Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Суспільне виробництво як основа економічної системи. Обмеженість економічних ресурсів і проблема економічного вибору
Основою життя людського суспільства є виробництво матеріальних і духовних благ. Щоб жити, люди повинні мати усі засоби до життя: їжу, одяг, житло, побутову техніку тощо. Все це є результатами людської праці. Звідси можна зробити висновок: виробництво – це процес створення життєвих благ, необхідних для існування і розвитку людського суспільства. Створення споживчих благ для задоволення потреб людей – найголовніша мета виробництва. Незважаючи на єдність мети, виробництво має різні форми свого вияву. Серед них розрізняють три основні: натуральне, товарне, суспільне виробництво. Історично першим було натуральне виробництво. При ньому продукти праці призначалися для задоволення власних потреб, споживання всередині господарств. Такий спосіб виробництва існував у первіснообщинному, рабовласницькому, феодальному устроях. Поділ праці був розвинений досить слабо, та й то лиш в середині окремого господарства. Натуральне виробництво було дуже малоефективним. Основою виникнення товарного виробництва був суспільний поділ праці – спеціалізація виробників на виготовленні певних видів продуктів або певному виду діяльності. Він вів до підвищення продуктивності праці. Економічні відносини між людьми виникли вже у сфері обміну продуктами праці. Цьому процесу сприяло поява грошей та класу купців. Ще однією умовою виникнення товарного виробництва було економічне відокремлення товаровиробників (становлення приватної власності на засоби виробництва). Отже, товарне виробництво є такою організацією господарства, при якій різні продукти виробляють окремі виробники і поставляють їх на ринок для купівлі-продажу. Ці продукти стають товарами. Суспільне виробництво – найрозвиненіша форма, яка прийшла на зміну товарній. Основою його є поділ праці всередині гігантських компаній, коли їх філії в багатьох країнах є постачальниками деталей та вузлів, які не є товаром у повному розумінні слова. Під впливом науково-технічного прогресу відбулася повна механізація виробництва великих масштабів досягла автоматизація, яка характеризується впровадженням у виробництво автоматизованих систем, застосуванням комп’ютерів, роботів, нових предметів праці та видів енергії. Значно змінились і функції людини – всі важкі операції взяли на себе машини-автомати, витіснивши людей з безпосереднього процесу виробництва. Праця людини стала творчою, оскільки поєднує функції контролю над виробництвом і якістю продукції, налагодження і управління роботою автоматизованих ліній, складання програм для комп’ютерів і роботів. На місце робітника-виконавця прийшов робітник-управлінець. Найповнішого розвитку суспільне виробництво набуває в умовах високорозвиненого інформаційного суспільства. Виробництво матеріальних благ і послуг становить основу існування будь-якого суспільства. Воно є рушієм технічного прогресу і розвитку людини. Виробництво можна розглядати як взаємодію людини з природою і, з іншого боку, як взаємодію між людьми. Адже людини використовує природні ресурси для випуску продукції. У процесі виробництва люди вступають у відносини між собою – виробничі відносини. Вони виникають при використанні ресурсів, розподілі прибутків, організації управління тощо. До основних елементів виробництва належать: праця, предмети праці, засоби праці. 1. Праця – це цілеспрямована діяльність людей для досягнення мети – виробництва певного продукту. 2. Предмети праці – це об’єкти, на які діє людина (земля, сировина, матеріали). Людина діє на предмети праці за допомогою засобів праці. 3. Засоби праці – це машини, інструменти, обладнання, виробничі споруди тощо. Засоби праці та предмети праці у сукупності становлять засоби виробництва. З точки зору структури виробництво поділяють на матеріальне та нематеріальне. Матеріальне виробництво охоплює підприємства, що виробляють матеріальні блага і послуги (промисловість, сільське господарство, торгівля тощо). Нематеріальне виробництво охоплює галузі, де створюються нематеріальні блага та послуги (охорона здоров’я, освіта тощо). Якщо аналізувати структуру економіки України, то в ній переважає матеріальне виробництво. Це свідчить про низьку продуктивність праці у цій сфері, яка охоплює більшість зайнятих у народному господарстві. У розвинених країнах світу саме на сферу нематеріального виробництва припадає більше половини зайнятих. Процес виробництва є результатом взаємодії певних факторів, які називаються факторами виробництва або виробничими ресурсами. Розрізняють п’ять факторів виробництва: земля, праця, капітал, здатність до підприємства та інформація. 