Граничної корисності, попиту і пропозиції

Виробництво – це процес створення життєвих благ, необхідних для існування і розвитку людського суспільства.

Натуральне виробництво – це виробництво, продукція якого призначена для задоволення власних потреб самих виробників. Натуральні зв’язки існували у первісній общині, яка споживала все, що виробляла. Вони панували у селянському патріархальному господарстві, у феодальному помісті. Це замкнені, самозабезпечувальні господарські системи. Суспільний характер праці існував та виявлявся в межах цих госпордарств. Натуральна форма господарства відповідала низькому рівню розвитку способу виробництва, його продуктивних сил і виробничих відносин. Воно пов’язане з низьким рівнем суспільного поділу праці, її продуктивності, обмежиними потребами потребами самої людини. Натуральне господарство є консервативним за своїм характером, позбавлене мобільності та динамічності.

Товарне виробництво – це така організація суспільного виробництва, коли не власні, а суспільні потреби, що пред’являються ринком, розширюють простір для його розвитку. Його появі сприяло підвищення продуктивності праці, яке призвело до зростання виробництва продуктів, що дало змогу не лише задовольняти власні потреби, а й обмінювати частину їх на інші продукти. Суспільний характер праці та вироблюваного нею продукту виявляється не в самому виробництві, а на ринку, у процесі реалізації товару. Купівля товару означає, що суспільство визнає його як такий, що задовільняє суспільну потребу, а праця втілена у ньому, визначається суспільнонеобхідною;

Отже, товарне виробництво – це така форма організації суспільного господарства, за якої продукти виробляються економічно відособленими виробниками, котрі спеціалізуються на виготовленні певного продукту, що потребує обліку у вигляді купівлі-продажу на ринку. При цьому продукти праці, якими вони обмінюються стають товарами.

Товар – це продукт праці і природи, який виготовляється для обліку на ринку для продажу. Розрізняють споживчу вартість товару, тобто його здатність задовольняти певну потребу людини і мінову вартість – видиме кількісне співвідношення, в якому споживчі вартості одного роду обмінюються на споживчі вартості іншого.

Існують такі підходи щодо визначення основи мінової вартості: теорія трудової вартості, теорія граничної корисності.

Прихильники теорії трудової вартості (розробляли А.Сміт, Д.Рікардо, К.Маркс) вважають, що ціну товару визначають затрати праці на виробництво цього товару, які називають вартістю. Згідно з теорією праця є тим спільним, що міститься у всіх економічних благах і робить їх сумірними. Величина вартості товару визначається кількістю праці, необхідною для виробництва товару і кількістю часу.

Прихильниками теорії граничної корисності (розвинута В.С.Джевонсом, К.Менгером, Є.Бем-Баверком) вважають, що ціна блага зумовлюється його цінністю. Величину цінності економічного блага визначає корисність, яку приносить людині те, або інше благо. При цьому мова йде про граничну корисність блага – додаткову корисність, яку людина отримує від кожної додаткової одиниці спожитого товару. При цьому величина задоволення від споживання кожної наступної одиниці блага зменшується. Отже, чим вища гранична корисність товару, тим вища його ціна.

Теорія попиту і пропизиції вважає, що ринкову ціну визначає рівновага попиту і пропозиції на даний товар. Тоді виникає питання, чому при співпадінні попиту і пропизиції товари створені працею різної складності мають на ринку неоднакову ціну.

Розглянуті теорії не можна протиставляти, їх потрібно розглядати як такі, що дововнюють одна одну. Це означає, що ринкова ціна залежить від величини затреченої праці, якості товару та співвідношення попиту і пропозиції на ринку.

Ефективність виробництва, її сутніть,