Кенсіанський і монетарний підходи до економічної ролі держави

Питання про форми і межі втручання держави у функціонування ринкової економіки має свою історію. З розвитком машинного виробництва і стоновленням товарно-грошових відносин тривалий період держава практично не втручалася в економічне життя. У ринковому господарстві роль головного регулятора відігравав механізм взаємодії попиту і пропозиції, що базувався на вільній конкуренції між виробниками. Тобто розподіл ресурсів, кількість випуску продукції, пріоритетність розвитку тих чи інших галузей визначалася виключно попитом на товари і послуги та їх пропозицією на ринку. Проте такі економічні проблеми, як випуск в обіг грошей та регулювання їх кількості і платоспроможності, забезпечення умов для розвитку підприємництва, контроль за дотриманням власниками законодавства та певних норм, захист вітчизняних ринків і підпримка своїх виробників та багато інших, вимагали державного втручання в їх вирішення. Проте в цілому роль держави була ще незначною.

З появою і розвитком монополій, які почали обмежувати конкуренцію на ринку, диктувати свої умови при встановленні цін на товари і послуги, держава змушена була розширити межі свого втручання. Сьогодні державне регулювання стало невід’ємною частиною ринкового механізму практично в усіх країнах світу. Воно не змінює механізму попиту і пропозиції, а лише доповнює його. Причому в національних законодавствах багатьох країн досить жорстко визначені межі втручання держави в економічні процеси.

Економічні функції держави можна поєднати за такими п’ятьма напрямками:

1.Забезпечення економіки необхідною кількістю грошей. У цій сфері держава є монополістом і протистоїть великій кількості покупців, які формують попит на гроші. З метою задоволення цього попиту, держава здійснює грошово-кредитну політику.

2. Формування правових засад функціонування економіки. З цією метою держава визначає правовий статус окремих форм власності, узаконює існування різних видів господарської діяльності, регулює відносини між виробниками та покупцями товарів, регламентує здійснення окремими підприємствами зовнішньоекономічної діяльності, визначає обов’язки підприємств перед державою.

3. Усунення вад ринкового саморегулювання. Неспроможність ринку забезпечити ефективний розподіл ресурсів компенсується державним втручанням в економіку. З цією метою держава:

- здійснює захист конкуренції (за допомогою заходів антимонопольної політики);

- забезпечує людей суспільними товарами (держава як суб’єкт економічних відносин забезпечує надання таких суспільних благ: державне управління, оборона, соціальний захист, охорона здоров’я, культура, мистецтво, освіта, спорт);

- реагує на можливість виникнення негативних явищ (встановлює норми вмісту шкідливих речовин у вихлопних газах, обмеження, щодо забруднення води);

- бере участь у розв’язанні проблем неповноти ринків (здійснює координацію дій потенційних виробників і споживачів, макроекономічні плани, державні цільові комплексні програми)

- формує інформаційну інфраструктуру ринку;

- здійснює стабілізаційну політику (за допомогою заходів фіскальної та грошово-кредитної політики).

4. Перерозподіл доходів. Конкурентні ринки здатні породжувати нерівномірність розподілу доходів і навіть цілковитий брак коштів для існування непрацездатних членів суспільства. Для зменшення нерівності у доходах держава здійснює їх перерозподіл через різноманітні соціальні програми у формі трансфертних платежів. Трансферти – це платежі, які здійснюються державою без надання їхніми отримувачами у відповідь будь-яких товарів та послуг. Сюди відносяться: пенсії, стипендії, виплати по безробіттю та соціальному страхуванню.

5. Забезпечення людей обов’язковими товарами. Товари (правила поведінки), які держава зобов’язує людей використовувати (додержуватися), називаються обов’язковими. Важливим аргументом на користь державного втручання в економіку є відома істина, що людина здатна діяти всупереч власним інтересам.

Реалізація економічних функцій держави здійснюється через механізм бюджетної, фіскальної, грошово-кредитної, структурної, інвестиційної, цінової, соціальної та інших напрямів соціально – економічної політики.