1. Земля у процесі виробництва відіграє особливу роль. Адже саме на землі зведено всі фабрики, заводи; саме земля є джерелом природних ресурсів; саме земля є природною основою сільськогосподарського виробництва. Тому роль цього фактора була і залишається провідною. 2. Праця як фактор виробництва охоплює людські ресурси: їх здібності, досвід, професійний рівень тощо. І хоч під впливом науково-технічного прогресу вдосконалюються засоби виробництва і його технологія, роль людського фактора не зменшується, а навпаки, зростає. Підвищуються вимоги до освітнього рівня, кваліфікації працівників, виникає необхідність постійного вдосконалення управління виробництвом. 3. Капітал як фактор виробництва являє собою майно, що належить власникам і використовується для створення товарів і послуг. Характерною рисою капіталу є те, що він кимось нагромаджений або створений і існує лише в процесі продуктивного використання, коли приносить своїм власникам дохід. 4. Здатність до підприємництва – риса людського характеру, яка проявляється у можливостях людини виявити ініціативу, відшукати незадоволену потребу, придбати засоби виробництва й організувати випуск товарів і послуг. Такими рисами володіє лише незначна кількість людей (5-7%). 5. Інформацію як фактор виробництва почали виділяти нещодавно. Причиною цього є те, що з кожним роком для організації виробництва необхідно володіти все більшим і більшим обсягом інформації. Без неї підприємець просто не виживе на ринковому економічному просторі. Виробничі ресурси поділяються на відтворювані і не відтворювані. До відтворюваних належать такі, які створюються і відновлюються природою або суспільством (грунт, вода, засоби виробництва). До не відтворюваних належать корисні копалини. Для виробничих ресурсів існують поняття: - відносної обмеженості (обмеженість полягає в тому, що можливість розвитку виробництва завжди обмежуються наявністю ресурсів, які готові до використання у виробництві). - абсолютної обмеженості ресурсів (неможливість збільшити кількість ресурсів або відтворити у природі). Перед суспільством завжди стоїть проблема вибору шляхів найкращого використання того, чим воно володіє, тобто проблема ефективності економіки. Економічна теорія – це наука про ефективність використання обмежених ресурсів. Ефективність виробництва – це його результативність. Якщо при тому самому обсязі виробництва, кількість продуктів, які випускаються, збільшується, то це говорить про підвищення ефективності, менший обсяг продукції з даної кількості затрат означає зниження ефективності. Щоб добитися ефективного використання ресурсів, суспільство повинно забезпечити: а) повну зайнятість ресурсів (всі ресурси, що є в розпорядженні суспільства на даний момент, повністю використовується в виробництві). б) повний обсяг виробництва (наявні виробничі ресурси використовуються з максимальним економічним ефектом). Кращим варіантом для суспільства є повний обсяг виробництва, оскільки саме при такому способі використання ресурсів досягається їх найбільша економія, здешевлення продукції, удосконалення виробництва тощо. При першому способі можливі великі перевитрати ресурсів при випуску продукції, що й робиться зараз у нашій державі. Суспільство повинно приймати рішення виробництво яких товарів і послуг необхідно збільшувати, а від яких слід відмовитися. Поведінку суспільства при цьому можна проілюструвати з допомогою кривої виробничих можливостей або кривої трансформації. Припустимо, що в країні виготовляють тільки два продукти: масло і трактори.
Таблиця. Альтернативні можливості виробництва масла і тракторів
Кожна нанесена точка є графічним вираженням кількісних комбінацій тракторів і масла і означає якийсь максимальний обсяг виробництва двох продуктів. Наявність не залучених ресурсів свідчить, що економіка перебуває не на кривій, а в середині кривої трансформації. Якщо ресурси використовуються ефективно, то крива зміщується праворуч. Першим і суттєвим способом в підвищенні ефективності економіки є залучення до виробництва незадіяних ресурсів і виведення її таким шляхом на криву виробничих можливостей. Її зміщення в майбутньому залежить від зусиль суспільства, спрямованих на нагромадження коштів, підготовку технологічних змін. Рис. Крива виробничих можливостей.
|