важливу роль. Її основне завдання – політичні знання мають утвердитися у всіх сферах суспільної свідомості. Це перед усім поширення політологічних знань серед урядовців, підготовка професійних політиків. Політичні знання необхідно поширювати серед верств населення. Політична думка Українства постійно спрямовувалась не на прогрес власної нації, а на боротьбу за існування, що позначилося на її конструктивному рівні. Тому завдання політології - представити конструктивізм української політичної думки як класичну методологію українського політичного менталітету. Завдання української політології - простежити становлення і розвиток української національної ідеї, її основні форми в історії політичної думки в Україні, дати оцінку політологічним основам сучасного українського націоналізму. Доцільно розглядати політичну еволюцію українського націоналізму, його різні течії. Проблемою української політології, яка вимагає першочергового розв’язання, є реальний стан політичних відносин в Україні. Їх треба корегувати, виправляти. Потребує вивчення проблема сучасної української політичної системи і національних політичних традицій. Насамперед, виникає питання про природність парламентаризму для України, принаймні у його теперішньому вигляді. Система виборів, яка пропонується сьогодні недосконала. Якого типу парламент і президент нам потрібні і як домогтися обрання саме таких основних політичних інституцій. Практично не розпочиналось ще вивчення проблеми національного лідерства.

Політична думка Стародавнього Сходу

Однією з найвпливовіших доктрин в історії політичної думки Стародавнього Китаю стало конфуціанство, родоначальником якого був Конфуцій (551–479 до н.е).

Управління країною, за Конфуцієм, здійснюється благородними мужами на чолі з правителем (імператором) – «сином неба». Конфуцій висунув важливу вимогу дотримання в державному управлінні моральних принципів. Конфуцій був противником будь-якого насильства і вважав, що забезпечення суспільного порядку має здійснюватися не шляхом насильства, а через удосконалення самої людини. Треба дати суворе і чітке визначення обов’язків кожного члена суспільства. Народ не має ніяких політичних прав. Конфуцій негативно ставився до законів, насамперед через їх каральне значення, однак відводив їм допоміжну роль.

На відмінну від Конфуція, який виступав із позицій аристократії та поділу суспільства на правителів та підданих, Мо Цзи (479 – 400 рр. до н.е.), засновник моїзму, розвивав ідею природної рівності всіх людей і обґрунтовував договірну концепцію виникнення держави. Ідея єдиної для всіх справедливості була направлена проти свавілля чиновників, які вдавались до насильства. Бідність Мо Цзи вважав джерелом безпорядків у державі. Виник також ще один напрям – легізм. Найвідомішим теоретиком легізму був Шан Ян (390— 338 рр. до н. е.). Легізм базувався на узаконенні норм і правил поведінки, покарання за порушення або відступ від законів. Тобто, в систему законів були зведені всі, передусім економічні відносини, жорстко регламентувалися всі сторони громадського життя. Легізм законодавчо закріпив відсторонення народу від влади і від політики. У стародавній Індії основним документом, який давав інформацію щодо раціоналістичних уявлень про політику, був трактат «Артхашастра», його автором є Каутілья. Згідно з цим, державу визначає сім елементів: цар, міністри, територія, столиця, державна казна, військо і міжнародні союзники. Зародження державної організації пов'язується із занепадом моральності серед людей, оскільки існували часи, коли люди підлягали тільки законам і коли не було ніякої влади.