Державне регулювання економіки здійснюється через такі форми:

- фінансове регулювання – здійснюється через державний бюджет і встановлення рівня податків для підприємців та громадян;

- грошово-кредитне - полягає у регулюванні кількості грошей, що перебувають в обігу, та ставок позичкового проценту;

- цінове регулювання економіки полягає у встановленні державою фіксованих цін на певні товари;

- структурне регулювання економіки здійснюється через пріоритетний розвиток окремих галузей, як того вимагає ринковий попит та пропозиція;

- адміністративне регулювання економіки з боку держави полягає, в основному, в обмеженні монополізму, контролю за дотриманням підприємцями природоохоронних та інших норм;

- державне підприємництво - полягає в діяльності підприємств державної форми власності, які утворюють окремий сектор економіки.

До економічної ролі держави існує два підходи:

І Теорія державного регулювання, яку розробив Д.Кейнс.Одним із перших економістів ХХ ст. він зрозумів, що капіталізм не виживе в нових умовах без активного втручання держави в соціально-економічні процеси.

Головні положення його концепції в систематизованому вигляді були викладені в праці, що одержала потім всесвітнє визнання “Загальна теорія зайнятості, процента і грошей” (1936 р.)

Прихильники цієї теорії вважають, що рівень виробництва, зайнятості, доходів і цін формується на підставі попиту, інвестицій, зростання експорту і державних витрат. Ці фактори є об’єктами економічної політики і перебувають під впливом держави. Особливістю теорії є те, що ринок сам по собі не може забезпечити повної економічної стабільності, а тому держава зобов’язана відігравати активну роль у стабілізації економіки і пом’якшенні економічних спадів і піднесень. Для цього потрібно формувати відповідну державну економічну політику, ефективно використовуючи економічні, правові та адміністративні важелі.

Держава повинна не тільки стимулювати зниження відсоткової ставки комерційних банків, а й запроваджувати масштабні державні закупівлі з метою збільшення сукупного платоспроможного попиту. Крім того, вона повинна виплачувати соціальні допомоги безробітним, людям похилого віку та іншим непрацездатним членам суспільства з метою недопустити соціального вибуху.

ІІ теорія – монетаризм, виникла в середині 50-х рр. ХХ ст.Її засновником став Фрідмен, який виступав проти активного і широкомасштабного втручання держави в економіку, проти державних заходів стимулювання попиту. Монетарна теорія розглядає роль грошової маси, як визначальної ланки господарського механізму.

Монетаристи є прихильниками вільного ринку, а державне управління вважають шкідливим для індивідуальної ініціативи та неефективним. Вони роблять ставку на регулювання сукупного попиту шляхом зміни грошової пропозиції в країні методами кредитно-фіскальної політики. Ця теорія відроджувала принципи класичної школи: першість ринкового механізму, вільне підприємництво, втрішальний вплив грошової маси на ціни, інфляцію та економічний процес. Основна функція держави – контроль уряду над грошовою масою та емісією грошей.

Кожна із названих концепцій має позитивні і негативні характеристики. Як засвідчує досвід багатьох держав. Монетарний підхід є найпридатнішим для використання в умовах розвинутого ринку за наявності високого рівня розвитку, а кейнсіанський - у період встановлення ринку, коли найдоцільнішим є активне втручання держави у розвиток соціально-економічних процесів і насамперед довгострокове регулювання економіки.

Сучасна економічна політика України повинна грунтуватися на раціональному поєднанні елементів обох концепцій – кейнсіанства і монетаризму.

Економічна функція держави полягає у створенні передумов, необхідних для ефективної економічної діяльності суспільства. Усі функції держави (політична, соціальна, міжнародна, економічна, законодавча, розподільча, стабілізуюча) тісно взваємопов’язані. Але, на думку економістів, економічна функція є найважливішою, тому що брак належного економічного потенціалу або низька ефективність його використання перешкоджають реалізації інших суспільних функцій.

Проте ринковий механізм виявився неспроможним:

1. В короткі строки здійснити структурну перебудову економіки, тобто змінити співвідношення на користь більш пріоритетних галузей;

2. Ринок неспроможний забезпечити на належному рівні розвиток науки, освіти, охорони здоров’я, наукомістких галузей;

3. Підготовка кадрів вищої кваліфікації;

4. Справитись з безробіттям зумовленим НТП;

5. Забезпечення знедолених верств населення;

6. Проводити єдину грошово-кредитну політику через центральний банк.

Тому, роль держави в економічному розвитку суспільства зростає. Проте, це не означає, що вона змінила ринкове регулювання. Ринок і надалі зберігає свою функцію регулятора економіки тільки в тісному поєднанні з державною системою регулювання.