Шляхи забезпечення стійкості грошового обігу

Кількість грошей, необхідних для обігу, підпорядковуються своїм особливим законам. Якщо їх не дотримуватись, то відбудеться розпад всієї економічної системи країни.

Крім повноцінних грошей, в обігу з 17 ст. перебувають паперово-кредитні гроші, підпорядковані закону обігу паперових грошей (який діяв в умовах, коли в основі грошової вартості лежало золото). Суть якого в тому, що кількість грошей в обігу повинна дорівнювати кількості золотих грошей, потрібних для нормального функціонування товарообороту. Кожен паперовий долар прирівнювався до золотого і мав таку саму купівельну ціну, як і золотий. Становище змінюється, якщо в обіг випускається більше паперових грошей ніж потрібно золотих. Це означає порушення закону грошового обігу, що породжує інфляцію.

Загальний закон кількості грошей в обігу виражає взаємозв”язок між кількістю необхідною для обігу грошей (Кгр.), цінами товарів, які підлягають реалізації (СЦ) і вартістю грошей. Він зазнав істотних змін у зв”язку з обігом платіжних засобів (векселів, банкнот, чеків) і набув зараз такого вигляду:

Кгр. = (Сц – К + П – ВР) / О

Кгр. – необхідна кількість грошей в обігу;

СЦ – сума цін всіх вироблених товарів і послуг;

К – сума цін товарів і послуг, проданих в кредит;

П – сума платежів за раніше проданими товарами;

ВР – взаємні розрахунки (бартерний обмін);

О – середня кількість обертів грошової одн. за певний період часу.

Внаслідок зростання значення безготівкових грошей для визначення необхідної їх кількості зараз використовують рівняння американського монетариста І. Фішера:

Кгр. = (Q x P) / V

Кгр. – кількість грошей в обігу;

Q – кількість вироблених товарів і послуг;

P – ціни товарів і послуг;

V – швидкість обігу грошей.

Кількість грошей в обігу залежить від рівня цін і від швидкості їх обігу. Збільшення швидкості обігу грошової одиниці рівноцінне зменшенню грошової маси. В обігу повинна перебувати лише необхідна кількість грошових одиниць.

Отже, основний принцип грошового обігу – обмеження грошової маси реальними потребами економіки.

Перехід до паперово-кредитних грошей означає постійну небезпеку інфляції, яка посилює нестабільність грошової системи.

Інфляція – це процес знецінення грошей в результаті перевищення кількості грошей в обігу над сумою цін товарів і послуг.

В економіці видиляють 3 види інфляції:

1. повзуча – ціни зростають не більше 5% на рік. В багатьох країнах вона є практично постійною.

2. галопуюча – ціни зростають більше 10% на рік. Її наявність свідчить про негативні тенденції в економіці.

3. гіперінфляція – ціни зростають на 1-2% щоденно.Такий вид інфляції можливий лише в умовах глибокої економічної кризи в державі.

Інфляцію поділяють на класичну і сучасну.

Класична має місце у 18-19 ст. Характерною рисою класичної інфляції є її тимчасовий характер, тривала кілька років і переходила у дефляцію – зниження загального рівня цін. Її причиною були війни, стихійні лиха.

Сучасна інфляція – це інфляція другої половини 20 ст. Її характерна риса – хронічний характер. Сучасна інфляція є багатофакторним явищем. Знецінення паперових грошей зумовлюється не лише надлишком грошової маси, але й рядом інших причин.

Основними причинами інфляції є:

- деформація пропорцій в народному господарстві;

- зростання дефіциту державного бюджету;

- великі військові витрати;

- дотації держав багатьом галузям та підприємствам;

- необгрунтовані емісії центрального банку країни;

- необґрунтовані підвищення зарплати, якщо її ріст обганяє ріст продуктивності праці;

- кризові явища в економіці;

- подорожчання енергоносіїв (нафти, газу, вугілля);

- монополістичні тенденції в економіці.

Інфляція породжує цілу низку соціально-економічних проблем. Головними наслідками інфляції є:

- зменшення реальних доходів населення, зниження життєвого рівня населення, знецінення заощаджень, зменшення рівня споживання, поглиблення майнової нерівності;

- гальмування виробництва, скорочення інвестицій, гальмування науково-технічного прогресу, зниження обсягів виробництва і рівня зайнятості, зниження стимулів до праці;

- активізація „тіньової”економіки, корупції, злочинності;

- криза державних фінансів внаслідок швидкого знецінення податків;

- послаблення зовнішньоекономічних позицій країни;

- пониження валютного курсу.

Для тих, хто зберігає гроші в банках, вкладає їх в акції чи облігації, інфляція є причиною знецінення цих заощаджень, зменшення купівельної спроможності цих коштів.

При швидкому зростанні темпів інфляції знецінюється зарплата та інші надходження населення, що призводить до зниження його рівня споживання, і в кінцевому випадку – до поглиблення майнової нерівності в суспільстві.

Одним з головних налідків інфляційного процесу є скорочення обсягів виробництва, відмова від використання нових технологій та інше.

Банківські кредити у зв”язку із зростанням відсотків за їх користування стають невигідними, а, отже, немає капіталу у підприємства для розширення та вдосконалення виробництва.

Є кілька першочергових заходів боротьби з інфляцією.

У 80-і роки ряд країн обрали метод індексації, який передбачає, що поточні доходи населення збільшуються відповідно до зростання цін в країнї. Однак, індексацією можна лише послабити інфляцію, а не ліквідувати її. Річ в тому, що вона розкручує інфляційну спіраль, тому економіка стає нестабільною.

Для недопущення розвитку галопуючої інфляції уряд повинен проводити політику, спрямовану на розширення виробництва; ліквідацію дефіциту державного бюджету; зменшення державного боргу; проведення дефляції – вилучення зайвиї грошей з обігу; скорочення державних витрат на озброєння; жорстке регулювання грошової емісії паперових грошей.

В розвинених державах з ринковою економікою перш за все жорстоко обмежують щорічне збільшення грошової маси. Цей процес контролюється урядовими органами і полягає у випуску такої кількості грошей, скільки вироблено товарів і послуг.

Ще одним радикальним і обов”язковим заходом з боку держави в умовах зростання інфляції є значне скорочення своїх витрат. Це досягається за рахунок6

- зменшення чисельності управлінського апарату;

- скорочення військових структур;

- економії на освітніх, культурних, медичних програмах та інше.

Скорочуючи витрати, держава повинна робити все для збільшення надходжень до бюджету і зменшення його дефіциту за рахунок податків, приватизації. При чому податки потрібно не збільшувати, зменшувати. Це стимулюватиме підприємців до збільшення випуску продукції, а значить, зростуть розміри податкових надходжень.

Проте, коли інші способи стабілізації грошового обігу себе повністю вичерпали, застосовуються грошові реформи, які завжди є вимушеним заходом і пов”язані з ризиком.

Залежно від мети проведення реформи поділяються на 2 види:

1. часткова зміна грошової системи без перебудови всього грошового обігу. Причинами зміни однієї грошової одиниці іншею може бути недостатня захищеність купюри старого зразка та її масова фальсифікація, зміна державної символіки тощо.

2. створення нової грошової системи.

Ця реформа передбачає не лише впровадження в обіг нової грошової одиниці, а й структурну перебудову дійсної системи грошово-валютних і кредитних відносин. Наприклад, перехід від командно-адміністративної економіки до ринкової передбачає проведення саме такої грошової реформи.